.

Сутність розподільчої логістики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
588 6531
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Сутність розподільчої логістики”

ПЛАН

Вступ

1. Сутність розподілу в логістиці.

2. Завдання розподільчої логістики

3. Канали розподілу в логістиці

Список використаної літератури

Вступ

Існуючі нині системи постачання, виробництва та збуту продукції не
задовольняють ринкового попиту. Зруйнована колишня система розміщення та
поділу продуктивних сил поки ще не замінена новою. Не налагоджено
відповідних господарських зв’язків і ситуація на ринку не викликає
оптимізму. Можна, звичайно, посилатись на об’єктивні й суб’єктивні
чинники цього, проте як можна виправдати те, що, скажімо, транспортні
витрати в собівартості продукції сягнули вже 50%.

Отже, резерви економічного зростання слід шукати насамперед серед
найбільших статей витрат. Раніше такою статтею для служби
матеріально-технічного постачання були виробничі запаси. Сьогодні
ситуація дещо інша. Значного економічного ефекту можна досягти,
оптимізувавши лише транспортні витрати.

Проте чи не найважливішими для стабілізації економіки і створення нової
економічної системи є встановлення та оптимізація господарських
зв’язків. Зарубіжні вчені називають науку, яка вивчає оптимізацію
господарських зв’язків, логістикою.

Сьогодні в умовах зростання масштабів світової економіки та ускладнення
господарських зв’язків логістика набуває важливого значення, особливо на
теренах колишнього СРСР.

1. Сутність розподілу в логістиці

У логістиці та маркетингу деяких західних країн останнім часом
застосовується система управління та планування розподілу продукції ДРП
(distribution requirement planning — планування розподілу), яка дає
змогу не тільки враховувати кон’юнктуру, а й активно впливати на неї. Ця
система забезпечує стійкі зв’язки між постачанням, виробництвом, збутом,
використовуючи елементи МРП. На першому рівні управління виробництвом
здійснюється агреговане планування з використанням прогнозів та
фактичних даних про замовлення. На другому рівні формують графік
виробництва, складають специфікований план із зазначенням конкретних
дій, кількості комплектуючих та готової продукції. На третьому рівні за
допомогою системи МРП розраховують потребу в матеріальних ресурсах та
виробничих потужностях під графік виробництва.

Система ДРП є базою планування логістичних та маркетингових функцій та
їх ув’язування. Вона дає змогу прогнозувати з тією чи іншою мірою
достовірності ринкову кон’юнктуру, оптимізувати логістичні витрати за
рахунок скорочення витрат транспортних та на рух товару. Планують також
поставки й запаси на різних рівнях ланцюга розподілу (центральний —
периферійні склади). У системі ДРП здійснюється інформаційне
забезпечення різних рівнів ланцюга розподілу з питань ринкової!
кон’юнктури. Важливою функцією ДРП є планування транспортних перевезень.
У системі обробляються заявки на транспортне обслуговування, складаються
заявки та коригуються в реальному масштабі часу графіки перевезень. На
основі дострокових планів роботи складів розраховують потреби в
транспортних засобах, коригують потреби з урахуванням оперативної
обстановки. Основою бази даних системи ДРП є інформація про продукцію,
що перевозиться та складується і надходить від заводу-виробника, а також
інформація зі складів.

Певний досвід практичного застосування логістики є в Росії. На першому
семінарі з логістики було повідомлено про логістичну систему «Ритм», у
якій розглядаються матеріальні потоки між підприємствами добувної
промисловості та металургійними і комбінатами чи ТЕЦ за участю
посередника — залізничного, транспорту. Між такими підприємствами
існують стійкі зв’язки в масовому перевезенні сировини. Для таких
перевезень характерні, як правило, велика нерівномірність надходження
порожніх вагонів для завантаження та завантажених для розвантаження, що
потребує від підприємств додаткового парку механізмів та штату
вантажників, великих складських площ. Невпевненість у своєчасності
поставки сировини примушує одержувачів створювати її страховий запас,
щоб уникнути збоїв в основному технологічному процесі, не допустити
простою дорогого устаткування. Свою складську базу розвивають також
вантажовідправники, що «звикли» неритмічно одержувати порожні вагони під
завантаження і змушені в багатьох випадках працювати не за прямим
варіантом. Отже, періодично то в постачальників, то в споживачів
виникають наднормативні запаси, а тому здійснюються повторні вантажні
операції, знижується якість продукції. Однак і залізничники змушені мати
свої «склади-буфери», роль яких виконує технологічний резерв вагонів на
станції. Ці «буфери» амортизують вагоно- чи вантажопотік, який
нерівномірно надходить від підприємств, відправників і одержувачів. Як
свідчить аналіз, усі учасники цього технологічного ланцюга мають
невиробничі втрати та не задоволені роботою один одного. Для
розглядуваних підприємств поняття своєчасності перевезень зводиться
передусім до ритмічності чи рівномірності доставки вантажів. На перший
погляд, розв’язання цієї проблеми здається досить простим і полягає У
здійсненні перевезень маршрутними поїздками за жорстким графіком. Це й
вирішили концептуально закласти в основу єдиної міжгалузевої технології.
В ній були взаємопов’язані між собою графіки руху поїздів (названих
технологічними; маршрутами), робота станцій та підприємств. Норми маси й
довжини таких маршрутів встановлюють за погодженням з підприємствами та
залізницями, що беруть участь у єдиній технології. Єдине обмеження при
цьому — маса поїзду не повинна перевищувати максимально допустиму (за
типовими розрахунками). Як окремий варіант розглядалася також
організація ступінчастих технологічних маршрутів. При цьому
припускалося, що групи вагонів, що поєднуються на спеціально виділеній
станції, узгоджуються заздалегідь за масою, довжиною та часом
завантаження. Відправлення маршрутних груп для поєднання з іншими
маршрутними групами передбачалося за жорстким графіком з урахуванням
мінімального розриву між закінченням підготовки маршруту та
відправленням зі станції. Однак перші спроби реалізації таких технологій
зазнали невдачі, оскільки залишилися невирішеними, насамперед,
економічні питання.

Організація стійкого пропуску поїздів за жорстким графіком при високому
ступені використання пропускної спроможності напрямів зумовлює потребу в
пріоритетному їх обслуговуванні. Для цього треба збільшити резерв
локомотивів і вагонів, частково реконструювати ряд станцій, збільшити
затрати праці диспетчерського апарату. Отже, від введення в оборот
поїздів за твердим розкладом зростуть додаткові витрати залізниць. Для
радикального вирішення цієї проблеми необхідно вводити договірні тарифи
на перевезення вантажів до встановлених у 1988 р. Це дасть змогу
перерозподіляти позатранспортний ефект, тобто частину його спрямовувати
на покриття витрат транспорту. Розмір цього позатранспортного ефекту
досить значний. Так, лише за рахунок прямого варіанта перевантаження
сировини з вагонів безпосередньо в доменні печі обсяг вантажопереробки
може скоротитися в 4 рази, крім того збережеться якість сировини.

Однак вирішення тільки економічних і технологічних завдань було
недостатнім для успішного впровадження системи «Ритм», оскільки
залишалися нерозв’язаними завдання технічного забезпечення та розвитку,
а також деякі оптимізаційні управлінські завдання. Лише після їх повного
розв’язання можна переконатися в стійкості єдиної міжгалузевої
технології із забезпечення підприємств сировиною. Організація праці за
системою «Ритм» ґрунтується на договорі (угоді) про взаємні зобов’язання
між підприємствами, що беруть у ній участь, та залізницею. Підписаний
договір має визначати чітку відповідальність (економіко-юридичну) за
виконання умов перевезень. Підписуючи договір, залізниця гарантує
високоякісне транспортне обслуговування промислових підприємств, які, в
свою чергу, отримують певні переваги в постачанні сировини та палива,
скориставшись принципами логістики.

Розглянемо також випадок функціонування виробничо-транспортних систем
для побудови їх технологічних ланцюгів. Наприклад, розглянемо
підприємства, пов’язані між собою кооперуванням виробництва. Вимоги
підприємства-відправника до своєчасної доставки матеріалів полягають у
тому, щоб відправлення вантажу було можливим у будь-який день і доставка
їх гарантувалась у стислі строки. Такі вимоги може задовольняти
вантажний поїзд, який обертається із заданою регулярністю за жорстким
розкладом. Його структура (набір вагонів) може бути постійною або
змінною. На початковому етапі доцільно організувати обертання поїздів
такого типу між великими промисловими центрами за жорстким розкладом.
Головне, щоб до визначеного терміну вагони були завантажені і
пред’явлені до перевезення. Відправник заздалегідь «бронює місця» на
такий поїзд, заявляючи розміри відправлення.

2. Завдання розподільчої логістики

Розподільча логістика є тією частину логістики, яка інтегрована в сферу
розподілу, тобто здійснюється в післявиробничий період.

Розподільча логістика – це управління транспортуванням, складуванням та
іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в
процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і
вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної
інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою
логістикою. Доцільно все ж використовувати термін “розподільча
логістика” як такий, що найбільш точно відображає наявність у
логістичній системі керуючих впливів під час доведення готової продукції
до кінцевих споживачів.

Інтегрований погляд на функцію розподілу почав розвиватися у 60-х-на
початку 70-х років. У цей період прийшло розуміння того, що поєднання
різних функцій, які стосуються розподілу виготовленого продукту, в єдину
функцію управління несе у собі великий резерв для підвищення
ефективності. Результатом інтегрованого підходу до реалізації різних
функцій розподілу стало включення розподілу в структуру функціонального
управління організацій та підприємств.

Принципова відмінність розподільчої логістики від традиційного розуміння
збуту полягає насамперед у системному взаємозв’язку процесу розподілу з
процесами виробництва і закупівель під час управління матеріальними
потоками, а також системному взаємозв’язку всіх функцій всередині самого
розподілу.

Матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції.
Залежно від суб’єкту економічних відносин, який бере участь у доведенні
ресурсів до споживача, потік готової продукції можна подати як товарний
потік або як вантажний потік (на транспорті).

Сфера розподілу і сфера закупівель значною мірою накладаються одна на
одну. Якщо розглядати умовні вихідні та кінцеві ланки матеріалопотоків,
то для одних суб’єктів логістичні операції є частиною системи збуту, а
для інших-закупівель. Це, з одного боку, спрощує, а з іншого
боку-ускладнює процес управління матеріальними потоками. Так, багато
логістичних робіт і операцій виконуються в обох сферах, тому значна
частина прийомів і методів управління потоковими процесами прийнятна як
у сфері постачання, так і в сфері розподілу товарної продукції. Однак
об’єктивна протилежність інтересів продуцентів, споживачів, а також
торгових, транспортних та інших посередників визначають особливості
логістичного управління залежно від становища того чи іншого елемента
логістичної системи щодо інших.

У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а
виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як
послуги. Таким чином, сфера розподілу є виробником послуг-дуже
специфічного товару. Основний прояв специфічності й виражається в
нематеріальності створюваної продукції. Як наслідок на товарному ринку
з’являється не стільки матеріальний товар, скільки унікальна модель
пропозиції-товар-послуга.

Статус постачальника товару-послуги зобов’язує підприємство в першу
чергу враховувати інтереси покупців, на чому ґрунтується формування
розподільчої логістики.

Склад завдань розподільчої логістики на мікро-та на макрорівні різний.
На рівні підприємств (мікрорівні) це:

– оптимізація формування портфеля замовлень;

– укладання договорів із замовниками на постачання продукції;

– забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації
продукції;

– вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі;

– раціоналізація параметрів, структури і просування динамічних
матеріальних потоків;

– оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру;

– формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.

На мікрорівні до завдань розподільчої логістики належать /4, с.
171-172/:

– вибір схеми розподілу матеріального потоку;

– визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів) на
території, яка обслуговується;

– визначення оптимального місця розташування розподільчого центру
(складу) на території, яка обслуговується, та ін.

3. Канали розподілу в логістиці

На відміну від маркетингу, який займається виявленням і стимулюванням
попиту, логістика покликана задовольнити сформований маркетингом попит з
мінімальними витратами. Однак через спільність об’єкта вивчення
логістика розподілу і маркетинг користуються спільними поняттями. Це
стосується і каналів розподілу.

Канал розподілу – це сукупність підприємств і організацій, через які
проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання.
Іншими словами канал розподілу-це шлях, яким товари переміщуються від
виробника до споживача.

Залежно від розмірів, потужності підприємства-виробника, різноманітності
продукції та інших факторів, товаропровідна мережа може складатися із
одного, декількох або багатьох каналів розподілу, причому різні канали
розподілу товарів можуть відрізнятися за структурою, типами торгових
посередників і проміжних складів, способами доставки вантажів, видами
транспорту і т.д. Сукупність каналів розподілу називається розподільчою
мережею.

Використання каналів розподілу надає виробникам певні переваги:

– економія фінансових засобів на розподіл продукції;

– можливість вкладення зекономлених засобів в основне виробництво;

– продаж продукції більш ефективними способами;

– висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і
доведення його до цільових ринків;

– скорочення обсягу робіт із розподілу продукції.

Обрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність
переміщення і збереження продукції під час її доставки від виробника до
кінцевого споживача.

При цьому підприємства або особи, які утворюють канал, виконують ряд
важливих функцій:

1) проводять дослідницьку роботу із збору інформації, необхідної для
планування розподілу продукції та послуг;

2) стимулюють збут шляхом створення і поширення інформації про товари;

3) встановлюють контакти з постійними покупцями;

4) пристосовують товар до вимог покупців;

5) проводять переговори з потенційними споживачами продукції;

6) організують товарорух (транспортування і складування);

7) фінансують переміщення товарів каналом розподілу;

8) приймають на себе ризики, пов’язані з функціонуванням каналу.

Всі або частину цих функцій може взяти на себе виробник, тоді витрати
виробника зростають. Через спеціалізацію посередницьких організацій вони
нерідко виконують перераховані функції каналів розподілу товарів
ефективніше.

У рамках логістики розглядається проблема цивілізованого, економічно
виправданого посередництва. У загальному вигляді послуги посередника є
затребуваними, якщо їх вартість нижче власних витрат на виконання
аналогічних робіт, пропонованих посередником. Таким чином, питання про
те, кому потрібно виконувати різні функції каналу розподілу, – це
питання відносної ефективності. З появою можливості більш результативно
виконувати функції канал перебудовується.

Однак під час формування логістичних каналів необхідно пам’ятати, що
залучення посередників, як правило, подовжує логістичні ланцюги.

Узагальнено в розподільчій логістиці канали можна охарактеризувати за
кількістю складових їх рівнів. Рівень розподілу логістичного потоку – це
будь-який посередник –учасник логістичної системи, який виконує
розподільчі функції, трансформуючи матеріальні потоки в процесі їх
переміщення до кінцевого пункту призначення. Довжина каналу визначається
за кількістю проміжних рівнів між виробником і споживачем.

Логіститчний канал нульового рівня включає виробника і споживача, тобто
розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником.
Такі канали часто використовуються для постачань продукції
виробничо-технічного призначення, особливо якщо закуповуються великі
партії, а також унікальна продукція. Вони передбачають жорстоку
регламентацію графіка постачань і тому дозволяють скоротити виробничі
цикли і складські площі.

Одно-, двох- і більше рівневі логістичні канали включають одного або
декількох посередників. Наприклад, канал який включає оптовика, дрібного
оптовика і роздрібного посередника є трирівневим. У багаторівневих
каналах розподіл матеріальних потоків на початковому етапі здійснюється
виробником, а потім посередницькими структурами.

З позицій виробників, які генерують матеріальні потоки, чим більше
рівнів має логістичний канал, тим більше труднощів в узгодженості
функціонування всіх ланок з просування матеріальних потоків до
споживачів.

Канали розподілу можуть бути горизонтальними або вертикальними.

Горизонтальні канали розподілу є традиційними каналами і складаються із
незалежного виробника та одного або декількох незалежних посередників.
Кожен член каналу є окремим підприємством, яке прагне забезпечити собі
максимальний прибуток. Максимально можливий прибуток окремого члена
каналу може завдавати шкоди отриманню максимальному прибутку системою в
цілому, оскільки жоден із членів каналу не має повного або достатнього
контролю над діяльністю решти членів.

Вертикальні канали розподілу – це канали, які складаються з виробника та
одного або декількох посередників, які діють як одна єдина система. Один
із членів каналу, як правило, або є власником інших, або надає їм певні
привілеї.

Таким членом може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник.
Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони
економічні та виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.

Проблема управління каналами розподілу полягає в тому, що посередницькі
структури, яке займають проміжне становище між виробниками і
споживачами, не завжди прагнуть до зміщення взаємозв’язків із
продуцентами. Вони віддають перевагу більш тісним контактам із
споживачами. Більшість посередницьких структур хочуть, щоб виробники
доводили матеріальні потоки до них і не втручалися в логістичні процеси
на подальших етапах переміщення цих потоків.

Підставою для цього служить те, що нерідко на практиці виробники
товарної продукції ставляться до логістичних посередників гірше, ніж до
кінцевих споживачів, запити, мотивація і очікування яких вивчаються і
задовольняються. Таким чином, потреби проміжних структур часто
ігнорується. Тому при організації логістичних зв’язків з посередниками в
сфері розподілу такі конфліктні питання варто аналізувати і враховувати.
Це позитивно позначається на ефективності логістичного каналу.

Список використаної літератури

Гаджинский А.М. Логістика : Підручник для вищих і середніх спеціальних
навчальних закладів. – М.: Информационно-внедренческий центр
«Маркетинг», 1998. – 228 с.

Логістика: Навчальний посібник/ За редакцією Б.А. Анікіна. – М: ИНФРА-М,
1997. – 327 с.

Основи логістики : Навчальний посібник / Під ред. Л.Б. Миротина і
В.И.Сергєєва. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 200 с.

Ринок і логістика / За редакцією М.П. Гордона. – М: «Економіка», 1993р.
– 143 с. – (Асоціація логістики. Інститут дослідження товароруу і
кон’юнктури оптового ринку)

Семененко А.И. Підприємницька логістика. – Спб.: «Політехніка», 1997.-
349 с.

Смелов А. А. Логистика. – М. : Знание, 1990.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020