Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та протигормональних засобів (лекція)

Лекція

Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних препаратів та
протигормональних засобів

МЕТА: удосконалити знання лікарів–педіатрів з питань клінічної
фармакології окремих гормонів, що використовуються в процесі інтенсивної
терапії.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

Вступ. Актуальність проблеми особливостей клінічної фармакології і
фармакодинаміки лікарських препаратів в дитячому організмі.

Клінічна фармакологія гормонів, гормоноподібних та протигормональних
засобів.

Клінічна фармакологія

Ключові слова: діти, клінічна фармакологія, фармакодинаміка, терапія,
лікарські засоби

Гормони, їх аналоги та протигормональні препарати.

Гормональні речовини – це препарати, які отримують із залоз внутрішньої
секреції (або їх синтетичні аналоги), що специфічно впливають на обмін
речовин і регулюють різноманітні функції організму.

Протигормональні речовини – це хімічні речовини, які гальмують утворення
чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв’язки.

Крім ендокринних залоз є ендокринні клітини, що синтезують гормони, які
містяться в багатьох органах, в т.ч. і органах імунної системи, де вони
регулюють виникнення і розвиток імунних реакцій.

Хімічна спільність нервової, ендокринної та імунної систем забезпечує
регуляцію гомеостазу організму. Залози внутрішньої секреції разом з
нервовою системою складають нейроендокринний комплекс, який складається
з п’яти взаємозв’язаних рівнів: органів-мішеней (І), ендокринних залоз
(ІІ), гіпофіза (ІІІ), гіпоталамуса (ІV), позагіпоталамусних чинників
(V). Гормони і ендокринні залози, які їх виробляють, тісно пов’язані у
єдину систему механізмами прямого і зворотного зв’язку. Сигнали для
приведення функції тканин і органів у відповідність з фізіологічними
потребами організму, надходячи до вищих центрів ендокринної системи
шляхом зовнішнього і внутрішнього або ефекторно-метаболітного зворотного
зв’язку, пригнічують або тимчасово припиняють інкреторну функцію
відповідних ендокринних залоз.

У нейроендокринному комплексі розрізняють три рівні інтеграції:
гіпоталамус і шишкоподібне тіло (епіфіз) (1), гіпофіз (2) і ендокринні
залози (3). Посередниками між першим і другим рівнем служить
рилізінг-гормони (РГ) та інгібіторні фактори (ІФ) гіпоталамусу, а другий
і третій рівні пов’язані з гормонами аденогіпофізу.

Отже, нейроендокринна система забезпечує регуляцію, координацію та
інтеграцію різноманітних функцій організму.

Більшість гормонів, які виділяються ендокринними залозами, надходять до
певних органів-мішеней у зв’язаному з білками стані. При цьому білки
крові відіграють головним чином транспортну функцію. Зв’язані з білками
гормони є біологічно неактивними – неспроможні зв’язувати і реагувати з
відповідним рецепторами. Для цього гормони повинні дисоціювати з
білками крові.

Фракція вільного гормону становить невелику частину тієї загальної
кількості, яка циркулює в крові, але саме і вона забезпечує біологічний
ефект. Зміна кількості білка, який зв’язує гормони, призводить до
розвитку патологічних станів, зумовлених надлишком або недостатністю
ефекту відповідного гормону.

Важливою умовою нормальної функції ендокринної системи є стан
тканини-мішені, чутливої до впливу певного гормону. Здатність
тканини-мішені реагувати на певний гормон визначається наявністю
нейрорецеторів, які здійснюють взаємодію з цим гормоном. Зміни
функціонального рецепторного апарату призводять до специфічних
патологічних змін.

Джерела отримання гормональних препаратів:

Препарати у вигляді екстрактів ендокринних залоз або висушеної тканини
ендокринних залоз (пітуітрин, тиреоїдин).

Препарати природних гормонів, отримані із крові і сечі тварин
(гонадотропін).

Препарати синтетичних гормонів, які за своєю хімічною будовою не
відрізняються від природних гормонів (метилтестостерон, преднізолон).

Синтетичні препарати з гормоноподібними властивостями, які за хімічною
будовою відрізняються від відповідних гормонів (похідні стильбену).

Комбіновані гормональні засоби (естроген-гестогенвмісні контрацептиви,
тиреокомб).

Препарати, одержані методом генної інженерії (препарати інсуліну).

Класифікація гормональних засобів здійснюється залежно від їх хімічної
будови:

речовини білкової структури;

препарати гормонів гіпоталамусу, гіпофіза (прищитоподібної та
підшлункової залоз, кальцитонін);

похідні амінокислот – препарати гормонів щитоподібної та мозкового шару
надниркових залоз;

стероїдні сполуки і похідні жирних кислот – препарати гормонів кори
наднирників, статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу
– 1,25-діоксихолекальциферол.

Дозують гормональні препарати в одиницях маси (кортикостероїди,
андрогени) і в одиницях дії (ОД) (інсулін, кортикотропін, окситоцин).

Гормональні препарати білкової структури є гідрофільними речовинами, що
переносяться кров’ю у вільному стані. Стероїдні і тиреоїдині гормональні
препарати – гідрофобні (малорозчинні у воді), більша частина їх циркулює
в крові у зв’язаному з білками стані.

Гормональні речовини здійснюють свою біологічну дію, комплексуючись з
рецепторами – високо специфічними інформаційними молекулами, які
трансформують гормональний сигнал на гормональну дію.

Рецептори для гормонів білкової та пептичної структури і простагландинів
розміщені на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Для гормонів
стероїдної структури рецептори локалізуються в цитоплазмі і в ядрі
клітини.

Біологічний ефект гормональних речовин, які взаємодіють з рецепторами,
локалізовані на клітинній мембрані, здійснюються за участю вторинного
посередника (месенджера). Залежно від того, яка речовина виконує його
функцію, гормональні речовини поділяються на три групи:

Гормональні речовини, які діють за участю внутрішньоклітинного
посередника – циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Це кортикотропін,
тиротропін, менопаузний, вазопресин, глюкагон, пара- тиреоїдин,
кальцитонін, секретин. Відповідь на дію цих гормонів настає через
короткий проміжок часу і ефект, як правило, прямо пропорційний кількості
цАМФ.

Гормональні речовини, які діють за участю іншого вторинного посередника
– іонізованого кальцію у складі кальцій-поліфосфоінозидної системи. Це
окситоцин, частково — вазопресин, холецистокінін, пентогастрин, ін.

Поліпептидні і білкові гормональні речовини, вторинний посередник яких
поки-що не зв’язаний: інсулін, пролактин, соматостатин.

Вплив гормональних речовин першої групи здійснюється стимуляцією
активності ферменту клітинної мембрани – аденілциклази, яка каталізує
перетворення внутрішньоклітинного аденозинтрифосфату (АТФ) на циклічний
3,5-аденозинмонофосфат (ц-3,5-АМФ). У свою чергу цАМФ активує відповідні
протеїнкінази, що впливають на перебіг різних внутрішньоклітинних
процесів.

Біологічна дія кальцію забезпечується зміною проникливості клітинної
мембрани для іонів і активності ферментів, а також взаємодією з
внутрішньоклітинною мікроциркуляцією – ворсинковою системою, яка
залучається до секреторних процесів клітин.

Комплексування гормональної речовини з рецептором викликає підвищення
внутрішньоклітинного рівня вільного кальцію, який виступає у зв’язок з
кальмомодуліном, особливим внутрішньоклітинним регулятором, перетворює
його на активну форму і виявляє вплив на чутливі до кальцію білки або
ферменти, відповідальні за специфічний біологічний ефект гормональної
речовини. Взаємодія гормону з рецептором сприяє руйнуванню мембранних
фосфоліпідів, підвищеному утворенню арахідонової кислоти і
простагландинів, які опосередковують гормональну відповідь. Окрім того,
як вторинні посередники можуть виступати інозитолтрифосфат і
діацилгліцерол, які утворюються внаслідок дії цих гормонів
(вазопроцесину напр.) на фосфатидилінозитольний цикл.

Гормональні речовини, вторинний посередник яких не з’ясований, мають як
швидкий, так і повільний вплив на клітини-мішені. Швидкий вплив інсуліну
(через кілька секунд, хвилин) спрямований найбільше на забезпечення
транспорту різних речовин (глюкози, амінокислот, іонів) через мембрану
клітини. Післядія гормону полягає у посиленні синтезу білка, активації
ферментів і виявляється лише через кілька хвилин або годин. Є дані, що
рецептори до інсуліну локалізуються на мембранах клітин і ядер. Інсулін
та інші поліпептидні гормони проникають через мембрани клітин,
зв’язуються з внутрішньоклітинними рецепторами, безпосередньо регулюючи
внутрішньоклітинні реакції.

Механізм дії стероїдних гормонів. Стероїдні гормональні речовини
трансформуються у кров у переважно зв’язаному з білками стані. Тільки
невелика частина перебуває у вільному стані. Гормон у вільному стані
здатний взаємодіяти з мембраною клітини і проходити скрізь неї у
цитоплазму, де зв’язується з високо специфічними цитоплазматичними
рецепторами. При цьому утворюється гормонорецепторний комплекс, який
підлягає трансформації і пересувається до ядра, де стероїд зв’язується з
ядерним хроматином. Гормон може також спочатку зв’язуватись із
специфічними білками мембрани клітини, які транспортують його до
цитоплазматичного рецептора, або безпосередньо до рецептора ядра.
Цитоплазматичний рецептор складається із двох субодиниць. У ядрі клітини
перша субодиниця взаємодіє з ДНК і запускає процес транскрипції, а друга
субодиниця зв’язується з негістоновими білками. Ефект стероїдних
гормонів виявляється через певний час, потрібний для утворення РНК і
наступного синтезу білка, специфічного для кожної клітини-мішені.

Більшість гормонів є видоспецифічними і лише окремі з них мають видову
специфічність (соматотропні).

Гормональні препарати використовують для таких видів лікування:

Замісна гормонотерапія у випадку компенсації недостатності ендокринної
функції.

Стимулююча (тропна) гормонотерапія – терапія гормональними або їх
синтетичними аналогами, а також синтетичними препаратами при гіпофункції
ендокринної залози.

Протигормональна терапія – терапія гормональними препаратами або їх
аналогами, яка ґрунтується на принципі негативного зворотного зв’язку.

Окрім цього, гормональні препарати використовують при деяких не
ендокринних захворюваннях (фармакодинамічна терапія). При цьому
використовують їх біологічні ефекти впливу на обмінні, запальні, імунні
процеси, загальний стан: інфекційні алергічні захворювання (поліартрити,
алергічні стани, ревматизм, бронхіальна астма), захворювання системи
крові.

У випадку тривалого використання гормональних препаратів може порушитись
структура і функція відповідної ендокринної залози. Якщо передчасно
раптово відмінити гормональні препарати, то наступає загострення
захворювання (синдром відміни).

Мета фармакотерапії гормональних препаратів.

У хірургії, реаніматології для боротьби з шоком.

У психіатричній практиці інсуліновий шок застосовується як засіб
протисудомної терапії при шизофренії.

Протипухлинна активність препаратів використовується для лікування
гормонозалежних пухлин.

Протигормональна терапія, яка ґрунтується на принципі негативного
зворотного зв’язку.

Гормональні препарати застосовують з метою диференціальної діагностики
деяких ендокринних захворювань.

На гормональні препарати білкової структури можуть утворюватись
антитіла, що різко зменшують їх фармакологічний ефект.

Неврогормони гіпоталамуса.

Гіпоталамус продукує рилізінг фактори (рилізінг-гормони – РГ):
стимулятори – ліберини та інгібіторні фактори (ІФ) – статини. Біосинтез
і вивільнення РФ контролюються норадреналіном, серотоніном, дофаміном. У
регуляції ендокринної функції гіпоталамусу беруть участь механізми
позитивного і негативного зворотного зв’язку між ендокринними
залозами-мішенями та аденогіпофізом з одного боку і невросекреторними
структурами гіпоталамусу з іншого. Гіпофізотропні фактори гіпоталамусу
надходять з кров’ю безпосередньо до аденогіпофіза і діють на специфічні
рецептори його гормоносинтезуючих клітин.

Гормони передньої частки гіпофізу.

Гіпофіз складається з передньої частки – аденогіпофіза і задньої –
неврогіпофіза. Структурно і функціонально в аденогіпофізі виділяють
горбову, проміжну і дистальну частини.

Кортикотропін — поліпептид, який складається з 39 амінокислот. Взаємодіє
зі специфічними рецепторами на зовнішній поверхні клітинної мембрани,
активує зв’язану з ними аденілциклазу, підвищує вміст у клітинах цАМФ,
що сприяє перетворенню холестерину на кортикостероїди. Як препарат у
вигляді порошку для ін’єкцій використовують кортикотропін, який
отримують з гіпофіза великої рогатої худоби, свиней, овець.

Отримано синтетичні препарати пролонгованої дії (тетракоз-актрин,
синактен-допо), в зв’язку з цим зменшилась частота алергічних реакцій.

Кортикотропін руйнується у травному тракті, тому його вводять
парентерально. Після введення максимальний ефект настає через 1-2
години, тривалість дії 6-8 годин, тому ін’єкції повторюють 3-4 рази на
добу. Препарат подовженої дії вводимо один раз на добу. Кортикотропін
стимулює функцію кори наднирникових залоз, підвищує синтез і секрецію
глюкокортикоїдних гормонів (глюкокортикоїдів – ГК): коритикостерону,
кортизону, стероїдних, андрогенних гормонів. Збільшення продукції ГК
впливає на обмін вуглеводів, білків, жирів, мінеральних речовин.
Зменшується виділення нирками натрію, зростає виділення калію,
спостерігається гіперглікемія, зменшується вміст аскорбінової кислоти,
холестерину, глюкозурія, стимулюється ліполіз, зростає секреція
шлункового соку, має місце гіперліпідемія.

Кортикотропін може безпосередньо діяти на деякі тканини без попередньої
стимуляції кори наднирників: нормалізує тонус і проникливість стінки
судин мозку, функцію екстрапірамідної системи, сприяє поліпшенню
пам’яті. Кортикотропіну властива протизапальна, протиалергічна,
дезинтоксикаційна, гіпосенсибілізуюча дія. Пригнічуючи розвиток
лімфоїдної тканини, препарат гальмує проліферацію імунокомпетентних
клітин, що в свою чергу веде до пригнічення імуногенезу, стану
імунодепресії. Тривала стимуляція не тільки підвищує синтез гормонів, а
і викликає ризик гіперплазії пучкової зони і всієї кори наднирників,
пригнічує вивільнення кортиколіберину.

Показання:

стимуляція кори наднирників при їх первинній і вторинній недостатності;

запобігання синдрому розвитку синдрому відміни при тривалому лікуванні
ГК;

протиалергійний, протизапальний засіб при ревматизмі, бронхіальній
астмі, гострій лейкемії;

травми черепа;

імунодепресант;

порушення мозкового кровообігу;

діагностичний тест на функцію кори наднирників (проба Горна).

Тетракозид активніше, ніж природний кортикотропін, пригнічує розвиток
сполучної тканини.

Протипоказання: психози, тяжка форма артеріальної гіпертензії,
інфекційний ендокардит, захворювання серцево-судинної системи у стадії
декомпенсації, гломерулонефрит, виразкова хвороба шлунку і 12-палої
кишки, цукровий діабет, туберкульоз в активній формі.

Побічна дія: гіпокаліємія, гіпернатріємія, набряки, підвищення АТ,
тахікардія, збудження ЦНС (інсомнія або депресія), гірсутизм, катаболізм
білка, загострення запальних процесів, затримка росту і розвитку,
гіперлейкемія, кетоацидоз, гіперпігментація шкіри, кушингоїд, алергічні
реакції.

Соматотропін (гормон росту) синтезується ацидофільними клітинами
аденогіпофізу. Білок із 191 амінокислот. Період напіврозпаду
соматотропну 4,2-5,4 хв., хворих на акромегалію – 20 хв. Соматотропні
інактивується у печінці (90%), незначна кількість у нирках та ін.
паренхіматозних органах, де він розкладається під впливом
протеолітичних ферментів. В печінці під впливом соматотропіну
утворюється соматомедини – речовини, які стимулюють в організмі розвиток
скелету, органів і тканин, справляють анаболічну дію, стимулюють
регенерацію тканин. Збільшують масу тіла шляхом активації біосинтезу
білка, затримки води, азоту, мінеральних солей. Стимуляція біосинтезу
білків в мітохондріях печінки під впливом соматотропну подібна до дії
інсуліну. Препарат викликає гіперглікемію, затримує в організмі кальцій,
натрій, калій і фосфор. Соматотропін має жиромобілізуючий ефект,
викликає окислення ліпідів і збільшення вмісту вільних жирних кислот в
крові.

Показання: гіпофізарний нанізм, остеопороз в дорослих.

Протипоказання: злоякісні новоутворення.

Побічна дія: алергічні реакції, легка анорексія, дратливість. Болі
голови.

З гіпоталамусу виділено і синтезовано соматостатин, який пригнічує дію
соматотропіну. При акромегалії малоефективний. Випускається синтетичний
аналог соматостатину – октреотид, бромкриптин.

Тиреотропін – глюкопротеїд, продукується базофільними клітинами
аденогіпофізу, його біосинтез індукується тиреоліберином, а біологічна
дія полягає в активації біосинтезу і секреції тиреоїдних гормонів у
щитоподібній залозі.

В передній долі гіпофіза синтезуються гонадотропіни – білково-пептидні
гормони, які впливають на функцію жіночих і чоловічих статевих залоз,
але не мають специфічної статевої активності. Це лютеїнезуючий (ЛГ),
лютеотропний (ЛТ) гормони.

Фолітропін стимулює дозрівання у яйниках фолікулів, секрецію естрогенів
і овуляцію, в яєчках – розвиток сім’явивідних канальців і сперматогенез.

ae

?

?

ae

ae

??????&?

&

&

F

&

&

F

стимулює утворення жовтого тіла і секрецію прогестерону, у чоловіків –
функцію інтерстиціальних клітин і секрецію тестостерону. В регуляції
біосинтезу і виділення гонадотропінів важлива роль належить гормонам
статевих залоз, які за механізмом зворотного зв’язку пригнічують
виділення гонадотропінів.

Гонадотропін менопаузний сприяє розвиткові ячників, дозріванню
фолікулів, посилює сперматогенез.

Гонадотропін хоріонічний сприяє переходу фолікула у жовте тіло.

Лактин стимулює лактацію у післяпологовий період, відкладання жиру у
організмі за рахунок розпаду жирових клітин. Пригнічує виділення
гонадоторпних гормонів (ФСГ, ЛГ) даназол (данол).

Порівняльна характеристика препаратів, що впливають на секрецію гормонів
гіпофізу.

Соматоліберин – рилізинг-фактор гормону росту. Діє на аденогіпофіз,
стимулюючи утворення і збільшення гормону росту. Використовується для
диференційної діагностики дефіциту гормону росту гіпоталамічного чи
гіпофізарного генезу.

Октреотид – синтетичне похідне соматостатину, гальмує звільнення гормону
росту клітинами аденогіпофіза. Зменшує секрецію шлункового соку,
пепсину, гастрину, глюкагону та інсуліну. Використовується для лікування
хворих з ендокринними пухлинами гастро-ентеро-панкреатичної системи.

Протирелін – синтетичний аналог тиреотропін-рилізинг гормону. Стимулює
утворення ТТГ гіпофіза та пролактину. Використовується для диференційної
діагностики гіпотиреозу, захворювань гіпоталамусу і гіпофізу.

Гонадорелін – синтетичний препарат з активністю гонадотропін-рилізинг
гормону. Стимулює секрецію ЛГ та ФСГ гормонів у передній долі гіпофізу,
дозрівання фолікулів, овуляцію, сперматогенез та секрецію тестостерону.
Призначають при дефіциті ендогенного гонадотропін-рилізинг гормону та
пов’язаних з цим патологічних станів.

Данол – синтетичний інгібітор секреції ФСГ і ЛГ. Використовується для
лікування доброякісних пухлин молочної залози, ендометріозі,
гінекомастії. У великих дозах має андрогенну та анаболічну дію.

Бромокриптин – специфічний інгібітор секреції пролактину, зменшує
розміри і кількість кіст в молочній залозі, нормалізує менструальну
функцію, усуває симптоми паркінсонізму.

Гормони задньої частки гіпофізу.

Із задньої частки гіпофізу отримують гормони вазопресин і окситоцин.

Синтез їх здійснюється в ядрах гіпоталамусу, звідки вони надходять до
задньої долі гіпофізу. Як лікарські препарати (ЛП) застосовуються
вазопресин, його синтетичні замінники (адіуретин, феліпресин, пітуітрин,
вазопресин + окситоцин). При дефіциті вазопресину розвивається
нецукровий діабет.

Адіуретин призначаємо ендоназально 10 мкг у вигляді крапель або в
ін’єкціях. Максимальний ефект розвивається через 30-120 хв., тривалість
дії 8-18 год., після в/в введення 4 мкг препарату – 12-24 год.

Вазопресин і аналоги сприяють реабсорбції в нирках натрію і води, в
результаті чого знижується концентрація електролітів у плазмі крові,
знижується діурез. Ефект дії вазопресину зумовлений специфічною його
дією на обмін епітелію ниркових канальців: дисульфідними групами
зв’язується з SH-групами V2-рецепторів ? активація аденілциклази ?
зростає вміст цАМФ ? активація фосфорилази. Звільнюється гіалуронідаза,
яка сприяє підвищенню проникливості дистального відділу ниркових
канальців для води. Реабсорбція води здійснюється відповідно до
осмотичного градієнту. Поряд з антидіуретичним ефектом вазопресин
визначає судинозвужуючий ефект, що є наслідком його впливу на гладкі
м’язи артеріол і вен, зокрема стравоходу, вінцевих судин. Підвищується
АТ, підвищує тонус гладких м’язів кишок, сечового міхура, але розслаблює
бронхи.

Покази: нецукровий діабет, кровотеча із розширених вен стравоходу (цироз
печінки), колапс (при відсутності ефекту від адреналіну).

Протипоказання: артеріальна гіпертензія, епілепсія, артеріосклероз,
ішемічна хвороба серця.

Препарати гормонів щитоподібної залози.

Водовмісні гормони щитоподібної залози (ЩЗ): тирозин
(L-тетрайодтиронін) і трийодтиронін синтезується з молекули тирозину за
участю молекул йоду.

Тиреоїдні гормональні препарати: трийодтироніну гідрохлорид, тироїдин,
L-тироксин-натрій.

Тиреоїдні гормональні препарати впливають на всі види обміну,
підвищують, прискорюють окисні процеси в клітинах, підвищують основний
обмін речовин, стимулюють процеси росту і розвитку плода (формування
мозкової тканини, кісток, ін. органів), потенціюють дію адреналіну на
серцево-судинну систему та обмін речовин,активізують розпад глікогену в
печінці і жиру у підшкірній клітковині. В результаті зменшується маса
тіла, збільшується поглинання кисню та виділення СО2, виведення азоту з
сечею, підвищується температура тіла, знижується рівень холестерину у
крові.

Особливість механізму дії тиреоїдних гормонів полягає в тому, що вони
шляхом простої дифузії проникають через мембрани клітин і цитоплазму до
ядер. При цьому тироксин перетворюється на трийодтиронін, який
зв’язується із специфічними рецепторами в ядрах клітин (трийодтиронін
має у п’ять разів вищу спорідненість до рецепторів, ніж тироксин),
зростає активність РНК-полімерази і активізується утворення
високомолекулярних РНК, синтез білка як пластичного матеріалу та
білків-ферментів- каталізаторів обмінних процесів, нормалізується
функція тканин, органів, системи.

Показання: гіпофункція ЩЗ (L-тироксин).

Трийодтироніну гідрохлорид призначається тільки у гострих випадках
(мікседематозна кома, дофаміновий шок, гостра ниркова недостатність), а
також у випадках порушення конверсії тироксину на трийодтиронін.

Антитиреоїдні засоби: препарати йоду, мерказоліл.

Кальцитонін (поліпептид із 32 амінокислот) утворюється у пара-
фолікулярних клітинах ЩЗ, прищитоподібних залоз (ПЩЗ) у відповідь на
гіперкальціємію в крові, особливо на підвищення рівня фосфору у крові.
Місце дії – кісткова тканина: пригнічує функцію остеобластів, активізує
відкладання кальцію фосфату, затримує резорбцію кальцію. На абсорбцію
іонів кальцію в кишках і виділення нирок не впливає. Антагоніст
паратгормону. Обидва гормони разом з активною формою холікальциферолу
регулюють в організмі обмін кальцію і фосфору, забезпечуючи їх
стабільність.

Кальцитонін входить до складу кальцитрину (із ЩЗ свиней); синтетичний
аналог – цибакальцин, міокальцин.

Покази: деформуюча остеодистрофія, гіперкальціємія, гіпервітаміноз Д і
нефрокальциноз, гіперкальціурія, гіперпаратиреоїдизм, переломи кісток,
інтоксикація серцевими глікозидами, бронхіальна астма.

Протипоказання: гіпокальціємія, період лактації, вагітність.

Препарати гормонів прищитоподібної залози.

Паратиреоїдин – препарат паратгормону. Більш ефективним фрагментом
останнього є тирепарид. Регуляція продукції цього гормону залежить від
рівня кальцію в крові.

Фармакодинаміка полягає у регуляції обміну кальцію і фосфору.
Органи-мішені – кістки, нирки, в яких є специфічні рецептори до
паратгормону. Стимулюючий вплив на абсорбцію кальцію в кишках зумовлений
підвищенням утворення його під впливом кальцитріолу. У ниркових
канальцях паратгормон збільшує реабсорбцію кальцію і зменшує реабсорбцію
фосфору.

Нормальний рівень паратгормону має анаболічний ефект (остеопластичний)
стимуляції росту і мінералізації кісток.

При гіпофункції ПЩЗ розвивається остеопороз, гіперплазія фіброзної
тканини і деформація кісток, їх переломи.

Показання: гіпопаратиреоз, для профілактики тетанії при гіпокальціємії.

Дигідромаксистерол (максістин) – за хімічною будовою близький до
ергокальциферолу (вітамін Д2). Збільшує абсорбцію кальцію в кишках і
виділення фосфору з сечею.

Показання: гіпокальціємічні конвульсії, спазмофілія, гіпопаратиреоїдизм.

У регуляції процесів обміну в організмі незамінимими є гормони
підшлункової залози.

У ?-клітинах острівців синтезується інсулін (гіпоглікемічна дія), в
?-клітинах – глюкагон – контрінсулярний гормон, визначає гіперглікемію,
? -клітини підшлункової залози виробляють соматостатин, ?-клітини –
гастрин.

Механізм дії інсуліну полягає насамперед у зв’язуванні його з
рецепторами плазматичної мембрани клітин-мішеней (у печінці, жировій
тканині, м’язах у першу чергу). Комплекс “інсулін-рецептор” шляхом
ендоцитозу проникає в середину клітини, де інсулін звільняється і
запускаються клітинні механізми його дії. При цьому беруть участь цАМФ,
кальцій, гіпозиттрифосфат, фруктозо-2,6-дифосфат. Зростання активності
останнього ферменту сприяє утилізації глюкози з крові, утворенню з неї
жирів. Крім цього, зростає обмін фосфоліпідів, стимулюється активність
внутрішньоклітинних ензимів (гексокіназа, глікогенсинтетаза, ін.) У
плазмі швидко знижується концентрація глюкози, а у тканинах зростає
вміст глікогену. Надалі комплекс “інсулін-рецептор” в клітинах
розпадається під дією ферментів лізосом, рецептор повертається на
поверхню клітини, щоб прореагувати з іншою молекулою інсуліну, а інсулін
деградує.

Фармакодинаміка інсуліну.

Дія інсуліну спрямована на обмін вуглеводів, білків, жирів, мінералів.

Основний біологічний ефект інсуліну – регулюючий вплив на вуглеводний
обмін:

сприяє активному транспорту глюкози, інших гексоз, пентоз через клітинні
мембрани та утилізації їх печінкою, м’язовою та жировою тканинами;

стимулює гліколіз, індукує синтез ферментів глюкокінази, піруваткінази,
пентозофосфатний цикл;

підвищує синтез глікогену, пригнічує глікогеноліз, гліконсогенез.

Збільшує утворення жиру:

стимулює ліпогенез, утворення гліцеринів і введення його до ліпідів;

активує в жирових клітинах синтез фосфоліпідів, стимулює біосинтез
холестерину.

Інсулін сприяє синтезу білків:

посилює транспорт амінокислот в клітині;

активує синтез нуклеїнових кислот, підвищує вміст 3,5-нуклеотаз,
нуклеозидтрифосфатази, в т.ч. у ядерній оболонці, де вона регулює
транспорт м-РНК з ядра до цитоплазми.

Паралельно з посиленням анаболічних процесів інсулін гальмує катаболічні
реакції розпаду білкових молекул.

Внаслідок нормалізації білкового, вуглеводного та жирового обміну в
крові і в сечі зникають кетонові тіла, припиняється схуднення, зникає
булемія, зростає детоксикацій на функція печінки та резистентність до
інфекцій.

Разом з гормоном росту інсулін приймає участь в активації росту і
розвитку організму.

Нормалізує обмін електролітів.

Інсулін запобігає втраті організмом рідини та іонів калію з сечею.

Інсуліну властиві імуногенні та антигенні властивості.

Динаміка дії інсуліну:

дуже швидка (секунда) зміна мембранного транспорту глюкози;

швидка (хвилини) активація (або гальмування) ферментів, які беруть
участь у метаболізмі глюкози-гексокінази, глікогенсинтетази. Інсулін
гальмує розпад глікогену, ліпідів, глюконеогенез;

повільно (хвилини, години) сприяє поглинанню амінокислот клітинами;

дуже повільно (години, доба) відбувається стимуляція синтезу РНК і ДНК.

Показання: інсулінзалежний цукровий діабет, гіперглікемічна кома. Також
використовують у лікуванні окремих форм шизофренії (гіпоглікемічні
стани), як анаболічний засіб при кахексії, фурункульозі, тиреотоксикозі,
зниженні апетиту, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хронічному
гепатиті.

Гормональні препарати кори наднирникових залоз.

Кора наднирникових залоз продукує майже 40 стероїдних гормонів
кортикостероїдів – глюкокортикоїдів (ГК), мінералокортикоїдів (МК) і
сполук з естрогенними і андрогенним властивостями. Більшість з них має
важливе біологічне значення, а гідрокортизон (кортизол) і кортикостерон,
альдостерон є життєво необхідними.

Глюкокортикоїди — гідрокортизон, кортизон, ІІ-дегідрокортикостерон
синтезуються в клітинах середньої пучкової зони наднирникових залоз.
Виділення ГК регулюється передньою частиною гіпофізу через
адренокортикотропний гормон. Як лікарські засоби використовуємо
синтетичні аналоги гідрокортизону ацетат і гемісукцинат, кортизону
ацетат, преднізолон, дексаметазон, тріамсінолон, синафлан, бетаметазон,
ін.

Фармакодинаміка. ГК впливають на основні види обміну речовин:

посилюється глюконеогенез, зростає рівень глюкози в крові, затримка
утилізації її тканинами (антагонізм з інсуліном), зростає вміст
глікогену в печінці;

катаболічна дія: негативний азотовий баланс, зменшення перетворення
амінокислот в білки, знижується інтенсивність обміну нуклеїнових кислот,
утворення РНК. В результаті розвивається атрофія скелетних м’язів,
шкіри, гальмуються процеси регенерації і загоєння ран, гальмується
синтез антитіл. Порушується формування тканин, уповільнюється ріст.

Вплив на жировий обмін виявляється збільшенням продукції гліцерину і
вільних жирних кислот у жировій тканині. Гліцерин є субстратом
гліконеогенезу. Вільні жирні кислоти використовуються як правило, як
джерело енергії, що забезпечує збереження запасів глюкози в тканинах.
Непропорційно відкладається жирова тканина на обличчі, плечовому поясі,
животі (один із проявів кушингоїду). У легенях стимулюють синтез
сурфактанту.

В нирках збільшують реабсорбцію натрію і води, підвищують елімінацію з
організму калію і кальцію.

Змінюють процес гемопоезу: пригнічують проліферацію лімфоцитів,
викликають лімфопенію, еозинопенію, підвищують продукцію еритроцитів,
ретикулоцитів і нейтрофільних лейкоцитів.

ГК стимулюють функцію серцево-судинної системи: зростає скоротлива
функція міокарду, систолічний і хвилинний об’єм крові, чутливість
судинної стінки до пресорних амінів – адреналіну, норадреналіну,
ренін-ангіотензину.

ГК збуджує або пригнічує ЦНС.

ГК стимулюють виділення пепсину, соляної кислоти.

ГК впливають на всі ланки алергійної реакції. Протиалергійна дія тісно
пов’язана з імунодепресивною.

Механізм дії ГК.

Протизапальна дія полягає у гальмуванні синтезу класичних медіаторів
запалення (простагландинів, лейкотрієнів через пригнічення синтезу
арахідонової кислоти), знижують чутливість тканин до них в результаті
пригнічення активності фосфоліпази А-2, гістаміну, серотоніну. Гальмують
усі фази запалення. ГК стабілізують мембрани лізосом, запобігають
звільненню лізосомних ферментів з протеолітичною активністю, в
результаті чого пригнічується альтеративна фаза запалення. Зумовлюють
спазм дрібних судин, знижують їх проникливість. У зоні запалення
зменшується кількість і функціональна активність клітин макрофагів,
лейкоцитів, фібробластів, ін.). ГК уповільнюють активацію системи
комплементу, згортання крові і системи плазмін-фібриноліз.

Гіпосенсибілізуюча, антиалергійна дія ГК пов’язана з гальмуванням
вивільнення гістаміну в зоні запалення та зниження чутливості
Н1-рецепторів до медіаторів алергії.

Імуносупресивна дія ГК пов’язана з пригніченням різних етапів
імуногенезу: міграції стовбурових клітин, кісткового мозку, активності
Т- і В-лімфоцитів, пригнічується синтез Ig. Гальмують вивільнення з
лімфоцитів і макрофагів IFN-? і інтерлейкінів, пригнічують реакцію
тканин на всі цитокіни.

Протишокова дія ГК полягає у зростанні концентрації катехоламінів у
тканинах, зменшенні вивільнення біогенних амінів (перешкоджає зниженню
АТ, венозного тиску, посиленні серцевих скорочень). Різновидом
протишокової терапії є антитоксичний ефект ГК, важливий компонент
антистресової їх дії. Антитоксична дія визначається активацією
метаболічної функції печінки та зменшення проникливості ГЕБ.

Мінералокортикоїди (МК). Основним природним МК є альдостерон,
синтетичний його аналог – дезоксикортикостерон ацетат (ДОКСА,
дескортерон, дескортон).

МК діють на епітеліальні клітини ниркових канальців: збільшують
реабсорбцію води і натрію в ниркових канальцях, посилюють виведення
калію, кальцію, в менший мірі – магнію. Ефект розвивається через 2-6
годин.

Альдостерон у 25-50 разів активніший, ніж ДОКСА. Механізм контролю
секреції альдостерону знаходиться в юкстагломерулярному апараті нирок
(ЮГА). Аферентні артеріоли нирок є “рецепторами” об’єму, сприймають
сигнал зниженого АТ. У відповідь ЮГА секретує ренін, який у плазмі крові
сприяє утворенню ангіотензину ІІ, що стимулює секрецію альдостерону
корою надниркових залоз. Альдостерон в нирках викликає затримку натрію і
води, надалі збільшення ОЦК, АТ, ниркового кровоплин. Розвиваються
набряки, виникає гіпокаліємія. При тяжкій недостатності кровообігу
розвивається вторинний гіперальдостеронізм.

Найефективнішими антагоністами альдостерону є спіролактон, альдактон,
верошпірон.

Недостатня секреція МК викликає ексикоз, зниження тонусу скелетних
м’язів, порушення діяльності серця, різкі зміни активності ЦНС,
порушення пігментації шкіри (бронзова шкіра).

Показання до використання МК: недостатність надниркових залоз, в т.ч.
хвороба Аддісона, артеріальна гіпотонія, виразкова хвороба шлунку,
міастенія, адинамія.

Протипоказання: гостра і хронічна недостатність кровообігу, артеріальна
гіпертензія, артеріосклероз, стенокардія, гломерулонефрита, цироз
печінки.

Література.

Белоусов Ю.Б., Омельяновский В.В. Клиническая фармакология болезней
органов дыхания. — М.: Универсум Паблишинг, 1996.- 177с.

Дрогов С.М., Страшний В.В. Фармакологія. – Харків: Издательский центр
ХАИ, 2002.

Фармакологія/І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов. За ред. І.С.
Чекмана. – К.: Вища школа, 2001.

Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2т. Т.2. –Харьков: Торсинг,
1997.

PAGE 16

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *