Горіхи — хліб майбутнього. Мед — чудовий харчовий та лікувальний засіб. Народні методи лікування (реферат)

Реферат на тему:

Горіхи — хліб майбутнього. Мед — чудовий харчовий та лікувальний засіб.
Народні методи лікування

ГОРІХИ — ХЛІБ МАЙБУТНЬОГО

Батьківщина волоського (грецького) горіха — Балкани. До нас ця культура
потрапила з Греції давнім торговим шляхом «із варягів у греки». До речі,
звідси й назва пішла.

Горіхи містять у 5 разів більше поживних речовин, ніж яйця, у них більше
жирів, ніж у олії, більше білків, ніж у м’ясі. Білок горіхів містить
багато незамінних амінокислот. 400 г очищених волоських горіхів за своєю
харчовою цінністю відповідають 1,6 кг м’яса. У горіхах є магній, який
бере участь у більшості процесів, що відбуваються в організмі.

Дуже корисна горіхова суміш, яку можна приготувати в домашніх умовах:
100 г подрібнених горіхів додати до 100 г вершкового масла, 100 г
твердого сиру та 50 г петрушки городньої. Використовують для
приготування бутербродів.

Дітям з підвищеною кислотністю шлункового соку протягом 3 тиж радять
з’їдати щоденно по 25 — 30 г горіхів.

При цукровому діабеті доцільно готувати таку страву: змішати 5 частин
гречаного борошна та 1 частину ядер волоських горіхів. Увечері 1,5
столової ложки суміші залити 1/4 склянки кислого молока (не
перемішувати). З’їдати по 1—2 столові ложки натще з яблуком, а протягом
дня ще по 1 столовій ложці суміші 2 рази за 30 хв перед їдою протягом 3
міс. Особливо корисно дітям.

При запорі дуже помічний такий засіб: 100 г ядер горіхів подрібнити,
прокип’ятити в 1 л молока. Процідити і додати 10 г цукру для смаку.
Приймати по 1/3 склянки 5 разів на день теплим після їди.

При туберкульозі легенів корисно їсти горіхи з медом.

Для профілактики простудних захворювань, відновлення сил після тяжких
хвороб ефективний такий засіб: взяти порівну ядра грецьких горіхів,
часник та мед. Подрібнити, покласти в посуд з темного скла. Приймати по
1/2 — 1 чайній ложці вранці та ввечері.

Оскільки горіхи містять солі заліза та кобальту, їх рекомендують при
анемії.

У недозрілих плодах горіхів багато йоду. При захворюваннях щитовидної
залози з них готують варення.

Зелені волоські горіхи, зібрані до 24 червня, треба подрібнити на
м’ясорубці, змішати з медом (1:1), покласти в пляшку з темного скла та
щільно закрити. Настояти місяць у темному прохолодному місці, періодично
струшуючи. Приймати по 1/2 — 1 чайній ложці 2 — 3 рази на день перед
їдою при хворобах печінки, щитовидної залози, інфекційних захворюваннях.
Препарат стимулює імунну систему, очищає кров.

При анемії, лейкемії застосовують такий препарат: 1,5 кг меду змішати з
2 склянками недозрілих подрібнених волоських горіхів. Настояти в темному
місці 3 тиж, щоденно перемішуючи. Приймати по 1 чайній —1 десертній
ложці 2 — 3 рази на день перед їдою.

У давнину волоські горіхи рекомендували як засіб від отруєння.
Пропонували натще з’їдати по 2 горіхи з 2 плодами інжиру та сіллю.

Як дієтичний продукт горіхи вживають при гіпо- й авітамінозах, дефіциті
солей заліза і кобальту, після виснажливих захворювань. Горіхи —
незамінний продукт при променевій хворобі.

МЕД — ЧУДОВИЙ ХАРЧОВИЙ ТА ЛІКУВАЛЬНИЙ ЗАСІБ

Мед — один із дорогоцінних скарбів Природи.

Це солодка в’язка рідина з приємним запахом, одержана медоносними
бджолами з нектару квіток. Користь меду відома ще з часів сивої давнини.
Протягом століть мед був єдиним доступним людині солодким продуктом.

Гіппократ вважав мед надзвичайним продуктом харчування, в якому чудово
поєднуються лікувальні та профілактичні властивості.

Цілющі властивості меду зумовлені його складом. Основними компонентами є
вуглеводи глюкоза, фруктоза, сахароза, які добре засвоюються організмом.
За кількістю ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів
харчування. Він містить майже всі мікроелементи, що входять до складу
крові: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій,
цинк, фтор, а також бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець,
молібден, стронцій, хром. Мед темного кольору містить більше мінеральних
солей, головним чином заліза, міді, марганцю.

Наявність вітамінів групи В та каротину, а також його протимікробні
властивості посилюють лікувальний ефект. Мед містить яблучну, винну,
лимонну, молочну органічні кислоти, а також білки, амінокислоти,
пігменти, біогенні стимулятори, речовини, що прискорюють ріст.

Ще в Давній Греції мед використовували як «напій молодості», його давали
атлетам під час Олімпійських ігор.

Болгарський учений С.Младенов писав: «Мед зберігає харчові та лікувальні
властивості рослин, з яких він зібраний, і кожний сорт меду має свою
терапевтичну дію». Він радив при риніті, трахеїті, бронхіті
використовувати гірський, липовий та чебрецевий мед, при нефриті,
циститі, пієліті — мед польового різнотрав’я, плодових культур, при
хворобах органів травлення та печінки — степовий, м’ятний, кульбабовий,
чебрецевий, соняшниковий. Степовий, лісовий, а також лавандовий та
м’ятний мед ефективний при серцевих захворюваннях, а гречаний — якщо
уражені кровотворні органи.

Мед використовують при патологічних процесах у верхніх дихальних шляхах
та легенях, туберкульозі легенів, хворобах нирок та сечового міхура,
захворюваннях органів травлення, печінки й підшлункової залози. Він
допомагає при серцевих захворюваннях, у тому числі при природжених та
набутих вадах серця, добре діє при неврозі.

Вживання меду по 50 г на день протягом 1 —2 міс сприяє поліпшенню
загального стану організму, нормалізації складу крові, підвищенню вмісту
гемоглобіну, тонізує серцево-судинну систему, відновлює сили, підвищує
імунітет.

Мед надзвичайно корисний дітям. Його дають по 1 чайній ложці 3 рази на
день (дітям віком до 3 років дозу треба зменшити). Це сприяє росту та
розвитку.

Мед не подразнює слизову оболонку органів травлення, добре засвоюється
організмом, відновлює витрачену енергію.

Для збагачення природного бджолиного меду флавоноїдами, каротиноїдами та
іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед
вживанням змішувати його з овочевими та фруктовими соками (буряковим,
морквяним, виноградним, лимонним, обліпиховим).

Під час простуди мед є універсальним засобом: його приймають як у
чистому вигляді, так і з теплим молоком (1 столову ложку меду на склянку
молока), соком лимона (сік одного лимона на 100 г меду).

Гіппократ писав, що медовий напій стимулює виділення харкотиння та
заспокоює кашель. Авіценна вважав, що лісові горіхи з медом допомагають
від хронічного кашлю та сприяють відкашлюванню харкотиння. Він також
радив у початковій стадії туберкульозу легенів вживати суміш меду з
пелюстками троянд.

При туберкульозі легенів мед приймають з молоком або внутрішнім свинячим
жиром (здором) як загальнозміцнювальний засіб. З цією метою
використовували собачий, борсучий, ведмежий жир. При кровохарканні
рекомендують мед із соком моркви.

Під час грипу корисно вживати медово-часникову кашку (співвідношення
компонентів 1:1). їдять по 1 чайній — 1 столовій ложці перед сном,
запиваючи перевареною водою.

При гострих та хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і
легенів мед приймають не лише всередину. Призначають також аерозольні та
парові інгаляції, полоскання горла розчином води з медом (1 столову
ложку меду на склянку води), а також аплікації на уражені ділянки.

>

Народна мудрість свідчить: «Мед — найкращий друг шлунка».

Певно, з огляду на це при гастриті з підвищеною кислотністю шлункового
соку призначають мед із водою — 1 столову ложку меду на склянку теплої
води за 1,5 — 2 год до їди, а зі зниженою — у тій самій дозі, але вода
має бути кімнатної температури, а приймають за 5 — 10 хв до їди.

При запорі до меду додають екстракт кори крушини ламкої або рекомендують
варення з ягід бузини чорної, зварене з медом. їдять по 1 чайній ложці 2
рази на день. Можна приготувати відвар молодих листків на меду або
розвести мед у їх відварі (1 столову ложку меду на 1 склянку відвару).

Мед дають дітям як легкий проносний засіб, що не спричинює метеоризму.
Для дітей молодшого віку з меду готують свічки та розчини для клізмочки.

При дизентерії призначають мед одночасно з лікарськими препаратами.

При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки мед сприяє
швидкому гоєнню виразки слизової оболонки та виявляє
загальнозміцнювальну дію. Мед дають за 1,5 — 2 год до сніданку та обіду
і через 3 год після вечері.

При захворюваннях печінки мед стимулює її функції, підвищує запаси
глікогену, поліпшує процеси тканинного обміну. Дітям корисно давати мед
з нежирним свіжим сиром, гречаною, вівсяною, гарбузовою кашами,
яблуками. При захворюваннях печінки та жовчних шляхів рекомендують мед
із олією (горіховою, маслиновою, мигдальною).

Мед активізує роботу серцевого м’яза за рахунок легко засвоюваної
глюкози. Суміш меду з подрібненими плодами журавлини або волоськими
горіхами, ізюмом та курагою дають по 1 чайній —1 столовій ложці 2 — 3
рази на день перед їдою.

Мед із соком моркви, редьки чорної, буряка, хрону корисно приймати при
гіпертонічній хворобі, а з соком цибулі — при атеросклерозі, особливо
склерозі мозкових судин.

При захворюваннях крові, анемії рекомендують темні сорти меду, які
містять більше заліза.

Ефективність меду при ниркових захворюваннях зумовлена тим, що він
містить мало білків та майже не містить солей — речовин, кількість яких
треба обмежувати при таких хворобах. Окрім того, мед сприяє виведенню
токсинів із сечею. Рекомендують чай з плодів шипшини з медом, мед із
соком чорної редьки. При утворенні в нирках піску призначають маслинову
олію з медом та лимонним соком (по 1 чайній — 1 десертній ложці 3 рази
на день).

При безсонні, нервовому збудженні дають мед або теплу переварену воду з
медом за 30 хв до сну.

Професор Цандер писав: «Не існує нешкідливішого снодійного засобу, аніж
склянка медової води, яка завжди виявляє заспокійливу та зміцнювальну
дію».

Дітям, що хворі на енурез, дають 1 чайну ложку меду перед сном. Мед
приносить подвійну користь: заспокоює нервову систему, а завдяки своїй
гігроскопічності утримує рідину в організмі дитини під час нічного
відпочинку, зменшуючи таким чином навантаження на нирки та запобігаючи
сечовипусканню у постіль.

Мед поліпшує зір при прогресуючій короткозорості у дітей.

При запаленні очей закапують стерильний (стільниковий) мед. Евкаліптовий
мед використовують для лікування виразок рогової оболонки ока.

Інфіковані рани, що погано гояться, лікують маззю з меду та риб’ячого
жиру. При фурункулах прикладають мед з пшеничним борошном. Винятково
корисний мед під час лікування ран та наривів у ротовій порожнині.

Народна медицина здавна, використовує мед при опіках шкіри. Він ослаблює
больове відчуття та запобігає утворенню пухирів.

Медові маски, креми та розчини надають шкірі свіжості. Рекомендують
маски, до складу яких уходять мед, яєчний жовток та сметана. Мед чудово
впливає на шкіру завдяки високим живильним та бактерицидним
властивостям.

Лікар Д.Мор писав: «Бджола дає можливість виліковувати всі наші хвороби.
Це найкращий маленький приятель людини».

Бджола була зображена на гербі міста Тамбова, а вулик — на гербі міста
Сімферополя. У часи Наполеона зображеннями бджіл було прикрашено завісу
Паризької опери.

Емблема бджоли завжди свідчила про працьовитість, добросовісність,
високу гідність.

Щоб зібрати 1 кг меду, бджоли облітають приблизно мільйон квіток.

У старовинному російському довіднику міститься таке визначення меду:
«Мед єсть сок росм небесной, которьій пчельї забирают во время доброе с
цветов благо-уханньїх, и оттого имеет в себе силу многу и угоден бьівает
к лекарству от многих болезней».

Мед — чудовий поживний та лікувальний засіб, який навіть за тривалого
зберігання не втрачає своїх властивостей.

За кольором, ароматом та смаком можна визначити сорт меду.

Зберігають мед у закритому посуді в темному місці. У разі тривалого
зберігання мед кристалізується. Не кристалізується акацієвий мед. Якщо
для лікування потрібен рідкий мед, його підігрівають на водяній бані.

Не слід забувати, що мед, як і інші продукти бджільництва, може бути
алергеном, і використовувати його в цьому разі треба вкрай обережно,
після консультації лікаря.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *