.

Арт-терапевтична робота з дітьми і підлітками (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
502 12751
Скачать документ

Реферат на тему:

Арт-терапевтична робота з дітьми і підлітками

ПЛАН

1. Арт-терапія для дітей і підлітків.

2. Структура проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми.

3. Методика обговорення дитячих малюнків Вайолет Оклендер.

4. Арт-терапія в роботі з дітьми, які перенесли сексуальне насильство.

5. Корекція страхів методами арт-терапії.

Література

1. Арт-терапія для дітей і підлітків

Арт-терапія покликана допомогти дитині справитися зі своїми
психологічними проблемами, відновити емоційну рівновагу чи усунути
порушення поведінки.

Одна з особливостей дитини полягає в тому, що вона у більшості випадків
має труднощі у вербалізації своїх проблем і переживань. Для неї природна
невербальна експресія, у тому числі й образотворча. Це виявляється
особливо значимо, якщо дитина має мовні порушення. Переживання і почуття
дітей безпосередніше і жвавіше «звучать» в образотворчій продукції, ніж
у словах. Відбиті в ній, вони доступні для сприйняття й аналізу.

Варто враховувати дитячу фантазію і схильність до ігрової діяльності. В
арт-терапевтичному кабінеті необхідно створювати особливу атмосферу для
гри і творчості, підбираючи разом з дітьми відповідні сюжети і теми як
основу індивідуальної і групової арт-терапії.

Істотно і те, що образотворчі матеріали і предмети ігрової діяльності є
для дитини більш важливими «партнерами» комунікації, ніж арт-терапевт.

Варто враховувати і те, що ігровий простір, образотворчий матеріал і
образ є для дитини засобами психічного захисту і саморегуляції, до яких
вона прибігає у важких для себе обставинах. Це, зокрема, пов’язано з
можливістю образотворчого образа досить тривалий час «утримувати»
афекти, не даючи їм «виплеснутися» назовні. Тому образ може виступати
для дитини своєрідним «контейнером» («нагромаджувачем»), усередині якого
складні почуття зберігаються до тих пір, поки дитяча свідомість не зможе
їх «побачити» чи «прийняти».

Арт-терапевтичні методи успішні також у роботі з аутичними дітьми.
Вербальний контакт із ними вкрай утруднений. Вони “занурюються в себе”,
а їхня діяльність носить ритуальний, стереотипний характер. Спроби
змінити ці стереотипи, як правило, викликають сильну тривогу і навіть
агресивну реакцію. Арт-терапія дозволяє якоюсь мірою отримати доступ до
переживань таких дітей, активізувати їх, а в деяких випадках і сприяти
розвитку практичних навичок. Варто враховувати і те, що в деяких
випадках аутичні діти виявляють особливі здібності до малювання.

2. Структура проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми

Перший етап – на лаштування

Початок заняття — це “налаштування на творчість”. Завдання цього етапу —
підготовка учасників до спонтанної художньої діяльності і
внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати ігри,
рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. Наприклад,
різні варіанти техніки «карлючки» («карлючки тіла», «каляки»), техніка
«закритих очей», «автографи», «естафета ліній» (див.). При виконанні цих
вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає
релаксація.

Другий етап – актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних
відчуттів

На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами
музичної і танцювальної терапії. Музика як терапевтичний засіб, на думку
багатьох вітчизняних і закордонних учених (С.С. Корсаків, В.М. Бехтерев,
К. Швабі та ін.) впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття,
стимулює її волю до одужання, допомагає активно брати участь у
лікувальному процесі. Для занять краще підбирати мелодійні композиції
без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання
також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити
музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арт-
і танцювально-рухову терапію.

Третій етап – індивідуальна образотворча діяльність

Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних
проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих
процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні
дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній
творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку
англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил
людини. Таким чином, людина невербальною мовою повідомляє про свої
проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За
твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує
руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній
безпосередній прояв у вчинках.

Учасники занять, як правило, розрізняються за ступенем готовності до
експресії, до контакту з арт-терапевтом, до відкритості у вербалізації
своїх переживань. Деякі діти і дорослі намагаються створювати
реалістичні, красиві малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття,
що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної
творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук
адекватних засобів самовираження.

Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. Так, деякі додаткові
відомості про автора можна одержати при інтерпретації малюнків
відповідно до критеріїв відомих проективних методик (див.). Однак варто
уникати прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі
образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості, її потребу
в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На
перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними
засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають
експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з високою
особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малюють простим
олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім
розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні
викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення
творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно
відобразити настрій і психічний стан.

Прийнято вважати, що пластичні матеріали (глина, пластилін, тісто)
найбільшою мірою підходять для вираження сильних переживань, агресивних
почуттів, страхів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає перебороти невпевненість,
ситуативну тривожність, пов’язану з відсутністю художнього таланту.
Колективна робота над створенням колажу сприяє проясненню взаємин в
групі.

Четвертий етап – активізація вербальної і невербальної комунікації

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для
внутрішньогрупової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати
свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості
самопрезентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта,
від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин
відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати
учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву.
Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене…».
Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект
проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого
він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти
уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з
навколишніми.

П’ятий етап – колективна робота в малих групах

Учасники придумують сюжет і програють невеликі спектаклі. Переклад
травмуючих переживань у комічну форму призводить до катарсису,
звільненню від неприємних відчуттів, емоцій.

Шостий етап.- рефлексивний аналіз

Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці.
Необхідна присутність елементів спонтанної «взаїмотерапії» у вигляді
доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки.
Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику
арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій
діяльності. Діти здобувають позитивний досвід самоповаги і
самосприйняття, у них зміцнюється почуття власної гідності, поступово
коректується образ «Я». На завершення необхідно підкреслити успіхи всіх
і кожного окремо.

3. Методика обговорення дитячих малюнків Вайолет Оклендер

Образотворча діяльність дозволяє досягти стану психічного комфорту, при
цьому художник перетворюється на «глядача». Незалежно від того, малює
дитина чи вигадує історії, вона здійснює «переклад» інформації з
емоційного на когнітивний рівень. Одночасно з цим змінюється її
відношення до минулого, травматичного досвіду і власних психічних
недоліків.

Число методів, що полегшують дітям вираження своїх почуттів при
використанні малювання нескінченно. Незалежно від того, які саме техніки
дитина і арт-терапевт вибирають для своїх занять, основна мета
арт-терапевта полягає в тому, щоб допомогти дитині почати усвідомлювати
себе й існування у своєму світі. Робота з дитиною – процес, що вимагає
обережності і делікатності; процес, при якому те, що відбувається в душі
арт-терапевта, взаємодіє з, тим, що відбувається в душі дитини.
Малювання, навіть без втручання арт-терапевта, – це могутній засіб
самовираження, що допомагає здійснити самоідентифікацію і забезпечує
шлях для прояву почуттів дитини. При цьому арт-терапевтичний процес може
проходити наступні стадії:

– арт-терапевт намагається, щоб дитина ділилася своїми відчуттями та
враженнями, виникаючими при малюванні. В результаті дитина починає краще
усвідомлювати себе;

– на більш глибокому рівні самопізнання дитини заглиблюється завдяки
обговоренню питань, що відносяться до розробки частин малюнка, їх більш
чіткому виділенню, досягненню більшої ясності шляхом опису форми,
кольору, образів, предметів, людей;

– арт-терапевт просить дитину описати картинку так, начебто картинкою є
вона сама, з використанням слова “Я”;

– вибираються специфічні предмети на картинці, для того щоб дитина їх
ідентифікувала з чим-небудь;

– у разі потреби ставлять дитині запитання, щоб полегшити їй виконання
завдання: “Що ти робиш?”, “Хто користається тобою?”, “Хто тобі ближче
всіх?”. Це допомагає “входити” в малюнок разом з дитиною і відкривати
різні шляхи встановлення відносин між дитиною і арт-терапевтом;

– на цьому етапі досягається подальша концентрація уваги дитини,
проводиться робота зі специфічними частинами малюнка, особливо якщо в
дитини досить енергії чи натхнення;

– дитині пропонується вести діалог між двома частинами її малюнка, двома
дотичними або протилежними крапками (такими, як дорога і автомобіль, або
лінія навколо квадрата, щаслива і сумна сторона образу);

– арт-терапевт просить дитину звернути увагу на кольори, пропонуючи
власний варіант малювання картинки;

– здійснюється спостереження за зовнішніми проявами поведінки дитини:
особливостями відтінку голосу, положенням тіла, вираженням обличчя,
жестами, подихом, паузами. Мовчання може означати контроль,
обмірковування, пригадування, репресію, тривогу, страх чи усвідомлення
чого-небудь;

– арт-терапевт працює над ідентифікацією, допомагаючи дитині “віднести
до себе” те, що вона говорить, описуючи картинку чи її частини;

– на цьому етапі малюнок відкладається, і “проробляються” реальні
життєві ситуації чи розповіді, що “випливають” з малюнка;

– арт-терапевт з’ясовує, чи немає пропусків або порожніх місць на
малюнках, і звертає на це увагу;

– арт-терапевт зупиняється на тих речах, що виходять на перший план для
дитини, чи загострює увагу на тому, що йому самому здається найбільш
важливим.

Складовою частиною робочої моделі Вайолет Оклендер є сприяння
нормальному розвитку й особистісному росту дитини. Здоровий безупинний
розвиток відчуттів, тіла, інтелекту дитини — це основа її почуття “Я”,
яке дозволяє встановлювати контакти з оточенням і людьми в цьому
оточенні. При цьому діти вчаться переборювати труднощі і використовувати
свої компенсаторні можливості.

С.Валкер перелічує 5 основних форм гри, що справедливі стосовно до
арт-терапевтичної роботи і можуть використовуватися з метою:

психологічної оцінки і постановки діагнозу;

встановлення відносин з дитиною;

вербалізації усвідомленого матеріалу і пов’язаних з ним переживань;

осмислення символічного матеріалу, який сприймається як небезпечний;

формування в дитини нових інтересів, на які вона зможе спиратися в
повсякденному житті і які можуть допомогти їй в подальшому
психосоціальному розвитку.

4. Арт-терапія в роботі з дітьми, які перенесли сексуальне насильство

Поняття сексуального насильства, незалежно від того, чи відбувається
воно однократно чи повторюється протягом деякого часу, позначає
сукупність злочинів – від демонстрації перед дитиною статевих органів і
до здійснення з нею полового акта. У найбільш важких випадках воно може
супроводжуватися погрозами чи садистськими діями. Як правило ґвалтівник
знайомий дитині і використовує свій авторитет для примуса до статевого
контакту. У такий спосіб дитині наноситься фізична і психічна травма,
страждає система її соціальних відносин.

Безпосередніми наслідками насильства є переживання дитиною почуття
страху, тривоги, депресії, гніву, ворожості, заниженої самооцінки, що
нерідко супроводжуються порушеннями сексуального поводження.
Довгострокові наслідки насильства можуть виражатися в психічних
розладах, сполучених із самодеструктивними тенденціями, токсикоманією,
розладами харчування, депресією, тривогою, почуттями соціальної
ізоляції, труднощами при встановленні відносин з оточуючими і
сексуальними відносинами.

Використання візуального каналу комунікації має низку переваг. Словесний
опис по різних причинах часто представляє серйозну проблему: дитина може
не мати відповідного запасу слів для вираження того, що відноситься до
сфери сексуальних відносин дорослого, ґвалтівник міг налякати дитину
розправою за розголошення злочину.

Образотворча діяльність допомагає відновити почуття власної гідності,
оживити сферу фізичних відчуттів, заблокованих у результаті травми і
сприяти вираженню подавлених почуттів.

Інтенсивний характер відносин при індивідуальній психотерапії створює
для клієнта потенційно небезпечну ситуацію, здатну провокувати
травматичний досвід. Довіра дитини до арт-терапевта може виникнути при
наявності чітких границь і структури психотерапевтичних відносин, а
також при безумовному прийнятті дитячих переживань і образотворчої
продукції.

Для підлітків індивідуальна арт-терапія може бути неефективною через
властиве їм негативне відношення до дорослих і соціальних авторитетів,
тому робота в групі з однолітками підходить їм у більшій мірі.

Вільний вибір образотворчих матеріалів підсилює віру дитини у свої сили
і контроль над ситуацією. Можливість створювати безладдя, використовуючи
образотворчі матеріали, дуже важлива для дітей, які перенесли сексуальне
насильство. Часом ця поведінка може виражатися в нападі на арт-терапевта
чи в прагненні забруднити кабінет. Можливо змішування фарб, використання
води чи іншої рідини, а також додавання до них інших матеріалів. Дитина,
як правило, прагне зберегти подібний розчин протягом декількох тижнів,
закриваючи таку суміш у якій-небудь ємності. Іноді діти називають такий
розчин «отрутою» або «ліками». Вони можуть накладати один шар фарби на
іншій, загортати матеріали в папір чи тканину, а потім розвертати їх.

Деякі діти можуть псувати «гарні» чи «чисті» малюнки, зафарбовуючи їх,
спалюючи чи протикаючи їх. Ця тенденція певним чином пов’язана з тим, що
жертви насильства самі схильні його робити.

Розфарбовування долонь рук, а також обличчя передає пережитий дитиною
стан «внутрішнього забруднення» і «хаосу». По цій же причині деякі діти
дуже насторожено відносяться до нанесення фарби на свою шкіру, і
процедура її змивання представляє для них особливу значимість. Вони
нерідко просять арт-терапевта допомогти їм помитися, очевидно для
більшої впевненості в тому, що вони «чисті».

Таким чином, робота з матеріалами найчастіше відбиває повторне
переживання дитиною нанесеної травми і забезпечує відновлення психічної
чутливості.

5. Корекція страхів методами арт-терапії

Переважна більшість страхів обумовлені віковими особливостями розвитку й
мають тимчасовий характер. Дитячі страхи, якщо до них правильно
відноситися, розуміти причини їхньої появи, найчастіше зникають. Якщо ж
вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це служить
ознакою, сигналом неблагополуччя, говорить про нервове ослаблення
дитини, неправильне поводження батьків, незнання ними психічних і
вікових особливостей дитини, наявності в них самих страхів, конфліктних
відносин у сім’ї.

У будь-якому віці психологічною перешкодою для малювання страхів може
бути страх зробити що-небудь неправильно, коли дитина заздалегідь
переживає свою невдачу, тобто представляє її, програє в уяві. Звичайно,
її так налаштовують батьки, і не слід очікувати, що їхній нащадок без
коливань виконає завдання. Якщо обоє батьків мають тривожно-недовірливий
характер, то ефект від малювання страхів у дітей знижується вдвічі; якщо
тільки один батько з таким характером, то ефект гірше в 1,5 рази.

Негативно впливають на результати малювання страхів неврози і
захворювання внутрішніх органів на нервовому ґрунті в батьків. Причина –
відсутність життєрадісності в родині, нескінченні розмови про
самопочуття, тривожно-недовірлива фіксація на хворобливому стані. У
подібній атмосфері діти менше малюють і грають, на малюнках помітна
перевага чорних і сірих кольорів.

У першу чергу, за допомогою малювання вдається подолати страхи,
породжені уявою, тобто те, що ніколи не відбувалося, але може відбутися
в уявленні дитини. Потім за ступенем успішності йдуть страхи, засновані
на реальних травмуючих подіях, але які відбулися досить давно й залишили
не дуже виражений до дійсного часу емоційний слід у пам’яті дитини.

Недостатній ефект від малювання страхів спостерігається, коли та чи інша
подія, що лякає, наприклад, застрягання в ліфті, укус собаки, побиття,
пожежа і т.п., була недавно. По етичних розуміннях не можна просити
дитину відобразити страх смерті батьків.

Не потрібно боятися деякого пожвавлення страхів, що відбувається в
процесі малювання, оскільки це одна з умов повного їхнього подолання.
Набагато гірше, якщо вони залишаться “тліти” в психіці, готові
“спалахнути” в будь-який момент.

Страхи малюються олівцями, фломастерами або фарбами. Останні більше
підходять для дошкільників, тому що дозволяють робити широкі мазки.
Фломастерами краще користаються молодші школярі. Хоча більшість дітей
віддають перевагу набору фломастерів, їм повинна бути надана можливість
вибору, що полегшує саму процедуру малювання.

Необхідно звернути увагу на те, хто дає завдання намалювати страх. Якщо
це стороння і доброзичливо налаштована людина, то ефект від малювання
виявляється більш високим, ніж коли завдання дають батьки. Особливо це
помітно, коли батьки дискредитували себе в уявленні дітей і намагаються
подолати їхні страхи, приховуючи власні.

Роль арт-терапевта повинна бути зрозуміла дитині, а час бесіди для
виявлення страхів узгоджений заздалегідь. Для неї потрібні не менш 20-30
хвилин і спокійна обстановка. Навколишніх варто попередити про
неприпустимість переривання бесіди. Якщо діти не досягли підліткового
віку, доцільно запропонувати в якості своєрідної психологічної розминки
пограти трошки самостійно.

Після встановлення контакту переходять до бесіди, мета якої полягає у
виявленні страхів. Почати розпитувати про страхи можна і в процесі самої
гри, як би між іншим запитуючи дитину поміж ігрових пауз. Арт-терапевт
не повинен сидіти за столом, а знаходитися поруч із граючим, присівши на
корточки, якщо це маленька дитина. Уникнути втоми і пересичення
питаннями допомагають чергова зміна предметної гри й особиста участь у
ній. У розмові намагаються не підвищувати голос, не робити емоційних чи
значеннєвих акцентів у вимові. Після невеликої паузи переходять до
з’ясування наступного страху. Всі виявлені страхи повідомляються батькам
при окремій бесіді для того, щоб вони могли організувати малювання
страхів вдома. Пояснюється, як можна відобразити окремі страхи, якщо
дитина запитає про це.

Після діагностики страхів варто пограти з дитиною і батьками у рухливі
ігри типу кидання м’яча, п’ятнашек, гри в кеглі. Все це створює
життєрадісну атмосферу, яка протистоїть емоційно негативному впливу
страху.

Наприкінці гри потрібно обов’язково відзначити успіхи дітей, похвалити,
пожати руку і запропонувати намалювати страхи вдома, сказавши: «Намалюй
те, чого ти боїшся, кожен страх на окремому листі». У дошкільників
список страхів знаходиться в батьків, школярі записують їх під диктовку.
В усіх випадках не говориться про необхідність малювати себе, досить на
перший раз, щоб дитина зобразила сам об’єкт страху. На завдання
приділяється звичайно два тижні, і дитина знову з усіма домочадцями
приходить на ігрове заняття, на яке вона заодно приносить свої малюнки.
Тим самим усувається зайва фіксація на страхах і на самій роботі з
їхнього подолання. Все йде як би паралельно, разом із грою, що доставляє
задоволення дитині. До того ж дорослим додатково повідомляється про
необхідність якнайбільше грати з дітьми в рухливі, емоційно насичені
ігри.

Коли дається завдання, то не говоритися, що це обов’язково врятує від
страхів, тому що підвищені очікування у відношенні результатів можуть
послужити перешкодою для подолання страхів. Особливо потрібно бути
обережним при нав’язливих страхах, які виникають на фоні загостреного
почуття боргу, коли будь-які невдачі переживаються вкрай болісно і
ведуть до погіршення загального стану. Найкраще сказати, що малювання
страхів допоможе їхньому подоланню і що не важливо, як вони будуть
зображені, головне – намалювати їх всі без винятку фломастерами, фарбами
чи кольоровими олівцями, кожен страх на окремому листі. Малювати краще
зовсім самостійно, без допомоги дорослих.

Сам факт одержання завдання, таким чином, організує діяльність дітей і
мобілізує їх на боротьбу зі своїми страхами. Дуже непросто почати
малювати страхи. Нерідко проходить кілька днів, поки дитина зважиться
приступити до виконання завдання. Так переборюється внутрішній
психологічний бар’єр – страх страху. Зважитися малювати – це значить
безпосередньо стикнутися зі страхом, зустрітися з ним віч-на-віч і
цілеспрямованим, вольовим зусиллям утримувати його в пам’яті доти, поки
він не буде зображений на малюнку. Разом з тим усвідомлення умовності
зображення страху на малюнку вже саме по собі сприяє зменшенню його
травмуючого звучання.

Якщо дитина не намалювала всі страхи до призначеного дня, або візит
відсувається на тиждень, тоді проводиться обговорення вже наявних
малюнків. Похвалити за успіхи і програти деякі страхи в захоплюючій грі
набагато краще, ніж сварити чи соромити за невиконане завдання. Тоді
арт-терапевт буде сприйматися як дорослий, який вірить дитині і готовий
завжди прийти до неї на допомогу.

На бесіді необхідна присутність обох батьків і інших приймаючих участь у
вихованні дорослих. Подібна емоційно, позитивно налаштована група
підвищує відповідальність за прийняті рішення про наявність чи
відсутність страху, а також діє мобілізуючим образом. Бесіді, як і
перший раз при виявленні страхів, передує гра, що має більш динамічний,
емоційно насичений характер. Звичайно, гарною емоційною розминкою
виступають п’ятнашки, подолання яких-небудь перешкод і гра з м’ячем.

Потім усі сідають півколом так, щоб зручно було розглядати малюнки, які
знаходяться в руках психолога. Порядок пред’явлених для обговорення
малюнків не має значення. Однак можна починати і з більш легко
переборених страхів – води (у хлопчиків і дівчаток), відкритого простору
і крові (у хлопчиків), лікарів, хвороб, страшних снів і тварин (у
дівчаток). Практично необхідно розглядати страхи, попередньо перемішавши
їх, як колоду карт.

Кожен малюнок показується всім присутнім, у той час як дитина розповідає
про те, що зображено на малюнку, тобто конкретизує свій страх. Раніше це
було важко здійснити, страх виникав від одного лише уявлення і не міг
бути позначений словами. Подібна перешкода тільки підвищувала внутрішнє
напруження й утримувала страх у фіксованому стані. Тепер же дитина
досить вільно говорить про страх, усвідомлено керуючи ним у розмові з
людиною, якій вона довіряє і яка може зрозуміти її переживання. Важливо
не соромитися і говорити про страх, тому що він усе одно буде усунутий –
якщо не малюнками, то іншими способами.

Після перегляду першого малюнка звучить репліка арт-терапевта: «Ти
намалював цей страх, а тепер скажи, боїшся його чи ні?». Надалі фраза
поступово коротшає: «Чи боїшся, чи перестав?» – і ближче до кінця
звучить як: «Боїшся – не боїшся?». Усі слова вимовляються рівним, але не
монотонним голосом. Разом з тим варто уникати штучного вселяння
відсутності страху: «Тепер не боїшся?». Оскільки ця фраза носить занадто
зобов’язуючий характер, то дитина може погодитися, аби не суперечити і
благополучно пережити даний момент.

Після закінчення обговорення страхів називаються і показуються ті
малюнки, по відношенню до яких досягнутий позитивний ефект. Автора треба
похвалити, дружньо поплескати по плечу, пожати руку, подарувати іграшку.
Далі треба сказати, що малюнки з його колишніми страхами залишаться на
весь час у арт-терапевта, який, таким чином, «прийняв їх до себе»,
звільнивши від них дитину. Якщо це дошкільник, то згадується, що страхи
відтепер будуть «знаходитися» у шухляді столу чи шафі, «закриті» там
назавжди, подібно джину в пляшці.

Після обговорення знову пропонується гра, у якій всі активно беруть
участь. Вона має рухливий характер, вимагає витримки і містить деякий
ризик, наприклад гра в кеглі, бій на дерев’яних шпагах, стрілянина
присосками з пістолета чи лука. Гра будується так, щоб дитина
обов’язково зуміла виграти, що ще більше підвищує її впевненість у собі.

Наприкінці зустрічі малюнки, на яких зображені страхи, що залишилися,
віддаються назад зі словами: «А тепер намалюй так, щоб було видно, що ти
не боїшся, і принеси мені знову свої малюнки». Арт-терапевт має на
увазі, що потрібно намалювати не тільки об’єкт страху, як у перший раз,
але й обов’язково себе такого, який вже не боїться. Скажемо, не дитина
тікає від Баби Яги, а вона від неї; вона вже не плаче від болю; бореться
з драконом; пливе по воді і летить на літаку. В даному випадку очевидний
ефект уселяння – установки на подолання страху в уяві шляхом його
визначеного, заданого графічного зображення. Відбувається мобілізація
всіх психічних ресурсів дитини на діяльнісну протидію страхам у
життєстверджуючій, активній позиції творця. Спрацьовує і феномен
групової підтримки. Дитина вже не одна зі своїми страхами – вони вийшли
назовні, втратили свій ореол винятковості, та й “зблякли” після їхнього
попереднього зображення. До того ж арт-терапевт і батьки створюють
психічно сприятливе поле підтримки і віри в здатність дитини справитися
зі страхами.

Новий зроблений удома малюнок із зображенням себе як перемігшого страх
прикріплюється до старого, і, коли всі малюнки чи більшість з них
готові, організується зустріч із арт-терапевтом. У середньому на
малювання себе якщо дитина не боїться іде 2 тижня, і потрібно
заздалегідь призначити зустріч. До неї організується якомога більше
рухливих, спортивних ігор, прогулянок, екскурсій і по можливості не
допускаються конфліктні ситуації в родині.

Крім малюнків страхи можуть бути втілені у вигляді спеціально зроблених
масок (див.), фігурок із пластиліну, конструкцій з підручних матеріалів.
Наприклад, павука можна зробити з дротика і матерії, дракона – з мотузка
на ціпку і т.п. Коли подібні вироби – плід спільної діяльності дітей і
батьків, результати подолання страхів, як правило, кращі, особливо при
участі батька.

На третій по рахунку зустрічі, (перша – діагностична) так само
пропонується спочатку гра, але вже з урахуванням минулих раніше страхів.
Для цього на ігровій площадці серед різних предметів знаходяться колишні
страхи-маски. Ненав’язливо надається можливість пограти з ними, що
підсилює досягнутий ефект.

Після гри-розминки проводитися обговорення завдання з установкою: «Зараз
ми будемо дивитися твої малюнки і запитувати, чи боїшся ти тепер чи не
боїшся». Позитивний результат щораз підкріплюється похвалою: «так»,
«добре», «молодець». За обговоренням слідує знову гра, успіхи в якій
заохочуються нагородою у виді іграшки, книжки чи значка.

Дослідження вчених підтвердили, що ефект усунення страхів досить
виражений і стійкий і складає 50 % при зображенні страхів за типом
«боюся» і 80-85 % від страхів, що залишилися – при зображенні себе в
активній, конфронтуючій страху позиції [2]. Якщо дитина і перший раз
малює себе, а не тільки джерело страху, то ефект відразу вище. Якщо ж
автор не зображує себе і на другому малюнку, де він «зобов’язаний» бути
по інструкції, то це вказує на виняткову інтенсивність страху, або на
його нав’язливий характер, що, звичайно, спостерігається при фобії.

Виникає питання: чи не можна відразу запропонувати дітям малювати себе
як тих, що не бояться, заощадити, так сказати, час? Так, можна, але
ефект буде нижче і не такий стійкий. Потрібний час, щоб дитина сама
переборола внутрішній психологічний бар’єр непевності і страху своїх
страхів, тоді відбудеться поступова дезактуалізація страху в її
свідомості і розвинеться віра у свої сили, можливості, здібності.

Література:

Аллан Д. Ландшафт детской души. – СПб.: Минск, 1997.- 256 с.

Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей. – СПб.: Гиппократ, 2000.-
180 с.

Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. – СПб.:
Гиппократ, 1995. – 128 с.

Копытин А.И. Основы арт-терапии. – СПб.: Гиппократ, 1999.- 360 с.

Оклендер В. Окна в мир ребенка. – М, 1997.- 89 с.

Осипова А.А. Общая психокоррекция. – М., 2000.- 289 с.

Островская Л. Детские страхи// Дошк. воспитание. – 1997. – № 10. – С.
17-19.

Практикум по арт-терапии// Под ред. А.И.Копытина. – СПб: Питер, 2000.–
448 с.

Психотерапия. Под ред. Б.Д. Карвасарского; СПб, 2000. – 294 с.

Рудестам К. Групповая психотерапия. – СПб.: Минск, 1998.- 456 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020