Комбінація арт-терапії з іншими формами терапії творчістю (реферат)

Реферат на тему:

Комбінація арт-терапії з іншими формами терапії творчістю

ПЛАН

1. Танець і терапія мистецтвом.

2. Казкотерапія.

Література

1. Танець і терапія мистецтвом

“Танець — це жива мова, якою говорить людина… Танець вимагає
спілкування прямого, тому що його носієм і посередником є сама людина, а
інструментом вираження — людське тіло” Мері Вігман

Целительский потенціал танцю, його гармонізуючий вплив на індивідуальну
і групову свідомість відомі з давніх часів. Як частина ритуалів танець
був одним із мостів між “хаосом і космосом”, втіленням єдності і
різноманіття відносин між людиною і навколишнім середовищем.

Танцювальна терапія з однієї сторони має корені в древніх ритуалах і
традиціях, а з іншого боку — є “спільним продуктом” розвитку в XX
столітті сучасного танцю і психотерапії. Виділяють три галузі
застосування танцтерапії: — танцтерапія хворих (клінічна танцтерапія) —
у даному випадку, танцтерапія частіше використовується як допоміжна
терапія, поряд з лікарською, особливо для пацієнтів з порушеннями мови.
Проводиться в клініках, може тривати кілька років. У такому виді вона
існує з 40-х рр. нашого століття; — танцтерапія людей із психологічними
проблемами (танцювальна психотерапія) — один з видів психотерапії,
орієнтований на вирішення конкретних проблем клієнтів. Може проходити як
у груповій, так і в індивідуальній формі. Також вимагає досить тривалого
терміну для досягнення стійкого, позитивного результату; — танцтерапія
для особистого розвитку і самовдосконалення — це заняття для людей, які
не страждають від проблем, але хочуть чогось більшого у своєму житті. У
даному випадку танець стає способом пізнання себе, своїх особливих
індивідуальних якостей, можливістю розширити уявлення про самого себе,
знайти нові шляхи вираження і взаємодії з іншими людьми.

Як “працює” танцтерапія? Що вона може дати нам?

Наше тіло зберігає в собі пам’ять усього нашого життя, тих обмежень, які
ми придбали і тих можливостей, які ми можемо використовувати. У кожного
тіла є своя мова. Найчастіше, це дуже “тиха” мова — ледь помітний нахил
голови, рідко усвідомлювані рухи пальців, на що ми просто не зауважуємо.
У кожного тіла є свої “улюблені” (точніше, звичні) пози, жести,
особливості ходи, що притаманні саме йому. На жаль, ми не звикли
звертати уваги на цю мову. Одне з основних завдань танцтерапії полягає в
тому, щоб навчити людину чути неповторний голос свого тіла.

У кожної людини є образ свого “я”, який виражений в образі тіла.
Стереотипи, породжені вихованням і перенесеними стресами, втілюються у
нашому житті й у нашому тілі. У людей є обмеження, страхи і
нереалізовані бажання, які виражає тіло. Тому танець — це також і
взаємодія, історія людських взаємин. Через танець ми можемо: — більш
відкрито глянути на світ людських взаємин; — виразити ті почуття, які ми
не вміємо і боїмося виражати; — реалізувати ті бажання, які нам поки
страшно чи ніяково втілити; — знайти взаєморозуміння, якого так не
вистачає в повсякденному житті.

Таким чином, танцтерапія працює в трьох галузях: — наше тіло, його
можливості та обмеження (“Що несе у світ моє тіло?”); — наші уявлення
про себе самих, розширення і розкриття цих уявлень (“Хто я?”); — наша
взаємодія з іншими людьми, сфера міжособистісних відносин (“Хто ти і що
ми можемо разом?”).

Життя тіла виступає дзеркалом свідомості. У танці стають явні, видимі
різні якості і внутрішні конфлікти особистості, її неповторність і
обмеженість. Рудольфа фон Лабана виділяє різні категорії руху — простір,
час, вагу, плин.

Простір — як багато місця я дозволяю собі зайняти в житті, у присутності
інших людей? Наскільки я відчуваю “свій” простір? Як я входжу в простір
інших людей? Які зони простору мною освоєні і використовуються, а які —
ні?

Час — який ритм більш органічний для мене? При якому ритмі — швидкому чи
повільному — я почуваю себе більш упевненим, усвідомленим, зляканим? Чи
можу я опанувати розмаїтість ритмів?

Вага — наскільки я почуваю свою вагу, а отже, опору, підтримку, зв’язок
із землею?

Плин — наскільки спрямовані мої рухи? Наскільки я можу “тримати” певний
ритм чи стиль руху? Як часто і які частини тіла “випадають” зі
спрямованого руху? Як багато неусвідомленого хаосу в моєму тілі?

2. Казкотерапія

Казкотерапія – лікування казками, спільне з клієнтом відкриття тих
знань, які живуть в душі та є психотерапевтичними в даний момент.

Казкотерапія – процес пошуку сенсу, розшифровки знь про світ та системи
взаємовідносин у ньому.

Казкотерапія – процес утворення зв’язків між казковими подіями і
поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до
реальності.

Казкотерапія – процес об’єктивізації проблемних ситуацій.

Казкотерапія – процес активізації ресурсів, потенціалу особистості.

Казкотерапія – процес екологічного навчання й виховання дітей.

Казкотерапія – процес покращення внутрішньої природи й навколишнього
світу.

Казкотерапія – розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення
пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту
своєї особливої казки.

Казкотерапія – це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в
якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може
матеріалізуватись мрія; а головне, в ній з’являється відчуття
захищеності та аромат таємниці [1].

Метою казкотерапії є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої
сутності, своєї єдності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і
світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою,
якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, кожного, як неповторну
індивідуальність. У кожній людині існує потреба у самовираженні, яка
здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт.

КАЗКОТЕРАПІЯ: ОСНОВНІ МОМЕНТИ

— В основі психологічної проблеми часто лежить незакінченість,
незавершеність. Людина зупиняється перед тим, що її лякає, повертаючись
багато разів до того самого, доходячи до найстрашнішого. Це може бути
залишком психологічної травми, коли індивід знову і знову повертається
до її початку, доходить майже до кульмінації — і тут зупиняється,
витісняє, просипається. Клієнт вважає, що якщо страшне місце пройти,
настає гарна кінцівка, з’являється світло і проблема вирішується, людина
залишається живою. Життя означає продовження, прихід нового дня після
завершення старого. Все це підкреслює важливість підключення самих
клієнтів до складання терапевтичних метафор. Не можна придумати для
іншої людини казку, яка має для неї більше значення, ніж метафора,
придумана нею для себе. Тому, з огляду на природу проблеми і темперамент
клієнта, його можна попросити завершити метафоричну казку, розпочату
терапевтом.

— Першорядну важливість представляє початок казки, він повинен бути
правдивим. “Головним героєм казка намагається зробити самого слухача”. А
для цього треба коротко і ясно описати йому сутність його ж життя.
Гарний слухач — це той, хто намагається себе впізнати. Слухач, особливо
дитина, стає героєм, і далі розділяє його долю. Таким чином,
ідентифікація дозволяє говорити про казку не тільки як про опис
поведінкових можливостей, але і як про досить активне, хоча і
недирективне, навіювання.

— Важливою рисою казки є і те, що в ході її розповіді відбувається
трансформація. Хтось маленький і слабкий на початку в кінці
перетворюється на сильного, значущого і багато в чому самодостатнього.
Описуються історії про подорож героя, про нових помічників, про смерть і
воскресіння, про перемогу і воз’єднання. У результаті розширюється
галузь свідомого, що вже само по собі дає цілющий ефект.

— В основі казок лежать обряди ініціації — сконцентровані процеси
перетворення дитини в дорослого.

— Загалом чарівна казка описує процес досягнення героєм мети, яку може
описати тільки він, за допомогою подорожі в тридев’яте царство і
використання чарівних помічників. Іншими словами, людина робить перехід
від проблемного стану до бажаного шляхом підключення ресурсів, звичайно
до якогось ступеня підсвідомих. При цьому трансформація торкається не
зовнішнього оточення, а змінюється сам індивід.

— Однією з особливостей психотерапії є уміння переміщати увагу. Нерідке
поліпшення настає просто тому, що фокус уваги зміщується з однієї
проблеми на іншу. І тільки коли людина доходить до глибинної суті
нинішнього утруднення, консультант указує на особисту відповідальність:
“Тепер ти сам”. І далі допомагає, тому що, як правило, у процесі
консультування відвідувач просувається “туди — не знаю куди і шукає те —
не знаю що”.

— Майже всім способам рішень можна підібрати пари, протилежність.
“Миттєво” — “поступово”, “для інших” — “для себе” і т. д. Саме
оперування протилежностями здатно максимально підсилити людину,
розширити, підштовхнути її до нових рішень і поведінкових сценаріїв.
Завжди можна знайти звичайні стратегії і спробувати незвичні.

Подсознание грубо и неотесанно. Мало того: оно многолико. Шире, чем мы
можем себе представить. Плюс беспринципно, как будто создано в расчете
не на одну узколобую жизнь, А на десяток людей в разных обличьях. Разве
это не ужас, что мы можем настроиться на любую музику?

СТРУКТУРА ЧАРІВНОЇ КАЗКИ

Більшість казок мають єдину структуру при розмаїтості змісту. У казці
легко замінити Іван-царевича на Золушку чи Хлопчика-з-пальчика,
Жар-птицю на молодильні яблука чи царівну, сірого вовка на пташину
перинку — і структура казки, її сюжет і закінчення не зміняться.

Т.Д.Зінкевич-Євстігнєєва розробила модель казки, — деяку єдину схему для
більшості казок. У пошуках казкових інваріантів створила поняття
функції. Функція — це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду її
значимості для ходу дії. Виділяють 31 функцію діючих осіб:

ПІДГОТОВЧА ЧАСТИНА

1. Отлучка. їдуть батьки; цар йде на війну.

2. Заборона. “Не заходь тільки в десяту кімнату”.

3. Порушення. Побігла Оленка на вулицю, загралася.

4. Вивідування. Стала відьма дізнаватись…

5. Підступ. Вовк наслідує голос мами-кози.

6. Посібництво. Царівна з’їдає запропоноване яблучко.

7. Шкідництво чи нестача. Схопили гусаки-лебеді Івасика, занедужав цар
важкою хворобою.

ЗАВ’ЯЗКА

8. Посередництво. “Йди, Оленка, братика шукати…”

9. Протидія. “Дозволь мені, цар, спробувати щастя…”

10. Відправлення. Царевич відправився в дорогу.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

11. Перша функція дарувальника. Стала Баба-Яга випитувати.

12. Реакція героя. “Ти б мене спершу нагодувала…”

13. Отримання чарівного засобу. Дав дід Іванові коня; “Скажи: по-щучому
велінню…”

14. Переміщення в інше царство. Чи довго йшла Оленка, чи коротко…

15. Боротьба. Став Іван битися зі Змієм.

16. Таврування. Роздряпав йому Змій усю шию.

17. Перемога. Завертівся Кощій і помер.

18. Початкове лихо чи нестача ліквідується. Вийшла до Івана з підземілля
Царівна.

19. Повернення. Сіли на килим-літак, полетіли додому.

20. Погоня. Кинулися гусаки-лебеді навздогін.

21. Порятунок. Кинула вона дзеркальце, розлилося море.

На цьому казка може скінчитися, але часто зустрічається додатковий
сюжет, у якому діє лжегерой (найчастіше брат чи брати головного
персонажу). Перша його частина нове шкідництво — аналогічне функціям
8-14. 8а. Лжегерой викрадає здобуток. 11а. Герой знову відправляється на
пошуки. 14а. Герой знову знаходить чарівний засіб. Далі при такому
розвитку з’являються нові функції:

22. Невпізнане прибуття. Приїхав у рідне місто, але додому не пішов,
став учнем кравця.

23. Необгрунтовані домагання. Генерал заявляє царю: “Я — зміїв
переможець”.

24. Важка задача. “Хто підніме зміїну голову…”

25. Рішення. Підійшов Іван, тільки торкнувся…

26. Дізнавання. Показав він заповітне колечко.

27. Викриття. Розповіла все царівна, як було.

28. Трансфігурація. Викупався Іван у молоці, вийшов краще колишнього.

29. Покарання. Посадили служницю в бочку…

30. Весілля, воцаріння. Одержав Іван царівну і півцарства.

Не всі функції присутні завжди, але число їх обмежене, і порядок, у
якому вони виступають по ходу розвитку казки, незмінний. Незмінними
визначили і набір ролей, тобто діючих осіб, що мають своє коло дій —
одну чи декілька функцій. Цих ролей шість: відправник, царівна, герой,
лжегерой, помічник, дарувальник.

ІНТЕР’ЄР КАЗКОВОГО СВІТУ

• Якесь лихо спочатку і щасливий кінець.

• Наявність помічників і шкідників.

• Зрадництво рідних.

• Трансформація героя — до кінця казки він не такий як спочатку, він
сильнішає і стає значущим.

• Інше царство, яке десь далеко, там інші закони, і там є щось дуже
потрібне, за чим приходиться туди йти.

• У той час, як герой трансформується, інші персонажі залишаються
більш-менш незмінними, і саме інше царство не змінюється.

• 3 іншого царства приноситься клеймо, оцінка про те, що герой там
побував.

• Герой один. При всіх друзях і помічниках він йде один і одружується
потім один.

• Перемагає “дурень” і ледар.

• Мінімальний термін, за який герой може чогось досягти, — “поки сім пар
чобіт не зноситься”.

• Зумовленість. Дракон заздалегідь знає, що його вб’є саме цей герой,
уже заздалегідь відомо, куди треба піти, що зробити; хто, кому, що
скаже, і що потрібно відповідати.

• Заборони порушуються, накази виконуються, герой частіше слухається,
чим навпаки.

• Відсутність вибору.

Література:

Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. – СПб.: ООО
«Речь», 2001. – 310 с.

Мифы и легенды народов мира, т.2 — М.: Сов. энциклопедия. 1990.

Рудестам К. Групповая психотерапия. — М.: Прогресс, 1993.

Старк А., Хендрикс К. Танцевально-двигательная терапия. — Ярославль,
1994.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *