.

Етапне лікування щелепно-лицевих поранених. організація харчування та догляду за пораненими у щелепно-лицеву ділянку на етапах медичної евакуації (ле

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 3586
Скачать документ

Лекція

Етапне лікування щелепно-лицевих поранених. організація харчування та
догляду за пораненими у щелепно-лицеву ділянку на етапах медичної
евакуації

П Л А Н

 

Етапне лікування щелепно-лицевих поранених;

Допомога при ускладненнях вогнепальних поранень обличчя.

Організація харчування поранених у ЩЛД на етапах медичної евакуації;

Організація догляду за пораненими у ЩЛД на етапах медичної евакуації;

 

Перша медична допомога надається на полі бою або в осередку масових
санітарних втрат самим потерпілим (самодопомога) або товаришем
(взаємодопомога), а також позаштатними санітарами і санітарними
інструкторами рот. Своєчасне і якісне надання першої медичної допомоги в
багатьох випадках може зберегти життя потерпілого, а в майбутньому
сприяє відновленню його боєздатності й працездатності.

Метою першої медичної допомоги є:

— врятування життя потерпілого;

— усунення або зменшення дії уражаючого фактора (факторів);

— проведення медичних заходів, які тимчасово відкладають подальший
розвиток загрожуючих життю потерпілих ускладнені та важких наслідків
ураження, наприклад, кровотечі, асфіксії шоку, розвитку раневої
інфекції, вторинного пошкодження м`яких тканин, нервів, судин уламками
кісток тощо.

Від того, як швидко буде зупинена кровотеча, усунена асфіксія або
введений антидот при ураженні отруйними речовинами, залежить подальше
життя пораненого (ураженого).

До першої медичної допомоги на полі бою належать такі заходи витягування
поранених (уражених) із бойової техніки, із завалів та інших
найрізноманітніших місць їх перебування, включаючи витягування із води;
гасіння палаючого обмундирування (засобів захисту шкіри) та
запалювальних сумішей, що горять на тілі; одягання протигаза і засобів
захисту шкіри на зараженій місцевості та введення антидоту ураженим ОР;
усунення асфіксії (очищення верхніх дихальних шляхи від сторонніх
речовин, вибитих зубів, слизу, крові, виливання води тощо), звільнення
від стискаючих частин одежі (розстібання коміра, ременя), фіксація язика
за допомогою шпильки при його западанні, проведення штучного дихання;
накладання оклюзійної пов`язки при відкритому пневмотораксі з
використанням прогумованої оболонки від ППІ або політиленової плівки;
припинення кровотечі різними методами; накладання асептичної пов `язки
на рану або опікову поверхню; введення знеболювальної речовини із
шприц-тюбика; давання досередини до 50 мл алкоголю; іммобілізація
кінцівок та інших ділянок тіла, що були ушкоджені (переломи, рани та
опіки), за допомогою табельних або підручних засобів та іншими
способами; давання антибіотиків (таблетки із АІ) зігрівання потерпілого;
давання йому води з фляжки.

Порядок проведення вказаних заходів залежить від того, які із ушкоджень
є найбільш небезпечними для життя, відповідно, насамперед проводиться
необхідний лікувально-профілактичний захід, а потім уже інші. Наприклад,
якщо у потерпілого асфіксія виникла або розвинулась внаслідок того, що
ротова порожнина і ніс забиті землею, крім того, він має закритий
перелом кінцівки і її опік, то спочатку треба очистити від землі верхні
дихальні шляхи, провести штучне дихання до відновлення самостійного,
потім ввести знеболювальну речовину, накласти на обпечене місце
асептичну пов`язку і провести іммобілізацію кінцівки.

Якість надання першої медичної допомоги буде також залежати від умов
бойової обстановки, ступеня кваліфікації осіб, які її надають,
забезпечення медичним майном для проведення необхідних медичних заходів,
кількості осіб, які потребують допомоги, та важкості їх ураження.

У сучасній війні, як і під час минулих воєн, на полі бою досить часто
будуть виникати поранення. Пораненням називається будь-яке порушення
цілісності шкірних покривів або слизових оболонок людини, що
супроводжується болем, зовнішньою або внутрішньою кровотечею,
пошкодженням внутрішніх органів, а нерідко — і переломами кісток. Усі
поранення призводять до розладів функції травмованої частини тіла або
організму в цілому.

Надзвичайно сильний біль, велика крововтрата, пошкодження внутрішніх
органів та великих нервових стовбурів нерідко спричиняють розвиток шоку.

Одним з найбільш частих та небезпечних наслідків поранення є кровотеча.
При пораненні великих судин внаслідок значної крововтрати може настати
смерть. Під час Другої світової війни кількість загиблих на полі бою від
кровотечі досягала 50% від загального числа незворотних санітарних
втрат.

Будь-яке поранення небезпечне ще й тому, що в рані розвиваються
хвороботворні мікроорганізми, що можуть викликати такі тяжкі
ускладнення, як нагноєння рани, газову гангрену, правець, загальне
зараження крові (сепсис) тощо. Практично кожна рана містить
мікроорганізми, оскільки ушкоджуючі предмети проникають через одяг і
покриви тіла (шкіру, слизові оболонки), на яких завжди є різні
мікроорганізми.

Одним із основних ознак поранення є кровотеча. Кровотеча буває
зовнішньою, при якій кров із рани виливається назовні, й внутрішньою,
коли кров із кровоносних судин та пошкоджених органів потрапляє в
порожнину тіла.

Розрізняють кровотечу артеріальну, венозну і змішану. Артеріальна
кровотеча виникає при порушенні цілісності артерій. Особливо небезпечна
кровотеча із великих артерій: стегнової, підключичної, сонної, плечевої,
підколінної. Смерть при їх пораненнях може настати через 3-5 хв.
Кровотечі із дрібних артерій також небезпечні. При артеріальній
кровотечі кров яскраво-червоного кольору, витікає із рани сильним
пульсуючим струменем.

Венозна кровотеча характеризується повільнішим витіканням крові із рани.
Кров темно-червоного кольору.

Для припинення зовнішньої артеріальної кровотечі існує чотири основних
методи:

притискання пальцями великих артерій в місцях, де вони проходять близько
до поверхні тіла;

накладання стискальної пов’язки;

накладання кровоспинного еластичного джгута або закрутки;

максимальне згинання кінцівки у вищерозміщеному суглобі (при відсутності
переломів кісток)

Пальцеве притискання пошкодженої судини вище (центральніше) від місця
поранення дозволяє тимчасово припинити кровотечу. Притискання артерії
може бути виконано кінцями зведених разом пальців або кулаком. Зусилля,
яке використовується для притискання артерії, повинно забезпечити
припинення крові.

На поверхні тіла людини існує до 25 точок, в місцях яких артерії можуть
бути притиснуті пальцями до кісток у випадку виникнення кровотечі при їх
пораненні.

Накладання пов`язки на рану або опікову поверхню

Одним із основних засобів надання першої медичної допомоги при пораненні
є накладання пов`язки за допомогою пакета перев`язувального
індивідуального (ППІ). Правильно і швидко накладена пов`язка в більшості
випадків дозволяє зупинити невелику кровотечу, запобігти вторинному
забрудненню рани, захистити її від дії несприятливих факторів довкілля
(вітер, волога, сонячні промені), а також створити спокій пошкодженим
тканинам і органам.

Для накладання пов`язки, крім пакета перев`язувального індивідуального,
може бути використаний перев`язувальний матеріал, який є в аптечці
військовій (АВ). Пакет видається кожному військовослужбовцю і є
табельним засобом надання само- і взаємодопомоги при пораненнях і
опіках. Пакет перев`язувальний індивідуальний — це спеціально
виготовлений і раціонально укладений перев`язувальний матеріал, який
міститься в герметизованій прогумованій оболонці. Крім прогумованої
(зовнішньої) оболонки, пакет має і внутрішню паперову. Він складаєтьсі з
бинта (10 см х 7 м), двох ватно-марлевих подушечок (32 х 17 см), одна із
них може переміщатись по бинту, і безпечної шпильки. Внутрішня поверхня
прогумованої оболонки, бинт, подушечки стерильні. Оболонки захищають
вміст пакета від механічних пошкоджень, вогкості і забруднення.
Зберігається пакет в лівій боковій кишені куртки.

Перша медична допомога при переломах кісток

Переломом називається ушкодження кістки з повним або частковим
порушенням її цілісності. У бойових умовах у результаті кульових або
осколкових поранень виникають вогнестрільні переломи, які
супроводжуються порушенням цілісності м’яких тканин і шкірних покривів.

Основними ознаками вогнестрільних переломів є: кровотеча, сильний біль у
місці перелому, зміна форми і положення кінцівки, поява рухомості в
незвичному місці, набрякання тканин, а також порушення функції
пошкодженої кінцівки. При рухах та обмацуванні місця перелому
відзначається хруст (крепітація) уламків кістки. Вони можуть пошкодити
кровоносні судини, нервові стовбури, м`язи та внутрішні органи, що
спричинить відповідні ускладнення. Для їх запобігання треба створити
нерухомість у двох суглобах — вище і нижче місця перелому. Для цього
застосовують стандартні транспортні шини або шини з підручних
матеріалів.

Перед проведенням тимчасової іммобілізації пошкоджених ділянок тіла
обов`язково вводяться знеболювальні речовини, найчастіше
використовується шприц-тюбик. При наявності відкритого перелому спочатку
треба припинити кровотечу, а потім на рану накласти асептичну пов`язку.

D F H D

F

>

D

???????¤?¤?$???????°?ну поверх одягу та взуття, а в місцях кісткових
виступів під неї треба підкласти м`який матеріал. Не можна накладати
шину в тих місцях, де уламки кістки виступають назовні. Шина
закріплюється пасами, смугами тканини, бинтами, косинками медичними
тощо, але їх не можна занадто туго зав`язувати, тому що будуть
стискатися кровоносні судини і виникне порушення кровопостачання в
іммобілізованій кінцівці.

Фіксація переломів кісток кисті та передпліччя проводиться за допомогою
стандартної шини або шини з підручних матеріалів, яка накладається на
передпліччя від пальців кисті до ліктя.

При переломі плечевої кістки, а також ключиці та лопатки, доцільніше
користуватись табельними драбинчастими шинами, які попередньо
обгортаються ватою чи іншим м’яким матеріалом та закріплюються
бинтуванням.

При переломах стегнової кістки необхідно створити нерухомість у
тазостегновому, колінному і гомілковоступневому суглобах. Для
імобілізації можуть використовуватись дошки, палки, тощо.

При переломах гомілки іммобілізують колінний і гомілковоступневий
суглоби, а при переломах ступні – тільки гомілковоступневий.

При переломах хребта у поранених часто виникає параліч кінцівок.
Іммобілізація хребта повинна проводитися якнайшвидше і дуже ретельно.

При переломах нижньої щелепи дуже часто спостерігаються зміщення
кісткових відломків і її деформація. Ці поранення часто супроводжуються
сильною кровотечею, ядухою, шоком. При сильній кровотечі в ділянці
нижньої щелепи проводиться пальцеве притискання сонної артерії на боці
поранення. Травмованих з переломами щелепи і накладеною пращеподібною
пов’язкою транспортують на ношах обличчям донизу. Цей прийом запобігає
асфіксії внаслідок западання язика та затікання крові.

Заходи долікарської медичної допомоги

Долікарську (фельдшерську) медичну допомогу надає фельдшер (санітарний
інструктор) у медичному пункті батальйону (МПБ), а при використанні
противником зброї масового ураження і виникненні масових санітарних
втрат її можуть надавати і в медичному пункті полку до надання лікарем
першої лікарської допомоги.

Надання повного обсягу долікарської допомоги буде можливим лише при
розгортанні медичного пункту батальйону як етапу медичної евакуації,
тобто в обороні, коли батальйон деякий час перебуває на одному місці.
При переміщенні батальйону в МПБ буде надаватись тільки невідкладна
допомога.

У медичному пункті батальйону уражених ділять на дві групи:

— уражені, які потребують невідкладних заходів долікарської допомоги;

— уражені, які не потребують цих заходів. Потребують невідкладних
заходів долікарської допомоги поранені:

— в яких продовжується зовнішня кровотеча;

— в яких не ліквідовані явища асфіксії;

— яким не накладені асептичні пов`язки на рани й опікові поверхні. Для
надання долікарської медичної допомоги використовується, як правило,
табельне медичне майно медичного пункту батальйону. Її мета полягає в
боротьбі з розладами, що загрожують життю. Як доповнення до першої
медичної допомоги долікарська допомога передбачає:

— туалет порожнини рота і носоглотки, при необхідності — введення
повітроводу, прошивання і фіксацію язика лігатурою;

— штучну вентиляцію легень ручним апаратом, інгаляції кисню;

— заміну пов`язок, що промокли, або накладання пов`язок на рани її
опікові поверхні в разі їх відсутності чи неякісного накладення;

— прийом пораненими всередину антибактеріальних засобів для профілактики
раневої інфекції;

— зігрівання, тепле пиття (за винятком поранень у живіт) в холодну пору
року й охолодження в літній період;

— введення, згідно з показаннями, протишокових засобів для нормалізації
гемодинаміки (протипоказаннями для введення знеболювальної речовини —
ін`єкції промедолу — є поранення в голову з порушенням дихання, а також
закрита травма живота з ознаками ушкодження внутрішніх органів);

контроль за джгутом, накладеним на полі бою (якщо кровотеча при
накладеному джгуті не зупиняється, то він накладений неправильно, його
треба затягнути сильніше; відсутність кровотечі після ослаблення джгута
вказує, що він накладений без достатніх показань і може бути знятий);

іммобілізація ураженої ділянки табельними шинами. При достатній
іммобілізації кінцівок підручними і допоміжними засобами проведення її
табельними шинами не обов’язкове.

Харчування і догляд за пораненими в щелепно-лицеву ділянку

Будь-які вогнепальні поранення в обличчя викликають ті чи інші порушення
нормального приймання їжі. Ступінь цих порушень змінюється в залежності
від характеру поранення, локалізації і важкості анатомічних ушкоджень.
Поранені із наскрізними дефектами м’яких тканин навколоротової ділянки
втрачають із витікаючою слиною велику кількість рідини (до 2-3 літрів на
добу). Якщо не забезпечити своєчасність її поповнення, то виникає
зневоднення організму. При неможливості повноцінного харчування
пораненого у нього розвивається елементарне виснаження. На етапі надання
медичної допомоги щелепно-лицеві поранені обов’язково повинні бути
напоєні і нагодовані.

Їжа для пораненого повинна бути фізіологічно повноцінна і збалансована
за хімічним складом, тобто повинна містити всі необхідні компоненти для
забезпечення життєдіяльності організму. Для щелепно-лицевого пораненого
їжа повинна володіти механічними (розм’якшена, гомогенізована) і хімічно
щадливими властивостями (не повинна подразнювати рану, температура їжі
від 45 до 500С, не повинна підвищувати секрецію слинних залоз). Хворим з
щелепно-лицевими пошкодженнями слід назначати три фізіологічно
повноцінних дієти:

перший щелеповий стіл (зондовий);

другий щелеповий стіл (кашоподібний);

загальний стіл (№15);

На етапах евакуації пораненого харчування здійснюється за рахунок
харчових дієтичних концентратів, які розбавляють кип’ятком і після
охолодження до 500С їжа із харчових концентратів готова до вживання.

Перший щелеповий стіл призначається пораненим, які втратили функцію
жування і ковтання. Їжа ввожиться за допомогою зонда.

Другий щелеповий стіл призначається пораненим, у яких повністю втрачена
функція жування, але збереглись функції ковтання і присмоктування. Їжу
хворому вводять за допомогою ложки, чашки або поїлки.

Загальний стіл призначають пораненим, що виздоровлюють, які можуть
пережовувати їжу.

Харчування щелепно-лицевих поранених є відповідальною процедурою. Всі
способи харчування поранених можуть бути поділені на дві групи:
ентеральні і парентеральні. Ентеральне харчування проводять перорально,
за допомогою зонда (шлункового або дуоденального) або у вигляді харчових
клізм (ректальних). Більшість щелепно-лицевих поранених потрібно
харчувати природнім шляхом, тобто через рот (перорально). Воно
здійснюється за допомогою ложки, чашки або поїльника. Пероральне
харчування є найбільш фізіологічним. При іммобілізації відломків щелепи
назубними шинами відкривання рота стає неможливим. В цьому випадку їжа
вводиться в порожнину рота через ретромолярне пространство або через
дефект, що є в зубному ряді.

Зондове харчування застосовується при значних пошкодженнях анатомічних
структур ЩЛД. Шлунковий зонд, змащений глицерином, через нижній носовий
хід вводять в носоглотку. Після його введення на 15-17 см пораненому
нахиляють голову вперед і пропонують зробити ковтальні рухи. Під час цих
рухів зонд просувається до шлунка, тобто на глибину біля 45 см.
Перебування зонда у хворого не повинно перевищувати 10-14 днів, потім
він замінюється на новий.

Парентеральне харчування – штучне харчування, при якому рідкі харчові
речовини (білкові препарати, розчини глюкози та ін.) вводять хворому в
кровоносне русло. Для парентерального харчування використовують наступні
засоби: аміностерил, аміностерил КЕ, аміноплазмаль, аміносол, інфезол-40
та ін.

Загальний догляд передбачає наступні міроприємства:

ліжковий режим після проведення оперативного втручання;

ліжковий режим у поранених з поєднаною черепно-мозковою травмою;

для профілактики бронхо-пульмональних ускладнень рекомендується
проведення 3-4 рази на добу дихальної гімнастики;

для профілактики пролежнів декілька разів на добу слід перевертали
хворого з однієї сторони на другу;

попередження переохолодження пораненого при провітрюванні палати,
прийманні холодної води та ін.;

спостереження за станом ССС;

слідкувати за діурезом та дефекацією;

при неможливості закрити око, для профілактики кератоконьютивіту,
рекомендується застосовувати очні краплі та мазі;

ретельний гігієнічний догляд за зовнішнім слуховим проходом;

гігієнічний догляд за ротовою порожниною.

Спостереження за повноцінністю харчування і доглядом за пораненими в
щелепно-лицеву ділянку повинен здійснювати лікар. Будь-які корекції по
відношенню харчування або догляду за пораненим повинні бути обов’язково
узгоджені з лікарем.

 

ЛІТЕРАТУРА:

К.О.Пашко. “Військово-медична підготовка”. Тернопіль, 1999.

Б.Д. Кабаков, В.И. Лукяненко, П.З. Аржанцев “Учебное пособие по военной
челюстно-лицевой хирургии, терапевтической и ортопедической
стоматологии”. М.: Медицина.-1980

А.А.Тимофеев. “Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической
стоматологии”. Киев. 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020