Сутність та види економічної конкуренції (реферат)

Реферат на тему:

Сутність та види економічної конкуренції

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття
конкуренції. Конкуренція — це найважливіша ланка всієї системи ринкового
господарства. Термін “конкуренція” з лат. concurrentia означає —
змагання, суперництво. Дослідження проблеми конкуренції й
конкурентноздатності до 90-х років минулого століття в Україні не мало
необхідності. Термін “конкуренція” не застосовувалася в радянській
економіці. Так у словнику політичної економії конкуренція визначалася як
“антагоністична боротьба між приватними товаровиробниками за найбільш
вигідні умови виробництва й збуту товарів”[218, с.93]. Поняття
конкуренції сполучалося з анархією, хижацькими методами, і важкими
соціальними наслідками. Елементи конкуренції й конкурентної боротьби
були знайомі тільки керівникам підприємств, чия продукція йшла на
зовнішній ринок. Відсутність приватної власності на засоби виробництва й
установлення планів для всіх підприємств було причиною відсутності
конкуренції.

В економічній науці не існує точних відомостей відносно того, хто і коли
першим запровадив у науковий обіг термін «конкуренція». Перші найбільш
цілісні теоретичні положення про рушійні сили конкурентної боротьби
з’явилися лише у середині XVIII сторіччя. І головна заслуга в цьому
належить класичній політичній економії, представниками якої на основі
багаторічних досліджень сформовано принципи досконалої конкуренції.
Вихідним положенням класичної теорії був принцип абсолютних переваг,
сформульований А.Смітом. Видатний економіст вперше довів, що
конкуренція, урівнюючи норми прибутку, приводить до оптимального
розподілу праці і капіталу [1; 2]. У своїй фундаментальній праці
«Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй»
(1776 р.) він визначив поняття конкуренції як суперництво і ототожнив її
з «невидимою рукою», яка начебто смикає за ниточки підприємців, змушуючи
їх діяти відповідно до якогось ідеального плану розвитку економіки [4].

Модель досконалої конкуренції, теоретичні засади якої заклав А.Сміт,
повністю виключали будь-який свідомий контроль над ринковими процесами.
Координуючим елементом в його теоретичних положеннях постає цінова
система в абсолютно децентралізованій економіці. Подальший розвиток
теорії абсолютної переваги здійснив Давид Рікардо, розробивши теорію
відносної переваги [204]. На прикладах він показав, що країна може
імпортувати будь-який товар, навіть якщо вона виготовляє його самостійно
з низькими витратами, а інші товари вона виготовляє з більшою
ефективністю. Спеціалізація в торгівлі здійснюються в такому випадку не
в результаті порівняння виробничої ефективності учасників обміну в одній
галузі, а в результаті порівняння відносних переваг по кількох галузях.
Д. Рікардо побудував модель досконалої конкуренції та описав як
функціонує така система в довгостроковій перспективі. Для умов, які
розглядав вчений, принциповим є те, що ціни складаються лише під дією
попиту та пропозиції в результаті конкурентної боротьби. Фірми приймають
рішення на підставі якісно-цінових матриць, що мінімізують витрати
виробництва та реалізації продукції. Теоретичне абстрагування дозволило
Д. Рікардо обґрунтувати довгострокові варіанти вирішення проблеми росту
в умовах досконалої конкуренції, теорії цінності і розподілу на основі
граничної продуктивності.

Ідея досконалої конкуренції допомогла зрозуміти, яким чином ціни в
довгостроковій рівновазі поєднуються з принципами децентралізованого
управління і як останні сприяють розвиткові капіталістичної економіки. З
цього приводу Дж. С. Мілль зазначав, що оскільки конкуренція є основним
регулятором цін, заробітної плати, ренти, вона сама по собі є законом ,
що встановлює правила цього регулювання. Він зробив суттєвий внесок в
теорію конкуренції: розробив рівняння міжнародного попиту, виділив
неконкуруючі групи на ринку, дав класифікацію цінової еластичності
попиту, розробив поняття економії на масштабах і альтернативних витрат.

Представники неокласичної політекономії, намагаючись повніше розкрити
економічні механізми функціонування ринку, створили більш адекватні
реальній дійсності моделі монополістичної, олігополістичної конкуренції
та чистої монополії.

Неокласична школа політекономії, розквіт якої припадає на XIX ст.,
точніше та повніше представила вплив досконалої конкуренції на цінову
систему. Особливо значними в цьому сенсі можна вважати неокласичні
концепції А. Маршалла, який, розвиваючи основні положення класиків,
повніше обґрунтував механізм автоматичного встановлення рівноваги на
ринку за допомогою досконалої (чистої) конкуренції і дії законів
граничної корисності та граничної продуктивності. Ним уперше були
піддані критиці умовності моделі чистої конкуренції. Розробка теорії
аналізу часткової і довгострокової стійкої рівноваги на ринку, а також
врахування розвитку технології і споживчих переваг при визначенні
відносних цін дозволили створити основи теорії нової моделі конкуренції
— монополістичної.

В цілому весь кінець XIX — початок XX ст. є періодом, що змінив багато
сталих поглядів на конкуренцію і її роль в економіці. Незадоволеність
існуючою моделлю досконалої конкуренції головним чином була викликана
надмірною увагою лише одному виду конкуренції — ціновій і неможливістю
розкрити за її допомогою суть конкурентної діяльності. Критики моделі
досконалої конкуренції (І. Шумпетер, Ф. А. Хайек) вказували на елементи
монополії, що пронизали економіку і що не знаходять відображення в
існуючій концепції. Головне ж, що викликало заперечення, — економічна
концепція досконалої конкуренції була не в змозі відбити глибинне
коріння конкуренції, нехтувала динамікою конкурентної діяльності,
ігнорувала важливість тимчасового чинника і обходилася поверхневою
мотивацією активності конкурентів.

Хронічний дефіцит платоспроможного балансу багатьох європейських країн,
різке уповільнення темпів зростання експорту, збільшення могутності
монополій і інші наслідки економічної кризи на початку XX ст.
підтвердили неспроможність підходів невтручання в процес встановлення
ринкового балансу. Проте аж до кризи 1929-1933 рр. і виходу у світ
відомої праці Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і
грошей» цей процес носив фрагментарний характер.

Основною сферою протиборства неокласичної школи і нового напряму стали
дискусії навколо питань ціноутворення, що почалися з появи роботи П.
Сраффі «Закони отримання доходів в умовах конкуренції». Автор на
конкретних прикладах показав, що під впливом розширення масштабів
виробництва великі підприємства одержують додаткові переваги, які вони
можуть реалізувати, лише порушуючи дію механізму чистої конкуренції і
роблячи безпосередній вплив на ціноутворення.

Роботи Дж. Робінсон і Э. Чемберлена підсумували дискусію про характер
ціноутворення в умовах монополії і про виникнення нецінових форм
конкуренції. Основний недолік в описі монополії класичною і неокласичною
школами полягав в тому, що в дослідженнях приділялася велика увага
координуючої ролі ціни в довгостроковій рівновазі. У зв’язку з цим
монополія, що має всі ознаки короткострокового періоду, не представляла
особливого інтересу.

Взагалі, теорія монополії не входила в економічну теорію до 1838 р.,
доки А.О. Курно не встановив рівність між маржинальним річним доходом і
рівноважною монопольною ціною та запропонував на цій основі теорію
чистої монополії і дуополії (пізніше — олігополії). Значний внесок в
теоретичні моделі олігополії і монополії пізніше внесли Ф.І. Эджуорт
(математичний опис), А.П. Лернер (монопольна влада і її оцінка), К.
Вікселль (конкуренція і цінова дискримінація), І. Шумпетер, Ф. А. Хайек
і ін. [1].

У цілому, до середини XX в. сформувалися загальні уявлення про суть
конкуренції і її основних рушійних силах, що виразилися в постулюванні
чотирьох класичних моделей: досконалої (чистої) конкуренції,
монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії. Дані
моделі і сьогодні є відправним пунктом у дослідженні конкуренції і
конкурентних переваг. Сучасні наукові школи, що досліджують маркетинг і
конкуренцію, використовували багатий теоретичний і практичний досвід при
вивченні і подальшому розвитку методології конкуренції. В даний час
можна виділити три основні наукові центри, що інтенсивно розробляють
дані проблеми:

Наукова школа США, і, насамперед, Гарвардська школа бізнесу. Професори
М. Портер, А. Чандлер, М. Энрайт, Дж. Макартур складають ядро цієї
школи. Вперше були представлені результати вирішення проблем оцінки
конкурентоспроможності виробів, компаній і окремих галузей, зроблений
великий внесок в стратегічне управління компанією в умовах конкуренції,
виділені та оцінені чинники конкурентних переваг, ключові фактори
успіху; особливо істотних результатів вдалося досягти в дослідженні
проблем регулювання конкуренції на рівні галузей.

Школа, представлена науковими центрами Японії. Університети Токійський,
Хитоцубаси, Васеда, Мейдзі координують свої дослідження у області
нецінової конкуренції, спільного з конкурентами просування продукції;
велика увага приділяється проблемі співробітництва та взаємодії
національних виробників з метою завоювання нових географічних ринків
збуту. Яскравими представниками японської школи є професори X. Такеучі,
Х. Кобоясі, М. Цучія, Ногучі.

Європейська школа дослідження конкуренції. Швейцарія, Швеція, Данія,
Австрія, Італія, Німеччина практично мають власні, хоч і багато в чому
проамериканські, моделі, що описують конкурентну поведінку компанії.
Особливо детально висвітлені в наукових працях європейських учених
питання конкуренції в міжнародному масштабі (глобальна конкуренція).

На сучасному етапі існує велика кількість трактувань терміну
«конкуренція» (табл.1.1). Як економічна категорія, конкуренція — це
економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками
продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов’язаних з
продажем цієї продукції, виконаних робіт, наданням послуг одним і тим же
споживачам. З точки зору теоретичних основ самого явища, конкуренція є
проявом об’єктивних процесів у господарській діяльності: зниження витрат
виробництва або задоволення потреб споживачів. Сама ж боротьба,
суперництво при цьому виступає в якості видимої її частини, предмету
розгляду в економічних доктринах.

Згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», «економічна
конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття
завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами
господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають
можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий
суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку”
[96].

Таблиця 1.1

Наукові підходи до визначення сутності поняття “конкуренція”

Вчений Визначення поняття “конкуренція”

Азоєв Г.Л., Зав’ялов П.С., Райзберг Б.А. [1; 90; 235] Економічний
процес взаємодії, взаємозв’язку й боротьби між виступаючими на ринку
підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї
продукції, задоволення різноманітних потреб покупців.

Кіперман Г. Я.

[] Процес взаємодії, взаємозв’язку й боротьби виробників і
постачальників при реалізації продукції, економічне суперництво між
відособленими товаровиробниками або постачальниками товарів (послуг) за
найбільш вигідні умови збуту.

Макконнел К.Р.,

Брю С.Л. [166] Наявність на ринку більшої кількості незалежних покупців
і продавців, та можливість для них вільно входити на ринок і залишати
його.

Маршалл А.

[172] Змагання однієї людини з іншими, особливо при продажу або купівлі
чого-небудь.

Спірідонов І.А. [258] Економічний процес взаємодії, взаємозв’язку й
боротьби між виступаючими на ринку підприємствами з метою забезпечення
кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різних потреб
покупців й одержання найбільшого прибутку.

Перцовський Н.І. [211] Процес управління суб’єктом власними
конкурентними перевагами для досягнення своїх цілей у боротьбі з
конкурентами, за задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у межах
законодавства або в природних умовах.

Фатхутдінов Р.А. [279] Змагання господарюючих суб’єктів, коли їхні
самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них
односторонньо впливати на загальні умови обігу товарів на відповідному
товарному ринку.

Юр’єва Т.В.

[305] Змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладання
капіталу, ринки збуту, джерела сировини.

Відмітними рисами сучасного трактування економічної конкуренції є:

цивілізований, легалізований характер цієї боротьби;

подібність (взаємозамінність) товарів, виробники яких втягнені у
конкурентну боротьбу;

обмеженість можливостей кожної з конкуруючих сторін впливати на умови
обігу товарів на відповідному ринку внаслідок самостійних дій інших
сторін;

ідентичність або наближеність потреб цільових груп споживачів, стосовно
яких точиться конкурентна боротьба;

спільність, тотожність мети, заради якої виникає це суперництво.

Закон конкуренції — один із найважливішіх загальних економічних законів
розвинутого товарного виробництва, якому внутрішньо притаманна боротьба
окремих товаровиробників за споживача їхньої продукції. Він виражає
стійку залежність між усіма учасниками процесу виробництва і споживання
товарів, їх постійну боротьбу, яка змушує товаровиробників
удосконалювати процес виробництва, впроваджувати найновіші досягнення
НТП, нові форми організації виробництва, прогресивні системи заробітної
плати — тобто все те, що сприяє підвищенню продуктивності праці та
якості продукції, уможливлює завоювання ринку [4].

В теоретичному аналізі економічної конкуренції важливого значення
набуває виокремлення та розуміння ключових термінів та понять, серед
яких — об’єкт, суб’єкт та предмет конкуренції. У доступних для
самостійного опрацювання джерелах ці питання або не акцентовані взагалі,
або ж трактуються суперечливо, що вимагає докладного їх розгляду
(рис.1.1).

Рис. 1.1. Конкуренція як економічна категорія

Залежно від бачення сенсу існування підприємства (виробництво товару чи
задоволення певної потреби споживача), буде залежати і його поточна
діяльність, і розвиток, і сприйняття ним основних конкурентів. Так,
підприємство, що визначає за своє головне завдання виробництво
конкретного товару, в якості основних конкурентів виділяє виробників
аналогічних товарів та товарів-замінників. Якщо ж метою своєї діяльності
підприємство вважає задоволення певної потреби споживачів, то при
проведенні аналізу конкурентів до уваги будуть прийматися всі ті, хто
так чи інакше може задовольнити дану потребу або ж “перевести” її у
будь-яку іншу потребу, або взагалі виключити її з життєдіяльності
споживача. Саме відокремлення предмета конкуренції від її об’єкта
показує, що у конкурентній боротьбі існує не одна, а дві сфери впливу:
товар (предмет), з одного боку, та споживач (об’єкт) – з іншого, а це
означає, що існують різні методи та прийоми конкурентної боротьбі.

Слід чітко розмежовувати поняття «конкуренція» як стан ринку і як
взаємовідносини учасників процесу суспільного виробництва, тобто
розрізняти поняття «конкурентний стан ринку» і «конкурентна поведінка»,
хоч вони тісно пов’язані між собою [4]. Виокремлюють три види
конкурентної поведінки. Конкурентна поведінка між продавцями ґрунтується
на бажанні випередити суперника в боротьбі за споживача, завоювати
якомога ширше коло споживачів і продати свою продукцію за якнайвищою
ціною. В питаннях ціноутворення ініціатива належить продавцю, а в
питаннях розширення чи звуження кола споживачів вирішальну роль відіграє
сам покупець.

Конкурентна поведінка між покупцями ґрунтується на бажанні випередити
суперника в боротьбі за найкращий товар серед тих, що в даний момент
пропонуються на ринку, і придбати його за якнайнижчою ціною. У цьому
випадку активна роль споживача полягає в можливості сплачувати за один і
той самий товар вищу чи нижчу ціну. Кількість і якість продукції, що
пропонується в даний конкретний момент на ринку, від покупця не залежать
— тут активнішу роль відіграє продавець.

Конкурентна поведінка всередині обох вищеназваних груп може мати
характер взаємної боротьби, а може іноді набирати форми співдружності
(коли суперники домовляються між собою). В такому разі вони не борються
за перемогу на ринку, а ділять ринкову владу у відповідних пропорціях.
Продавці не знижують ціну, щоб завоювати споживача, а тримають її, як
домовилися між собою, тому покупець змушений купляти за встановленою на
ринку ціною. З іншого боку, коли таким самим чином домовляються покупці,
то продавцю нічого не залишається, як реалізовувати товар за
встановленою ними ціною.

Конкурентна взаємодія продавців і покупців ґрунтується на їх протилежних
намірах продати якомога дорожче, а купити по можливості дешевше. Коли
певний суб’єкт виступає в ролі продавця, він прагне до завищення ціни, а
в ролі покупця — виторгувати найнижчу ціну.

Конкуренція охоплює мікро-, мезо-, макро- і мегарівні економічної
системи:

мікрорівень конкуренції (міжфірмова або внутрішньогалузева конкуренція)
– це конкуренція між підприємствами однієї галузі; її предметом є
аналогічні товари та послуги, а результатом є формування середньої ціни
виробництва у галузі в цілому;

мезорівень конкуренції (міжгалузева конкуренція) – це конкуренція між
підприємствами різних галузей; її предметом є невзаємозамінні товари та
послуги, а результатом є встановлення середньої норми прибутку в
економіці в цілому;

uooooooooooooooooooea*

Alzq0t2t6t8t:tt@tBtDtFtHtJtLtNtPtRtTtVtXtZt\t?tesssssssssssssssssssss
sssssOOOOOOOOOO

міжрегіональна конкуренція) охоплюють конкуренцію країн та регіональних
угруповань як їх суперництво за створення кращих умов для бізнесу та
підвищення якості життя їх населення, яке все більш набуває глобального
масштабу.

Економічна теорія вказує на те, що конкуренція має як негативні
(призводить до економічних криз виробництва, розорення і безробіття,
хижацького використання ресурсів; інколи переростає у недобросовісну
конкуренцію), так і позитивні (виступає двигуном економічного прогресу,
знаряддям інноваційного прогресу; стимулює економію матеріальних,
трудових і фінансових ресурсів; спонукає постійно поновлювати асортимент
продукції, що випускається, пильно стежити за науково-технічним
прогресом) риси.

У ринковій економіці конкуренція виконує в ринковій економіці певні
функції (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Функції конкуренції як економічної категорії

Функція Пояснення

Функція регулювання Для утримання в боротьбі, підприємець має
пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже, і фактори
виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них
відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації Конкуренція включає стимули до вищої продуктивності

Для підприємця конкуренція — шанс та ризик одночасно:

підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її
з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку
(позитивні санкції); це стимулює технічний прогрес;

підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил
конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді
збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу Конкуренція дозволяє розподіляти доход серед
підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним
внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу
винагороди за результатами.

Функція контролю Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність
кожного підприємства (якщо монополіст може призначати єдино можливу
ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох
продавців).

Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

У цілому, основне завдання і головна функція конкуренції — завоювати
ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити
одержання сталого прибутку.

Аналіз праць науковців з проблем конкуренції дозволив узагальнити
підходи до класифікаційних ознак економічної конкуренції:

за територіальною ознакою — внутрішньогалузева (конкуренція між окремими
підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку) та
міжгалузева (специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за
більш прибуткове застосування капіталу; здійснюється у вигляді міграції
капіталів з одних галузей в інші, в результаті переливу капіталів
створюється середня норма прибутку);

за видом конкурентної поведінки – конкуренція між продавцями та
покупцями; між виробниками (обумовлена існуванням “ринку покупця” —
пріоритет на ринку покупців над виробниками-продавцями); між споживачами
(обумовлена існуванням “ринку продавця” – пріоритет на ринку продавців
над споживачами-покупцями).

з точки зору конкурентної ситуації в галузі і на ринку досконала
(чиста) та недосконала (монополістична або олігополістична);

за критерієм результативності — ефективна та неефективна конкуренція;

з дотриманням норм законодавства – добросовісна та недобросовісна;

за методами конкурентної боротьби — цінова і нецінова.

Розглянемо детальніше основні види конкуренції. Ефективна конкуренція це
динамізм, стимулювання до отримання надприбутків за рахунок переваги у
витратах і якості продукту; можлива лише в умовах динамічної економіки,
де безупинний потік нововведень трансформує статичну ситуацію.

Основними методами добросовісної конкуренції є: підвищення якості
продукції, зниження цін («війна цін»), реклама, розвиток до- і
післяпродажного обслуговування, створення нових товарів і послуг з
використанням досягнень НТР тощо. Однією з форм добросовісної
конкуренції є цінова конкуренція, яка використовується для виштовхування
з ринку більш слабких суперників чи проникнення на новий ринок.

Недобросовісна конкуренція визначається як дії суб’єктів господарювання
з дискредитації конкурентів і за основні методи має є: економічне та
промислове шпигунство; поширення помилкових або неточних даних про
конкурента; незаконне використання товарного знаку, фірмового
найменування чи маркірування конкурента — підробка продукції; підкуп і
шантаж; введення в оману споживачів щодо характеру, способу, місця
виготовлення товару і його якості та реклама товару, що не відповідає
вимогам якості; махінації з діловою звітністю та валютні махінації;
некоректне порівняння товарів; самовільне використання чи розголошення
конфіденційної науково-технічної, виробничої чи іншої інформації;
приховування дефектів тощо; демпінг, установлення дискримінаційних цін
чи контролю за діяльністю конкурента з метою припинення цієї діяльності;
таємна змова на торгах; створення таємних картелів; корупція тощо.

Оскільки вид конкурентної боротьби обумовлений існуючою моделлю ринкової
структури, класифікацію конкуренції з погляду моделей ринку буде
розглянуто в пункті 1.3.

Коротко охарактеризуємо прийоми цінової і нецінової конкуренції
(табл.1.3) [1; 295].

Таблиця 1.3

Прийоми цінової та нецінової конкуренції

Прийом/Різновид конкуренції Характеристика

Цінова конкуренція

Вид конкурентної боротьби за допомогою цін, передусім шляхом їх зниження
з метою стимулювання попиту. Застосовується великими компаніями,
орієнтованими на масовий попит, фірмами, що не мають достатніх сил і
можливостей у сфері нецінової конкуренції, а також під час проникнення
на ринки з новими товарами, при зміцненні позицій у разі раптового
загострення проблеми збуту.

Неминучі втрати цінової конкуренції: пониження ціни веде до зменшення
прибутків; постійне маніпулювання цінами підриває фінансову стабільність
фірми, ускладнює планування її діяльності і весь цикл менеджменту. Межі:
цінова конкуренція в більшості країн обмежена законодавством; зниження
цін не повинне доходити до рівня демпінгу.

«Цінова війна Витіснення конкурентів шляхом поступового зменшення цін з
розрахунку на фінансові труднощі конкурентів, що пропонують аналогічні
товари, собівартість яких вище. Потім ціни підіймаються знову, і
ініціатор «війни» компенсує втрати і витрати, пов’язані з витісненням
конкурентів.

Якщо конкуренти зроблять у відповідь кроки, цінова війна виявляється
малоефективною; фірма може потрапити в «мертву петлю» — процес стрімкого
падіння компанії, що увійшла до порочного кола невдач.

«Утримання цін» Витіснення конкурентів за допомогою утримання цін в
період їх зростання у фірм-конкурентів

Прийом ефективний в умовах інфляції, проте скористатися ним можуть не
всі, наприклад, особливо складно це робити тим фірмам, які працюють на
імпортній сировині

«Маневрування цінами» Надання різних знижок, таємне зниження цін,
встановлення однакових цін або максимальне зближення цін на товари
різної якості.

Найбільш поширеним є встановлення цін зі знижками: знижки за прискорення
оплати, знижки за платіж готівкою; знижки за кількість товару або
серійність; знижки з прейскурантних цін на товар, призначені для
дрібнооптової торгівлі; дилерські знижки; знижки для окремих категорій
покупців, в замовленнях і постійних контактах з якими зацікавлений
продавець; експортні знижки іноземним покупцям; знижки за поза сезонну
купівлю товару; приховані знижки у вигляді послуг (безкоштовна доставка
товару, пільгові кредити, консультації по експлуатації і т. п.);
товарообмінний залік, тобто зменшення ціни нового товару за умови
повернення раніше купленого тощо. Використання знижок виправдане лише
відносно товарів з еластичним попитом.

«Ціновий прорив» Передбачає проникнення на ринок із принципово новою
високоякісною продукцією і встановлення на неї початкової нижче за
рівень ринкових цін (в середньому на 30—50 %) з метою залучення масового
покупця і збільшення частки фірми на ринку.

Стратегія ефективна, якщо існує значний споживчий ринок, попит покупці
досить еластичний, а «ціна впровадження» нижча за рівень витрат
виробництва основних конкурентів, що не дозволяє їм швидко і суттєво
знизить ціни.

Продовження табл.1.3

Нецінова конкуренція

Базується на виділенні окремих товарів з низки товарів-конкурентів і
наданні їм унікальних, відмітних для покупця властивостей (зміна
властивостей продукції; надання продукції якісно нових властивостей;
створення нової продукції для задоволення тих же потреб; створення нової
продукції для задоволення потреб, що не існували раніше; оновлення
властивостей товару, що є символом моди, престижу; вдосконалення послуг,
супутніх товару (демонстрація, установка, гарантійний ремонт).

Конкуренція, заснована на проміжку часу Полягає в тому, щоб перетворити
на фактор конкурентної переваги час від зародження ідеї продукту до
початку його постачань клієнтам. Час, що витрачається фірмою на
виконання замовлення клієнта (продуктивний час), не тільки визначає
величину втрат компанії, але і служить лакмусовим папірцем того,
наскільки уважні її співробітники до клієнтів. Концентрація зусиль
компанії на скороченні часу виконання замовлень дозволяє знижувати
витрати і покращувати сервіс одночасно.

Дж. Стік і Т. Хаут відкрили правило «від 0,05 до 5»: для більшості
продуктів тільки 0,05-5% всього часу є «продуктивним» (таким, що
збільшує цінність продукту). Більше 95 % часу, який продукт в тій або
іншій формі проводить в компанії-його виробнику, втрачається даремно.
Усунувши втрати, час виходу продукції на ринок можна скоротити в 20—200
разів. Час виходу продукції на ринок повинен співставлятися з
аналогічними показниками конкурентів.

Конкуренція заснована на проміжку часу для споживання товару Конкуренція
витікає з поділу товарів на ті, що споживають (перегляд телепередач,
рибалка, заняття спортом тобто все, що відноситься до дозвілля) і ті, що
зберігають (найчастіше це послуги: прибирання удома, відкладена на
«потім»; харчування в ресторанах швидкого обслуговування; здійснення
покупок в невеликих магазинах, на АЗС, поштою, через Інтернет тощо;
приготування їжі із заморожених готових продуктів; найом працівників для
догляду за будинком; використання посудомийних машин, печі СВІЧ.)
особистий час покупців.

Певних витрат часу вимагає саме здійснення покупки — збір інформації
(проглядання різних джерел інформації, огляд вітрин, вивчення реклами),
порівняння різних продуктів; оформлення покупки і оплату товару,
перебування покупця в дорозі, в черзі; заповнення гарантійних бланків;
ремонт і підтримка товару в робочому стані; безпосереднє використання
продукту; звільнення від використаного продукту (його утилізація,
відвезення на звалище тощо.

Багато продуктів позиціонуються як ті, що дозволяють виконувати дещо
справ одночасно (подвійне використання часу (поліхропія) — поєднання
різних видів діяльності, наприклад, робота на персональному комп’ютері
під час польоту на літаку, прогляд телепередач за вечерею).

Деякі виробники постійно орієнтуються на «ціну часу» — створюють товари,
що зменшують ціну часу, зручно розташовуючи свої торгові підприємства
або надаючи інформацію про те, як краще до них дістатися; пропонуючи
швидку установку товару.

Залежно від обставин, фірма може застосовувати будь-які методи
конкуренції, не заборонені законодавчо. В умовах сучасної конкуренції
спостерігається переважання нецінових методів конкуренції над ціновими,
в основу яких покладена боротьба за диференційований попит. Як правило,
наявність могутньої нецінової конкуренції пов’язують з високим рівнем
розвитку ринкових відносин. До незаконних методів нецінової конкуренції
відноситься промислове шпигунство; переманювання фахівців, що володіють
виробничими секретами; випуск підроблених товарів тощо. Цінова і
нецінова конкуренція не є антиподами один одному, їх механізми можуть
поєднуватися і приносити додаткові вигоди виробникам.

Віокремлюють також глобальну конкуренцію, за якої ціни і конкурентні
умови різних ринків тісно пов’язані між собою, і термін «світовий», або
«глобальний», ринок дійсно має сенс [6]. У глобальних галузях
конкурентна позиція фірми в одній країні істотно впливає на її позиції в
інших країнах. Між компаніями-конкурентами боротьба відбувається на
ринках різних країн, але найбільшої гостроти вона досягає на тих ринках,
де обсяги продажу великі і присутність стратегічно важлива для
забезпечення сильної позиції в глобальній галузі.

Конкурентні переваги, які фірма отримала, діючи на своєму національному
ринку, доповнюються тими перевагами, які з’являються при проведенні
міжнародних операцій (наявність заводів в країнах з дешевою робочою
силою, здатність задовольняти попит споживачів за рахунок власних
міжнародних операцій, репутація фірми, що розповсюджується за межі
однієї країни). Сила позицій фірми в умовах глобальної конкуренції прямо
пропорційна тому набору конкурентних переваг, які вона має в своїй
країні. Глобальна конкуренція існує в таких галузях, як випуск цивільних
літаків, телевізорів, автомобілів, годинника, копіювальної апаратури,
телекомунікаційного устаткування, шин.

У галузі можуть бути сегменти, що характеризуються глобальною
конкуренцією, одночасно з чисто національними сегментами, де конкурентна
боротьба здійснюється в рамках однієї країни. Наприклад, в готельній
справі сегмент недорогих готелів характеризується конкуренцією лише в
межах своєї країни, оскільки в основному вони обслуговують її мешканців.
У сегменті готелів для ділових зустрічей і розкішних готелів конкуренція
має глобальний характер.

Прийнято виділяти наступні також форми конкуренції (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Форми економічної конкуренції

Форми конкуренції Загальна характеристика Приклади

Функціональна Виникає в ситуації, коли товар, що випускається певним
підприємством і поряд з товарами інших фірм задовольняє конкретну
потребу споживача.

Подібні товари називаються товарно-родовими конкурентами Потреба
споживача – відпочинок після роботи

Засоби для задоволення потреби: книги, спортивне знаряддя, музичні
платівки

Предметна Виступає наслідком аналогічності товарів, що випускаються

Ведеться за різними марками одного й того ж товару, що випускаються
різними фірмами. Аналогічні товари різних фірм – спортивний одяг, одяг
для активного відпочинку та молодіжний одяг — фірм Adidas, Reebok,
O’Neill, Nike, Columbia

Видова Виникає між різними різновидами товару, що в принципі
задовольняють одну й ту ж потребу; при цьому існує хоча б один параметр,
за яким вони розрізняються (потужність двигуна автомобіля, кількість
швидкостей у велосипеда тощо) Автомобілі одного класу, але з різним
оснащенням

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції.
Проте існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і
без конкуренції, тому необхідним є розуміння умов виникнення
конкуренції: наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого
конкретного продукту або ресурсу; свобода вибору господарської
діяльності виробників; відповідність між тим, що визначає попит, і тим,
що визначає пропозицію (якщо попит перевищує пропозицію, існує дефіцит
товарів — вільна конкуренція відсутня); наявність ринку засобів
виробництва.

З одного боку, конкуренція — це економічні змагання за досягнення
найкращих результатів у сфері певної діяльності, боротьба
товаровиробників за більш вигідні умови господарювання, отримання
найбільшого прибутку, з іншого, — це невід’ємна складова та
найважливішій елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію
різних суб’єктів ринку.

ЛІТЕРАТУРА

Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. — М.: ОАО
“Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.

Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ.
– СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.

Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. — К.: Таксон,
2004. – 704 с.

Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М.
Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.:
Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.

Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. —
284 с.

Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т
управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография
«Новости», 2000. — 432 с.

Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и
услуг — М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.

Об’єкт конкуренції

Потреби групи споживачів, що формують певний сегмент ринку, обраний
підприємствами-суперниками.

Предмет конкуренції

Суб’єкти конкуренції

Підприємства-виробники та фірми, що надають послуги, транснаціональні
корпорації, регіони (регіональні угруповання), держави.

Конкуренція

У вузькому смислі

Товар або послуга, через які підприємства-суперники намагаються
завоювати прихильність та гроші споживача.

У більш широкому смислі

Певне благо, що його втілює у собі товар чи послуга.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *