.

Безплідний шлюб (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
787 17978
Скачать документ

Реферат на тему:

Безплідний шлюб

Шлюб вважають безплідним, якщо впродовж року регулярного статевого
життя без застосування контрацептивів не настає вагітність. Безпліддя
трапляється у 10-12% усіх шлюбів, його поділяють на чоловіче, жіноче та
змішане. Близько 45% випадків безплідних шлюбів пов’язано із безпліддям
чоловіків, 55% — із безплідністю жінок.

Розрізняють абсолютну безплідність, коли в організмі є такі зміни, за
яких вагітність абсолютно неможлива (відсутність матки, яєчників), та
відносну, коли до безплідності призводять причини, які можна усунути.
Крім того, розрізняють первинну безплідність (коли у жінки не було
жодної вагітності) і вторинну (якщо у минулому була вагітність).

Для виявлення причини безплідності необхідне обстеження подружньої пари.
Оскільки чоловіків обстежити значно простіше, обстеження розпочинають із
них.

ЧОЛОВІЧА БЕЗПЛІДНІСТЬ

Фізіологія репродуктивної системи чоловіка

Система гіпоталамус-гіпофіз-яєчка у чоловіків є постійно функціонуючою
замкненою коловою системою, що забезпечує біологічну надійність
репродуктивної функції, продукуючи декілька мільйонів сперматозоїдів
(сперматозоонів) щодня. Зрілі чоловічі статеві клітини складаються з
голівки, шийки та хвостової частини. Голівка має форму овоїда довжиною
4,5 мкм, шириною 2,5 мкм, що містить велике ядро. Хвостик забезпечує
активну рухливість клітини у статевих шляхах жінки. Енергію, необхідну
для руху, сперматозоїди отримують шляхом метаболізму ендогенних та
екзогенних субстратів. Механізм моторної функції сперматозоїдів
надзвичайно складний, кожне коливання являє собою ензимо-іонно-руховий
комплекс. Спермальна флагелярна аксонема — структурно і хімічно складна
органела, здатна генерувати ундулюючі хвилі з енергії гідролізу АТФ.

Зміна рухомості сперматозоїдів відбувається паралельно з набуванням
фертилізуючих властивостей — капацитацією. Цей процес розпочинається ще
в епідидимісі, де незрілі сперматозоїди набувають якісно нових
характеристик і перетворюються на зрілі, рухомі форми, і завершується у
статевих шляхах жінки, куди сперма потрапляє після еякуляції.

Характеристика сперми. Зразки сперми збирають після 2-3-денного
утримання від статевого життя. Для спермограми необхідно досліджувати
сперму не пізніше ніж через 1-1,5 години після еякуляції. Її отримують
або шляхом мастурбації, або під час перерваного статевого акту. Збирають
її у чисту суху посудину і доставляють у лабораторію.

Об’єм еякуляту у здорових чоловіків від 2 до 5 мл. Загальна кількість
сперматозоїдів повинна складати не менше 50 млн. Нижня межа норми —
20х106. Нормальною вважається сперма, в якій не менше 50% сперматозоїдів
мають хорошу рухомість. Рух сперматозоїдів повинен бути поступальним, в
одному напрямку. Спермії з коливальними або коловими рухами вважаються
інфертильними або низькофертильними.

Патологічні зміни можуть проявлятися у неправильній формі та розмірах
голівки чи хвоста.

При дослідженні сперми можна виявити азооспермію (відсутність
сперматозоїдів), некроспермію (мертві сперматозоїди), олігоспермію
(зменшення кількості сперматозоїдів), тератозооспермію (переважання
патологічне змінених форм сперматозоїдів).

Причиною чоловічої безплідності може бути порушення сперматогенезу як
наслідок перенесеного запального процесу, травм, інфекційних захворювань
у дитинстві (особливо епідемічного паротиту), урогенітальних інфекцій у
вигляді орхіту та епідидиміту (гонорея), наявності крипторхізму,
варикоцеле, а також інтоксикації алкоголем, хімічними агентами. Часто
безплідність є результатом дії іонізуючої радіації, електромагнітного
випромінювання, високої температури. Велике значення у розвитку
безплідності у чоловіків має вірус простого герпесу та хламідійна
інфекція, при якій сперма може переносити інфекцію у жіночі статеві
органи. Безплідність виникає також при виснажливих захворюваннях
печінки, нирок, легень, ендокринній патології (цукровий діабет, хвороба
Іценка-Кушінга).

Іноді безплідність виникає як результат сенсибілізацї жінки до сперми
даного чоловіка.

У випадку, коли у спермограмі є зміни, чоловіка направляють до
сексопатолога чи андролога.

Якщо всі показники спермограми нормальні, розпочинають обстеження жінки.

ЖІНОЧА БЕЗПЛІДНІСТЬ

Основними причинами безплідності у жінок є:

• розлади овогенезу та відсутність овуляції — 35-40 %;

• трубні фактори — 20-30 %;

• захворювання статевих органів — 15-25 %;

• імунологічні причини — 2 %.

Діагностика жіночої безплідності полягає, насамперед, у ретельному
збиранні анамнезу (вік, професія, вплив шкідливих факторів на
виробництві, перенесені захворювання, шкідливі звички). Тактовно
з’ясовують психосексуальні умови життя, дітородну функцію, маючи на
увазі, що первинна безплідність часто зумовлена інфантилізмом, а
вторинна — наслідок перенесених запальних процесів.

При об’єктивному дослідженні звертають увагу на будову тіла, вираженість
вторинних статевих ознак, наявність чи відсутність інфантилізму.
Ретельно досліджують внутрішні органи, а при необхідності — й функції
залоз внутрішньої секреції.

При гінекологічному дослідженні звертають увагу на оволосіння лобкового
горба, наявність аномалій зовнішніх статевих органів, стан бартолінових
залоз. Оцінюють стан вагіни (ширину піхви, глибину склепінь), форму та
величину шийки матки, наявність ерозивного ектропіону. Досліджують матку
— величину, положення, консистенцію, форму, рухомість та співвідношення
між розмірами шийки і матки.

Ендокринна безплідність

Найчастіше причиною жіночої безплідності є ендокринні захворювання, які
пов’язані з порушенням овогенезу та процесу овуляції. На безплідність
страждають хворі з різними формами гіперпролактинемії, гіперандрогенії,
із синдромом полікістозних яєчників, постпубертатною формою
адреногенітального синдрому та з іншими формами ендокринних розладів.

Значна кількість випадків безплідності є результатом розладу ендокринної
функції яєчників, причому ці порушення можуть бути як первинними, так і
вторинними внаслідок перенесеного запалення. В яєчниках порушуються
циклічні процеси, виникає ановуляція або сповільнення дозрівання
фолікула з неповноцінною лютеїновою фазою.

Ендокринна безплідність виникає також при розладах функції
гіпоталамо-гіпофізарної системи. При безплідності ендокринного генезу
нерідко є порушення менструального циклу у вигляді аменореї,
гіпоменструального синдрому, маткових кровотеч.

Обстеження хворих повинно включати:

• тести функціональної діагностики: вимірювання базальної температури
(БТ) впродовж 3-6 місяців для оцінки наявності овуляції та тривалості
лютеїнової фази; оцінку симптомів «зіниці» та «папороті», натягу
цервікального слизу, взяття мазків на «гормональне дзеркало»;

• визначення та оцінку рівня гормонів у крові;

• біопсію ендометрія з метою визначення повноцінності фази секреції;

• сонографічний контроль росту фолікулів та товщини ендометрія протягом
менструального циклу;

• лапароскопію.

Лікування полягає у нормалізації менструального циклу, корекції проявів
основного захворювання, що спричинило ендокринну безплідність,
стимуляції овуляції. Овуляцію можна стимулювати шляхом уведення
кломіфену цитрату по 50 мг з 5-го по 9-й день циклу, пергоналом у
поєднанні з хоріонічним гонадотропіном.

Трубна та перитонеальна безплідність

Причинами перитонеальної безплідності є спайковий процес у малому тазі,
що викликає перегин труб при збереженні їх прохідності. Трубна
безплідність зумовлена анатомо-функціональними порушеннями у маткових
трубах.

Непрохідність маткових труб нерідко виникає після гонорейного
сальпінгіту, проте може бути наслідком й неспецифічного запального
процесу. Запальні процеси можуть бути причиною не лише непрохідності
маткових труб, а й дистрофічних змін у їх стінці, порушення
перистальтики. Велике значення в етіології безплідності мають аборти,
тому щр вони викликають запальні процеси у слизовій оболонці матки з
наступними дистрофічними змінами, що перешкоджає імплантації.

Нарешті, сальпінгоофорити можуть призводити до порушення овуляції, а
якщо вона відбувається, то спайковий процес не дає можливості
яйцеклітині потрапити в трубу. Нерідко виникає порушення й ендокринної
функції яєчників.

Діагностику трубної безплідності проводять шляхом
гістеросальпінгографії, гідротубації чи пертубації.
Гістеросальпінгографію краще проводити водними рентгеноконтрастними
розчинами (кардіотраст, урографін, верографін, тріобласт). Метод дає
можливість оцінити прохідність маткових труб (рис. 104, 105).

Стан маткових труб можна оцінити також при контрастній сонографії, яку
проводять, вводячи контрастну речовину еховіст у порожнину матки під
контролем ультразвукового дослідження.

Розрізняють 4 ступені непрохідності маткових труб:

• повна прохідність маткових труб: розчин із шприца надходить в матку
легко і після видалення шийкового наконечника назад не повертається;

• труби непрохідні в перешийковому відділі: 1 порція розчину (до 2 мл)
надходить більш-менш легко, а потім при введенні відчувається перешкода.
При зменшенні тиску на поршень рідина повертається в шприц. Після
витягнення наконечника рідина виливається з матки;

• труби непрохідні в ампулярних відділах: рефлюкс з’являється наприкінці
введення (більше 4-5 мл рідини);

• труби частково прохідні: рідина повільно проходить в порожнину матки,
при зменшенні тиску на поршень спостерігається слабовиражений і
швидкоминучий рефлюкс.

Інколи використовують барвники. Наприклад, проба Спека з 0,06 % розчином
фенолсульфофталеїну. При прохідності маткових труб цей барвник через
40-60 хв з’являється в сечі, яка після додавання до неї декількох
крапель 10 % розчину NaOH забарвлюється в червоний колір. Аналогічно
проводять пробу Абурела (з 0,3 % розчином індигокарміну, який забарвлює
сечу в зелений колір).

Як правило, діагностику прохідності проводять в стаціонарі в першу фазу
менструального циклу, за умови відсутності ознак запалення, при І-ІІ
ступенях чистоти піхви.

Інформативною є лапароскопія з використанням хромосальпінгографії
метиленовим синім. Цей метод дозволяє найбільш точно оцінити прохідність
труб і виявити місце оклюзії.

Безплідність, викликана матковими та цервікальними факторами

Безплідність може бути зумовлена станом слизової оболонки матки, коли
внаслідок перенесених запальних процесів, повторних вишкрібань стінок
порожнини матки, дії припікаючих хімічних речовин ендометрій зазнає
дистрофічних змін, що перешкоджають процесу імплантації і призводять до
маткової форми аменореї.

Діагностика повинна проводитися у таких напрямках:

• слід з’ясувати наявність збереження функції яєчників при відсутності
менструацій шляхом тестів функціональної діагностики;

• провести гормональні проби з прогестероном, комбінованими
гестаген-естрогенними препаратами. При матковій аменореї вони негативні;

• провести гістерографію, гістероскопію для виявлення синехій у
порожнині матки;

• протягом менструального циклу кілька разів провести УЗД-контроль
товщини ендометрія;

• провести біопсію ендометрія;

• тест контакту сперми з цервікальним слизом.

Безплідність може виникати як результат запалення шийки матки —
ендоцервіциту. Це наслідок змін структури епітелію шийкового каналу,
в’язкості та кислотності шийкового слизу, що викликає порушення процесів
капацитації, перешкоджає просуванню сперматозоїдів у порожнину матки.

Щоб виключити вплив виділень вагіни та шийки матки на сперму, проводять,
зокрема, пробу Шуварського-Хунера. Ця проба проводиться в день
очікуваної овуляції. Перед пробою слід утриматись від статевих зносин
3-4 дні. У день обстеження після статевого акту беруть вміст заднього
склепіння на предметне скельце і розглядають його під мікроскопом,
визначаючи кількість рухомих сперматозоїдів у полі зору. Проба
вважається позитивною при наявності 5 активних сперматозоїдів у полі
зору. При негативній реакції пробу слід повторити ще 1-2 рази.

Лікування безплідності

Вибір методу лікування залежить від причини безплідності. При наявності
запального процесу проводять його лікування, широко використовуючи
фізіотерапевтичні методи (діатермію, озокеритотерапію, грязелікування,
магнітотерапію, лазеротерапію), біостимулятори, протизапальні препарати.

У разі непрохідності маткових труб проводиться лікування методом
гідротубації із введенням у матку та труби лікувальних сумішей, до
складу яких входять антибіотики, ферменти, кортикостероїди.

Рекомендують проводити три курси лікування (6 гідротубацій через день),
перерва між курсами — 1 місяць. Після третього курсу гідротубації
проводять контроль прохідності маткових труб. Якщо труби прохідні,
рекомендують запобігати вагітності ще 5-6 місяців, проводячи у цей час
додатковий курс гідротубації та грязетерапії.

У лікуванні трубної безплідності при відсутності ефекту від
консервативної терапії використовують хірургічні методи: сальпінголізис
— звільнення труб від спайок і відновлення прохідності їх абдомінальних
відділів (рис. 106); сальпінгостоматопластика—утворення отвору в
черевному кінці труби (рис. 107); сальпінгоанастомоз — зшивання труби
«кінець у кінець» (рис. 108), імплантація яєчників у трубу чи матку,
імплантація труби в матку.

При наявності у матці синехій проводять їх руйнування під контролем
гістероскопіії з наступним призначенням протизапальної розсмоктуючої
терапії, а також гормональних препаратів, упродовж 2-3 менструальних
циклів для відновлення менструальної функції.

У випадку, коли безплідність пов’язана із недорозвитком статевих
органів, призначають загальнозміцнювальну терапію, фізіотерапевтичні
процедури (переважно теплові — озокерит, грязі), гінекологічний масаж у
поєднанні з гормонотерапією. Гормонотерапія обов’язково повинна
проводитись відповідно до фази менструального циклу. Використовують
естроген-гестагенні препарати, стимулятори овуляції — кломіфену цитрат,
пурегон, прегніл.

Профілактика безплідності полягає у запобіганні захворюванням, що до неї
призводять: інфекційних захворювань у дитинстві, у період статевого
дозрівання, запальних процесів у дорослих жінок.

Важлива роль у профілактиці безплідності належить лікарям жіночих
консультацій, які повинні пропагувати сучасні методи контрацепції, що
дасть можливість запобігти абортам.

Проводячи санітарно-просвітницьку роботу, особливу увагу слід звертати
на питання гігієни статевого життя, шкідливості аборту, надто при першій
вагітності.

ІМУНОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ БЕЗПЛІДНОСТІ

Імунологічна форма безплідності, яка зумовлена утворенням
антиспермальних антитіл (AsAb) у чоловіка або жінки, трапляється
відносно рідко. Її частота складає 2 % серед усіх форм безплідності,
проте серед пар із нез’ясованою етіологією неплідності при подальшому
обстеженні у 20-25 % виявляють як причинний фактор антитіла до сперми.

Частіше антиспермальні антитіла утворюються у чоловіків, ніж у жінок.
Переважно це наслідок порушення бар’єра між чоловічим репродуктивним
трактом та імунною системою. Причиною цього можуть бути вазектомія,
пошкодження яєчок при орхітах, травмах, інфекціях генітального тракту.

Антиспермальні антитіла впливають на такі ланки репродукції:
сперматогенез, транспортування сперми, взаємодію гамет. Антитіла (IgG),
що зв’язані з голівкою сперматозоїда, порушують процес запліднення.
Антитіла (IgA), асоційовані з флагелярною аксонемою у хвостовій частині
сперматозоїда, впливають на рухомість клітини.

У жінок основними реакціями антиспермального імунітету є утворення
тканинних гуморальних антитіл і фагоцитоз сперматозоїдів.
Імунокомпетентні клітини фагоцитують сперму і потім використовують
інформацію для розпізнавання антигенів. Найбільш активно утворення
антитіл відбувається в шийці матки, рідше — в ендометрії та трубах.
Шийка матки є основною ланкою локального імунітету в репродуктивній
системі жінки. У ній утворюється SIgA, концентрація якого змінюється
впродовж менструального циклу, зменшуючись у період овуляції.

Антитіла до антиспермальних антигенів мають преципітувальні,
аглютинувальні, іммобілізувальні властивості. Скринінг-тестом є тест
контакту сперми з цервікальним слизом.

При цій формі безплідності найефективнішим методом є внутрішньо-маткова
інсемінація. Рекомендують також механічний метод контрацепції

впродовж 6 місяців — використовують презерватив для усунення контакту
сперми із статевими органами жінки. Необхідно обстежити подружню пару
щодо прихованої інфекції, оскільки інфекційні агенти сприяють утворенню
антиспермальних антитіл.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ БЕЗПЛІДНОСТІ

У переважної більшості жінок із безплідністю виникають різноманітні
порушення психоемоційної сфери: відчуття неповноцінності, самотності,
напруженого очікування чергової менструації та істеричні стани на її
початку. Комплекс цих симптомів складає так званий «синдром очікування
вагітності».

Показники психологічних тестів, що характеризують ступінь нестійкості
особистих якостей, страху, невпевненості в собі, вираженості
психологічних реакцій на навколишнє середовище, у сім’ях, які не мають
дітей, значно підвищені. У безплідних жінок високий ступінь
невротизації, у чоловіків — схильність до пригнічення, порушення реакцій
поведінки. Часто виникають відхилення від нормальної схеми статевої
поведінки, у чоловіків — порушення ерекції та еякуляції.

Величезним стресом для подружньої пари є необхідність обстеження, а
надалі — виконання рекомендацій лікаря щодо ритму статевого життя,
зокрема визначення періоду овуляції у дружини за тестами функціональної
діагностики і порада використовувати для зачаття саме цей час. Іноді
настійна вимога з боку дружини інтимної близькості саме у певний період
може призвести до функціональної неспроможності у чоловіка, а відтак до
виникнення страху перед статевим актом та інших розладів потенції.
Особливо несприятливо впливає на стан потенції встановлення діагнозу
азооспермії чи іншої патології сперми. Така звістка призводить до
імпотенції більш ніж у половини чоловіків, причому частота її виникнення
залежить від реакції дружини. На щастя, такий розлад при відсутності
органічних змін буває тимчасовим, і потенція згодом відновлюється
спонтанно або під впливом психотерапії.

Для жінки необхідність підкорення статевого життя результатам тестів
функціональної діагностики також є стресовою ситуацією, на яку реагує не
лише психіка, а й органи статевого тракту, зокрема маткові труби. Може
виникнути їх спазм, антиперистальтика, що навіть при прохідних трубах
порушує транспортування гамет, тому іноді палке бажання жінки
завагітніти стає її ворогом. Описано немало випадків, коли
довгоочікувана вагітність наставала після того, як жінка вирішувала
припинити лікування, переставала вести вимірювання базальної температури
і пильно слідкувати за часом очікуваної овуляції. Таке ж траплялося,
коли пара, облишивши надію на власних нащадків, всиновлювала дитину.

Причини і види психологічних порушень в осіб у безплідному шлюбі
різноманітні, тому необхідні величезний досвід лікаря, терпіння,
тактовність при збиранні анамнезу, щоб визначити характер особистості,
особливості подружніх стосунків та психосексуальних реакцій. Особливої
обережності потребує трактування результатів аналізів та досліджень, а
також вибір методів обстеження та лікування, зокрема, якщо йдеться про
новітні репродуктивні технології — екстракорпоральне запліднення,
інсемінацію спермою донора тощо.

ДОПОМІЖНІ РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Питання про застосування допоміжних репродуктивних технологій
вирішується кваліфікованим компетентним фахівцем на прохання подружньої
пари після відповідного обстеження. Воно включає: визначення групи
крові, резус-фактора, ВІЛ, реакції Вассермана, антигена HBs,
бактеріоскопію піхвового мазка, діагностику гонореї, токсоплазмозу,
трихомоніазу, уреаплазмозу, гарднерельозу, мікоплазмозу, проведення
тестів функціональної діагностики для характеристики менструального
циклу, ультразвукове дослідження матки та придатків,
гістеросальпінгографію, за показаннями лапароскопію, дворазове
дослідження сперми чоловіка (донора) та інші необхідні обстеження. При
виявленні відхилень у репродуктивній функції подружжя і при наявності
показань до застосування допоміжних репродуктивних технологій проводять
відповідне лікування.

Загалом всі сучасні методики допоміжних репродуктивних технологій
грунтуються на базисній біотехнології запліднення in vitro. Поширеною є
інсемінація спермою чоловіка (донора) — інструментальне введення сперми
у внутрішні статеві органи жінки.

Показаннями до застосування методу з боку жінки є:

?

?

?

z1/4

• аномалії репродуктивного апарату (старі розриви промежини, які є
причиною витікання сперми назовні відразу після статевого акту,
анкілозні пошкодження кульшових суглобів, різні деформації кісток таза,
внаслідок чого не може відбутися статевий акт, анатомічні порушення
піхви чи матки через вроджені аномалії чи набуті стенози);

• важкі форми вагінізму;

• імунологічні та шийкові фактори;

• безплідність нез’ясованої етіології.

З боку чоловіка:

• сексуальні дисфункції різної етіології;

• великі розміри гідроцеле або пахово-калиткової грижі, що унеможливлює
статевий акт;

• ejaculatio praecox; ретроградна еякуляція;

• виражена гіпоспадія, деякі форми олігоастеноспермії, азооспермія,
аспермія.

З боку подружжя:

• несприятливий медико-генетичний прогноз стосовно потомства.

Наявність запальних, пухлинних та гіперпластичних процесів матки та
придатків, соматичні та психічні захворювання, непрохідність маткових
труб, вік жінки більше 40 років є протипоказаннями до застосування
інсемінації спермою чоловіка (донора).

Інсемінацію проводять протягом одного менструального циклу в
періовуляторний період. Для жінок з нормальною менструальною функцією і
повноцінною овуляцією достатньо однієї інсемінації. Однак через труднощі
з точним встановленням часу овуляції роблять 2-3 процедури. У цьому
випадку завдяки тривалій функціональній здатності сперматозоїдів (72
год) ймовірність запліднення зростає.

Залежно від методики введення сперми, розрізняють піхвовий,
цервікальний, матковий та перитонеальний способи інсемінації. Вважають,
що високоефективною є внутрішньоматкова інсемінація. Вона передбачає
введення спеціально обробленої сперми катетером безпосередньо в
порожнину матки. При цьому, натискаючи на поршень шприца, сперму вводять
поступово протягом 2-3 хв. Надто швидке попадання сперми на слизову
оболонку матки може викликати її рефлекторне скорочення, що
супроводжується болем чи експульсією вмісту з матки в піхву.

При інтраперитонеальній інсемінації спеціально оброблену сперму вводять
шляхом пункції заднього склепіння в позадуматковий простір. Як правило,
перед інсемінацією проводять тест на перитонеальну міграцію
сперматозоїдів. Тест вважають позитивним при збереженні рухомості
сперматозоїдів у перитонеальній рідині in vitro.

Для покращання показників сперми перед інсемінацією еякулят
фракціонують, відділяють рухомі форми шляхом фільтрації, акумулюють
декілька еякулятів за допомогою кріоконсервації, додають медикаментозні
препарати (калікреїн, декстрозу, аргінін, кофеїн чи простагландини).

Методика інсемінації передбачає наявність у пацієнтки функціонально
повноцінних маткових труб та повноцінної овуляції. Відтак, процедурі має
передувати якісна діагностика стану репродуктивної сфери, нормалізація
менструального циклу і медикаментозна стимуляція овуляції та підготовка
ендометрія до сприйняття заплідненої яйцеклітини Для цього засто совують
гормональний, клінічний та ультразвуковий моніторинг Визнача ють
концентрацію в сироватці крові гонадотропних гормонів, прогестерону,
естрадюлу Доступними та достатньо інформативними є тести функціональної
діагностики та дані меноциклограми.

Використання ультразвукової діагностики дозволяє судити не лише про
прохідність маткових труб, ріст і розвиток фолікулів, але й про якість
та повноцінність яйцеклітини. Трансвагінальна ехографія дає змогу
отримати чітке зображення яєчників та здійснювати моніторинг росту
фолікулів навіть у тих пацієнток, які перенесли операції на органах
малого таза, а також у тих, які мають надмірну масу тіла.

Програму екстракорпорального запліднення з переносом ембріона в матку
(in vitro fertilization — IVF) рекомендують у тих випадках, коли
консервативні методи є безсилими. Абсолютними показаннями до
застосування цього методу лікування є трубна безплідність при втраті
функції чи відсутності маткових труб. Відносними — попередні пластичні
операції на трубах (вік жінки — менше 30 років, інтервал часу після
операції — не більше одного року), безрезультатний сальпінголізис
(оваріолізис) у жінок віком понад 35 років, деякі форми ендометріозу та
синдрому полікістозних яєчників, безплідність незрозумілого генезу,
імунологічна безплідність у жінок з постійно високим титром
антиспермальних антитіл протягом одного року, деякі форми чоловічої
безплідності.

Методика проведення екстракорпорального запліднення з переносом ембріона
в матку матері включає декілька етапів:

• відбір і підготовка пацієнтів до програми,

• стимуляція суперовуляції,

• моніторинг росту та дозрівання фолікулів з наступною їх пункцією та
аспірацією,

• підготовка сперміїв,

• запліднення in vitro, культивування (кріоконсервація),

• трасплантація ембріона в матку,

• контроль розвитку вагітності

На практиці застосовують стимуляцію суперовуляції. Це зумовлено тим, що
у природному менструальному циклі ймовірність одночасного дозрівання
декількох овоцитів складає 5-10 %, тоді як у стимульованих циклах
розвиток двох і більше фолікулів може досягнути 35-60 %. 3 метою
стимуляції суперовулящі застосовують кломіфен цитрат або його аналоги у
поєднанні з хоріонічним гонадотропіном. Хоріонічний гонадотропін
використовують в усіх схемах стимуляції овуляції. Його вводять при
збільшенні діаметра домінантного фолікула до 18-20 мм. Через 35-36 год
після введення роблять аспірацію ооцитів з фолікула разом з фолікулярною
рідиною. Для цього проводять лапароскопію, під час якої голкою пунктують
зрілі фолікули, створюючи розрідження 120-200 мм рт. ст. Останнім часом
поширеною є методика трансвагінального доступу до фолікулів при
ультразвуковому скануванні.

Отримана фолікулярна рідина досліджується під мікроскопом для виявлення
у ній фолікулярно-ооцитарних комплексів. При їх наявності матеріал
промивають спеціальним середовищем, яке видаляє більшу частину
фолікулярної рідини. Вагоме значення відводиться етапу підготовки
сперми. Головна його мета — капацитація сперміїв, оскільки цей момент
при екстракорпоральному заплідненні відсутній.

Для запліднення суспензію сперміїв переносять в середовище, яке містить
1-3 ооцити в 1 мл. Тривалість інкубації— 16-20 год. Отримані ембріони
культивують при температурі 37°С в атмосфері, що містить 5% СО2 5% 02 і
90% К, у середовищі з рН 7,3.

Факт запліднення встановлюють за наявністю пронуклеусів в ооплазмі
ооцита і другого полярного тільця в перивітеліновому просторі.

Перенесення ембріона в матку здійснюється на 3-4-у добу з моменту
запліднення, що повинно відповідати стадії 8 чи 16 клітин. Для цього
використовується спеціальний катетер, за допомогою якого ембріон з
невеликою кількістю культурального середовища через канал шийки матки
проводять до ділянки дна матки.

Для забезпечення тривалої адекватної функції жовтого тіла в день
ембріотрансферу і через 4 дні після цього пацієнтці вводять додатково по
5000 ОД хоріонічного гонадотропіну. Жінкам з важкою необоротною
патологією яєчників (наприклад, передчасна чи фізіологічна менопауза)
рекомендують донацію ооцитів. У такому випадку ембріон, який
розвивається від запліднення яйцеклітини жінки-донора спермою
чоловіка-реципієнта, переносять в порожнину матки його жінки, яка і
виношує дитину.

В останні роки успішно застосовують метод імплантації гамет в порожнину
маткової труби, який є варіантом допоміжних репродуктивних технологій.
Він полягає у тому, що на фоні стимуляції овуляції зі зрілих фолікулів
отримують ооцити, до них додають суспензію збагаченої сперми і вводять
при лапароскопії спеціальним зондом в одну або дві маткові труби.

При цьому як запліднення взятої з фолікула яйцеклітини, так і початкові
стадії ділення ембріона проходять у матковій трубі, тобто в природних
умовах, а не в умовах інкубації.

Найновіше досягнення сучасної репродуктології є інтрацитоплазматична
ін’єкція єдиного сперматозоїда (intracytoplasmatic injection sperm
ICSI). Ця програма дозволяє отримати вагітність у тих випадках чоловічої
безплідності, які раніше вважалися безнадійними. У виділену яйцеклітину
вводять сперматозоїд. Отриманий у такий спосіб ембріон переносять у
порожнину матки.

У програму сурогатного материнства включають жінок, які через патологію
репродуктивної сфери не можуть виносити дитину (матка відсутня внаслідок
оперативних втручань чи не може бути плодовмістилищем). Генетичне рідний
ембріон переносять у порожнину матки жінки, яка дала згоду виносити
дитину.

ОСНОВИ ЖІНОЧОЇ СЕКСОЛОГІЇ

Нерідко зустрічаються сексуальні розлади, з якими жінки звертаються до
лікарів-гінекологів чи, за їх направленням, до сексопатолога.

Сексуальна функція включає: статевий потяг (libido), статеве збудження й
оргазм.

Статевий потяг (libido) зумовлений статевим інстинктом і проявляється
двома компонентами — бажанням взаємної близькості з особами протилежної
статі й бажанням статевої близькості. Один із найбільш ранніх проявів
першого компонента статевого потягу — інтерес до протилежної статі, що
має чисто платонічний характер.

Бажання інтимної близькості виникає у процесі статевого життя і нерідко
лише після розвитку оргастичної функції.

У жінок libido має спрямованість на певну особу, виникає у переважній
більшості випадків після попередньої підготовки (ласки). Цей потяг має
фізіологічні коливання, пов’язані зі змінами в організмі жінки під час
оваріально-менструального циклу. Так, вважають, що максимуму статевий
потяг сягає безпосередньо перед овуляцією, найменший — перед
менструацією. Зустрічаються жінки, у яких найбільший сексуальний потяг
виникає під час менструації. Негативно впливає на статевий потяг
розумова та емоційна перевтома. Щодо віку, то libido сягає максимуму до
30 років, тримається до 55, а потім поступово спадає.

Статеве збудження. Виникає під впливом сексуальних подразників і
супроводжується загальними змінами в організмі — прискореним
серцебиттям, підвищенням AT, набуханням молочних залоз і сосків. У
геніталіях під час статевого збудження також відбуваються зміни —
набухання та збільшення клітора, малих і великих статевих губ.
Зволожується слизова оболонка піхви. Виникає виражений місцевий застій
крові, завдяки чому звужується вагіна. Усі ці зміни сприяють охопленню
статевого члена вагіною, що посилює еротичну стимуляцію як жінки, так і
чоловіка.

Оргазм, як складова частина сексуальної функції, є основним її
критерієм. Фізіологічний прояв жіночого оргазму — це ритмічні скорочення
мускулатури вагіни та матки, при яких жінка одержує насолоду. У
більшості жінок спостерігається від 5 до 12 таких скорочень з
інтервалами в 1 секунду. Органами оргастичних відчуттів є переважно
вагіна та клітор, у частини жінок тип оргазму змішаний. Деякі автори
вказують на наявність уретрального, промежинного, цервікального оргазму.

Серед розладів статевої функції розрізняють такі.

Аноргазмія — відсутність оргазму. Ця форма сексуальних розладів
зустрічається найчастіше. Причиною її нерідко є дисгармонія у подружніх
стосунках.

Розрізняють абсолютну й відносну аноргазмію.

Абсолютна — коли оргазм не настає за жодних обставин. Відносна — коли
оргазм при певних обставинах все ж таки виникає.

Існує ще симптоматична аноргазмія як прояв різноманітних захворювань —
запальних процесів жіночої статевої сфери, що супроводжуються болем при
статевих зносинах, звуження вагіни, недорозвитку статевих губ,
різноманітних ендокринних порушень. Якщо пацієнтка звертається до лікаря
з приводу аноргазмії, необхідно насамперед виключити наявність цих
захворювань.

Лікування аноргазмії значною мірою зумовлюється її формою. Необхідно
виявити у пацієнтки найбільш виражені ерогенні зони і дати відповідні
рекомендації. Слід роз’яснити необхідність створення емоційного фону та
додаткової стимуляції ерогенних зон. Мають значення пози, які
використовують партнери при здійсненні статевого акту. У разі переваги
вагінального оргазму парі підходить традиційна європейська поза, при
кліторному — поза на боці чи поза «вершника». Необхідно переконати пару,
що зайва сором’язливість у виборі поз, нехтування еротичними ласками
може бути причиною виникнення аноргазмії. При симптоматичній аноргазмії
слід своєчасно лікувати патологічні стани, що до неї призвели.

Фригідність — повна відсутність або різке зниження статевого потягу.
Вона може бути первинною і вторинною. Первинна фригідність частіше буває
у молодих «непробуджених» дівчат і продовжується до перших оргастичних
відчуттів. При неправильному (негативно спрямованому) статевому
вихованні У дитинстві первинна фригідність може залишитись на все життя.
Це може статися також після грубого чи насильницького першого статевого
акту.

Вторинна фригідність виникає з різноманітних причин, проте найчастіше
буває результатом аноргазмії як наслідку невмілої поведінки чоловіка при
статевому акті, причому психічні переживання, що супроводжують це явище,
поглиблюють аноргазмію і знижують лібідо. Основним симптомом фригідності
є відсутність статевого потягу навіть після попередніх ласк партнера.

При звертанні пацієнтки з приводу фригідності необхідно насамперед
виявити можливу причину і дати поради щодо її усунення. Хороші
результати дає психоеротичне тренування пари. Спочатку слід виявити
ерогенні зони жінки, роз’яснити бажаність їх стимуляції чоловіком, а
потім у делікатній формі провести бесіду з чоловіком, краще за
відсутності жінки.

Гіперсексуальність (німфоманія) — підвищений статевий потяг.
Зустрічається досить рідко; є дві форми —у молодих жінок і
клімактерична. Молоді жінки рідко звертаються за допомогою — лише коли
потреба у статевих контактах вимушує жінку до аморальної поведінки.
Клімактерична німфоманія перебігає важко і приносить жінкам надзвичайні
страждання. У переважній більшості випадків німфоманія є симптомом
захворювання ЦНС, зокрема гіпоталамічної ділянки, а також деяких
психічних захворювань (шизофренії, олігофренії, маніакальних станів).
Лікування гіперсексуальності полягає у радикальному лікуванні основних
захворювань, що призводять до цієї патології.

Онанізм (мастурбація) — отримання статевої насолоди шляхом подразнення
статевих органів. Патологічною мастурбація вважається лише тоді, коли
вона проводиться часто, особливо на тлі нормального статевого життя. У
більшості випадків жінки вдаються до мастурбації на тлі тривалої
відсутності оргазму при наявності статевого збудження. Не вважається
патологією, коли зрідка здорова жінка при тимчасовій відсутності
статевого життя мастурбує. Тривала надмірна мастурбація призводить до
астенізації жінки. Надмірну мастурбацію лікують шляхом гіпнотерапії,
рекомендують заняття спортом, збільшення фізичних навантажень.

Для профілактики сексуальних порушень у жінок необхідне правильне
психостатеве виховання дівчаток. Завдання полягає в тому, щоб дати
правильну інформацію про гігієну статевого життя, про дітонародження.
Одночасно слід пам’ятати про делікатність такої інформації. Не потрібно
завчасно пробуджувати у дівчаток статевий потяг, але не можна й
залякувати їх.

Роз’яснення повинні мати індивідуальний, а не масовий характер. Лікарі
повинні проводити бесіди про статеве виховання з батьками підростаючих
дівчаток, щоб вони могли правильно орієнтувати дітей у цьому питанні.
Дуже важливими є дошлюбні консультації з питань гігієни статевого життя.

Важливою у запобіганні сексуальних порушень є можливість реалізації
статевого акту. Партнери повинні знати, що-вони мусять поважати
індивідуальні особливості та потреби одне одного. Статевий акт повинен
здійснюватись у цивілізованих умовах, при повному усамітненні Після
першого статевого акту слід рекомендувати на деякий час утриматись від
коїтусу, щоб біль не призвів до негативної реакції на статевий акт. Не
рекомендуються статеві зносини під час запальних процесів, менструацій.

У профілактиці фригідності та аноргазмії ці чинники мають велике
значення. Крім того, слід пам’ятати, що, крім тіла, ерогенними зонами
можуть бути будь-які органи відчуттів — зір, слух, нюх.

Щодо частоти статевих зносин, то можна вважати, що коли здорові люди
відчувають потребу у щоденних статевих актах і після них не відчувають
втоми — це норма. Шкідливими слід вважати статеві акти, які повторюються
через короткі проміжки часу, тому що вони призводять як до загального
виснаження, так і до травматизації статевих органів. Несприятливо
відображається на статевому житті і здоров’ї пари перерваний статевий
акт. Він не лише призводить до застою крові в органах малого таза, а й
несприятливо впливає на психоемоційну сферу, що може спричинити
сексуальні порушення. Одним із важливих моментів запобігання аноргазмії
є надійна контрацепція. Виникненню стійкої аноргазмії сприяють моральна
травма та больові відчуття, перенесені жінкою під час штучного
переривання вагітності. Тому при проведенні абортів слід попередньо
психологічно підготувати пацієнтку, а також застосувати ретельне
знеболювання.

ГІГІЄНА ДОРОСЛОЇ ЖІНКИ

Загальногігієнічний режим. Важливе місце у гігієні жінки займає
правильне чергування роботи та відпочинку. Важливо, щоб жінки не
виконували важкої фізичної роботи, яка може спричиняти зміщення тазових
органів. Негативний вплив спричиняє вібрація, робота з комп’ютерами.

Гармонійному розвиткові жіночого організму сприяють заняття фізкультурою
та спортом. Проте не слід рекомендувати широкому загалові жінок ті види
спорту, де є важкі фізичні навантаження, струси (удари об перекладину),
підіймання тягарів.

Кожна жінка повинна ретельно доглядати за шкірою, яка, крім захисної,
має ще й видільну, дихальну функції. Тому необхідно регулярно приймати
душ, а де такої можливості немає — проводити вологе обтирання.

Важливу роль у здоров’ї жінки відіграє збалансоване раціональне
харчування. Брак певних мікроелементів, вітамінів може призводити до
порушення менструального циклу. Негативно впливають також переїдання,
зловживання солодощами, виробами з борошна, особливо у жінок, які
схильні до ожиріння. Калорійність їжі повинна відповідати енергетичним
затратам жінки.

Завдання медичного персоналу жіночих консультацій та гінекологічних
стаціонарів — проводити серед жінок роз’яснювальну роботу з питань
загальної гігієни, звертаючи особливу увагу на шкідливість куріння,
алкоголізму, наркоманії.

Гігієна жінки під час менструації. Надзвичайно важливе значення має
дотримання гігієнічних правил під час менструації. Менструальна кров
повинна вільно стікати, прокладки необхідно змінювати кілька разів на
день. В іншому разі на прокладках, де накопичується кров, розвиваються
бактерії, що може спричиняти подразнення, запальний процес вульви і
поширення його у вагіну. Зовнішні статеві органи необхідно кілька разів
на день обмивати теплою водою з милом. Із загальних водних процедур
можна рекомедувати лише душ; купання в басейні, миття у ванні не бажане.

Необхідно стежити за регулярним випорожненням кишечника. У ці дні слід
уникати фізичних навантажень, нервово-психічних перевтом, занять
спортом.

У жодному разі не можна здійснювати статеві зносини, позаяк це сприяє не
тільки занесенню інфекції, а й посиленню крововтрати.

Якщо жінка проводить вагінальні лікувальні процедури, то під час
менструації їх слід припинити.

Гігієна статевого життя. Під час першого статевого акту відбувається
надрив дівочої пліви з утворенням ранки, тому слід рекомендувати молодій
подружній парі декілька днів утримуватись від статевих зносин. У цей час
особливо обережно необхідно проводити туалет зовнішніх статевих органів.
Внаслідок болючості повторних актів може виникнути вагінізм, що, врешті,
призводить до неврозів. Між неналагодженістю статевих стосунків,
сексуальними і невротичними розладами існує тісний зв’язок. Будь-які
аномалії статевих стосунків можуть призвести до неврозів. Тому у таких
випадках важливо своєчасно звертатись до сексопатолога.

Частота статевих зносин має бути індивідуальною. Вони залежать від
загального здоров’я подружжя, віку, темпераменту. Важливим у визначенні
цього є самопочуття обох партнерів після статевого акту. Статеві акти не
рекомендуються у перші й останні 2 місяці вагітності, протягом 6 тижнів
після пологів і 4 тижнів після аборту.

Лікарі, говорячи про гігієну статевого життя, повинні підкреслювати
небезпеку випадкових статевих зв’язків, що може призводити до зараження
венеричними захворюваннями та СНІДом, які останнім часом набули значного
поширення. Коли жінки мають випадкові статеві зносини, партнерові слід
користуватись презервативом.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020