Реферат на тему:
Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності
бізнес-організацій різних типів
Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності
бізнес-організацій різних типів розглядаються виходячи з типології
бізнес-організацій, наведеній у табл. 6.9.
Типологія підприємств за ознакою їхньої маркетингової орієнтації
здійснена за критерієм базової концепції маркетингу, що покладена у
основу організації усієї (а не лише маркетингової!) діяльності того чи
іншого підприємства. На сьогодні таких альтернативних концепцій відомо
п’ять:
виробничо-орієнтована концепція;
продуктово-орієнтована концепція;
концепція орієнтації на продажі;
концепція орієнтації на споживача;
концепція соціально-відповідального маркетингу.
Таблиця 6.9
Типологія бізнесових організацій
Класифікаційна ознака Різновиди організацій
Фокус уваги (маркетингова орієнтація) організації Організація, що
зорієнтована на виробництво
Організація, що зорієнтована на продукт
Організація, що зорієнтована на продажі
Організація, що зорієнтована на споживача
Організація, що зорієнтована на соціальну відповідальність
Характер взаємодії організації із зовнішнім середовищем Механістичні
організація
Органічні організація
Характер взаємодії організації з людиною Корпоративна організація
Індивідуалістська організація
Розмір організації Велика організація
Середня організація
Мала організація
Виробничо-орієнтована концепція є однією з найстаріших у бізнесі.
Виробничо-орієнтовна концепція стверджує, що споживачі віддають перевагу
доступним та дешевим продуктам. Звідси випливає головне завдання
менеджменту виробничо-орієнтованої організації – досягнення високої
ефективності виробництва продукції та її оптимальний розподіл. Яскравим
прикладом реалізації цього підходу є компанія Генрі Форда, що чудово
зарекомендувала себе на автомобільному ринку США на початку ХХ століття.
В організаціях, що зорієнтовані на виробництво, домінує філософія
“максимальний обсяг виробництва – зниження цін” та відповідна їй
стратегія досягнення високих обсягів виробництва та вдосконалення
технології; це дозволяє знижувати ціни на продукцію, збільшувати ринкову
частку та займати домінуючі конкурентні позиції. Основною стратегією
формування конкурентних переваг є стратегія контролю над витратами, а
ключовими конкурентними перевагами є, відповідно, продуктивність, низькі
виробничі витрати та низька ціна продукції при прийнятному рівні її
якості.
Значна частка компаній дотримується продуктово-орієнтованої
бізнес-концепції. Її прибічники впевнені у тому, що споживачі віддають
перевагу товарам, які пропонують найвищу якість, кращі експлуатаційні
властивості та характеристики, а з цього випливає, що менеджмент
підприємства повинен сконцентрувати всі зусилля на виробництві
високоякісної продукції та її постійному вдосконаленні. Основною
стратегією формування конкурентних переваг є стратегія диференціації, а
ключовою конкурентною перевагою є, відповідно, неперевершена якість
продукції, що виробляється, та послуг, що надаються.
Відповідно до концепції орієнтації на продажі, споживачі за своєю
природою ніколи не будуть добровільно купувати всю продукцію, що
випускається. Тому підприємство повинно вести агресивну політику
продажів і інтенсивно просувати свої товари на ринок. Концепція
передбачає, що споживам властива певна інертність і навіть опір; вони
зважуються на покупку тільки після тривалих вмовлянь. Також
передбачається наявність у підприємства ефективної системи збуту та
ресурсів для застосування різних методів просування як засобу
стимулювання покупців. Мета таких компаній – продаж вироблених товарів,
а не виробництво продукції, котрої потребує ринок. Основними засобами
досягнення стійких конкурентних позицій для підприємств, роботу яких
організовано на базі цієї концепції, є виключно активні заходи по
просуванню товарів та реклама.
Зорієнтований на покупця спосіб мислення вимагає від підприємства
визначення споживацьких потреб з точки зору покупця. Прихильники цієї
концепції, яка широко відома під назвою “концепції маркетингу” вважають,
що запорукою успіху в досягненні цілей організації є визначення потреб
цільових ринків та задоволення споживачів більш ефективним, ніж у
конкурентів, способами. Концепція маркетингу тримається на чотирьох
китах: цільовому ринку, споживацьких потребах, інтегрованому маркетингу
та рентабельності. Концепція передбачає зовнішньо-внутрішню перспективу
– підприємство, що дотримується її положень, має чітко визначити
цільовий ринок; увага підприємства має бути сконцентрованою на потребах
покупців; має бути передбаченим комплекс заходів, що впливають на
споживачів, що дозволяє вести рентабельне виробництво. Основною
стратегією формування конкурентних переваг є стратегія фокусування, а
ключовими конкурентними перевагами є як низькі витрати, так і висока
якість продукції, що виробляється, та послуг, що надаються.
Концепція соціально-відповідального маркетингу проголошує головним
завданням підприємства встановлення потреб, вимог та інтересів цільових
ринків та задоволення споживачів більш ефективними, ніж у конкурентів
способами при збереженні або підсиленні добробуту споживача і
суспільства в цілому. Концепція вимагає врахування у практиці управління
підприємством та його конкурентоспроможністю соціальних та етичних
аспектів, що змушує встановлювати баланс суперечливих показників, які
визначають доходи підприємства, задоволення потреб споживачів та
суспільні інтереси.
За такою класифікаційною ознакою як взаємодія між бізнес-організацією та
зовнішнім середовищем прийнято виділяти механістичний та органічний типи
організацій.
Механістичний тип організацій має такі характеристики:
централізоване прийняття управлінських рішень;
вузька спеціалізація в роботі та вузько визначена відповідальність;
наявність великої кількості формальних правил та процедур;
чітко визначені права та обов’язки;
жорстка ієрархія влади.
Застосування терміна “механістичний” використовується для того, щоб
показати, що організаційна система спроектована на кшталт машинного
механізму, що призначається для здійснення продуктивних операцій.
Підприємство з такими характеристиками ефективно діє в умовах масового
виробництва, що створено на базі використання стандартних виробничих
технологій, при цьому зовнішнє оточення підприємства є нединамічним та
відносно нескладним. За умови, що виконуються наступні вимоги – загальні
цілі та завдання підприємства чітко визначені; стратегії їх досягнення
розроблені та підкріплені різноманітними оперативно-тактичними планами
та програмами; використовується централізована система планування;
роботи поділено на окремі елементарні операції – проявляються основні
переваги такого типу організацій як стабільність їх роботи та високий
рівень продуктивності.
Наочним прикладом ефективного застосування механістичного підходу до
побудови організації є підприємства, що займаються виробництвом
автомобільної техніки – технології у цій галузі, за визнанням
спеціалістів, достатньо стабільні, і проблеми, з якими автовиробники
стикаються у зовнішньому середовищі (безпека руху, паливо, шляхи, захист
оточуючого природного середовища), мало змінилися за останні
десятиліття.
Органічний тип організацій має такі характеристики:
децентралізоване прийняття управлінських рішень та широке залучення
працівників до управління організацією;
універсальність (на відміну від вузької спеціалізації, притаманної
механістичній організації) в роботі та широко визначена
відповідальність;
відносно мала кількість формальних правил та процедур;
відносно мала частка чітко визначених прав та обов’язків;
гнучкість структури влади.
Застосування терміна “органічний” використовується для того, щоб
показати, що організаційній системі немовбито властиві якості живого
організму, вільного від недоліків механістичної структури.
,
ae
th
x?th@
†
ae
&
F
`„gdue5
&
F
gdue5
&
gdue5
&
F
gdue5 нерутинними (тобто такими, що характеризуються високим ступенем
невизначеності відносно того, коли, як і де виконувати роботу).
Основними перевага ми такого типу організацій є швидка адаптація до змін
у середовищі та високий рівень гнучкості.
Наочним прикладом ефективного застосування органічного підходу до
побудови організації є підприємства, що займаються виробництвом
електронної техніки та розробкою програмного забезпечення – технології у
цих галузях, за визнанням спеціалістів, оновлюються майже кожного
місяця, і не меншими темпами змінюється зовнішнє середовище, складність
якого ні в кого не викликає сумнівів.
За такою класифікаційною ознакою як взаємодія між бізнес-організацією та
працівником прийнято виділяти корпоративний та індивідуалістський типи
організацій.
Корпоративна організація – особлива система зв’язку між людьми в процесі
здійснення ними спільної діяльності. Таке розуміння корпорації слід
відрізняти від розуміння корпорації як суб’єкта права – юридичної особи,
що часто асоціюється з формою акціонерного товариства. Корпорації як
соціальний тип організації являють собою замкнені групи людей з
обмеженим доступом, максимальною централізацією та авторитарністю
керівництва, що протистоять іншим соціальним спільнотам на основі
власних вузькокорпоративних інтересів. Основними характеристиками
корпоративної організації є:
домінування ієрархічних владних структур;
монополія й стандартизація в діяльності організацій;
централізований розподіл ресурсів;
суб’єкт інтересу – група, колектив або вся організація;
свобода для організації, суверенітет організації.
Корпоративна організація бере на себе відповідальність за своїх членів.
У корпоративних структурах домінує лояльність працівника по відношенню
до організації.
Протилежним корпоративному є індивідуалістський тип організації. Це
також об’єднання людей, які здійснюють спільну діяльність, але
об’єднання вільне, відкрите та добровільне. Сама організація являє собою
сукупність або спільноту напівавтономних утворень.
Основними характеристиками індивідуалістської організації є:
панування принципу узгодження інтересів усіх членів у рамках
демократичного процесу;
сполучення конкуренції і кооперації в діяльності членів та груп в
організації;
пошук можливостей та додаткових ресурсів, що підтримується керівництвом;
суб’єкт інтересу – особистість;
свобода для особистості, суверенітет особистості.
Індивідуалізм є основою моралі та культури в організації, оскільки
визнається і допускається усіма її членами. Переважає лояльність власним
переконанням, що ще більше зміцнює впевненість індивіда у правоті своїх
дій.
За такою класифікаційною ознакою як розмір прийнято виділяти великі,
середні та малі бізнес-організації. Поділ підприємств на групи може
здійснюватися за різними ознаками (чисельність працюючих тощо), але,
відповідно до Закону України про захист економічної конкуренції до
категорії малих та середніх підприємців віднесено “суб’єктів
господарювання, доход (виручка) від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів яких не
перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року,
якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти із значно
більшою ринковою часткою”. Таким чином – усі інші суб’єкти
господарювання потрапляють до категорії великих.
Підкоряючись закону нормального розподілу, ринковий попит, як правило,
хоча і не завжди, в основному концентрується навколо середнього цінового
рівня і середнього рівня якості, типових для даної економіки і на даний
момент часу; дорогих товарів найвищої якості або дешевих та
низькоякісних збувається значно менше. Для великих виробників ця
закономірність має важливе практичне значення: за допомогою відносно
вузького асортименту товарів можна задовольнити суттєву частину усього
платоспроможного попиту. Основною конкурентною перевагою великих
підприємств є економія на масштабах виробництва, яка полягає в тому, що
зі зростанням розмірів підприємства витрати на виробництво одиниці
продукції знижуються. Зменшення питомих витрат та відповідне зниження
собівартості продукції зі збільшенням розмірів підприємства обумовлено
рядом причин:
технологічні – великомасштабне виробництво дає змогу використовувати
прогресивне і більш продуктивне автоматизоване устаткування та
обладнання;
економічні – купувати та використовувати автоматизоване спеціалізоване
устаткування та обладнання, яке є дорожчим, ніж універсальне, економічно
доцільним є лише при значних обсягах випуску товарів та послуг;
організаційні – підвищується спеціалізація устаткування та персоналу, що
надає додаткові вигоди.
Найчастіше великі підприємства застосовують такі стратегії для підтримки
та підвищення своєї конкурентоспроможності, як:
стратегія обслуговування масового попиту – головна перевага стандартних
товарів полягає у можливості організувати їх ефективне виробництво.
Рішення проблеми привернення споживачів і, таким чином , завантаження
потужностей великі підприємства знаходять у своєрідному “підкупі”
споживачів, змушуючи його забути про претензії до стандартного товару
заради його переваг. До числа стимулів для споживача входять низькі
ціни, гідна якість продукту й сервісу, повнота асортименту;
стратегія придушення конкурентів – така стратегія найчастіше
використовується лідерами галузі, оскільки вони мають великий
технологічний досвід, досвід обслуговування ринку, гарну репутацію у
споживачів, ними акумульовані фінансові ресурси.
Підприємства малого та середнього бізнесу мають вагомі конкурентні
переваги, серед яких:
мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури
ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів
виробництва в межах виробничих можливостей;
низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі
експлуатаційні та накладні витрати підприємства;
здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи
оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (у
технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);
раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням
менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;
оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до
підприємницької діяльності.
Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низька
системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого
підприємництва. Серед них:
обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та
обладнання;
відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;
надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати
небажану залежність бізнесу;
недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післяпродажного
обслуговування;
локальність ресурсів та збутових ринків, відтак — межі для зростання;
низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива
економія на масштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;
висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні
коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск із боку
органів влади тощо) чинників;
нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;
соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму.
ЛІТЕРАТУРА
Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. – М.: ОАО
“Типография “НОВОСТИ””, 2000. – 256 с.
Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996.-208 с.
Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ.
– СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.
Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. – К.: Таксон,
2004. – 704 с.
Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М.
Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.:
Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с.
Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. –
284 с.
Лапидус В. А. Всеобщее качество (TQM) в российских компаниях / Гос. ун-т
управления; Нац. фонд подготовки кадров. — М.: ОАО «Типография
«Новости», 2000. — 432 с.
Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и
услуг – М : Юрайт-М, 2001. – 224 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
