РЕФЕРАТ
На тему:
Грибкові захворювання шкіри.
Грибкові захворювання належать до групи інфекційних. Поширені вони на
всіх континентах. Збудники грибкових захворювань — патогенні грибки
різних видів. Джерелом захворювань є хвора людина чи хвора тварина,
зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через
предмети особистого користування.
До ураження патогенними грибками особливо схильні люди у яких
діагностується:
— порушення імунної системи організму (імунодефіцитний стан);
— порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет);
— захворювання залоз внутрішньої секреції;
— порушення цілісності шкірного покриву;
— мацерація шкіри в результаті підвищеної вологості;
— прийом антибіотиків широкого спектра дії;
— недотримання правил особистої гігієни.
Грибки можуть уражувати всі шари шкіри, а також її придатки: волосся і
нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.
Класифікація грибкових захворювань
І. Кератомікози:
— різнобарвний лишай (висівкоподібний).
ІІ. Дерматомікози:
— пахова епідермофітія;
— епідермофітія стоп;
— мікроспорія гладенької шкіри;
руброфітія гладенької шкіри.
ІІІ. Трихомікози:
— мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай);
— трихофітія волосистої частини голови.
IV. Оніхомікози.
V. Кандидомікози.
VI. Ураження, викликані плісеневими грибками.
Пахова епідермофітія описана в 1860 р. Збудник — Epider-mophytum
floccosum. Частіше хворіють чоловіки і люди з надлишковою масою тіла.
Типова локалізація — шкіра пахових і міжсідничної складок, під молочними
залозами, рідше — пахвові ямки.
Вогнища ураження являють собою чітко обмежені яскраво-рожеві запальні
плями округлої форми, межі плям — у вигляді валика яскравішого кольору.
У центрі плям шкіра лущиться. Суб’єктивно — сверблячка у вогнищах
ураження.
Епідермофітія стоп уперше описана в 1890 р. Збудниками є грибки родів
Epidermophyton, Trichophyton. Захворювання має хронічний перебіг.
Уражується шкіра склепіння стоп, міжпальцьових складок, можуть уражатися
нігтьові пластинки.
Епідермофітія стоп може проявлятися у вигляді лущення, попрілостей і
тріщин шкіри міжпальцьових проміжків, висипання пухирців з товстим
роговим покриттям. Вміст пухирців — прозора рідина. При приєднанні
вторинної інфекції вміст стає гнійним. Прориваючись, пухирці утворюють
ерозії, оточені валиком з відшарованого епідермісу.
Суб’єктивно — сверблячка, нестерпна у вогнищах ураження.
Мікроспорія гладенької шкіри.
Збудник — Microsporum canis. Основне джерело зараження — хворі на
мікроспорію кошенята, рідше дорослі кішки і собаки. У 85% випадків
людина заражається при безпосередньому контакті з хворою твариною, і
значно рідше (5-8% випадків) зараження відбувається при контакті з
людиною.
Клінічна картина: на гладенькій шкірі різних ділянок тіла з’являються
поодинокі чи множинні рожеві плями, що лущаться, оточені валиками
застійно-червоного кольору. На поверхні валика з’являються дрібні
пухирці і лусочки. Одна пляма може розмішуватися в іншій (концентричні
кола). У 85-90% випадків у клієнта уражується пушкове волосся.
Суб’єктивно — можна спостерігати незначну сверблячку на місцях висипань.
Руброфітія гладенької шкіри. Клінічні зміни з’являються у складках шкіри
і можуть поширюватися на прилеглі ділянки шкіри. Вони різноманітні,
можуть являти собою рожеві плями з дрібними вузликами і кірочками на
поверхні, відмітна риса — фестончасті обриси.
Суб’єктивно — болісна сверблячка на місці ураження.
Мікроспорія волосистої частини голови (стригучий лишай)
вперше описана в 1843 р. Збудник — Microsporum ferrugineum.
Джерело захворювання — хвора на мікроспорію людина. Зараження
відбувається при безпосередньому контакті з хворим або через його
предмети особистої гігієни.
Клінічна картина: на волосистій частині голови виникають вогнища
облисіння округлої форми, що можуть бути поодинокими, множинними, можуть
зливатися. Волосини у вогнищах обламуються на висоті 6-8 мм над
поверхнею шкіри. Шкіра рожевого кольору лущиться, з’являються пухирці і
кірочки. Захворювання може супроводжуватися легкою сверблячкою.
Трихофітія волосистої частини голови. Джерело зараження — хвора на
трихофітію людина. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з
хворим або через предмети особистої гігієни. Захворювання частіше
спостерігається в дітей шкільного віку.
Вогнища мають нечіткі, розпливчасті межі, слабко виражене запалення на
поверхні і лущення у вигляді сріблястих лусочок. Волосся у вогнищах
ураження частково обламане на висоті 1-2 мм над поверхнею шкіри. Може
бути легка сверблячка.
Оніхомікози. Причиною ураження нігтів можуть бути грибки різних видів.
Залежно від цього можуть уражуватись або одиничні нігтьові пластинки
(Еру-dermophyton), або всі пластинки на кистях і стопах (Trichophyton
rubrum). Процес може починатися з вільного краю (Trichophyton rubrurri)
чи з боку нігтьового валика (Candida albicans, плісеневі грибки);
нігтьова пластинка різко потовщується, кришиться з краю (Trichophyton
rubrum).
При будь-якій зміні нігтьових пластинок у пацієнта косметик повинен
направити його до дерматолога.
Кандидомікози — грибкові захворювання, спричинені грибками роду Candida.
Грибки цього роду відносять до умовно патогенних організмів. Джерелом
інфікування може бути хвора на кандидоз людина.
Клінічні прояви кандидозу різноманітні і залежать від місця прояву. На
слизових оболонках — це поверхневі ерозії яскраво-рожевого кольору,
покриті нальотом, який нагадує молоко, що скипілося (пліснявка). Шкіра
уражується найчастіше навколо природних отворів і в складках, де
спостерігається мацерація й відшарування епідермісу у вигляді валика.
Ураження шкіри і слизових оболонок супроводжується відчуттям сильного
печіння і свербежу. При ураженні нігтя нігтьова пластинка стає
коричнюватою, горбкуватою, стоншується, може відшаровуватися з вільного
краю. Характерним є ураження навколонігтьового валика: він набряклий,
набуває застійно-червоного кольору. При натисненні на запалений валик,
виділяється крапелька гною.
Ураження, викликані плісеневими грибками вперше описані в 1889 р.
Захворювання розвивається на тлі зниження резистентності організму і
може проявлятися змінами, схожими на дерматит, екзему, хронічні
виразкові ураження.
Діагноз будь-якого грибкового захворювання має бути підтверджений
лабораторними дослідженнями.
Лікар-дерматолог встановлює остаточний діагноз і призначає відповідне
лікування. Косметик повинен мати загальне уявлення про клінічні прояви
грибкових захворювань для того, щоб вчасно направити клієнта до фахівця,
не заразитися самому і не поставити під загрозу зараження інших
відвідувачів косметичного салону.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
