Гігієна лікувально — профілактичних закладів (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Гігієна лікувально — профілактичних закладів

ПЛАН

Вступ

1. Гігієнічні принципи організації роботи лікувально-профілактичних
закладів

2. Гігієнічний режим

в лікувально-профілактичних закладах

3. Гігієнічні основи профілактики інфекцій

в лікувально-профілактичних закладах

Література

Вступ

Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідні
сприятливі умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре
ізольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення,
здоровий відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре
санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для
прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні
госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не
лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах
різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб,
які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші
ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом,
дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження
таких нових методів діагностики і лікування, як радіонукліди та Інші
джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери,
бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з
трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних
матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів
тощо.

Гігієнічні принципи організації роботи

лікувально-профілактичних закладів

Влаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних
закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити
найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню
лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню
внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного
персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню
оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без
відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:
децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний
заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових
корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні
відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень
лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження
лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний
заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому
здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація
санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і
медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і
фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає
об’єднання в одному головному корпусі лікарні загаль-носоматичних
відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій,
централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих
будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення,
секційна І господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості
децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій
лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного
тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються
позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою
підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять
хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні
вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості
лікувального закладу.

2. Гігієнічний режим

в лікувально-профілактичних закладах

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний
режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану
систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою
забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і
працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а
вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів
лікування після виписування.

У приміщеннях лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе
прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання
пилу з меблів, дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше
одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття
підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений
і помаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного
режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна
перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні
властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні,
а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима,
запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил
особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній
вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що
відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат,
коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного
перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки
їх санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного
обстеження. Він має 3 частини. У першій (паспортній) частині вказують
прізвище, ім’я та по батькові особи, яка здійснює перевірку, і
присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій
(констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних,
допоміжних і службових приміщень та вказують результати Інструментальних
досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і
наводять конкретні строки їх ліквідації, узгоджені з адміністрацією
закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник
адміністрації.

3. Гігієнічні основи профілактики інфекцій

в лікувально-профілактичних закладах

Головна мета діяльності медичних працівників — повне І швидке
відновлення здоров’я пацієнтів. Проте не менш важливим є створення
сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профілактичних
закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів
лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної,
біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток
внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворювань, які
викликані лікарняними факторами, появу нових страждань, збільшення
тривалості перебування хворих у стаціонарі, погіршення перебігу хвороби,
додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають
внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом
останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку
країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5-7 % хворих і у 25 %
випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не
тільки хворі, але І самі співробітники медичних закладів. Відомо, що
«хворобу легше попередити, аніж лікувати». Відповідно, заклади охорони
здоров’я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед
населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагає не лише
великих матеріальних затрат, пов’язаних з будівництвом, придбанням
обладнання та засобів дезінфекції, а також професійної підготовки
медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і
догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про
взаємозв’язок способу поведінки, правильного харчування і стану
здоров’я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь
бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому переносниками можуть
бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тварини (комахи,
гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, продукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування
шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосереднього контакту;
пероральне інфікування можливе через забруднені предмети, аліментарним
шляхом або через лікарські засоби; інфікування шкіри — переважно під час
уколів, порізів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування — з пилом
або краплинне; є ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам’ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні
інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції.
Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих,
персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші
предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні
інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаблені захисні
функції верхніх дихальних шляхів, а також новонароджені й хворі з
трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзогенні
автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природного імунітету
організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами,
які за відповідних умов місяцями або навіть роками знаходяться на шкірі,
слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на
водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимикачах, дверних
ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах,
губках, шматках мила, приладах для гоління і продуктах харчування.
Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу.
Розсадниками «вологих» штамів мікроорганізмів слід вважати водозмивні
раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів
штучного дихання та кондиціонери.

Література

Гігієна медичних установ / За ред. Якименка В.І. – К., 1996.

Загальна гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2003.

Медична енциклопедія. – М., 1990.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Гігієна лікувально-профілактичних закладів (реферат)

Реферат з медицини

ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників.
Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного
лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови
перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і
вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий
відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре
санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для
прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні
госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не
лише для інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах
різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб,
які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші
ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом,
дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження
таких нових методів діагностики і лікування, як радіонукліди та інші
джерела іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери,
бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з
трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних
матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів
тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення
санітарно-освітньої роботи серед персоналу і хворих допомагають стати
лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

На медичний персонал можуть впливати також професійні шкідливості.
Хірурги, реаніматологи-анестезіологи, акушери-гінекологи, персонал
психіатричних лікарень тощо й операційні медичні сестри зазнають
нервово-психічного і фізичного напруження, анестезіологи та інші — дії
хімічних факторів, персонал рентгенологічних, фізіотерапевтичних,
бароопераційних та інших відділень — фізичних факторів,
внутрішньолікарняного інфікування тощо, черговий персонал працює вночі.

Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації діяльності
лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у
лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування
й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням
будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом
під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних
закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити
найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню
лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню
внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного
персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню
оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без
відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:
децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний
заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових
корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні
відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень
лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження
лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний
заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому
здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація
санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і
медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і
фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає
об’єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних
відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій,
централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих
будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення,
секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості
децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій
лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного
тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються
позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою
підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять
хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні
вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості
лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні
централізовано-блочної системи є головний корпус —
лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і
поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію
медичних процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу
ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система
дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і створити
відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний,
рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують
централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні
поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ,
бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на
сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю
забезпечити кондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення
і створити на всіх об’єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки
наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи,
санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і
наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються
лікарняні будівелі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При розміщенні
лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за
розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту
значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря.
Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри,
непов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за
межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до
населення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А
лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко
розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній
відстані від джерел шуму та об’єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб
рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний
— 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна
розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території.
Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі,
каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від
місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових
підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа
земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної
кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень
— від 135 до 250 м2 з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що
розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується,
порівняно з вказаними, на 15-20 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про
те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо
використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади
отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо
рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви
фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних
корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового
відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного
корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати
окремі в’їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та
патологоанатомічного відділення.

До складу лікарні загального типу входять:

1) приймальне відділення;

2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гінекологічним,
дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним
відділенням, відділенням переливання крові з банком крові та
кровозамінників тощо;

3) поліклініка;

4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціональної
діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, реабілітації та
лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом;

6) допоміжні служби — харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний
стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної техніки й
апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина — канцелярія, медичний архів,
бібліотека тощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних будівлях
залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки
розташовують ізольовано на відстані 30-50 м від лікувальних корпусів.
Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень
— не менше 60 %, решта території — пішохідні й проїжджі дороги. Ширина
захисної зеленої смуги за периметром ділянки — 15-30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними
зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними
корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою
зелених насаджень — не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з
моргом розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м
від лікарняних будинків, розташовують господарське подвір’я з
центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною камерою, гаражами,
складськими приміщеннями, овочесховищем. Господарське подвір’я ізолюють
від інших зон смугою зелених насаджень завширшки 8-10 м.

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою
роботою лікарні. Тут складається перше враження хворого про заклад,
покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для
психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна
сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довідкова,
роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані
частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих
приймають у приймальному відділенні, яке міститься в головному корпусі.
Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із
шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне лікування,
звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий
медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необхідно — обстежують,
проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг, взуття, рушник,
дають направлення, вказують номер палати і проводять у відповідне
відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в
акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі — в інфекційне
відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються безпосередньо у
лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі
палати на 10-12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового
матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено
трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка
є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати
медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та
особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна
пересувна апаратура, яка в лічені секунди може бути подана до будь-якого
ліжка. У палаті е умивальник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для
пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізоване відділення є
найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься
понад ЗО ліжок, його організовують із палатних секцій і розташованих між
ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару
поділяється на чотири класи:

1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного
лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні
й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного забезпечення.

2. Ліжка 2-го класу — для відновлювального лікування. Орієнтовно їхня
частка становить 45 % усього ліжкового фонду.

3. Ліжка 3-го класу — для тривалого лікування хворих із хронічною
патологією. Складають 20 % усього ліжкового фонду.

4. Ліжка 4-го класу — для медико-соціального призначення, їх найменше —
15 %. Ліжка 2-го і 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового
фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів
або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економічно вигідним.

Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікарняне
відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і
складається з окремих палатних секцій. Палатна секція — основна
структурна одиниця лікувального відділення, головним завданням якої є
збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона
розрахована на 30 ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), дво- та
чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути
не більше 4 ліжок. Цей показник є оптимальним як у технологічному, так і
гігієнічному відношенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати
ліжка паралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих,
проведення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд
за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного забруднення
повітряного середовища й інсоляції. У палатах відстань між ліжками
повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не
ближче ніж 0,9-1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні
бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у
палатній секції для дорослих мають були ще й такі приміщення: пост
чергової медичної сестри (4-6 м2), кабінет лікаря (10м2), процедурна
(13-18 м2), клізмова (8 м2), їдальня (18 м2), місце денного перебування
хворих (15 м2), санітарний вузол.

Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне
ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор,
вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що
обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост обладнують столом,
двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для
перев’язок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном,
сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двостороннього
розмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею
та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром,
жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб запахи із
санітарного вузла не проникали в палатний коридор, його забезпечують
витяжною вентиляцією, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна.
Допоміжне приміщення устатковують пристосуванням і спеціальним зливом
для миття суден та паровим стерилізатором для їх дезінфекції, шафою з
витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної
білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та
умивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природне
освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі висотою не менше 1,8м
малюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з’єднує всі приміщення. Коридор може бути
з однобічною (бічний), двобічною (центральний) і частково двобічною
забудовою приміщенями. Гігієнічні переваги має світлий, добре
вентильований, з бічною забудовою коридор. Ширина коридора повинна бути
не меншою, ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.

У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох
палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача
відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки
(по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апаратури (12 м2),
місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персоналу, приміщення для
спеціалізованих кабінетів (їх призначення залежить від профілю
відділення), наприклад, у хірургічному відділенні — перев’язочна (22
м2). Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних палаті облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси
та бокси, баропалати, палати-біотрони, «стерильні» палати тощо. Чим
менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції;
крім того, це дозволяє ізолювати неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом
моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення
експрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і реанімаційних
заходів.

Відділення анестезіології та реанімації обладнуються апаратурою для
дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій
організму хворого (кардіомонітором, кардіоком-плексом тощо). У цьому
випадку на посту чергової медсестри встановлюють виносний сигналізатор
ритму і тривоги.

Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Головна мета діяльності медичних працівників — повне і швидке
відновлення здоров’я пацієнтів. Проте не менш важливим є створення
сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профілактичних
закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів
лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної,
біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток
внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворювань, які
викликані лікарняними факторами, появу нових страждань, збільшення
тривалості перебування хворих у стаціонарі, погіршення перебігу хвороби,
додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають
внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом
останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку
країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5-7 % хворих і у 25 %
випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не
тільки хворі, але і самі співробітники медичних закладів. Відомо, що
«хворобу легше попередити, аніж лікувати». Відповідно, заклади охорони
здоров’я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед
населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагає не лише
великих матеріальних затрат, пов’язаних з будівництвом, придбанням
обладнання та засобів дезінфекції, а також професійної підготовки
медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і
догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про
взаємозв’язок способу поведінки, правильного харчування і стану
здоров’я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь
бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому переносниками можуть
бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тварини (комахи,
гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, продукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування
шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосереднього контакту;
пероральне інфікування можливе через забруднені предмети, аліментарним
шляхом або через лікарські засоби; інфікування шкіри — переважно під час
уколів, порізів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування — з пилом
або краплинне; є ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам’ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні
інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції.
Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих,
персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші
предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні
інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаблені захисні
функції верхніх дихальних шляхів, а також новонароджені й хворі з
трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзогенні
автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природного імунітету
організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами,
які за відповідних умов місяцями або навіть роками знаходяться на шкірі,
слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на
водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимикачах, дверних
ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах,
губках, шматках мила, приладах для гоління і продуктах харчування.
Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу.
Розсадниками «вологих» штамів мікроорганізмів слід вважати водозмиви
раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів
штучного дихання та кондиціонери.

До суттєвих факторів збільшення ризику розвитку госпітальної інфекції
відносять: тривалість операції, забрудненість рани, довжину розрізу,
застосування дренажів, похилий вік хворих, тривалість госпіталізації до
операції, використання антибіотиків, наявність у хворих цукрового
діабету, злоякісних новоутворень тощо.

Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій велике значення має
дотримання медичним персоналом правил особистої гігієни. Працівники
лікарні зобов’язані проходити медичний огляд. У подальшому працівники
харчоблоку і молодший персонал, який безпосередньо обслуговує хворих,
щомісячно проходять медогляд, а один раз на півроку — обстеження на
бацилоносійство кишкових інфекцій і дифтерії, раз на рік — флюорографію.

Співробітники, які хворіють на небезпечні для стаціонарних пацієнтів
хворобами, до роботи не допускаються. З цією метою весь медичний
персонал проходить рентгенологічне обстеження на туберкульоз, венеричні
й шкірні хвороби.

Щоденно, прийшовши на роботу, медичні працівники зобов’язані зняти в
гардеробі верхній одяг, старанно вимити руки з милом, після чого надіти
спецодяг (халат, косинку, респіратор або 3-4 шарову марлеву пов’язку на
рот і ніс тощо). Спецодяг повинен бути бездоганно чистим, випрасуваним,
необхідного розміру.

Боротьба з внутрішньолікарняними інфекціями являє собою складний та
трудомісткий процес, насамперед тому, що збудники, як правило, достатньо
широко циркулюють у внутрішньолікарняному середовищі, мають високу
стійкість до зовнішнього впливу та різноманітні механізми передачі.

Існують неспецифічні та специфічні методи профілактики
внутрішньолікарняних інфекцій. До неспецифічних відносять
архітектурно-планувальні заходи, які попереджують розповсюдження
внутрішньолікарняних інфекцій шляхом ізоляції палатних секцій,
операційних блоків і передбачають ізоляцію хворих у палатах, яка може
бути суворою, стандартною та попереджувальною.

Сувора ізоляція передбачає використання окремих палат, залишати які
хворим суворо заборонено. При такій системі потрібні захисні халати,
гумові рукавиці, дихальні маски з фільтром, руки обов’язково
дезінфікують перед виходом з палати.

Стандартна ізоляція також передбачає використання окремих палат, з яких
хворим виходити заборонено, проте її запровадження потрібне лише при
аерогенній інфекції. Захисні халати у цьому випадку застосовують тільки
під час безпосереднього контакту з пацієнтом. Рот і ніс захищати не
обов’язково (за винятком осіб з підвищеною схильністю до інфекцій, які
використовують дихальну маску з фільтром). Не потрібні й гумові
рукавиці, крім тих випадків, коли доводиться контактувати з інфікованими
поверхнями тіла.

Нарешті, попереджувальна ізоляція передбачає використання-окремих палат,
з яких хворим заборонено виходити, причому захисний халат або
пластмасовий фартух персонал одягає при вході в палату. Необхідно
захищати рот і ніс, дезінфікувати руки при вході в палату.

Ефективність санітарно-гігієнічних заходів забезпечується виконанням
всіх необхідних гігієнічних вимог, санітарної культури хворих і
персоналу. Натомість відсутність профілактичної спрямованості в ході
організації роботи стаціонару призводить до втрати пильності щодо
необхідності старанного і педантичного виконання інструкцій із
забезпечення асептичних умов лікувального процесу.

Після обслуговування інфекційних хворих, проведення медичних
маніпуляцій, відвідування убиралень персонал повинен старанно помити
руки гарячою водою з милом, а якщо необхідно — обробити їх дезінфікуючим
розчином (0,2 % освітлений розчин хлорного вапна, 1 % розчин хлораміну
тощо). Потрібно, щоб у співробітників постійно був охайний вигляд,
підрізані нігті, щоб медичний персонал завжди був взірцем для хворих у
дотриманні правил особистої гігієни. Технічний персонал, зайнятий
прибиранням приміщень, не можна допускати до роботи на кухні та
роздавання їжі.

У кожній лікарні персонал після роботи повинен мати можливість прийняти
душ пропускного типу. Важливе значення у справі профілактики
внутрішньолікарняних інфекцій має дезінфекція, що являє собою комплекс
заходів, спрямованих на знищення збудників інфекційних захворювань.

За часом проведення виділяють поточну та заключну дезінфекцію. Поточна
передбачає знезаражування виділень хворих, спеціальне прання білизни,
миття посуду та прибирання приміщень у ході проведення лікування.
Заключну дезінфекцію проводять після того, як хворого виписали з
лікарні.

За технологічними особливостями виділяють фізичну та хімічну
дезінфекцію. Фізична передбачає застосування вогню, жару, гарячого
сухого повітря, гарячої води, водяної пари, сонячного світла,
ультрафіолетових променів, низької температури, ультразвуку тощо.
Хімічна дезінфекція зумовлює використання хлоровмісних дезінфектантів
(хлорного вапна, хлораміну, сульфохлорантину, хлорцину, хлоргіксидину
тощо) та дезінфектантів, які не містять хлор (ніртану, амфолану, лізолу,
формаліну, формальдегіду, препаратів водню тощо).

З метою оцінки ступеня повноти проведення заходів щодо боротьби з
внутрішньолікарняними інфекціями працівники санепідстанцій виконують
дослідження на бактеріальне забруднення, окиснення і вміст діоксиду
вуглецю, стерильність хірургічних інструментів і перев’язувального
матеріалу, дослідження змивів з рук персоналу і хворих, з одягу, меблів,
препаратів постійного вжитку» на наявність та ступінь забруднення
кишковою паличкою та іншими мікроорганізмами.

Література:

Загальна гігієна з основами екології за редакцією проф. В.А.Кондратюка.
Тернопіль, “Укрмедкнига” 2003.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *