РЕФЕРАТ
На тему:
Косметичні процедури.
Поверхневе очищення шкіри обличчя. Поверхневий хімічний пілінг.
1. ПОВЕРХНЕВЕ ОЧИЩЕННЯ ШКІРИ ОБЛИЧЧЯ
Очищення шкіри обличчя є першим і обов’язковим етапом у догляді за нею.
Очищати шкіру потрібно вранці і ввечері, з очищення починається будь-яка
косметична процедура.
Метою очищення є усунення з поверхні шкіри слідів пилу, засобів
декоративної косметики, виділень сальних залоз.
Очищувальні засоби поділяються на дві великі групи:
1. Засоби, що змиваються водою (пінки, гелі та креми, що миляться).
Вони показані пацієнткам з нормальною і жирною шкірою;
2. Засоби на жировій основі (молочко різних видів для очищення,
гідрофільні олії, очищувальні креми). Вони показані пацієнткам з
нормальною, чутливою і сухою шкірою. Нанесені засоби знімаються
серветками або ватними тампонами, які рухають строго по масажних лініях
(рис. 9.1). Серветки змінюють доти, поки на них залишаються сліди
забруднення.
Рис. 9.1. Очищення шкіри
Очищення шкіри треба починати з демакіяжу повік і губ. Оскільки тут дуже
ніжна тонка шкіра, краще користуватися спеціальним очищувальним засобом,
який не дає алергічних реакцій і не подразнює очей. Попросіть клієнтку
подивитись вгору і покладіть їй на нижні повіки половинки ватних дисків;
попросіть її заплющити очі, ніби вкласти вії на ватний диск. Потім
змоченою у спеціальному розчині вушною паличкою, легкими плавними рухами
згори вниз зніміть туш з вій. Наступний етап — очищення шкіри повік. По
верхніх повіках рухи здійснюються від внутрішнього кутика очей до
зовнішнього, по нижньому — навпаки, від зовнішнього до внутрішнього
кутика. На брови накладаємо смужку очищувального крему, який знімаємо
вушною паличкою, рухаючи її від перенісся до скронь.
Далі приступаємо до очищення губ, проводячи тампоном, змоченим
лосьйоном, від середини до кутиків верхньої і нижньої губи. Після цього
переходимо до очищення шкіри обличчя і шиї, не забуваючи правило:
рухатися по масажних лініях.
Поверхневе очищення шкіри завершується нанесенням спеціального тоніка
або лосьйона.
У салоні бажано мати декілька марок косметичних засобів догляду за
шкірою. Це дає змогу підібрати оптимальну схему для кожного клієнта.
Ретельне очищення шкіри обличчя — обов’язковий етап, з якого починається
будь-який косметичний догляд. Воно дозволяє зробити правильну оцінку
реального стану шкіри клієнтки і підібрати адекватний протокол подальшої
процедури.
2. ПОВЕРХНЕВИЙ ХІМІЧНИЙ ПІЛІНГ
Обираючи той чи інший вид пілінгу, даючи рекомендації своїм пацієнтам,
косметик має чітко уявляти рівень впливу пілінгу даного виду і планувати
його результати.
Термін «пілінг» міцно ввійшов у наш побут, в основі його лежить
англійське дієслово «to peel», що дослівно перекладається «знімати
шкірочку, злущувати».
За видом дії розрізняють фізичні, хімічні та ензимні пілінги.
За глибиною дії пілінги бувають:
— поверхневі (дія відбувається в межах епідермісу, не ушкоджуючи
базальної мембрани);
— серединні (дія поширюється за базальну мембрану, досягаючи
сосочкового шару дерми);
— глибокі — дія охоплює епідерміс, базальну мембрану, сосочковий шар і
частину сітчастого шару дерми.
Усі вказані види пілінгів мають одну мету: викликати локальну стресову
реакцію шкіри, яка, незалежно від характеру агента, що впливає,
проявляється подібними змінами:
— розвивається неспецифічне запалення;
— збільшується швидкість поділу клітин базального шару епідермісу;
— активуються меланоцити;
— активуються ферменти, що руйнують волокнисті структури дерми —
колаген та еластин, а також міжклітинну речовину дерми (колагеназу,
еластазу, гіалуронідазу);
— посилюється процес злущування рогового шару;
— активізується діяльність фібробластів, тобто виробляються новий
колаген, еластин і міжклітинна речовина;
— збільшується секреція ламелярних гранул, які містять ліпіди
епідермального бар’єру; підвищується швидкість синтезу епідермальних
ліпідів.
Цікаво, що, маючи одну мету, ці різні методики можуть призвести до
схожих побічних ефектів: запалення, дисхромій (гіперчи гіпопігментацій),
утворення рубців.
Зрозуміло, агресивніші методики даватимуть кращий ефект, але й будуть
більш ризикованими щодо розвитку побічних ефектів (ускладнень).
Як одержати максимально позитивний результат від таких стресових
методик, як пілінги, і при цьому уникнути негативних наслідків? Перш ніж
вирішити питання про проведення процедури пілінгу, треба зібрати
анамнез, тобто докладно розпитати клієнта.
Призначаючи процедури у салоні, потрібно обов’язково враховувати
наявність у клієнтки стресу (особливо хронічного). Інтенсивні методики,
до яких належать пілінги, так само як і сильнодіючі косметичні засоби
(зокрема ті, що впливають на швидкість відновлення епідермісу чи імунної
системи шкіри), на тлі стресу можуть дати непередбачений результат.
Ідея прискорення природного процесу відновлення шкіри шляхом видалення
омертвілих клітин рогового шару не нова. Пілінг (ексфоліація) дає швидкі
і наочні результати: шкіра стає чистою і м’якою, поліпшується її
структура і колір. Пілінг показаний для шкіри всіх типів, починаючи з
проблемної, вугрової і закінчуючи сухою, в’янучою.
Дерматологічний хімічний пілінг (ДХП) — процедура вирівнювання рельєфу
шкіри за допомогою хімічних агентів з метою усунення її дефектів,
викликаних старінням, ендокринними порушеннями, сонячними опіками,
вугровою хворобою, її ускладненнями тощо.
В основі ДХП будь-якого виду є три види впливу:
1) руйнування визначеного числа шарів шкіри залежно від поставлених
завдань;
2) стимуляція росту нового епідермісу, зумовленого видаленням його
рогового шару;
3) індукція асептичної запальної реакції, що провокує перебудову дерми.
Залежно від глибини дії на шкіру розрізняють поверхневий, серединний і
глибокий пілінг.
Історія пілінгу своїм корінням сягає глибокої давнини. Ще цариця
Клеопатра купалася в молоці ослиць для омолодження шкіри тіла; багаті
римляни використовували для цього виноградне сусло.
Впровадження хімічного пілінгу до професійної дерматологічної практики
асоціюється з ім’ям знаного в минулому сторіччі німецького дерматолога
Унна, що залишив нам рецепт відомої резорцинової пасти. Саме вона
тривалий час була складовою частиною багатьох дерматологічних і
косметичних злущувальних засобів.
На початку XX ст. французький хірург Ле Гассе здійснив спробу усунути
сліди порохових опіків, впливаючи на шкіру концентрованими сполуками
фенолу.
Свої дослідження він проводив на інвалідах першої світової війни, проте
склад препаратів Ле Гассе та його родина тривалий час зберігали в
секреті, тому цей метод не став широко відомим.
З розвитком мережі салонів краси в усьому світі і особливо в Америці
потреба в подібній методиці дуже зросла. З цією метою стали
застосовувати різні активні хімічні препарати. Деякі з них викликали
хімічні опіки з подальшим формуванням грубих рубців, патологічних змін
на шкірі обличчя.
Серйозні наукові дослідження, що обґрунтовують методику хімічного
пілінгу, почалися із середини XX ст. у США. Відомі вчені Літтон, Гордон,
Бейкер, Резник запропонували цілу гаму схем проведення ДХП, однак усі
вони були досить складними для виконання. Зрештою, американський
лікар-дерматолог Зен Обагі сформулював сучасну основну концепцію
стадійності проведення ДХП.
Відповідно до цієї концепції безпека й ефективність ДХП може бути
гарантована тільки за умови обов’язкового дотримання послідовності
проведення цієї процедури, який полягає в наступному:
— підготовчий, або передпілінг;
— власне пілінг;
— післяпілінг.
Спектр ефективних засобів для ДХП значно розширився з відкриттям
лікарями-дерматологами Ван Скоттом і Клігманом (США) косметологічних
властивостей альфа-гідроксикислот (фруктових кислот) і вітаміну А.
Чудесні властивості гліколевої кислоти, формула якої є найкоротшою з
усіх відомих фруктових кислот, сприяли виникненню нової моди на ДХП, що
у 1992 р. охопила США, а в 1993-1994 pp. — усю Європу.
Перелік проблем шкіри, при яких рекомендований ДХП, добре відомий:
— нерівна структура шкіри;
— гіперпігментація;
— акне і постакне (розширення пор, рубці на місцях колишніх висипань);
— фотостаріння;
— зморшки на чолі, навколо очей, рота;
— стриї (розтяжки).
Також добре відомий перелік абсолютних протипоказань для проведення ДХП
шкіри:
— ерозії та виразки;
— гнояки;
— активні прояви, або часті рецидиви герпесу;
— хронічні дерматози (екзема, атонічний дерматит);
— велика кількість пігментованих новоутворень;
— схильність до утворення колоїдних рубців.
Залежно від наявності тієї чи іншої проблеми проводять поверхневий,
серединний чи глибокий ДХП. Для цього обирається відповідний хімічний
агент і його оптимальна концентрація.
Які ж механізми дерматологічного хімічного пілінгу?
Під час проведення цієї косметичної процедури:
— послаблюється адгезія кератиноцитів, що призводить до видалення
певної кількості шарів епідермісу. Епідерміс швидше оновлюється і, як
наслідок, вирівнюється текстура шкіри;
— гальмується синтез меланіну;
— індукується асептичне запалення, що, у свою чергу, призводить до
активації фібробластів: посилюється вироблення колагену, еластину,
міжклітинної речовини (глікозаміногліканів, насамперед гіалуронової
кислоти). У результаті індукції асептичного запалення активізується
крово- і лімфообіг, поліпшується колір шкіри, активуються обмінні
процеси в епідермісі;
— полегшується проникнення біологічно активних речовин через базальну
мембрану.
Поверхневий пілінг — це найпоширеніший різновид пілінгу, що дає
найменший відсоток ускладнень. Ушкодження в даному випадку неглибоке,
але воно зачіпає дуже важливу з біологічної точки зору зону — роговий
шар. Різке зменшення рогового шару викликає активацію поділу базальних
клітин і посилення синтезу епідермальних ліпідів.
Поверхневий ДХП краще застосовувати при пористій шкірі, легкому ступені
акне. Він також ефективний при початкових ознаках в’янення шкіри і
множинних гіперпігментаціях, які виникають з віком. Важливо зазначити,
що при цьому ДХП нормалізує суху шкіру. При виконанні цього різновиду
пілінгу хімічний агент не повинен проникати за базальну мембрану, тобто
глибина його дії має обмежуватися епідермісом.
Явне лідерство у проведенні поверхневого ДХП належить глі-колевій
кислоті. Від інших АНА-кислот вона відрізняється своїм коротким
вуглецевим ланцюжком, завдяки чому глибше і швидше проникає в епідерміс.
Популярність гліколевої кислоти різко зросла за останні роки, завдяки
відкриттю її здатності у високих концентраціях стимулювати синтез
колагену і глікозаміногліканів у дермі (ефект ліфтингу). Крім того, у
гліколевої кислоти виявлені антиоксидантні та протизапальні властивості.
Іншим надзвичайно важливим показником, що визначає ступінь проникнення
фруктових кислот у епідерміс, є значення рН. Чим коротший вуглецевий
ланцюжок і нижче значення рН, тим швидше препарат поширюється у шкірі.
Крім злущувального ефекту, властивістю фруктових кислот є руйнування
меланіну і часткове блокування його синтезу в меланоцитах. Саме в цьому
і полягає перевага АНА-кислот при ДХП старіючої, в’янучої шкіри, що має
надмір вікових пігментних плям. Однак результати процедур у подібних
випадках не бувають стійкими. Щоб уникнути появи нових плям,
рекомендується періодично повторювати процедуру поверхневого ДХП, а
також постійно захищати шкіру кремами, що містять сонцезахисні фільтри.
Чим процедура поверхневого пілінгу є такою привабливою для косметолога?
1. Для її проведення не потрібно спеціального дорогого устаткування.
Досить мати косметичне крісло-кушетку, віялоподібні пензлики, посуд для
гліколевої кислоти, таймер, воду, епонжі, вентилятор.
2. Результат виконання процедури помітний відразу: шкіра світлішає,
стає гладенькою, «оксамитовою».
3. Фінансова вигода.
Серединний ДХП рекомендується для усунення стійких гі-перпігментацій,
пов’язаних з віком, пігментацій ендокринного походження, постакне,
вугрової хвороби, глибоких зморшок і передчасного старіння шкіри,
викликаного надмірною інсоляцією.
Серединний ДХП передбачає видалення епідермісу і сосочкового шару дерми.
При цьому хімічний агент проникає за базальну мембрану і поширюється в
сосочковому шарі дерми.
Глибокий ДХП застосовується для:
— вирівнювання рельєфу шкіри при явно виражених мімічних зморшках, а
також глибоких вікових зморшках;
— розгладжування рубців як наслідку вугрової хвороби;
— омолодження в’янучої атрофічної шкіри;
— відновлення шкіри у хронічних курців.
Особливо вражаючий ефект на в’янучу шкіру справляють так звані
«молдинг-маски», що поєднують у собі ДХП із застосуванням ензимних
препаратів.
Підготовчий пілінг перед глибоким ДХП проводиться, як і при серединному
ДХП, гліколевою і ретиноєвою кислотами.
Мета підготовчого пілінгу, або передпілінгу, полягає у вирівнюванні
рельєфу шкіри перед початком серединного або глибокого пілінгу. Це
робиться для того, щоб активна діюча речовина (трихлороцтова кислота при
серединному чи фенол при глибокому пілінгу) всотувались у шкіру на
однакову глибину, однаково руйнували ті чи інші шари шкіри на обробленій
ділянці обличчя.
Постпілінг проводиться дуже ретельно і полягає в комплексі заходів, що
ліквідують неминучі наслідки штучного хімічного опіку і сприяють
рівномірному відновленню шкірного покриву. Етап постпілінгу дуже
важливий, оскільки недотримання простих по своїй суті правил призводить
до розвитку незворотних гіпопіг-ментацій і колоїдних рубців.
У перші три дні після пілінгу на шкірі обличчя формується кірка, під
якою відбувається грануляційний процес. Насильницьке видалення кірок при
розчісуванні — процес загоєння супроводжується болісним відчуттям
сверблячки — чи необережний рух можуть порушити процес загоєння
первинним натягом і призвести до формування рубцевих змін.
За умови правильної обробки поверхні рани через 7-10 днів кірка
відривається сама по особі й оголюється тонка молода шкіра
яскраво-рожевого кольору. Вона потребує постійного захисту від сонячного
проміння шляхом аплікацій спеціальних засобів з максимальним ступенем
захисту і зволожувальним ефектом. Період застосування цих засобів
розтягується на 5-6 міс, причому ці засоби слід використовувати і в
сонячну, й у похмуру погоду.
У цей період важливо дотримуватись таких правил: клієнт повинен спати
тільки на спині, уникати вживання спиртних напоїв, гарячої їжі. Крім
того, для попередження зайвого припливу крові клієнтам заборонені
заняття спортом, відвідування сауни, теплові процедури.
З еритемами, що виникають після пілінгу, борються за допомогою
антиеритемних косметичних засобів, протизапальних і сонцезахисних
препаратів.
При формуванні постзапальних гіперпігментацій рекомендується
застосовувати депігментуючі засоби, а також проведення серії поверхневих
пілінгів.
Безумовно, процедура проведення серединного і глибокого ДХП є
прерогативою лікаря дерматокосметолога, оскільки для її виконання
необхідні знання:
— анатомії і гістології шкіри;
— особливостей патологічних станів шкіри;
— дії хімічних агентів;
— процесів регенерації шкіри після ДХП.
Саме фахівці в цій галузі здатні вчасно підібрати адекватні методи
профілактики і боротьби з можливими ускладненнями.
Естетисти в усьому світі широко застосовують поверхневий хімічний пілінг
як високоефективну, малотравматичну й економічно вигідну процедуру.
Уміле застосування хімічних пілінгів, особливо поверхневих — чудова,
ефективна, економічно вигідна методика для кожного косметолога, яку
досить легко виконувати.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
