Пошукова робота
з інфекційних захворювань
на тему:
“Едуард Дженнер”
Серед багатьох видатних учнів Джона Гунтера увічнив своє ім’я в історії
медицини Едвард Дженнер (1719-1823), якому людство зобов’язане введенням
у широку практику як запобіжного способу щеплення коров’ячої віспи.
Епідемії віспи були страшним лихом для людства. У XVII-XVIII ст. в
Європі хворіло на віспу щороку до 12 мільйонів чоловік, з них вмирало
1,5-2 мільйони, значна частина тих, що перехворіли, втрачала зір. Велика
смертність (до 90-95 %) спостерігалась у країнах, куди її заносили
вперше. Такі нищівні епідемії були в Сибіру в XVII ст. Європейські
завойовники і перші переселенці в Америці штучно поширювали віспу між
індійцями для знищення їх. Здавна суто емпірично було помічено, що ті,
хто перехворів навіть і на легку форму віспи, набувають стійкої
несприйнятливості до хвороби. Але щеплення — варіоляція — інколи
викликали дуже тяжке, а то й смертельне захворювання. Особа, якій
зробили щеплення, крім того, могла стати джерелом зараження для
довколишніх.
Едварду Дженнеру належить велика історична заслуга введення в медичну
практику запобіжних щеплень коров’ячої віспи (вакцинація) замість
небезпечних щеплень віспи від людини.
Дженнер по одержанні медичної освіти працював інтерном у Дж. Гунтера,
пізніше — лікарем сільських общин. У процесі роботи він довідався, що,
за переконанням селян, особи, які перехворіли на коров’ячу віспу
(соwpox), не хворіють на людську віспу. Про це Дженнер повідомив
Гунтерові, який порадив йому пильно вивчати цю справу. Дженнер протягом
20 років, простеживши за рядом осіб, що перехворіли на коров’ячу віспу,
зміг пересвідчитись в їхньому імунітеті під час нерідких у ті часи
вибухів епідемій натуральної віспи. Він вивчив, які щеплення, з яких
саме висипних захворювань у корів, відомих під загальною назвою сотурох,
дають імунітет і в який період захворювання ці щеплення найбільш дійові.
Маючи вже такий досвід, Дженнер 14.У.1796 р. дозволив собі прищепити
вміст віспяної пустули з руки служниці сусіднього фермера, що хворіла на
коров’ячу віспу, хлопчикові Джонсо-ві Фіпсу, якому пізніше було
прищеплено натуральну віспу, що не спричинилось до захворювання. Лише
через два роки Дженнер опублікував свої спостереження англійською мовою.
Запропонована ним запобіжна вакцинація швидко набула поширення в різних
країнах на різних континентах. Після короткого перебування в Лондоні для
популяризації вакцинації Дженнер повернувся на попереднє місце
сільського лікаря, де й прожив усе своє життя, незважаючи на численні
почесні запрошення з різних країн. Він не забував Джонса Фіпса,
побудував йому будинок і посадив навколо нього розарій.
Запропонований Дженнером спосіб вакцинації не дістав у Англії підтримки
і не був навіть опублікований Лондонським «Королівським товариством». У
другій половині XIX ст. в Англії було організовано навіть
противакцинаційну лігу, яка добилася скасування обов’язкового щеплення
віспи, внаслідок чого в Англії спостерігалися великі спалахи віспи
навіть у порівняно недавні часи.
Лише через півтора сторіччя, в 1958 р. на XI сесії Всесвітньої асамблеї
з охорони здоров’я за пропозицією радянської делегації було прийнято
резолюцію про проведення глобальної програми ліквідації віспи.
Радянський Союз взяв активну участь у реалізації цієї програми: наша
країна безплатно передала ВООЗ понад 1,5 млрд. доз віспяної вакцини.
Останній випадок віспи в світі було зареєстровано 26 жовтня 1977 р.
(Сомалі). Офіційно перемогу над віспою проголошено на сесії ВООЗ у
травні 1980р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
