Гігієна лікувально-профілактичних закладів (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ”

Вступ

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників.
Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного
лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови
перебування: світло, тепло, достатній простір, добре ізольована і
вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий
відпочинок, раціональне і дієтичне харчування, добре
санітарно-гігієнічне обслуговування, достатнє озеленення території для
прогулянок на свіжому повітрі, повний соматичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні
госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не
лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах
різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб,
які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші
ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом,
дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження
таких нових методів діагностики і лікування, як радіонукліди та Інші
джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери,
бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з
трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних
матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів
тощо.

1. Гігієнічні вимоги до планування, влаштування та організації
діяльності лікувально-профілактичних закладів

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у
лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування
й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням
будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом
під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних
закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити
найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню
лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню
внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного
персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню
оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без
відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів:
децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний
заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових
корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні
відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень
лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження
лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних
інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний
заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому
здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація
санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і
медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і
фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає
об’єднання в одному головному корпусі лікарні загаль-носоматичних
відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій,
централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих
будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення,
секційна І господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості
децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій
лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного
тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються
позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою
підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять
хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні
вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості
лікувального закладу.

2. Особливості організації будівлі лікувально-профілактичного закладу

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні
централізовано-блочної системи є головний корпус —
лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і
поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію
медичних процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу
ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзовано-блочна система
дозволяє об’єднати функціонально однорідні підрозділи і створити
відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний,
рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують
централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні
поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ,
бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на
сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю
забезпечити кондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення
і створити на всіх об’єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки
наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи,
санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і
наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються
лікарняні будівлі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При розміщенні
лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за
розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту
значною мірою залежить від місцерозташування та інших чистіше повітря.
Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри,
непов’язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за
межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до
населення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А
лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко
розташовують у межах селітебної зони.

3. Гігієнічний режим

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний
режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану
систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою
забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і
працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а
вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів
лікування після виписування.

У приміщеннях лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе
прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання
пилу з меблів, дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше
одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття
підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений
і помаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного
режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна
перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні
властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні,
а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима,
запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил
особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній
вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що
відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Під час санітарного обстежування різних приміщень лікарні (палат,
коридорів, кабінетів лікаря, маніпуляційних, приміщень денного
перебування хворих, кімнати старшої сестри), земельної ділянки та оцінки
їх санітарно-технічного забезпечення складають акти санітарного
обстеження. Він має 3 частини. У першій (паспортній) частині вказують
прізвище, ім’я та по батькові особи, яка здійснює перевірку, і
присутніх, назву й адресу об’єкта, дату обстеження. У другій
(констатуючій) частині наводяться дані огляду території, основних,
допоміжних і службових приміщень та вказують результати Інструментальних
досліджень. У третій частині (висновок) вказуються виявлені недоліки і
наводять конкретні строки їх ліквідації, узгоджені з адміністрацією
закладу. Акт підписують особа, яка перевіряє, і представник
адміністрації.

4. Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Головна мета діяльності медичних працівників — повне І швидке
відновлення здоров’я пацієнтів. Проте не менш важливим є створення
сприятливих умов для перебування людей у лікувально-профілактичних
закладах, а також ліквідація впливу на них шкідливих факторів
лікарняного середовища, насамперед чинників фізичної, хімічної,
біологічної і соціальної природи, що зумовлюють розвиток
внутрішньолікарняних захворювань (госпіталізму), тобто захворювань, які
викликані лікарняними факторами, появу нових страждань, збільшення
тривалості перебування хворих у стаціонарі, погіршення перебігу хвороби,
додаткові економічні й трудові витрати.

Серед несприятливих факторів лікарняного середовища перше місце займають
внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокоміальні) інфекції, які протягом
останніх років набули винятково великого поширення у всіх без винятку
країнах світу. Вони виникають не менш ніж у 5-7 % хворих і у 25 %
випадків є основною причиною смерті. Від них повинні бути захищені не
тільки хворі, але І самі співробітники медичних закладів. Відомо, що
«хворобу легше попередити, аніж лікувати». Відповідно, заклади охорони
здоров’я не повинні бути джерелом розповсюдження збудників хвороб серед
населення. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій вимагає не лише
великих матеріальних затрат, пов’язаних з будівництвом, придбанням
обладнання та засобів дезінфекції, а також професійної підготовки
медичного персоналу з питань профілактики інфекцій у ході лікування і
догляду за хворими. Співробітники і пацієнти повинні знати і про
взаємозв’язок способу поведінки, правильного харчування і стану
здоров’я.

У процесі поширення внутрішньолікарняних інфекцій беруть участь
бактеріоносії, переносники і реципієнти. Причому переносниками можуть
бути люди (хворі, персонал, рідше відвідувачі), тварини (комахи,
гризуни) або матеріали, предмети, пил, вода, продукти харчування тощо.

В умовах лікарні інфекція може розповсюджується шляхом інфікування
шкіри, слизових оболонок і ран у результаті безпосереднього контакту;
пероральне інфікування можливе через забруднені предмети, аліментарним
шляхом або через лікарські засоби; інфікування шкіри — переважно під час
уколів, порізів, рідше при укусах комах; аерогенне інфікування — з пилом
або краплинне; є ще й трансплацентарне інфікування.

Слід пам’ятати, що незаперечне епідемічне значення також мають контактні
інфекції, що передаються через брудні предмети, та ятрогенні інфекції.
Основною ланкою епідемічного ланцюга в медичних закладах є руки хворих,
персоналу і відвідувачів, а також волосся, взуття, робочий одяг та інші
предмети.

Приблизно 10 % від усіх лікарняних інфекцій припадає на аерогенні
інфекції, до яких особливо схильні хворі, в яких послаблені захисні
функції верхніх дихальних шляхів, а також новонароджені й хворі з
трахеостомою.

Особливими видами лікарняної інфекції є ендогенні та екзогенні
автоінфекції, що виникають внаслідок послаблення природного імунітету
організму. Автоінфекції, у свою чергу, викликаються мікроорганізмами,
які за відповідних умов місяцями або навіть роками знаходяться на шкірі,
слизових оболонках або входять до складу місцевої флори.

У лікарняній палаті мікроорганізми локалізуються передусім на
водопровідних кранах, раковинах, ваннах, електричних вимикачах, дверних
ручках, підлозі, ліжках, тумбочках біля хворих, підкладних суднах,
губках, шматках мила, приладах для гоління і продуктах харчування.
Найбільш забрудненими є шапочки, халати та взуття медичного персоналу.
Розсадниками «вологих» штамів мікроорганізмів слід вважати водозмивні
раковин, ванн і їх стоки, покриті плиткою підлоги, мундштуки апаратів
штучного дихання та кондиціонери.

До суттєвих факторів збільшення ризику розвитку госпітальної інфекції
відносять: тривалість операції, забрудненість рани, довжину розрізу,
застосування дренажів, похилий вік хворих, тривалість госпіталізації до
операції, використання антибіотиків, наявність у хворих цукрового
діабету, злоякісних новоутворень тощо.

Використана література

Загальна гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2003.

Гігієна медичних установ / За ред. Якименка В.І. – К., 1996.

Медична енциклопедія. – М., 1990.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *