Центральна нервова система (реферат)

Реферат

На тему:

„Центральна нервова система”

НЕРВОВА СИСТЕМА

(SYSTEMA NERVORUM)

У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємно
протилежних процеси: диференціація, пов’язана з розділенням функцій
тканин і органів, та інтеграція, яка забезпечувала цілісність організму,
сталість його внутрішнього середовища. Результатом інтеграції виявилася
нервова система, яка регулює роботу всіх органів і систем, налагоджує
між ними певні функціональні взаємозв’язки.

Специфічні властивості нервової тканини полягають у здатності сприймати
різноманітну інформацію із зовнішнього або внутрішнього середовища,
передавати отримані імпульси і відповідним чином відповідати на них.

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є різної форми
нервова клітина — неврон (neuron), яка має відростки двох видів:
дендрити (часто їх буває значна кількість) — коротші, через які
надходить нервовий імпульс до тіла неврона, і аксон (нейрит) — звичайно
довгий, одиничний, який несе нервовий імпульс від тіла неврона.

Аксони іноді вкриті мієліновими оболонками, іноді цих оболонок немає
(волокна автономної нервової системи).

Щодо функціонального значення та деяких морфологічних особливостей
неврони можуть бути розподілені на чутливі (аферентні), рухові
(еферентні), автономні (рухові, секреторні), вставні, асоціативні та ін.

Чутливі (аферентні) неврони сприймають нервові імпульси із внутрішнього
та зовнішнього середовища через чутливі нервові закінчення (рецептори) й
дендрити. Це часто псевдоуніполярні неврони, відростки яких відходять
від тіла неврона одним стовбуром, а потім роздвоюються.

Рухові (еферентні) неврони, на відміну від аферентних, отримують нервове
збудження внаслідок імпульсів, які виникли в інших невронах, і
передаються через особливі утвори (синапси) на дендрити (рідше на тіло)
рухового неврона. Синапси мають різну структуру, але всі вони
забезпечують тільки односторонню провідність імпульсу. Через аксон
рухового неврона збудження досягає іннервованого органа, де через рухові
закінчення забезпечує певний (руховий, секреторний) ефект. Ці неврони
найчастіше є мультиполярними — мають різкі контури й значну кількість
дендритів, що розгалужуються.

Асоціативні неврони забезпечують нервовий зв’язок між різними
(прилеглими або розташованими поряд) групами нервових клітин. Ці неврони
(вони містяться переважно в корі головного мозку) мають різноманітну
форму.

Дендрити і аксони називають нервовими волокнами. У всіх органах і
тканинах нервові волокна утворюють чутливі та рухові нервові закінчення.
Чутливі нервові закінчення, або рецептори, сприймають подразнення із
зовнішнього або внутрішнього середовища і перетворюють енергію
подразників (механічних, хімічних, термічних, світлових, звукових тощо)
на нервовий імпульс, який передається чутливими волокнами до центральної
нервової системи. Рухові нервові закінчення передають імпульси з
нервового волокна на іннервований орган.

Сукупність функціонально пов’язаних між собою невронів з їхніми
відростками та нервовими закінченнями створює нервову систему. Скупчення
тіл нервових клітин утворює сіру речовину (substantia grisеa), а їхніх
відростків — білу речовину (substantia alba) центральної нервової
системи.

Сукупність нервових клітин, розташованих поза центральною нервовою
системою, має назву нервового вузла (ganglion) (спинномозкові вузли,
вузли автономних сплетень тощо). Об’єднання нервових волокон у вигляді
стовбура називається нервом (nеrvus). Розрізняють чутливі, рухові,
автономні та змішані нерви.

В основі функцій нервової системи є рефлекс, морфологічну основу якого
становить рефлекторна дуга. У найпростішому вигляді ця дуга складається
з двох-трьох невронів: того, що приносить імпульс, або чутливого, й
того, що виносить, або рухового, і часто вставного. Складніша дуга
охоплює багато невронів.

Усі життєві прояви в організмі — чи то простий або складний м’язовий
рух, робота травних залоз, обмін речовин тощо — здійснюються за участю
нервової системи у вигляді нервово-рефлекторного процесу.

Найглибше дослідили рефлекторну функцію нервової системи І. П. Павлов і
його послідовники. Пізніше було встановлено рефлекторну регулюючу роль
вищих відділів головного мозку у функціях внутрішніх органів, а також
нервові процеси, пов’язані із зворотною аферентацією, тобто передаванням
сигналів від робочого органа до нервових клітин.

До складу центральної нервової системи (systema nervosum centrale)
людини належить спинний мозок, який багато в чому зберіг давню
примітивну структуру, і головний, що генетично виник пізніше й зазнав
під час еволюції низку складних перетворень.

Кора великого мозку

Кора великого мозку (cortex cerebri) є найважливішою частиною
центральної нервової системи як орган вищого нервового аналізу й
синтезу, пов’язаний з формуванням умовнорефлекторних зв’язків та
індивідуального досвіду. У людини, на відміну від тварин, функція кори
великого мозку визначає також символічні форми спілкування, найвищим
проявом якого є виразна мова, тісно пов’язана з абстрактним мисленням.

Кора великого мозку вкриває білу речовину півкуль. Загальна площа кори
великого мозку людини становить у середньому близько 22 000 мм, товщина
її на більшості площі — 1,3 — 4,5 мм і лише в прицентральній часточці
досягає 10 мм.

До складу кори належать тіла дуже великої кількості нейроцитів,
закладених у нейроглії. Залежно від типу та розташування нервових клітин
кору великого мозку можна поділити на шість пластинок (шарів): І —
молекулярну (lam. molecularis); II — зовнішню зернисту (lam. granularis
externa); III — зовнішню пірамідну (lam. pyramidalis externa); IV —
внутрішню зернисту (lamina granularis interna); V — внутрішню пірамідну
(lam. pyramidalis interna); VI — багатоформну (lam. multiformis).

Цитоархітектоніка різних відділів кори великого мозку різноманітна
(вперше це довів київський анатом В.О. Бец, 1874). У корі великого мозку
розрізняють близько 200 полів, кожне з яких має свої структурні
особливості.

Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час
існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори,
або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького
локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю
функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія
еквіпотенціалізму). І.П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є
чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні
елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія
ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові
центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.

Передцентральна звивина (gyms precentralis) і прицентральна часточка
(lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є
аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих
м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У
верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що
належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче —
неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи
перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої
сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого
руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр,
який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових
зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних
рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів
зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження
рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої
скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу
координації рухів).

Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці,
оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної
кіркової глухоти.

У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового
та смакового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної
півкулі мають зв’язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої)
половин голови.

Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни
(поля 17, 18, 19). Зоровий центр кожної півкулі зв’язаний із зовнішньою
половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною
протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам’яті
й зорової орієнтації.

У зацентральній звивині (тім’яна частка) локалізується ядро шкірного
аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому
проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на
передцентральній звивині.

Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови міститься зліва
у задній третині нижньої лобової звивини. У разі ушкодження цієї зони
людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні
скорочення відповідних м’язів або їх груп можливі.

Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині
задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то
виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього
значення).

Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці
середньої лобової звивини і в нижньотім’яній ділянці. При ушкодженні
цього центра всі рухи, зв’язані з письмом, зберігаються, але втрачається
здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).

Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов’язане із загальним центром
аналізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім’яної часточки
зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до
втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).

У процесі еволюції людини відбулося чітке перегрупування темпів розвитку
окремих кіркових зон великого мозку, що виявилося у прискоренні росту
відділів, які здійснюють організовані форми раціональної поведінки та
маніпулювання предметами. Удосконалились також транскортикальні зв’язки.

Кіркові центри, що координують взаємодію автономного відділу
периферичної частини нервової системи та загальної нервової системи,
зосереджені в нижніх відділах передцентральної й лобових звивин. Сюди
надходять доцентрові імпульси від внутрішніх органів, судин, гладкої
мускулатури і виходять відцентрові імпульси до основних (підкіркових)
ядер і до ядер гіпоталамуса.

Усе викладене вище дає підстави розглядати кору великого мозку як
сигналізаційне табло, куди надходять сигнали із зовнішнього та
внутрішнього середовищ і звідки відцентрове йдуть нервові імпульси. Цю
систему аналізаторів називають першою сигнальною системою; її мають усі
тварини і, зокрема, людина (І.П. Павлов).

Крім першої в еволюції людини виникла друга сигнальна система, пов’язана
з трудовою діяльністю і мовленням. В основі формування цієї системи
покладено свідомі дії та абстрактне мислення, яке передається словами
(усна мова, письмо тощо) й образами (образотворче мистецтво). Усе це
досягається через встановлення тимчасових зв’язків між певними сигналами
(зоровими, слуховими, тактильними тощо) і руховими центрами м’язів рук,
язика, гортані, лиця тощо. Центри цієї системи розташовані переважно у
філогенетичне нових ділянках кори великого мозку:
нижньо-тім’яно-скронева ділянка і задньонижньолобова ділянка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *