Теоретичні аспекти стратегічного планування на підприємствах України (реферат)

Теоретичні аспекти стратегічного планування на підприємствах України

Для того, щоб стратегічне планування на підприємстві здійснювалось
ефективно, необхідно знати та розуміти його сутність, а також етапи та
методи розробки стратегії.

У літературних джерелах поняття стратегічного планування відрізняються,
хоча якщо їх детально проаналізувати, то стає очевидним, що між ними
немає принципіальних відмінностей. Спробуємо узагальнити всі визначення
стратегічного планування та виділити те основне і необхідне, що може
бути використаним або вже використовується на підприємствах України.

Стратегічне планування сьогодні розробляється вже багатьма відчизняними
підприємцями. Усвідомлення його необхідності і важливості на
підприємстві прийшло не одразу. В умовах нестабільного зовнішнього
середовища необхідно використовувати більш потужний інструмент, який би
мав змогу не тільки перевести підприємство на новий ефективніший рівень
управління, але й враховував основні цілі, які стоять перед ним. Одним з
таких інструментів є механізм стратегічного планування. Наприклад, щоб
уникнути входження підприємства у таку фазу життєвого циклу, як спад,
треба в період росту впроваджувати систему стратегічного планування.

Одна з причин недостатнього використання стратегічного планування
полягає в тому, що методи, якими користуються зарубіжні колеги, не
адаптовані до вітчизняного ринку, і як наслідок, результати їхнього
використання виявляються не завжди задовільними.

Дослідженню проблем використання стратегічного планування на
підприємствах присвячують наукові праці такі вчені-економісти, як
Алексєєва М.М., Богомолова О.А., Владимирова Л.П., Антоні Р., Балабанова
Л.В., Пономаренко В.С., Ястремська О.М. та інш. В українській літературі
це питання вивчене недостатньо, висвітлені тільки окремі питання, тому
підприємцям в Україні доводиться використовувати такі методи розробки
стратегії, які не адаптовані до умов функціонування підприємств у
вітчизняному бізнес-середовищі та не випробувані достатній відрізок
часу.

Головна мета статті полягає у розкритті теоретичних аспектів
використання стратегічного планування на підприємствах України.
Дослідницьке завдання полягає у розкритті основних тенденцій
стратегічного розвитку діяльності українських підприємств та переваг,
які отримують ці підприємства при розробці й використанні стратегічного
плану.

Ф.Котлер визначає планування як управлінський процес створення і
підтримання стратегічної відповідності між цілями підприємства,
потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу [1].

Планування є найважливішою функцією управління, яка повинна забезпечити
підприємству нормальне функціонування. Вдосконалення системи управління
вимагає нових підходів до самого процесу планування. Вони визначаються
такими чинниками:

— підприємство повинне розглядатися як відкрита система, тобто
пристосувати всю діяльність підприємства до змін у довкіллі (політиці,
економіці, суспільстві, технології, екології);

— плануванню повинен бути властивий дух підприємництва, тобто здатність
ризикувати, без чого неможливо виробити стратегію виживання, розвитку і
зростання;

— планування слід розглядати як процес [2].

Стратегічне планування — це процес моделювання ефективної діяльності
підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і
їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також
знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його
можливостей. Також можна зазначити, що стратегічному плануванню властиві
ступінь невизначеності, тимчасова орієнтація процесу планування і певний
горизонт планування [2].

Процес стратегічного планування зазвичай складається з 8 етапів (рис.
1).

Рис. 1. Етапи процесу стратегічного планування

*Розроблено авторами за [3]

Слід зазначити, що ще й досі на багатьох підприємствах України у
плануванні діяльності окремих виробничих підрозділів відсутня ув’язка із
загальною стратегією всього підприємства в цілому. Таким чином,
планування йде, з одного боку, по старій доріжці, з іншого — кожний
підрозділ намагається знайти свій бізнес. І виходить, що загальної
стратегії розвитку немає, як немає і єдиного плану. Це спричиняє
виникнення негативних наслідків, таких як заборгованність до бюджету та
інш. Також дуже часто планові рішення ухвалюються тільки з урахуванням
внутрішнього середовища і майже не враховується зовнішнє. При
дослідженні ж зовнішнього середовища зазвичай виділяють два її рівня:
народногосподарський та галузевий. До чинників народногосподарського
рівня відноситься: політична стабільність, економічна політика держави,
природне середовище та стан ресурсів, загальний стан економіки,
соціальний розвиток суспільства та інш.; на галузевому рівні
аналізується: попит на товари чи послуги, пропозиція товарів чи послуг,
конкуренти та інш. [4]. Слід визначити, що підприємства, які в належній
мірі не використовують ринкові підходи і методи стратегічного
планування, не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої
можливості до постійно змінного середовища.

Стратегічне планування вирізняється своєю адаптивністю до зміни умов.
Особливістю стратегічного планування є зростаючий рівень участі в ньому
керівника підприємства.

Також очевидним є те, що коли обирається конкурентна стратегія,
керівництво повинне чітко усвідомлювати, до якого типу прагне
підприємство, оскільки стратегії зростання для малих, середніх та
великих підприємств відрізняються.

ємства мають таку перевагу, як гнучкість, що дає їм змогу зазвичай
оперативно перебудовувати свою діяльність, тому вони мають ринкові
перспективи. До основних видів стратегій малого підприємства відносять
стратегію копіювання, стратегію оптимального розміру, стратегію участі в
продукті великого підприємства, стратегію використання переваг великого
підприємства. Спрямованість цих стратегій -зведення до мінімуму гостроти
конкуренції з великими підприємствами та якнайкраще використання їх
гнучкості.

Середні підприємства для забезпечення життєдіяльності мають
дотримуватися спеціалізації на ринковій ніші. Середні підприємства
можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії зростання залежно від
темпів їх зростання та темпів зростання ринкової ніші, в якій
функціонують підприємства: стратегія збереження, стратегія пошуку
загарбника, стратегія лідерства у ніші, стратегія виходу за межі ніші.
Ринкова ніша для середніх підприємств — це засіб конкурентної боротьби з
великими підприємствами.

Стратегії для великих підприємств слід вибирати на основі аналізу
ключових чинників, що характеризують їхній стан з урахуванням
результатів аналізу портфеля різних видів бізнесу, а також характеру і
сутності реалізованих стратегій [3].

Ми вважаємо, що диференційований підхід до вибору застосування стратегій
у практичній діяльності має дуже важливе значення.

За сьогоднішніх умов стратегічні плани повинні спиратися на нововведення
в діяльності українських підприємців.

Також слід зазначити, що план інновацій розглядається як проміжниий етап
між плануванням стратегії і детальним плануванням інвестицій. Процес
прийняття інвестиційних рішень є невід’ємною частиною стратегічного
планування, яке повинне забезпечити узгодження довгострокових цілей
підприємства і використання ресурсів, що спрямовані на досягнення цілей.
Плани інвестицій та інновацій можна розглядати як планування процесу
реалізації обраної стратегії. Найбільш перспективним підходом є той,
коли планування нововведень та інвестицій розглядаються як процедура
стратегічного планування. А інвестиційні рішення за своєю сутністю
завжди є стратегічним рішенням. Таким чином, планування стратегії,
інвестицій та інновацій є функціональним процесом, органічно пов’язаним
із єдиним процесом стратегічного планування [5].

Висновки та перспективи подальших розвідок. Якщо стратегія підприємства
є визначенням місця та ролі на ринку товарів, то стратегічне планування
— це конкретна вказівка на спосіб досягнення цього стану. Воно
базується, з одного боку, на цілях і задачах, поставлених в ході
розробки стратегії, а з іншого — на прогнозах у різних сферах розвитку.

Стратегічне планування — це планування від майбутнього до теперішнього
виходячи з глобальних ідей та поставлених цілей підприємства. Стратегія
не функція часу, а функція поставленої мети розвитку, специфічний,
орієнтований на майбутнє напрям розвитку [4].

Завжди треба пам’ятати, що застосування стратегічного планування створює
найважливіші переваги у функціонуванні підприємства: готує підприємство
до змін у зовнішньому середовищі; пов’язує його ресурси зі змінами
зовнішнього середовища; прояснює проблеми, які виникають; координує
роботу його різних структурних підрозділів; покращує контроль на
підприємстві.

Також обов’язково стратегічне планування, спрямоване на рішення
кардинальних проблем, має бути підкріплено поточним плануванням, яке
забезпечує досягнення стратегічних цілей. Звичайно, при цьому повинна
забезпечуватись наступність планів, їх взаємозв’язок, хоч структура
планових рішень, методи планування і терміни реалізації будуть
відрізнятися.

На наш погляд, саме стратегічне планування може стати тим, завдяки чому
багато відчизняних підприємств зможуть стабілізувати свою діяльність і
одержати необхідний імпульс для подальшого розвитку.

Але не треба забувати, що оскільки стратегічні плани забезпечують
рішення взаємопов’язаних проблем, наслідки яких виявляються протягом
тривалого періоду, складати їх необхідно з особливою ретельністю, також
вони повинні бути досить гнучкими. Будь-яка стратегія реалізується за
допомогою тактичних дій. І — що найважливіше — стратегічне планування
має сенс лише тоді, коли плани дійсно реалізуються, а не залишаються на
папері. А перехід до стратегічного планування, який враховує умови і
вимоги ринкової системи господарювання, ми вважаємо, обов’язково дадуть
свій потрібний результат і сприятимуть досягненню підприємницького
успіху.

Література:

1. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент: анализ, планирование, внедрение,
контроль / Пер. с англ. / Под ред. О.А.Третяк. — СПб.: Питер, 1999. —
887 с.

2. Циба Т.Є. Особливості і механізм стратегічного планування //
Актуальні проблеми економіки. — 2006. — №2(56). — С. 159 — 172.

3. Маркетинговий менеджмент / За ред. Л.В.Балабанової. — К.: „Знання»,
2004. — 354 с.

4. Афитов Е.А. Планирование на предприятии. — Минск: Вышейшая школа,
2001. — 284 с.

5. Євтухова С.М. Стратегічний план як перспективний напрямок розвитку
українського підприємства // Актуальні проблеми економіки. — 2007. —
№3(69). — С. 108 — 113.

6. Antony R.N., Dearden J., Vancil R.F. Management Control Systems. —
Homewood, Richard D. Irwin, 1965.

7. Марцин В.С. Деякі підходи до стратегічного планування в умовах
ринкової трансформації // Регіональна економіка. — 2005. — №2. — С. 220
— 224.

8. Дёмина Илона. Стратегическое планирование как способ реализовать
мечту владельца бизнеса // Менеджмент и Менеджер. — 2004. — №6. — С. 8 —
15.

9. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна,
№802, 2008 рік, с.91-94

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *