Реферат на тему:
Холіноміметичні засоби прямої дії.
Здатність активізувати холінорецептори і викликати симптоми збудження
холінергічних структур властива четвертинним амонієвим сполукам
(ацетилхолін, карбахолін, мускарин) і третинним амінам (пілокарпін,
ацеклідин, ареколін). З функціональної точки зору серед холіноміметиків
є речовини прямої дії (ацетилхолін і карбахолін), які стимулюють
безпосередньо м- і н-холінорецептори і викликають синдром загального
збудження усіх холінергічних структур організму, і речовини, які
збуджують переважно периферичні м-холінорецептори (м-холіноміметики,
м-холінопозитивні засоби) і підвищують функцію органів з післявузловою
холінергічною іннервацією.
Четвертинні амонієві сполуки мало розчинні в ліпідах, погано проникають
крізь гематоенцефалічний бар’єр і тому діють переважно на периферичні
органи. Третинні аміни — ліпофільні сполуки, вони легко проникають у
головний мозок і крім периферичних викликають також центральні
мускаринові ефекти.
Основними мішенями м-холіноміметиків є м’язи, екзокринні залози і серце.
Механізм стимулюючої дії на гладкі м’язи полягає в підвищенні
проникності клітинних мембран для Na+ (порівняно з К+) з наступним
зниженням мембранного потенціалу, деполяризацією зони м-холінорецептора
і посиленням процесів, які завершуються специфічною реакцією відповідних
ефекторних клітин. У скоротливому механізмі гладком’язових волокон певну
роль відіграють також мобілізація зв’язаного внутрішньоклітинного Са2+,
активація мембранної гуанілатциклази і зростання кількості
внутрішньоклітинного медіатора — циклічного 3,5-гуанозин-монофосфату
(цГМФ).
Стимуляція клітин екзокринних залоз (слинних, потових, слізних,
бронхіальних, шлункових, кишкових) пов’язана зі збільшенням притоку Са2+
із його внутрішньоклітинних депо. У цьому процесі певне значення має
цГМФ.
Гальмівна дія м-холіноміметиків на серце полягає у специфічному
збільшенні проникності мембран кардіоміоцитів для К+, і зростанні
мембранного потенціалу, тобто в гіперполяризації, яка більшою мірою
виражена в зоні пазухового вузла, ніж у передсердях і шлуночках. У
результаті виникають негативні батмо- і дромотропний ефекти. Оскільки
водночас значно скорочується тривалість потенціалу дії і не вистачає
часу, потрібного для мобілізації Са2+ і активізації скорочувального
механізму, зменшується також амплітуда скорочень серця (негативний
інотропний ефект). Надмірне збудження м-холінорецепторів серця може
призвести до його зупинки в діастолі.
Ацетилхолін є універсальним медіатором у всіх холінергічних синапсах,
проте через дуже швидкий гідроліз його як лікарський засіб практично не
застосовують. Його використовують у фармакологічному експерименті
{ацетилхолін-хлорид) разом з антихолінестеразними засобами для
системного збудження всіх хо-лінергічних структур організму.
Деяке практичне значення має напівсинтетичний аналог ацетилхоліну –
карбахолін Ш-(р)-карбамоїл (оксіетил)-три-метиламонію хлорид). Йому
властива як мускаринова (артеріальна гіпотензія, гіперфункція
екзокринних залоз, підвищення тонусу гладких м язів шлунка і кишок й
активізація їх перистальтики), так і нікотинова (рефлекторна тахікардія)
дія. Він стійкий до холінестераз і не руйнується травними соками, тому
його можна вводити перорально.
Карбахолін використовують переважно в очних краплях (викликає міоз) і
рідко всередину або парентерально, у випадках післяопераційної атонії
кишок і сечового міхура, а також при ушкодженнях і захворюваннях
спинного мозку (наприклад, у хворих на сирингомієлію).
Рослинного походження алкалоїд третинний амін пілокарпін збуджує
переважно м-холінорецептори екзокринних залоз (насамперед слинних і
потових), міоцити сфінктера райдужки, війчастого м’яза ока, гладкі м’язи
стінки шлунка і кишок.
У результаті виникає міоз, міопія, зниження внутрішньоочного тиску,
підвищення тонусу кишок, жовчних і сечових проток, матки. Значно зростає
секреція слини, слизу і поту. Пілокарпін не руйнується холінестеразою,
тому тривалість його дії значно більша, ніж ацетилхоліну. В очних
краплях пілокарпін швидко проникає в тканини ока. Призначають переважно
хворим на глаукому й у випадках післяопераційного парезу кишок і
сечового міхура.
Вибіркова дія на периферичні м-холінорецептори властива синтетичному
деривату оксихінонуклідину ацеклідину (3-ацетоксихінонуклідину
саліцилат). У середніх дозах він тонізує кишки, сечовий міхур і матку, в
більших – викликає брадикардію, артеріальну гіпотензію, слинотечу,
бронхоспазм. Міоз і зниження внутрішньоочного тиску виражені більше, ніж
після введення пілокарпіну. Міотонічний ефект ацеклідину використовують
у хірургічній, урологічній та акушерській практиці, а його здатність
викликати міоз і знижувати внутрішньоочний тиск — в офтальмології,
зокрема у хворих на глаукому. При місцевому застосуванні ацеклідин
швидко проникає у тканини ока; ефект виникає через 30 — 40 хв і триває 3
— 4 год.
Особливу спорідненість з м-холінорецепторами має алкалоїд мускарин,
четвертинний амін, структурно близький до ацетилхоліну. Як лікувальний
засіб його не застосовують. Використовують в експериментах для
вибіркового збудження периферичних м-холінорецепторів. Має
токсикологічне значення, оскільки міститься в різних видах отруйних
грибів, споживання яких викликає гостре отруєння — міцетизм (у нервовій
формі, шлунково-кишковій, печінково-нирковій). Отруєння грибами, які
містять головним чином мускарин і менше мускаридин (мікоатропін),
проявляється зазвичай у клінічній формі мускаринового синдрому (міоз,
нудота, слинотеча, блювання, пронос, артеріальна гіпотензія, колапс,
збудження, судоми, а в тяжких випадках параліч дихального центру). Іноді
при отруєнні мухоморами виникає мускаридиновий синдром,
диференціально-діагностичними ознаками якого є мідріаз, тахікардія,
ксеростомія (сухість у роті). Симптоми отруєння виникають переважно
через ЗО хв — 2 год після споживання грибів.
У випадках отруєння блідою поганкою, токсичними компонентами якої крім
мускарину є циклопептиди (токсальбуміни), фалоїдин і аманітини, виникає
холероподібна симптоматика: біль у ділянці живота, холероподібний
пронос, артеріальна гіпотензія, гостра недостатність кровообігу,
ураження нирок (анурія), печінки (гепа-таргія) і глибока кома.
Летальність досягає 50 % і більше.
Лікування у випадках міцетизму полягає у призначенні м-холіноблокаторів,
насамперед атропіну (при мускаридиново-му синдромі вони протипоказані) і
застосуванні засобів симптоматичної терапії (транквілізаторів,
кардіотонічних засобів та ін.). При отруєнні блідою поганкою додатково
призначають препарати глікокорти-коїдів (преднізолон, гідрокортизон) і
пеніциліну, а в дуже тяжких випадках — гемо-перфузію крізь адсорбент
(гемодіаліз).
Антагоністами холіноміметиків є анти-холінергічні засоби прямої і
непрямої дії. їх застосовують як антидоти при отруєннях
холіноміметиками.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
