Реферат на тему:
Компреси. Народні методи лікування
Компрес — накладання пов’язки, змоченої відповідним розчином.
Компреси використовують як у збуджувальній, так і в охолоджувальній
формі.
Для збуджувального компресу тканину (обов’язково натуральну) складають у
2 — 4 — 6 разів, намочують у воді температури 16 — 22 °С, добре
віджимають. Зверху кладуть вовняну тканину, складену вдвічі-тричі.
Компрес тримають до висихання.
Для охолоджувальних компресів тканину складають у 4 — 6 — 8 разів,
намочують у воді температури 18 — 22 °С (іноді до 16 °С, але в жодному
разі — не нижче за 12 °С), злегка віджимають, не покривають вовняною
тканиною. Не фіксують, тому що їх часто (через 5 — 10 хв) замінюють.
Такі компреси виявляють місцевий охолоджувальний, протинабряковий та
болезаспокійливий ефекти. Охолоджувальний компрес часто використовують у
перші години після травм, забиття. При високій температурі тіла їх можна
накладати на лоб і потилицю.
Для парових компресів бавовняний або лляний рушник складають у 6 —8
разів, опускають у воду температури 50 — 62 °С, трохи віджимають і
загортають у вовняну або фланелеву тканину. Після охолодження компрес
замінюють новим, повторюючи процедуру протягом 1 — 1,5 год. Після
останнього компресу ділянки, що були вкриті компресом, обмивають, добре
витирають.
При хронічних станах, коли треба розм’якшити, розсмоктати затвердіння,
вивести
3 організму шлаки, токсини, парові компреси слід ставити не частіше 2
разів на добу.
Зігрівальний компрес. Для зігрівального компресу потрібно 3 шари. Нижній
шар — складена в кілька разів марля або бавовняна тканина, змочена
якимось лікарським препаратом (наприклад 20 % спиртом етиловим). На
нього накладають компресний папір, а зверху — тканину, що погано
проводить тепло (вовняну, фланелеву, вату). Кожен наступний шар має
перекривати попередній на 2 — 3 см. Компрес закріплюють бинтом або
хусткою
Тривалість процедури —3—10 год.
Мал. 10. Накладання зігрівального компресу
Якщо компрес накладено правильно, його внутрішній шар весь час буде
вологим. Коли ж компрес нещільно прилягає до тіла або середній його шар
не повністю покриває нижній, волога інтенсивно випаровується, і компрес
не зігріває, а охолоджує.
Тепло, що виникає під впливом компресу, стимулює приплив крові,
прискорює процеси обміну речовин та зменшує чутливість шкіри.
Зігрівальний компрес виявляє протизапальну, розсмоктувальну дію, тамує
біль.
Зігрівальний компрес можна ставити на 10 — 12 год. Після зняття його
шкіру насухо витирають і на деякий час накладають пов’язку.
Зігрівальні компреси використовують при локальних запальних процесах, а
також через 2 — 3 доби після забиття, травм. Ефективні при обмежених
гострих та хронічних больових синдромах (радикуліт, неврит, невралгія,
міозит), деяких захворюваннях вегетативної нервової системи та
опорно-рухового апарату, при отиті.
Протипоказання: садна, гнояки в ділянці накладання компресу.
f
????????????5? зігрівального компресу можна використати вовняну тканину,
змочену у сольовому розчині (1 столову ложку кухонної солі на склянку
гарячої води).Такі компреси при простуді накладають на спину, при ангіні
— на горло, при циститі — на низ живота.
Екстра-компрес. Для екстра-компресів використовують рушники з грубого
полотна. Для досягнення заспокійливого ефекту рушник складають у 4 —8
разів, опускають у воду температури 20 — 25 °С, викручують не сильно.
Для збуджувального екстра-компресу рушник складають удвічі, опускають у
воду температури 18 — 20 °С, добре викручують. Вовняною тканиною не
накривають, оскільки їх застосовують лише під час обгортання або
постільної парової ванни.
Додаткові компреси використовують для більш спрямованого впливу на
певний орган.
Заспокійливі компреси призначають при запаленні горла, легень, печінки,
хворобах нирок тощо; збуджувальні — при хронічних захворюваннях. Вони
особливо корисні при затвердіннях.
ЛІТЕРАТУРА
Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. – 245 с.
Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.
Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.
Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.
Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.
Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.
Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. – 103 с.
Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.
Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:
Здоров’я, 1986. — 274 с.
Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:
Наука, 1991. – 432 с.
Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.
Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.
Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.
Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.
Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.
Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.
Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.
Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. – 425 с.
Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. – 180 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
