Астматичний стан. Гіпертермічний синдром. Судорожний синдром. Гостра недостатність серця. Анафілактичний шок. Реанімація при клінічній смерті (реферат

Реферат на тему:

Астматичний стан. Гіпертермічний синдром. Судорожний синдром. Гостра
недостатність серця. Анафілактичний шок. Реанімація при клінічній смерті
Астматичний стан

На догоспітальному етапі потрібно:

1. Заспокоїти дитину, не допускати створення обстановки нервозності та
метушливості.

2. Забезпечити вільний доступ свіжого повітря.

3. Доцільним є застосування гарячих ніжних та ручних ванн при
температурі води від 37 до 42° С тривалістю 10—15 хв, дітям старшого
віку — сухі банки на бічні поверхні грудної клітки.

4. Інгаляція за допомогою дозованого інгалятора «Беротек» (0,2 мг
препарату на 1 вдих), сальбутамолу (0,1 мг препарату) — 2—3 рази на
добу.

5. Внутрішньом’язове введення ефедрину (краще алупенту), антигістамінних
засобів.

6. Негайна госпіталізація.

У стаціонарі вдаються до таких заходів:

1. Внутрішньовенне струминне, краплинне введення кортикостероїдних
гормонів в ударних дозах — для преднізолону 2— 10 мг/ кг маси на добу.
Призначення преднізолону навіть по 80—· 100 мг протягом 2—5 днів може
бути припинене відразу, без зниження дози. При гормонозалежній формі
бронхіальної астми підтримуючу дозу слід призначати на тривалий час.

2. Введення імунодепресантів — меркаптопурину, азатіопри-ну, резохіну,
делагілу ефективне лише при суто атонічній формі. Якщо спостерігається
обструкція, то ефекту немає.

3. Повторні введення бронхорозширювальних засобів:

а) ефедрин і адреналін у сучасних умовах, через небажаний ефект
стимуляції ?-рецепторів практично не використовують. Застосовують
препарати, що діють вибірково на ?-рецептори: ізадрин, новодрин,
супреналін, алупент. Алупент вводять внут-рішньовенно краплинне в дозі
0,2—0,5—1 мл 0,05 % розчину в 50—100 мл ізотонічного розчину нагрію
хлориду. У вигляді інгаляції використовують еусшран, астмопент, беротек,
сальбутамол, вентолін;

б) блокатори ацетилхоліну в М-холінореактивних системах (холінолітики) —
метацин, атропін поряд з бронходилатацією висушують слизову оболонку,
тому застосування їх обмежене, доцільно призначати тільки атровент в
інгаляціях;

в) спазмолітичні засоби безпосередньо діють на гладенькі м’язи бронхів:
папаверин, платифілін, но-шпа по 0,1 мл на 1 рік внутрішньом’язово та
внутрішньовенне, еуфілін внутрішньовенне краплинне (5—9 мг / кг маси,
разова доза);

г) муколітики (калію йодид, солутан, бісольван, бромгексин| усередину,
N-ацетшщистєїн (мукоміст, мукосольвін)’ застосовується для інгаляцій,
протеолітичні ферменти використовують з обережністю.

4. Внутрішньовенна вводять комбінації антигістамінних препаратів
(димедрол, супрастнн, піпольфен)’ по 2—3 мг/кг маси на добу.

5. Антибіотики показані при інфекційно-алергічній формі, лікування
проводять за антибіотикограмою.

6. Седативні засоби.

7. Обов’язково призначають гепарин, який поліпшує гемоди-наміку в малому
колі кровообігу, посилюючи струмінь крові; він е слабким
ілунодепресантом, діуретиком. Вводять внутрішньовенне 4 рази на добу в
разовій дозі 50—100 ОД/кг маси тіла.

8. У разі неефективності терапії показаним є наркоз ефірфто-ротановою
сумішшю з наступною інтубаціею, бронхіальним ла-важем при збереженому
спонтанному диханні або на фоні штучної вентиляції легень, тобто через
інтубаційну трубку вводять теплий ізотонічний розчин натрію хлориду,
додаючи натрію гідрокарбонат і гідрокортизон. Суміш одноразово вводять у
кількості 3—5 мл; відсмоктування здійснюють після 3—5 дихальних рухів.
Загальна кількість суміші для промивання становить 30—50 мл.

9. Останнім часом успішно застосовують гемосорбцію, плаз-маферез.

Гіпертермічний синдром

У разі розвитку гіпертермічного синдрому на догоспітальному етапі
рекомендується вжити таких заходів:

1. Розкрити дитину.

2. Поставити склянку з водою в холодильник і, охолодивши воду до 4-6°С,
зробити клізму.

3. Розтерти шкіру тулуба, кінцівок горілкою або 50 % спиртом за
допомогою грубого рушника до почервоніння, обдути вентилятором.

4. Холодні грілки (або пляшечки з холодною водою)’ до голови, ніг
ділянки печінки, на судини шиї, пахвинну ділянку.

5. Клізма з анальгіном 0,5—1 мл 50 % розчину розводять у 2—3 чайних
ложках води.

6. Внутрішньом’язово вводять 4 % розчин амідопірину (0,1 мл / кг маси);
50 % розчин анальгіну (0,15 мл на рік життя),

2,5 % розчин піпольфену або 1 % розчин дімедролу (1—2 мг/кг маси).

7. Якщо немає ефекту, можна ввести внутрішньом’язово лі-тичну суміш.

Для боротьби з гіпертермічним синдромом у стаціонарі застосовують кілька
методів. Перший ґрунтується на використанні жарознижувальних і
лікарських препаратів, що знижують обмін речовин і енергоутворення, а
другий — на вжитті заходів, які сприяють збільшенню тепловіддачі через
шкіру.

Застосовують такі лікарські препарати:

1. Анальгетики—1 % розчин амідопірину з розрахунку 0,1 мл/кг маси і 50 %
розчин анальгіну з розрахунку 0,1 мл на рік життя внутрішньом’язово 2—4
рази на добу. Слід зазначити, що внутрішньом’язове введення часто не дає
бажаного ефекту, оскільки всмоктування лікарських речовин знижене через
порушення мікроциркуляції при гіпертермії. У цьому разі препарати
вводять внутрішньовенне.

2. Препарати, що розширюють судини і збільшують тепловіддачу:

а) папаверину гідрохлорид — 2 % розчин у поєднанні з 1 % розчином
дибазолу по 1—2 мг на рік життя;

б) еуфілін (2,4 % розчин по 3—5 мг / кг маси тіла) внутрішньовенне;

в) гангліоблокатори: 5 % розчин пентаміну 1—4 мг/кг, 2,5 % розчин
бензогексонію 1—2 мг/кг внутрішньовенно;

г) нікотинова кислота 0,1—0,5 мл 1 % розчину внутрішньовенно.

3. Для нейровегетативної блокади потрібно вводити:

а) дроперидол (0,25% розчин 0,05—0,1 мл/кг маси тіла) внутрішньом’язово
або внутрішньовенно;

б) 2,5 % розчин піпольфену, 1 % розчин димедролу, 2 % розчин супрастину
по 1—2 мг/ кг маси внутрішньом’язово або внутрішньовенно;

в) седуксен або натрію оксигбутират (як при судорожному синдромі);

г) при відсутності ефекту показаним є внутрішньовенне титроване введення
аміназину (1 мл 2,5 % розчину аміназину + 9 мл дистильованої води,
вводити по 1,0—2,0 мл суміші внутрішньовенно з 10% глюкозою під
контролем артеріального тиску, не знижуючи його).

Фізичне охолодження проводять тільки одночасно з нейровегетативною
блокадою, інакше може бути зворотний ефект, тобто посилення
теплопродукції та підвищення температури тіла. Потрібно:

а) розкрити дитину;

б) обтерти шкіру 30—40 % спиртом, розчином оцту (1 склянка на 3 л води);

в) обдувати тіло хворого вентилятором;

г) промити шлунок через зонд холодною водою (+4°C, поставити клізму з
водою такої самої температури;

д) прикладати лід до голови і ділянки великих судин;

е) використовувати гіпотермічні апарати: спеціальні шоломи, матраци,
апарати «Холод-2», «Холод-2ф» та ін.

Крім того, потрібна терапія основного захворювання.

Судорожний синдром

При судорожному синдромі на догоспітальному етапі необхідно вжити таких
заходів:

1. Забезпечити вільний доступ повітря,

2. Звільнити дихальні шляхи від слизу за допомогою катетера, гумової
трубки, пальця, обгорнутого ватою або марлею.

3. Запобігти западінню язика.

4. Ввести внутрішньом’язово 25 % розчин магнію сульфату (0,2 мл /кг
маси).

5. При спазмофілії замість магнію сульфату потрібно ввести
внутрішньом’язово 10 % розчин кальцію глюконату (0,2— 0,3 мл / кг маси).

6. Ввести внутрішньом’язово або внутрішньовенна 0,5 % розчин седуксену
(?,5 мл / кг маси).

7. Всередину — фенобарбітал до 10 мг / кг маси.

8. Діуретики внутрішньом’язово ввести 1 % розчин лазиксу (1—2 мг / кг
маси).

9. Терміново госпіталізувати хворого.

Лікування судорожного синдрому в умовах стаціонара. В сучасних умовах
найбільш швидкодіючим та ефективним методом е внутрішньовенне введення
протисудорожних засобів. Інші шляхи введення (підшкірний,
внутрішньом’язовий, оральний, ректальний) менш ефективні, тому в
практиці інтенсивної терапії їх використовують здебільшого для
профілактики приступів судорог.

1. Протисудорожна терапія. Для негайного зняття виражених судорог
вдаються до внутрішньовенного введення 0,5 — 1 % розчину тіопенталу або
гексеналу. Розчин (але не більш як 15 мг / кг маси) уводять повільно,
доки не досягнуть ефекту. Тривалість ефекту 20—30 хв.

Для зняття судорог слід застосовувати 0,5 % розчин седуксену (0,5 мг /
кг маси) внутрішньовенне, 20 % розчин натрію оксибутирату (100—150 мг/кг
маси). Потенціює дію антикон· вульсантів розчин дроперидолу (0,1 мл/кг
маси).

Для зниження частоти та інтенсивності судорог у шлунок через зонд
вводять фенобарбітал, барбаміл або етамінал натрію у вікових дозах 3—4
рази на добу. Дещо знижує судорожну активність і 5 % розчин унітіолу,
який застосовують внутрішньом’язово по 0,1 мл / кг маси 2—3 рази на
добу.

Обов’язковою умовою протисудорожної терапії є постійний контроль і
спостереження за ефективністю зовнішнього дихання.

2, Якщо немає ефекту від терапії, що її проводять, показаними є
люмбальна пункція (має діагностичне та лікувальне значення), у крайньому
разі — гексеналовий або газовий наркоз, введення міорелаксантів з
переведенням дитини на штучну вентиляцію легень.

II. Дегідратаційна терапія. Краплинне внутрішньовенне введення
гіперонкотичних розчинів та діуретиків:

а) альбуміну (10—15 % розчин 5—10 мл/кг);

б) концентрованої плазми 5—10 мл/кг маси;

в) манітолу (1—2 r/кгу вигляді 15—20 % розчину), швидко, краплинне —
50—60 кр / хв, а при порушенні кровообігу в малому колі чи при підозрі
на недостатність нирок — лазикс 1— 2 мг/кг внутрішньовенне. В подальшому
вводять 10—20 % розчини глюкози з препаратами калію, кальцію,
реополіглюкін, рео-глюман, гемодез при нульовому або слабко негативному
водному балансі;

г) еуфіліну (2,4 % розчину по 3—5 мг/ кг маси тіла) внутрішньовенно.

III. Підтримання основних життєвих функцій.

1. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

2. Оксигенотерапія.

3. Застосування серцевих засобів — корглікону, строфантину. Введення
кофеїну, сульфокамфокаїну, ефедрину та аналогічних препаратів є
протипоказаним, оскільки вони провокують судороги.

4. Використання глікокортикоїдів. Глікокортикоїди, маючи протизапальну
дію, дають добрий терапевтичний ефект при запальних ураженнях
центральної нервової системи. Застосовують: а) гідрокортизон 10—15
мг/кг; б) преднізолон 2—3 мг/кг маси; в) дексаметазон 0,2—0,5 мг / кг
маси.

Краще застосовувати поєднання цих трьох препаратів, оскільки механізм
їхньої дії різний. Призначати їх слід рівномірно на 4—б прийомів на
добу, щоб їхня концентрація у крові була більш сталою.

5. Застосування антигістамїнних препаратів.

У зв’язку з тим що у виникненні набряку головного мозку чималу роль
відіграє алергія, показаними є антигістамінні засоби. Доцільно
поєднувати димедрол, супрастин, піпольфен, враховуючи різні механізми
дії їх на організм.

6. Коригування обмінних порушень (сольового складу, активної реакції
внутрішнього середовища, введення вітамінів).

7. Лікування основного захворювання.

Гостра недостатність серця

Невідкладна допомога на догоспітальному етапі:

1. Підвищене положення хворого.

2. Вільний доступ свіжого повітря.

3. Кисень.

4. Серцеві засоби: підшкірне 10—20 % розчин сульфокамфокаїну або камфори
(0,25—0,5 мл), всередину настойка строфанту, адонізид, лантозид. У міру
можливості внутрішньовенне введення строфантину, корглікону.

5. Внутрішньом’язове введення 1 мл 24 % розчину еуфіліну.

6. Діуретики: лазикс або фуросемід, гіпотіазид, діакарб.

7. Обов’язкова госпіталізація.

У стаціонарі при правошлуночковій недостатності серця необхідні:

1. Боротьба з гіпоксією: інгаляція 40—60 % зволоженого кисню, киснева
палатка, штучна вентиляція легень під постійно підвищеним тиском на
видиху.

2. Зменшення припливу крові до серця;

а) джгути на кінцівки на 20—30 хв;

б) дегідратація — лазикс 1—5 мг/кг внутрішньовенне, манітол 1 г/кг у
вигляді 15—20 % розчину внутрішньовенне;

в) при підвищеному артеріальному тиску гангліоблокаторш 5 % розчин
пентаміну або 2 % розчин гексонію (1—3 мг/кг) на розчині глюкози
внутрішньовенне повільно;

г) бронхо- та спазмолітичні засоби: но-шпа, папаверин, еуфілін
внутрішньовенне 2 рази на добу;

д) кровопускання 50—150 мл.

3. Поліпшення скоротливої функції міокарда досягають внутрішньовенним
введенням строфантину або корглікону у вікових дозах.

4. Коригування метаболічних порушень та енергетичних процесів:

а) краплинне введення поляризуючої суміші: 150 мл 10 % розчину глюкози,
2—3 ОД суінсуліну, 5—10 мл розчину панангї-ну, 100—200 мг
кокарбоксилази, 2 мл 6 % розчину піридоксину, 2 мл 5 % розчину
аскорбінової кислоти;

б) для поліпшення активності препаратів інсуліну, АТФ-ази та інших
тіолових ферментів вводять унітіол у дозі 5 мг/кг маси;

в) тіамін, рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін, ретинол, токоферол,
аскорбінова та нікотинова кислоти, кокарбоксилаза парентеральне;

г) 0,5—1 мл 1 % розчину аденозинтрифосфорної кислоти |(АТФ)
внутрішньом’язово 2—З рази на добу;

д) коригування сольового складу та активної реакції внутріш-щього
середовища.

Лівошлуночкова недостатність серця проявляється набряком легень.
Клінічне спостерігають ядуху, виділення пінистого харкотиння рожевого
або жовтуватого кольору, зростання задишки, кашель, клекочуче дихання,
ціаноз, тахікардію.

Набряк легень

1. Відновлення вільної прохідності дихальних шляхів. Надати Підвищеного
положення в ліжку, постійно відсмоктувати рідину з верхніх дихальних
шляхів, робити інгаляції піногасників: кисню, пропущеного через ЗО—70 %
спирт, або 10 % розчин анти-фомсилану (1—2 мл), через носовий катетер,
маску або інтубаційну трубку.

2. Скоротлива здатність міокарда поліпшується завдяки внутрішньовенному
введенню строфантину у разовій дозі 0,01 мг/ кг або 0,02 мл розчину на 1
кг маси.

3. Зменшення венозного припливу до правого шлуночка:

а) венозні джгути на нижні кінцівки на 20—30 хв;

б) діуретини: лазикс 1—3 мг / кг маси тіла, еуфілін;

в) застосування гіпотензивних препаратів (аміназин, пентамін)
внутрішньовенне по 0,1 млі

г) кровопускання по 50—100 мл.

4. Зміцнення судинної стінки:

а) введення розчинів кальцію хлориду, аскорбінової кислоти, рутину,
аміду нікотинової кислоти;

б) кортикостероїдні препарати: преднізолон, дексазон.

5. Коригування метаболічних порушень (ацидозу, гіпокаєліємії).

6. Антигістамінні препарати.

7. Седативні засоби.

8. Обмеження введення рідини і натрію.

Гостра судинна недостатність

Непритомність — це короткочасна втрата свідомості, зумовлена гострим
недокрів’ям головного мозку, що виникло внаслідок психогенного або
рефлекторного впливу на регуляцію кровообігу. Причини непритомності
такі: переляк, сильні емоції, вигляд крові, сильний біль, інтоксикація,
інфекція, крововтрата, різка зміна положення. Помітивши, що дитина
знепритомніла, її треба покласти без подушки з трохи піднятими ногами у
провітреному приміщенні, звільнити тіло і груди від тісного одягу,
розстебнути пояс. Обличчя і груди слід оббризкати холодною водою,
піднести до носа тампон, змочений розчином аміаку (нашатирним спиртом).
Якщо ці заходи не дають ефекту, роблять підшкірно ін’єкцію одного з
препаратів: кофеїну, ефедрину у вікових дозах.

Колапс — це гостре порушення кровообігу, що проявляється первинним
розладом екстракардіального кровообігу внаслідок ураження
судиннорухового центру, та вторинною недостатністю серця, яка виникає на
цій основі.

Невідкладна терапія при цих станах включає:

1. Відновлення обсягу циркулюючої крові. Внутрішньовенне введення крові
або Ії замінників: одногрупна кров (5—7 мл / кг маси), 5—10% розчин
альбуміну (7—10 мг/кг), желатиноль, (5—10 мл/кг); плазма (5—10 мл/кг);
реополіглюкін, гемодез (5—10 мл/кг). Ці розчини слід вводити повільно
краплинне, потім призначати глюкозосольові розчини.

2. Відновлення вазомоторної регуляції судинного тонусу. При
симпатотонічному колапсі з метою зняття спазму судин застосовують 2,5 %
розчин аміназину (1—2 мг / кг внутрішньом’язово), 0,5 % розчин новокаїну
0,5 мг/кг, дроперидол 0,05—0,1 мл/кг маси — внутрішньовенне, розчини
папаверину, но-шпи — внутрішньом’язово.

При паралітичному і ваготонічному колапсі показаними є пре-сорні аміни:
1 % розчин мезатону (0,1 мл на 1 рік життя), 0,2 % розчин норадреналіну
(0,1—0,3 мл краплинне на розчині глюкози), адреналін, ефедрин, кофеїн у
вікових дозах, 0,1 % розчин стрихніну (0,1—0,2 мл) внутрішньом’язово 2
рази на добу.

3. Кортикостероїдна терапія.

4. Внутрішньовенне введення серцевих глікозидів (строфантин, корглікон),
кокарбоксилази (25—50 мг), препаратів калію.

5. Коригування порушень сольового складу, активної реакції внутрішнього
середовища.

Анафілактичний шок

Найтяжчою формою негайної алергічної реакції загального типу є
анафілактичний шок. Він виникає при введенні антибіотиків,
сульфаніламідних препаратів, гамма-глобуліну, вакцин, сироваток та інших
лікарських засобів, при укусах комах, від холоду. Доза і шлях введення
не мають значення.

Лікування анафілактичного шоку на догоспітальному етапі:

1. Якщо введено лікарські засоби, потрібно накласти джгут вище місця
введення.

2. Негайно підшкірна ввести 0,1 % розчин адреналіну (0,3—0,5 мл), 1 %
розчин мезатону (0,3—1 мл), кофеїн у вікових дозах.

3. Внутрішньом’язово вводять антигістамінні препарати: піпольфен,
димедрол, супрастин.

4. Глікокортикоїди: преднізолон (3—5 мг/кг)1, гідрокортизон 5—10 мг/кг
внутрішньом’язово або внутрішньовенне.

5. Закритий масаж серця, штучна вентиляція легень згідно з показаннями.

6. Термінова госпіталізація.

У стаціонарі:

1. Внутрішньовенне краплинне введення антагоніста судинно-активних
речовин — адреналіну (1 мл 0,1 % розчину адреналіну на 100—200 мл 5—10 %
розчину глюкози) краплинне. Передозування не буде оскільки він швидко
руйнується моноаміноксидазою.

2. Внутрішньовенне струминне, потім краплинне введення глікокортикоїдів!
преднізолону 5 мг/кг маси і більше, гідрокортизону 10—15 мг/кг,
дексаметазону 0,5=0,7 мг/кг.

3. Внутрішньовенне введення антигістамінних засобів! димедролу,
піпольфену, супрастину.

4. Внутрішньовенне введення кальцію хлориду у віковій дозі.

5. Внутрішньовенне введення реополіглюкіну, гемодезу, глюкозосольових
розчинів.

6. Проведення посиндромної інтенсивної та реанімаційної терапії.

Реанімація при клінічній смерті

Клінічна смерть є перехідним станом між життям і біологічною смертю. Це
стан, який переживає організм людини після припинення функцій
центральної нервової системи, дихання та серцевої діяльності, коли в
найбільш чутливих тканинах ще не відбулися незворотні зміни, що робить
можливим оживлення організму.

Настання клінічної смерті характеризується рядом ознак з відсутністю
свідомості, дихання, кровообігу, повною арефлексією, максимально
розширеними зіницями. Тривалість клінічної смерті залежить від
інтервалу, протягом якого кора головного мозку позбавлена кровообігу, і
значною мірою зумовлюється температурними умовами.

При звичайній температурі тіла час клінічної смерті становить 5 хв, при
температурі 36—32°С —8 хв, 32—38 °С— 15 хв, 28—18 °С —45хв.

Проведення реанімації:

1. Звільнення дихальних, шляхів та підтримання їхньої прохідності:

а) дитину покласти на спину на тверду основу;

б) під шию підкласти валик і максимально закинути голову

в) висунути вперед нижню щелепу;

г) очистити рот і глотку за допомогою тупфера, відсмоктувана, груші.

2. Два-три штучних вдихи за методом рот до рота, за допомогою дихального
мішка, маски наркозного апарата.

3. Початок непрямого масажу серця — 4—5 натискувань. У дітей перших 3
міс життя масаж роблять великим пальцем руки, у дітей від 3 міс до 3
років — трьома пальцями руки, у дітей, які старші за 5 років— двома
руками, які вкладають хрест-навхрест, одна на одну. Виконують
поштовхоподібні натискування на грудину з метою компресії серця між
грудиною та 1 хребтом. У новонароджених натискання на грудину проводять
на 1—1,5 см, у дітей від 3 міс до 2 років —на 1,5—2 см, у дітей від 2 до
5 років — на 2,5 см; від 5 до 15 років — на 3—4 сіл. Частота компресії —
60—100 разів на 1 хв, залежно від віку.

Про ефективність реанімаційних заходів свідчать поява пульсу на великих
артеріях, звуження зіниць.

4. Продовження штучної вентиляції легень за методом рот до рота, за
допомогою маски та непрямого масажу серця у співвідношенні на один вдих
— чотири стиснення серця.

5. Штучна вентиляція легень за методом рот до рота, за допомогою маски,
у міру можливості — інтубація трахеї. На фоні непрямого масажу серця
внутрішньосерцево вводять 0,1 % розчин адреналіну (0,1—0,3 мл), 0,1 %
розчин атропіну (0,1—0,3 мл), 10 % розчин кальцію хлориду (1—4 мл). їх
можна вводити в одному шприці на ізотонічному розчині натрію хлориду.
Зазначені препарати швидко руйнуються, тому їх слід вводити повторно.
Крім того, внутрішньосерцево вводять 4 % розчин натрію гідрокарбонату
5—7 мл/кг маси тіла.

6. Обкладання голови льодом, грілками з холодною водою, лікувальна
гіпотермія.

7. Аспірація вмісту трахеобронхіального дерева, підключення респіратора.
Продовження непрямого масажу серця, повторне введення лікарських
засобів.

8. Продовження штучної вентиляції легень, у разі потреби —·
дефібриляція, кардіостимуляцію, підключення ЕКГ-монітора.

9. Продовження штучної вентиляції легень, непрямого масажу серця,
внутрішньовенне введення натрію гідрокарбонату кожні 10 хв, введення
ізупрелу (0,1—0,2 мл) для посилення тонусі/ міокарда.

10. Продовження штучної вентиляції легень, перехід до прямого масажу
серця.

11. Інтенсивна терапія пост реанімаційної хвороби.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *