РЕФЕРАТ
На тему:
Гноячкові захворювання шкіри.
Гноячкові захворювання шкіри (піодермії) розвиваються в результаті
проникнення в шкіру стафілококів чи стрептококів.
Моментами, сприятливими для розвитку піодермій, є мікротравми, цукровий
діабет, авітаміноз, зниження місцевого і загального імунітету, а також
недотримання правил особистої гігієни. Залежно від збудника, клінічний
перебіг піодермії має деякі особливості:
— будь-які прояви стафілодермій на шкірі, як правило, пов’язані з
волосяними фолікулами чи вивідними протоками сальних і потових залоз;
— розвиток стрептодермії не пов’язаний з волосяними фолікулами.
Піодермія може бути первинною, тобто розвиватися на до того не зміненій
шкірі, і вторинною, тобто розвиватися як ускладнення якогось іншого
шкірного захворювання, яке, як правило, супроводжується свербежем.
Стафілодермії
Остіофолікуліт — початковий елемент усіх форм стафілодер-мії з ураженням
фолікулів. В усті фолікула з’являється пронизана волосом пустула
напівкулястої форми, розміром до шпилькової головки, покриття щільне,
вміст — густий вершкоподібний гній, навколо пустули — вузький обідок
почервоніння.
Вміст пустули може зсихатися, утворюючи жовтувато-буру кірку. Якщо
пустула прорвалася, оголюється поверхнева ерозія. Остіофолікуліт уражує
не більш 1/3 волосяного фолікула. Висипання можуть бути поодинокими і
множинними. Схильності до периферичного росту і злиття елементів не
спостерігається. Найчастіше висипання локалізуюються на шкірі обличчя,
особливо в ділянці бороди і вусів у чоловіків. Процес закінчується за
2-3 дні, не залишаючи рубців.
Фолікуліт — гостре гнійне запалення фолікула волоса. Тканини навколо
фолікул не уражені. Біля волоса з’являється болючість, набряк, у центрі
почервоніння розвивається конусоподібний, пронизаний волосом гноячок,
крізь верхівку якого просвічує гній. Гноячок може самостійно підсохнути
в кірочку і безслідно зникнути за 3-5 днів або прорвати, оголюючи
воронкоподібну ерозію, іноді утворюється рубчик. Фолікуліти можуть
виникати на будь-якій ділянці шкірного покриву, де є волосся.
Фурункул — гостре гнійне некротичне ураження фолікула, сальної залози і
навколишніх м’яких тканин. Спочатку клієнт відчуває біль, шкіра на тому
місці червоніє, набрякає, надалі в центрі набряку з’являється пустула,
посилюється почервоніння, а в центрі формується некротичний стержень,
який поступово відокремлюється. На місці стержня формується глибока
виразка. В міру відділення стержня зменшується болючість, почервоніння,
набряк, розсмоктується ущільнення, а на місці виразки формується рубець.
При фурункулах може розвиватися лімфаденіт (збільшення регіонарного
лімфатичного вузла), лімфангоїт (запалення лімфатичних судин). Може
підвищуватися температура, виникати головний біль, розвивається загальне
нездужання. Особливо небезпечні фурункули в ділянці обличчя (верхня
губа, носогубні складки), бо внаслідок особливостей кровопостачання цієї
ділянки може розвинутись сепсис чи тромбоз глибоких вен мозку.
Карбункул — скупчення декількох фурункулів, об’єднаних загальним
інфільтратом. Через 4-5 днів від початку розвитку карбункул
перетворюється на щільний гострозапальний вузол діаметром до 10 см,
нечітко обмежений від навколишньої здорової тканини. Поверхня вузла —
напівкуляста, багряного кольору, різко болюча при пальпації. У центрі
вузла формується кілька стержнів, при відторгненні яких утворюється
велика виразка. На місці виразки залишається грубий рубець. Загальний
стан хворого різко погіршується.
Гідраденіт — гнійне запалення апокринових потових залоз, які
розміщуються тільки в пахвових, пахових і аногенітальних ділянках. Діти
і старі люди на гідраденіт не хворіють, тому що ці залози в них не
функціонують. Спочатку в клієнта з’являється відчуття незручності у
ділянці враження: невиражена сверблячка, поколювання. У цей період у
товщі шкіри можна намацати злегка болісний вузол завбільшки з горошину.
Надалі вузол збільшується, болючість наростає, поверхня шкіри над вузлом
стає синюшно-багровою, на поверхні утворюються випинання у вигляді
сосочків («суче вим’я»). При прориві вузлів утворюються один чи декілька
свищових ходів. Після загоювання на місці ураження залишаються втягнені
рубці.
Хворих на фурункульоз, карбункульоз і гідраденіт лікують в умовах
хірургічного кабінету чи хірургічного стаціонару.
Стрептодермії.
Імпетиго частіше виникає на відкритих ділянках тіла, особливо на обличчі
(рис. 2.18). Хворіють діти і молоді жінки з ніжною шкірою. Хвороба
відрізняється високою контагіозністю, особливо в умовах дитячого
колективу. Проявляється висипаннями поверхневих пухирців на тлі
почервонілої шкіри. Пухирці до кількох міліметрів у діаметрі з тонким
в’ялим покриттям і рідким вмістом солом’яно-жовтого кольору (фліктена).
Зсихаючись, вміст фліктени утворює крихку кірку. Фліктени мають
тенденцію до периферичного зростання, можуть зливатися й утворювати
вогнища вигадливих обрисів. Після видужування на місці ураження шкіри
залишається нестійка гіперпіг-ментація.
Заїда — стрептококове Імпетиго в кутиках рота: шкіра кутиків рота
набрякла, червоного кольору, у глибині складки видно щілиноподібну
ерозію з «віночком» відшарованого епітелію. На поверхні ерозії
формується кірочка, яка легко розривається при русі губ. Захворювання
контагіозне.
Поверхневий панарицій — навколонігтьова фліктена. Шкіра
навколонігтьового валика спочатку червоніє, стає набряклою й болісною.
На ній утворюється пухир із прозорим, пізніше мутним вмістом. Панарицій
може охоплювати ніготь із трьох боків у вигляді підкови. Розвивається як
ускладнення при задирці, обкушуванні нігтів, як результат непрофесійного
манікюру.
Диференціальна діагностика гноячкових уражень шкіри
Ознаки Стафілодермії Стрептодермії
Захворювання Фолікуліт Фліктена
Зв’язок з волосяним фолікулом є Немає
Форма Конусоподібна Плоска
Покриття Товсте, щільне Тонке, в’яле
Колір вмісту Блідо-жовтий Солом’яно-жовтий
Консистенція вмісту Густа, вершкоподібна Рідка
Тенденція до злиття Немає Є
Тенденція до периферичного поширення Немає Є
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. –
М.: Медицина, 1980. – 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та
нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств
внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.:
Здоров’я, 1965. — 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина,
1974. — 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.:
Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. –
176 с.
7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. – 416
с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под
редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А.
Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология:
Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория
й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. –
Urban&Shwarzenberg, 1992. – 384 s.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
