Дитячі інфекційні захворювання (реферат)

Реферат на тему:

Дитячі інфекційні захворювання

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

Чому одні хвороби називаються інфекційними, а інші ні? Чим вони
відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і
проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем
і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання — збудник,
непомітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або
вібріон… Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій—це так званий прихований,
або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не
проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, поступово зріє. Іноді
інкубаційний період буває невеликим—1—2 дні. Але іноді хвороба затаїлася
і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період закінчується тоді, коли
хвороба починає проявлятися через які-небудь зовнішні ознаки: підвищення
температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних
інфекцій, а також методів їхнього лікування і попередження. Епідеміологи
намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної
інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX століття
людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з
яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна
спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним
захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятливою до неї. Ця
несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки
здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження
інфекцій за допомогою щеплень.

Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що
мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є
ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не
хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей
називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення
імунітету, а також можливість перенесення — ось ті ознаки, що
відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між
собою.

Кір Краснуха

Це так звані дитячі хвороби. Правда, хворіти ними можуть і дорослі, але
рідко. Дорослі хворіють звичайно важче, і в них частіше бувають
ускладнення.

І кір, і краснуха викликаються вірусом. Для них характерна висипка, і
хоча батьки часто плутають ці два захворювання, між ними немає більше
нічого спільного.

Після контакту з хворим кір проявляється швидше. І починається він як
сильна застуда: болить голова, з носа тече, болить горло, очі червоні,
температура дуже висока. Краснуха «розгойдується» довше — 2—3 тижні. І
поводиться як несерйозна застуда: ледь-ледь нежить, ледь-ледь підвищена
температура. Тому перше, що зауважують при краснусі, — висипання. Воно
з’являється майже відразу при прояві хвороби і за кілька годин «охоплює»
все тіло, особливо яскравим може бути на животі й внутрішньому боці рук.
Висип — маленькі червоні пухирці, наповнені рідиною. Побачивши таку
висипку, лікарі звичайно починають обмацувати в хворого область внизу
потилиці. «Ага, лімфатичні вузли збільшені. Краснуха». Висип, як
правило, спостерігається протягом 3—5 днів (а іноді тільки одну ніч) і
зникає.

Кір набирає силу поступово, довгий час «прикидаючись» застудою. У хворих
навіть сильний кашель з’являється. А з внутрішнього боку щік, на
слизовій, начебто манна каша чи висівки приклеїлися. Це для лікаря
безсумнівна ознака кору — «плями Філатова». Корева висипка—дуже
«дисциплінована» —спочатку з’являється лише на обличчі та шиї, на 2-й
день — на тулубі, руках і стегнах. На 3-й день обсипає гомілки і стопи,
а на обличчі висип блідне.

Цяточки висипки можуть зливатися одна з одною, тоді на тілі з’являються
складної форми фігури.

Кір хоча і вивчене захворювання, але дотепер підносить сюрпризи. Щорічно
кором занедужує близько 3 млн чоловік. Особливо важко хворіють
африканці, як правило, 5 % із усіх хворих помирає.

Проти кору існує вакцина. Іноді досить одного введення цієї вакцини, Щоб
у дитини виробилася несприйнятливість до кору. Для того, щоб це
перевірити, у дітей беруть кров і визначають наявність спеціальних
тілець, відповідальних за імунітет (несприйнятливість). Якщо телець мало
— щеплення повторюють.

Від краснухи щеплень не роблять. Хвороба вважається не дуже небезпечною.
По-справжньому вона загрожує тільки вагітним жінкам. Якщо в кров матері
потрапить збудник хвороби, то ненароджена дитина одержує (через кров же)
цей вірус. Надалі в дитини виникають різні каліцтва. Тому вагітним
жінкам потрібно уникати контакту з хворими на краснуху.

Епідемічний паротит

Ось ця хвороба має дуже влучну народну назву — свинка! Хоча, якщо бути
чесним, у неї цілих три назви. По-перше, найбільш звичне — свинка.
По-друге, старе, «бабусине» — завушниця. І, нарешті, найрозумніше,
медичне — паротит. Це захворювання викликає вірус, і від нього також
можна убезпечити себе щепленням.

Епідемічний паротит—запалення привушних слинних залоз. Вірус поширюється
зі слиною хворого при кашлі, чханні чи поцілунку. Після зараження
хвороба проявляється тільки через 2— З тижні: підвищується температура і
болісно роздувається частина обличчя і шиї нижче вух. Обличчя стає
круглим, як у поросяти. Хоча іноді уражається слинна залоза з одного
боку. Тоді свинка виходить кривою. їсти при паротиті — справжня мука.

Боляче відкривати рот, боляче жувати, боляче ковтати. Тому їдять хворі
одну рідку-рідку кашу.

Збільшення залоз продовжується 5—10 днів, а потім поступово пухлина
зовсім сходить. У підлітків більше 12 років і дорослих хвороба може
викликати серйозне ускладнення — орхіт (запалення яєчок). Це ускладнення
може призвести до безплідності.

Якщо не слухати лікаря, стрибати по квартирі й не пити ліків, можна
одержати інше ускладнення — ураження органа слуху, що спричиняє повну
глухоту.

Виходить, що паротит—не дуже важка хвороба, але ускладнення її дуже
серйозні. Тому краще зробити щеплення і забути про цю недугу.

Вітряна віспа

Страшну хворобу—віспу—людство перемогло, але подолати вітряну віспу поки
не вдається. Ця хвороба не належить до розряду важких захворювань.
Вітряною її, напевно, називають тому, що вона поширюється настільки
швидко, начебто вітром розноситься. За два дні до того, як хвороба
проявиться «у всій красі», людина, що занедужала, уже виділяє
хвороботворний вірус. Нічого не підозрюючи, оточення продовжує
спілкуватися із зараженим, люди самі стають носіями вірусу і так само,
«по ланцюжку», заражають усіх навколо. Напевно, цим також пояснюється і
стрімкість поширення хвороби.

Чому «вітряна» — начебто б зрозуміло. А чому віспа? Тому що це
захворювання викликає появу на шкірі й слизових висипки, що потім
перетворюється на пухирці. Ці пухирці дуже нагадують ті, що виникають
при натуральній віспі. Але при натуральній віспі вміст пухирців гнійний
і кров’янистий, а при вітряній — це ясно-жовта плазма крові. При цьому
організм не дуже страждає від отрут вірусу. Чим більше пухирців, тим
важче переносить організм хворобу. «Щасливчики» залишаються тільки із
десятком пухирців, але деякі діти бувають буквально всипані ними від
голови до ніг. Пухирці дуже сверблять. Роздирати їх не можна. По-перше,
у ранку неминуче потраплять мікроби. По-друге, на місці здертого пухирця
утвориться невеликий круглий шрам. Щоб зменшити сверблячку, підсушити
пухирці й убити мікроби, що можуть знаходитися на шкірі, пухирці сильно
змазують зеленкою. Оскільки особливого лікування вітряна віспа не
передбачає і дітям дозволяють гуляти, то під час епідемії навколо можна
побачити безліч дитячих облич, прикрашених зеленкою. Це не означає,
звичайно, що хворим дітям можна гуляти зі здоровими. їхня спільна
прогулянка, контакти категорично забороняються.

Проти цієї хвороби немає щеплення. Практично всі люди переносять у
дитинстві це захворювання. І хоча воно не вважається важким, не слід
забувати, що це все-таки хвороба і що хворому потрібен належний режим.
Легке захворювання — вітряна віспа — небезпечне своїми ускладненнями.»

Скарлатина

Це захворювання можуть викликати 46 видів стрептококових бактерій.
Багато людей носять деякі з цих видів стрептококів у горлі й носі, проте
не хворіють, але при цьому самі є переносниками захворювання, тобто
заражають навколишніх. Відбувається це при кашлі або чханні.

Прихований період при скарлатині, як правило, триває 7 днів. Потім
розгортається хвороба, що нагадує ангіну: дуже висока температура,
сильно болить горло. Можуть бути блювота, сильна слабість. На другий
день з’являється висипка: дрібні яскраво-червоні цятки. Ніколи не буває
висипки навколо рота і нора, цей білий трикутник відразу впадає в око.
Приблизно тиждень хворий почуває себе дуже погано. Потім температура
знижується до нормальної, і висип починає бліднути. А на 2-й тиждень
хвороби з’являється пластинчасте лущення, особливо помітне на долонях і
підошвах.

У наші дні скарлатина дуже часто проходить у такій легкій формі, що в
дитини може всього лише на декілька днів підвищитися температура. І
тільки коли починається лущення долоньок, усі здогадуються, що мали
справу зі скарлатиною. Незважаючи на те, що скарлатина втратила свою
небезпечність, ставитися до неї треба дуже серйозно. Це захворювання
«любить» давати ускладнення: як правило, страждають серце та нирки.

Коклюш

Хвороба передається від однієї людини до іншої через кашель. Від
зараження до прояву перших ознак хвороби проходить до 2 тижнів. Спочатку
це просто нездужання з невеликими нежиттю і кашлем. Поступово кашель
підсилюється, діти стають дратівливими й примхливими. Наприкінці другого
тижня кашель починає поєднуватися зі спазмами. Дитина робить глибокий
свистячий вдих, потім йде серія судорожних кашлевих поштовхів. Число
таких циклів під час приступу може доходити до 15. Іноді наприкінці
приступу буває блювота. Під час приступу дитина збуджена, може метатися,
обличчя синюшне, вени шиї розширені, випирають. Язик висувається із
рота. Здається, приступ кашлю готовий вивернути дитину навиворіт. І
таких приступів на добу може бути від 5 до 50!

Так проходить 3—4 тижні, потім приступи стають рідшими, і нарешті
зникають. Хоча «звичайний» кашель може триматися до півроку.

Збудником коклюшу є коротка паличка із закругленими кінцями. Щоб
уберегти дітей від її поганого впливу, починаючи з тримісячного віку їм
роблять щеплення.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *