Черевна порожнина (реферат)

медицина

Реферат

на тему:

Черевна порожнина

Порожнина живота, черевна порожнина, cavitas abdominis, є найбільшою
порожниною тіла людини і розташована між грудною порожниною вгорі і
порожниною малого тазу внизу. Зверху черевна порожнина обмежена
діафрагмою, що відділяє її від грудної порожнини, ззаду поперековим
відділом хребетного стовпа, квадратними м’язами поясниці,
повздовжно-поперековими м’язами, спереду і з боків — м’язами живота.
Внизу черевна порожнина переходить в порожнину малого тазу, яка знизу
обмежена діафрагмою тазу.

В черевній порожнині розташований шлунок, тонка і товста кишка (за
винятком прямої кишки), печінка, підшлункова залоза, селезінка, нирки,
надниркові, сечоводи, а в порожнині тазу — пряма кишка, органи — сечової
системи і внутрішні статеві органи. Крім того, на задній стіні черевної
порожнини, попереду тіл поперекових хребців, проходить черевна частина
аорти, нижня порожниста вена і лежать нервові сплетення, лімфатичні
судини і вузли.

Внутрішня поверхня черевної порожнини встелена внутрічеревною фасцією
(fascia endoabdomindlis), або зачеревной фасцією (fascia
subperitoneаlis), ділянки якої отримали назву залежно від назв м’язів,
що покриваються нею. До внутрішньої поверхні цій фасції належить
перитальна очеревина (див. нижче). Черевну порожнину в цілому можна
побачити, лише видаливши черевину і внутрішні органи. Між черевиною і
внутрішньоочеревинною фасцією розташовується жирова клітковина. Особливо
значні кількості її знаходяться на задній черевній стіні біля
розташованих там внутрішніх органів. Простір між фасцією і черевиною на
задній черевній стіні отримало назву зачеревного простору (spdtiurn
reiroperitonеale). Воно заповнене жировою клітковиною і органами.
Оочеревина, peritoneum, є оболонкою, що вистилає порожнину живота,
черевну порожнину, і покриває внутрішні органи, розташовані в цій
порожнині. Вона має власну пластинку оболонки і одношаровий плоский
(еквамозний) епітелійовий мезотелій. Речовина, яка вистилає стінки
черевної порожнини, отримала назву параетальної очеревини (peritoneum
parictаle), очеревина, яка покриває органи, називається вісцеральною
черевиною (peritoneum visccrale). Загальна поверхня паритальної і
висцеральної очеревини в дорослої людини займає площу в середньому 1,71
м2. Обмежуючи замкнуту очеревинну порожнину (cduitas peritonei),
очеревина являє собою безперервний лист, що переходить з черевної
порожнини на органи і з органів на її стіни. В жінок черевинна порожнина
контактує із зовнішнім середовищем через черевні отвори маточних труб,
порожнину матки і піхви. В черевинній порожнині знаходиться невелика
кількість серозної рідини, що зволожує очеревину, що забезпечує вільний
рух дотичних органів, покритих очеревиною.

Відношення очеревини до внутрішніх органів неоднакове . Одні органи
покриті очеревиною тільки з одного боку (підшлункова залоза, велика
частина дванадцятипалої кишки, нирки, надниркові і др.), тобто лежать
ззовні очеревини, зачеревний (ретро- або екстраперитонально). Кожний
такий орган називається зачеревним органом (organum retroperifoneаle).
Інші органи покриті черевиною тільки з трьох сторін і називаються
мезоперитонеальними лежачими органам (висхідна і низхідна кишки ободів).
Третя група органів покрита черевиною з усіх боків і займає внутрішньо
очеревинне (інтраперитональне) положення (шлунок, тонка кишка, поперечна
і сигмовидна кишки ободів, селезінкa, печінка).

Очеревина, що переходить із стін черевної порожнини на органи або з
органу на орган, у ряді випадків утворює складки і ямки. При переході на
деякі внутрішньоочеревинні лежачі органи чочеревина утворює зв’язки
(ligamenta) і подвоєння (дупліатури) очеревини — брижейки. Наприклад,
mesenterium — брижейка тонкої кишки (грец. mesos — середній, enteron —
кишка), mesocolon — брижейка кишки обода.

Парієтальна очеревина, що вистилає стіни черевної порожнини, на відміну
від висцеральної не утворює брижок. Покриваючи передню черевну стіну,
париетальна очеревина переходить зверху на діафрагму, з боків — на бічні
стіни черевної порожнини, а знизу — на органи порожнини тазу. В лобковій
області між очеревиною і зачеревною фасцією є невелика кількість жирової
тканини, завдяки чому очеревина тут відсовується догори сечовим міхуром
при його наповненні. На всьому протягненні, між пупком і лобковим
симфізом, очеревина, що покриває передню черевну стіну, утворює 5
складок: непарну серединну пупкову складку, (plica umbilicаlis mediana),
парні медіальну і латеральну пупкову складки (plicae, umbilicаles
mediales et plicales umbilicales laterales) (мал. 45). В серединній
пупковій складці розташовується зарослий сечовий протік (urachus), що
йде в плоду від верхівки сечового міхура до пупка, в медіальних пупкових
складках знаходяться зарослі пупкові артерії по яких кров від плоду
прямує до плаценти, а в латеральних — нижні надчеревні теї.

Над сечовим міхурем з боків від серединної пупкової складки знаходяться
невеликі поглиблення — права і ліва надміхурові ямки fossae supra
vesicales dextra et sinistra. Між латеральною і медіальній пупковій
складками з кожної сторони знаходиться медіальна пахова ямка fossa
inguinalis medialis. В них проектуються поверхнею пахові кільця пахових
каналів До зовні від латеральної пупкової складки розташовується
латеральна пахова ямка fossa inguinalis lateralis, відповідна глибокому
паховому кільцю пахового каналу.

Прямуючи догори, очеревина середньої стіни черевної порожнини переходить
на нижню поверхню діафрагми а потім з діафрагми на внутрішні органи
(печінку, шлунок, селезінку) і на задню черевну стіну Очеревина
передньої черевної стіни переходить також на бічні стіни черевної
порожнини а потім на задню стіну На задній стіні черевної порожнини
очеревина покриває лежачі зачеревні (ретроперитонеальні) органи (нирки,
надниркові, сечоводи підшлункову залозу, велику частину дванадцятипалої
кишки, аорту, нижню порожнисту вену і інші зачеревно лежачі судини і
нерви, лімфатичні вузли) і переходить на інші органи лежачі мезо та
інтра перитонеально. Очеревина з трьох сторін (мезоперитонеально)
покриває висхідний і низхідний ободи кишок, з усіх боків покриває
незрячу кишку, що лежить інтраперитонально, але не має брижейки.
Червоподібний відросток лежачий також інтраперитонеально має брижейку
червоподібного відростка (mesoappendic). В лівій частині черевної
порожнини два лиски очеревини підходять до сигмовидної кишки обода,
одягають її з усіх боків і утворюють брижейку сигновидної кишки обода
(meso colon sigmoideum). На межі верхнього і нижнього відділів черевної
порожнини в поперечному напрямі розташовується брижейка поперечної кишки
обода mesocolon tranbuersum представлена двума листами оочеревини, що
йдуть від задньої стіни черевної порожнини до поперечної кишки обода.
Нижче брижів і потречної кишки обода від задньої черевної стіни бере
початок брижейка тонкої кишки, mesentenum, в яку переходить париетальна
оочеревина. Коріння брижейки, тонкої кишки, radix mesenteru розташовано
криво, зверху вниз, зліва направо, від дванадцятипалогой худого вигину
(зліва від II поперековою хребця) до переходу повздовжньої кишки в
незрячу (рівень крижового повздовжнього суглоба). Довжина коріння
брижейки тонкої кишки рівна 15-17 см противопомилковий корінню край
брижейки, який підходить до тонкої кишки, а потім закутує її з усіх
боків (інтраперитональне положення кишки) рівний довжині худої і
повздовжньої кишок, разом узятих між двома різними листками брижейки,
проходячи, прямуючі до тонкої кишки верхня брижечна артерія з її віттям
і нерви, а також кишки вени, що виходять із стін, і лімфатичні судини.
Там же розташовуються верхні брижечні лімфатичні вузли, рихла сполучна і
жирова тканина. Значно складніше відбувається перexід параетальної
очеревини у висцеральну і утворення брижек у верхньому шарі черевинної
порожнини (вище поперечної кишки обода і її брижейки. З нижньої поверхні
діафрагми очеревина nepеходить на діафрагмальну поверхню печінки
утворюючи зв’язки печінки серповидну (lig falciporme hepatis), вінцеву
(lig corbnarium), праву і ліву трикутні, зв’язки (ligg trtat guluna
dextrutn et stn’strum). Огнувши гострий край печінки спереду і задню
частину печінки оочеревина покриває її вісцеральну поверхню. Потім
одворот печінки черева прямує до малої кривизни шлунку і верхньої
частини двенадцятиперсной кишки. Таким чином у між вороних складках
знаходяться зарослі пупкові артерії по яких кров від плоду прямує до
плаценти, а в латеральних — нижні надчеревні тяжі.

Над сечовим міхуром з боків від серединної пупкової складки знаходяться
невеликі поглиблення — права і ліва надміхурові ямки fossae supra
vesicales dextra et sinistra. Між латеральною і медіальною пупковими
складками з кожної сторони знаходиться медіальна пахова ямка fossa
inguinalis medialis. В них проектуються поверхнею пахові кільця пахових
каналів. До зовні від латеральної пупкової складки розташовується
латеральна пахова ямка fossa inguinalis lateralis, відповідна глибокому
паховому кільцю пахового каналу.

Ліва частина малого сальника представляє печінковий шлункову зв’язку
(lig hepatogastncum); а права — печінковий дуоденальну зв’язку (lig
hepatoduodenale). В правому краї малого сальника (в печінковий
дуоденальній зв’язці) між листками брюшини розташовані, слідуючи справа
на ліво, загальний жовчний протік, комірна вена і власна ниркова
артерія.

Підійшовши до малої кривизни шлунку, два листки очеревини печінковий
шлункової зв’язки розходяться і покривають задню і передню поверхню
шлунку у великої кривизни шлунку ці два листки очеревини сходиться і
йдуть вниз попереду поперечної ободочної кишки і попереду петель тонкої
кишки. Потім ці два листки очеревини разом круто згинаються назад,
підвертаються і підіймаються догори назад низхідних листків і попереду
від поперечної кишки обода. Вище брижейки поперечної кишки обода ці
листки переходять в паретальну очеревину, що покриває задню черевну
стіну. Верхній листок йде вгору покриваючи передню поверхню підшлункової
залози, а потім переходить на задню стіну черевної порожнини і на
діафрагму. Нижній листок повертає вниз і переходить у верхній (передній)
листок брижейки поперечної кишки обода. Довга складка оочеревини, що
звисає попереду поперечної кишки обода і петель тонкої кишки у вигляді
фартуха і освічена 4 листками очеревини отримала назву великого сальника
(amentum majus), який по походженню є заднім (дорсальним) брижейкою
шлунку. Між листками очеревини великого сальника знаходиться невелика
кількість жирової клітковини. Чотири листки очеревини великого сальника
в дорослої людини зростаються по два в дві пластинки — передню і задню.
Передня пластинка починається від великої кривизни шлунку і
продовжується до задньої пластинки великого сальника, у свою чергу
зростається з передньою поверхнею поперечній ободу кишки на рівні
сальникової стрічки. Задня пластинка великого сальника зростається також
з брижейкою поперечної кишки обода.

Частина великого сальника (передня пластинка), натягнута між великою
кривизною шлунку і поперечною кишкою обода, отримала назву зв’язки
шлункового обода (lig gastro-сolicum). Два листки очеревини, що йдуть
від великої кривизни шлунку вліво до селезінки, утворюють
шлунково-селезінкову зв’язку (lig. gastrolienale), від верхньої частини
шлунку до діафрагми – шлунково-діафрагмального зв’язку (lig
gastro-рhrenicum).

В очеревинній порожнині (саvitas peritonei) можна умовно виділити два
поверхи, або відділу: верхній і нижній. Верхній поверх очеревинної
порожнини обмежений зверху діафрагмою, з боків — бічними стінами
черевної порожнини, покритими паретальною черевиною, а знизу —
поперечною кишкою обода і її брижейкою. У верхньому поверсі знаходяться
шлунок, печінка з жовчним міхуром, селезінка, верхня частина
дванадцятипалої кишки і підшлункова залоза. Верхній поверх черевинної
порожнини ділиться на три, обмежених один від одного мішка, або сумки:
печінкову, передшлункову і сальникову сумки (Д. Н. Зернов). Печінкова
сумка знаходиться справа серповидної зв’язки печінки і охоплює праву
частку печінки. В печінкову cyмку входять розташований зачеревний
верхній полюс і надниркова залоза. Передшлункова сумка розташовується у
фронтальній площині ліворуч від серповидної зв’язки печінки і попереду
шлунку. Спереду передшлункова сумка обмежена передньою черевною стіною.
Верхня стіна цієї сумки освічена діафрагмою. В передшлунковій сумці
знаходяться ліва половина печінки і селезінка. Сальникова сумка,
bursaomentalis, знаходиться позаду шлунка і малого сальника. Вона
обмежена зверху хвостатою часткою печінки, знизу — задньою пластинкою
великого сальника, зрощеною з брижейкою поперечної кишки обода, спереду
задньою поверхнею шлунку, малого сальника і шлунковим ободом, а ззаду —
листком очеревини, що покриває на задній стіні черевної порожнини аорту,
нижню порожнисту вену, верхній полюс лівої нирки, ліву надниркову і
підшлункову залозу. Порожнина сальникової сумки є щілиною, розташованою
у фронтальній площині. Контури порожнини сальникової сумки нерівні.
Вгорі вона має верхнє сальникове поглиблення, recessus superior
omentalis, яке знаходиться між поперековою частиною діафрагми ззаду і
задньою поверхнею хвостатої частки печінки спереду. Зліва сальникова
сумка тягнеться аж до селезінки, утворюючи селезінкове поглиблення,
recessus lienаlіs. Стінами цього поглиблення служать: спереду lig
gastrolienale, позаду -lig phrenicolienale, яка представляє собою
дублікатуру черевину, що простягається від діафрагми до заднього кінця
селезінки. Сальникова сумка має нижнє сальникове поглиблення, recessus
inferior omentulis, яке знаходиться — між зв’язкою шлункового обода
спереду і зверху, і задньою пластинкою великого сальника, яка зрощена з
поперечною кишкою обода і її брижейкою, ззаду і знизу. Сальникова сумка
за допомогою сальникового отвору /foramen epiploicum (omentale)/
діаметром 2-3 см з’єднується з нирковою сумкою. Отвір має невеликі
розміри (в нього входить 1 — 2 пальця) і розташований позаду
нирково-дуодинальні зв’язки, з її вільного правого краю, вгорі
сальниковий отвір обмежений хвостатою часткою печінки, знизу — верхньою
частиною дванадцятипалої кишки, позаду перитальною черевниною, що
покриває нжню порожнисту вену. Нижній поверх очеревинної порожнини
розташований знизу від поперечної ободочной кишки і її брижейки,
переходить внизу в порожнину малого тазу. Між правою латеральною стіною
черевної порожнини, з одного боку, незрячою і висхідною кишкою обода — з
іншою, знаходиться вузька вертикальна щілина, яка отримала назву правої
біляободочної борозни (sulcus paracolicus dexter), яку також називають
правим бічним каналом Д.Н. Зернов). Ліва біляободочна борозна — sulcus
paracolicus sinister (лівий бічний канал), знаходиться між лівою стіною
черевної порожнини зліва, низхідного ободу і сигмовидного ободу кишками
справа. Частина нижнього поверху черевинної порожнини, обмежена справа,
зверху і зліва кишкою обода, ділиться брижейкою тонкої кишки на дві
досить обширні ямки — на правий і лівий брижчні синуси (пазухи). Правий
брижечний синус (sinus mesentericus dexter) має контури трикутника,
вершина якого звернута вниз і управо, до кінцевого відділу повздовжньої
кишки. Стіни правого брижечного синуса освічені: справа висхідною кишкою
обода , зверху — корінням брижейки поперечної кишки обода, зліва —
корінням брижейки тонкої кишки. В глибині цього синуса знаходяться:
кінцевий відділ низхідної частини дванадцятипалої кишки і її
горизонтальна (нижня) частина, нижня частина головки підшлункової
залози, відрізок нижньої порожнистої вени від коріння брижейки тонкої
кишки внизу до дванадцятипалої кишки вгорі, правий сечовід, судини,
нерви і лімфатичні вузли. Лівий брижечний синус (sinus mesnterlcus
sintster) також має форму трикутника. Проте вершина його звернута вгору
і вліво, до лівого вигину обрдочної кишки. Межами лівого брижечного
синуса служать: зліва — низхідна кишка обода і брижейка сигмовидной
кишки обода, справа — коріння брижейки тонкої кишки. Внизу цей синус
ясно вираженої межі не має і вільно виходить з порожниною тазу. В межах
лівого брижечного синуса розташовуються: висхідна частина
дванадцятипалої кишки, нижня половина лівої нирки, кінцевий відділ
черевної аорти, лівий сечовід, судини, нерви і лімфатичні вузли.
Парієтальний листок оочеревини, покриваючи задню стіну черевної
порожнини, в місцях переходу з одного органу на інший або між краєм
органу і черевною стіною утворює складки або поглиблення — ямки. Ці
поглиблення можуть стати місцем утворення зачеревної грижі.

Так між дванадцятиперсним вигином справа і верхньою дуоденальною
зв’язкою зліва є великої величини верхнє і нижнє дуоденальні поглиблення
recessus duodenalts superior et recessus duodenalis inferior. В місці
впадання повздовжньої кишки в сліпу очеревина утворює складки обмежуючі
верхнє і нижні дуодинальні поглиблення recessus ileocecales suptnor et
inferior розташовані відповідно вище і нижче кінцевого відділу
повздовжньої кишки. Сліпа кишка покрита з усіх боків черевиною
знаходиться в правій повздовжній ямці. Покриту черевиною задню поверхню
кишки можна розглянути при зволіканні її наперед і догори. При цьому
добре видно сліпокишкові складки очеревини plicae caecales, йдуть від
поверхні під м’язи до латеральної поверхні сліпої кишки. Наявне тут
поглиблення recessus retrocecahs розташовується під нижньою частиною
сліпої кишки.

Сигмовідна кишка має брижейку, величина якої варіює залежно від розмірів
кишки. На лівій стороні брижейки ситовидної кишки обода в місці
прикріплення листка цієї брижейки до стіни тазу знаходиться невелике
межсигміонне поглиблення recessus inter sigmoideus.

Очеревина спускається в порожнину малою тазу приховує не тільки верхній
і частково середній відділи прямої кишки, але і органи сечостатевого
апарату.

В чоловіків очеревина покриваюча передню поверхню прямої кишки
переходить на задню, а потім верхню стіну сечового міхура. Далі
очеревина переходить в паритальну черевину передньої черевної стіни. Між
сечовим міхуром і прямою кишкою утворюється прямо кишкове поглиблення
excava tio reitovesicahs міхура, обмежене з боків ректальними складками
пузирів (pliuae rectovesicales). Ці складки йдуть в передньозадньому
напрямі від бокових поверхонь прямої кишки переходить на задню стіну
верхньої частини піхви, а далі підіймається догори, покриває ззаду, а
потім спереду матку і переходить на сечовий міхур. Між маткою і прямою
кишкою утворюється ректально-маточне поглиблення, excavatio rectouteпа.
Воно обмежене з боків ректально-маточними складками plicae
rectouterinae. Між маткою і сечовим міхуром утворюється міхурно-маткове
поглиблення excavotio vesicouterina.

Вікові особливості очеревини.

Очеревина в новонародженою тонка і прозора. Через неї легко
просвічуються судини і лімфатичні вузли, оскільки підчеревна жирова
клітковина розвинута слабо. Великий сальник дуже короткий і тонкий.
Поглиблення складки і ямки освічені очеревинній в новонародженої є,
проте виразимі слабо. Вони заглиблюються у міру збільшення віку дитини.

Короткий порівняно-анатомічний нарис розвитку травної системи.

В хребетних тварин травна система розвивається з ентодерми — первинної
кишки (епітелій і залози) і мезодерми (інші шари стіни кишки). В
утворенні порожнини рота і кінцевого відділу прямої кишки бере участь
також ектодерма. В процесі розвитку в різних хребетних тварин при
загальному однаковому плані будові травної системи анатомо-функціональні
особливості відображають їх образ життя, передусім характер живлення. В
круглоротих щелепи ще відсутні. Вони вперше з’являються в поперечноротих
і осетрових риб і мають зуби. Отвір рота у зв’язку з цим переміщає в
нижні відділи голови. Губи відсутні. Мова розвинута слабо м’язів не
містить. Вони з’являються в товщі мови в амфібій.

Пов’язаний з порожниною рота жабровий апарат, що виконує функції дихання
в риб з виходом тварин на сушу в процесі філогенезу перетворюється до
інших органів. В наземних хребетних тварин з’являються органи дихання
епіталіальне вистилання яких також розвивається з первинної.

Часткове розділення порожнини рота на власне порожнину рота і порожнину
носа відбувається у рептилії. В цих тварин мова добре виразна, величина
і форма її взаємозв’язані з їхніми особливостями будови і життя. Є губні
і під’язикові залози.

В ссавців порожнина рота в яку відкриваються протоки слинних залоз вже
повністю відокремлена від порожнини носа, утворюється небо і початок
рота. Рогозая щеть оточена більш менш добре виразними губами. Мова, зуби
розвинуті відповідно способу життя (характер живлення) тварин. Стравохід
в хребетних тварин виконує функцію проведення їжі в шлунок має різну
довжину відповідну розмірам і будові тварини. В рептилій м’язова
оболонка стравоходу двошарова, він вже достатньо добре відмежований від
шлунку.

Форма і положення шлунку, будова його слизової і м’язової оболонок
взаємозв’язані з формою тіла тварини, особливо з характером живлення,
кількістю і видом їжі, розвитком інших органів зокрема печінки. В
хребетних тварин, що мають подовжене тіло, подовжня вісь шлунку
витягнута уздовж його осі, в короткотілих шлунок розширений,
розташований в черевній порожнині криво, або поперечно. В птахів шлунок
має залізистий і кишковий відділи. В гризунів м’ясоїдних ссавців шлунок
має більшої або меншої величини розширення. В травоїдних жуйних тварин
шлунок має вельми великі розміри і кілька відділів. Проте високий
ступінь диференційованості шлунку залежить не від складності його форми,
а від мікроскопічної будови його стін і розвитку шлункових залоз.

Кишка в низьких хребетних тварин витягнута уздовж хребта, в більш високо
організованих утворює петлі з дорсальною брижейкою. В амфібій
з’являються вигини кишки, в рептилій кількість вигинів зростає,
починається розділ кишки на тонкий і товстий її відділи. Тільки кінцева
частина кишки у всіх хребетних тварин залишається прямою. Птахи мають
довгу кишку в ній добре розвинуті залози які вперше з’являються в
хрящових риб. З ссавців щонайбільша довжина кишки в травоїдних тварин
значно коротше кишка в м’ясоїдних. Межею між тонкою і товстою кишкою є
спочатку складка оболонки, яка з’являється в деяких амфібій, а потім
заслінка клапан. Початком товстої кишки служить незряча кишка, що
з’являється в амфібій у вигляді незрячого випинання.

Цей відділ кишки має великі розміри в рослиноїдних ссавців, слабо
виражений, або зовсім відсутній в м’ясоїдних. Черевоподібний відросток є
тільки в кількох ссавців — кролика, мавпи, людини. При формуванні тонкої
і товстої кишок в них з’являються складки залози у тому числі і крупні
(печінка підшлункова залоза). Печінка є у всіх хребетних тварин. В
деяких риб амфібій вона дольчатая має відростки. Один з протоків печінки
з’єднується з жовчним пузирем. Рептилії мають печінку, що складається з
двох частин. Двудольна будова печінки характерна для птахів і ссавців
тварин. Протоки правою і лівою часткою з’єднуються в один загальний
жовчний протік. Підшлункова залоза в риб невеликих розмірів в амфібій її
величина зростає, в птахів вона охоплюється петлею дванадцятипалої
кишки, що формується.

Мал. Поперечний розріз тулуба. Відношення внутрішніх органів до
оочеревини (схема). 1 — peritoneum viscerate; 2 — peritoneum pariеtale;
3 — mesenterium; 4 — интраперитонеальное положення тонкої кишки; 5 —
мезоперитинальне положення висхідної кишки обода ; 6 — ретро-(экстра)-
перитональне положення нирки; 7 — cavitas peritonei.

Мал.. Задня поверхня передньої очеревиної стінки

1 — peritoneum; 2 — fossa supravesicalis; 3 — fossa inguinalis medialis;
4 — fossa itiguinalis lateraiis; 5 — plica umbilicalis lateralis; 6 -—
plica umhilioalis medialis; 7 — plica unibiticalis mediana; 8 — lig,
umbilicale medianum (urachus); 9 — lig. umbilicafe mediale (a.
umbilicalis); 10 — a. epigastrica inferior; 11 — lig. inguinale; 12 —
vesica urinaria.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *