.

Методи встановлення відпускної ціни виробника (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
474 3796
Скачать документ

Реферат на тему:

Методи встановлення відпускної ціни виробника

Встановлення ціни є одним з найважливіших етапів цінової політики
підприємства, що залежить від багатьох чинників. Насамперед це
стосується загального напрямку діяльності підприємства, його економічної
стратегії, мети політики ціноутворення і підходів, які вибирає
керівництво. Методи розрахунку ціни умовно поділяються на витратні і за
попитом споживачів.

Сутність витратних методів полягає в тому, що ціна визначається за
кілька етапів.

1. Визначаються витрати підприємства, пов’язані з виробництвом та
реалізацією продукції, тобто розраховується повна собівартість виробів
за Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку
(зокрема, № 16 “Витрати”), затвердженими наказом Міністерства фінансів
України від 31.12.99 № 318. Згідно з цим нормативним документом
собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з
виробничої собівартості продукції, яку буде реалізовано протягом
звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та
наднормативних виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

• прямих матеріальних витрат. Вони включають вартість сировини та
матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, напівфабрикатів та
комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка
може бути зарахована до конкретного об’єкта витрат;

• прямих витрат на оплату праці. До них належать заробітна плата і
виплати працівникам, що займаються виробництвом продукції, виконанням
робіт або наданням послуг, що можуть бути зараховані до конкретного
об’єкта витрат;

• інших прямих витрат. Вони складаються з інших виробничих витрат, які
можуть бути зараховані до конкретного об’єкта витрат. Зокрема, це
відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових
паїв, амортизацію тощо;

• загальновиробничих витрат, що поділяються на постійні та змінні.
Перелік і склад цих витрат встановлює безпосередньо підприємство. Так,
до постійних належать загальновиробничі витрати, пов’язані з
обслуговуванням і управлінням виробництвом, вони

залишаються незмінними або змінюються неістотно при зміні обсягів
діяльності. Постійні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з
використанням бази розподілу (робочих годин, заробітної плати, обсягу
діяльності при нормальній потужності). Нерозподілені постійні
загальновиробничі витрати входять у собівартість реалізованої продукції
(робіт, послуг) у період їх виникнення. При цьому загальна сума
розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не
може перевищувати їх фактичного розміру. До змінних належать
загальновиробничі витрати, пов’язані з обслуговуванням та управлінням
виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо)
пропорційно до зміни обсягів діяльності. Ці витрати розподіляються на
кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (за фактичною
потужністю звітного періоду). У свою чергу, витрати, що пов’язані з
операційною діяльністю і не входять у собівартість реалізованої
продукції, поділяються на витрати адміністративні, зі збуту та ін.

2. До визначених витрат підприємства додається запланований розмір
прибутку. По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія
ринкової економіки. Простота цієї категорії полягає в тому, що прибуток
є стрижнем і основною рушійною силою ринкової економіки, основним
стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже
складна, що зумовлюється багатьма чинниками. Загалом прибуток відбиває у
грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він
визначається як різниця між сукупними доходами та сукупними витратами у
процесі здійснення господарської діяльності. В умовах ринкової економіки
прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим
показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток
для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва, підвищення
добробуту власників підприємства та його працівників.

Разом повна собівартість виробу і прибуток підприємства становлять
виробничу ціну підприємства.

3. До складових ціни виробу належать також податкові платежі, що не
входять у повну собівартість та прибуток підприємства. Зокрема, це
податок на додану вартість і акцизний збір. Акцизний збір є непрямим
податком, який встановлюється на високоприбуткові та монопольно
виготовлювані товари (продукти) і включається в ціну цих товарів.
Законодавчими документами для сплати цього податку є Закон України “Про
акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15 вересня
1995 р. № 329/95-ВР (зі змінами та доповненнями) та Декрет Кабінету
Міністрів України “Про акцизний збір” від ЗО квітня 1993 р. № 43-93 (із
змінами та доповненнями). Платниками податку є організації та
підприємства всіх форм власності та відомчої підпорядкованості, їх філії
та інші підрозділи, які розміщуються і діють на території України від
власного імені, юридичні особи, що здійснюють виробничу діяльність, і
особи, що займаються на території України підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи. Об’єктами акцизного збору є обороти з
реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного
виробництва, так і завезених з інших територій, а також обороти з
реалізації товарів для промислової переробки, що реалізуються без оплати
вартості в обмін на інші товари. Акцизний збір сплачується з обороту з
продажу цих товарів і визначається платником самостійно виходячи з
вартості фактично реалізованих товарів та встановлених ставок
оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в Державний бюджет.
Акцизний збір сплачується тільки один раз і, як правило, виробниками. В
окремих випадках платниками цього податку є торговельні підприємства,
які отримують підакцизні товари з-за кордону і потім реалізують їх на
території України. Ці підприємства стають платниками податку як перші,
що отримують цей товар. Ставки податку встановлюються залежно від виду
виробу (наприклад, на каву ставки податку значно нижчі, ніж на горілку),
місця виробництва (в Україні чи за кордоном: на продукцію вітчизняних
виробників ставки значно нижчі, ніж на продукцію, що виробляється за
кордоном). Ставки встановлюються у двох варіантах: у відсотках до
вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у
відсотках, обмежений) і в кількісному розмірі до одиниці виробу
(одиницею оцінки при цьому визначається єдина європейська валюта —
евро).

Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підакцизних
товарів і подання податкової декларації в державну податкову
адміністрацію. При цьому за двома групами товарів — алкогольними та
тютюновими — діє окремий порядок сплати акцизного збору. За цими групами
товарів сплата здійснюється авансовим методом. Виробник або торговельне
підприємство, яке планує завезти товари з-за кордону і в подальшому
реалізовувати їх на території

України, повинно спочатку купити акцизні марки і наклеїти їх на ці
вироби. Реалізація алкогольних та тютюнових виробів без акцизних марок
забороняється на всій території України.

Другою складовою ціни є податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий
податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі
виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Підставою для сплати цього податку є Закон України “Про податок на
додану вартість” від 3 квітня 1997 р. (з подальшими змінами та
доповненнями). До платників цього податку належать усі підприємства та
організації, які відповідно до законодавства України здійснюють
виробничу та комерційну діяльність, індивідуальні та приватні
підприємства, які виробляють та реалізують на території України товари
(роботи) і надають послуги від власного імені, а також спільні та
іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на
території України. Об’єктами оподаткування є обороти з реалізації
товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базу
оподаткування становлять операції з продажу товарів (робіт, послуг), які
визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, визначеної за
вільними або регульованими цінами (тарифами), з урахуванням акцизного
збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів),
за винятком ПДВ, що входить у ціну товарів згідно із законами України з
питань оподаткування. Згідно з чинним законодавством України діє дві
ставки ПДВ: для більшості операцій — 20 % і пільгова ставка 0 %. При
плануванні ціни виробу новостворена вартість збільшується на 20 % і
додається до ціни, за якою цей виріб придбано у попереднього
підприємства. При визначенні ПДВ до сплати сукупний розмір виручки від
реалізації продукції (робіт, послуг) помножується на коефіцієнт 0,1667
(або ця сума ділиться на 6) і з нього відраховується податковий кредит,
тобто ПДВ, який був сплачений раніше попереднім підприємством. Водночас
існують певні особливості при сплаті ПДВ за товари, що експортуються.

Податок на додану вартість сплачується у строки, які визначаються чинним
законодавством та нормативними документами. Відповідальність за
додержання строків сплати і достовірність даних, що вказуються в
податковій декларації, несе платник податку. Порядок сплати і розрахунок
ПДВ визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними
актами Кабінету Міністрів України, Податкової адміністрації України та
Міністерства фінансів України.

Одним з елементів відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це
частина ціни товару, що може впроваджуватись підприємствами-виробниками
з метою стимулювання підвищеного інтересу підприємств-продавців до
реалізації продукції підприємства-виробника. Цінові знижки мають
добровільний характер і не є обов’язковими. Розглянемо найпоширеніші з
них.

• Дилерська Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам)
з метою стимулювання підвищення обсягів реалізації продукції
підприємства і знаходження нових підприємств-реалізаторів.

• Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Під цією
ціновою знижкою розуміється зменшення ціни товару для споживачів, які
купують його у великій кількості, тобто на кожну подальшу партію товару
підприємство-виробник зменшує відпускну ціну. Так, у разі придбання
підприємством-споживачем партії товару обсягом 50 одиниць встановлюється
ціна 100 грошових одиниць за одиницю виробу. Якщо споживач купує 100
одиниць товару, то відпускна ціна товару знижується на 2 %, якщо він
купує 150 одиниць, ціна знижується вже на 4 % і т. д.

• Знижка за платежі готівкою. Незважаючи на назву така знижка не
стосується форми платежу. Під цією знижкою розуміється зменшення ціни
товару для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Прикладом є
умова “2/10 нетто 30”. Це означає, що оплату треба здійснити не пізніше
30 днів з моменту придбання товару. Якщо оплату здійснено через 10 днів,
сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцю,
який виконує цю умову. Це сприяє поліпшенню стану розрахунків покупця з
продавцем і зменшенню витрат, пов’язаних зі стягненням виданих кредитів
і безнадійних боргів.

• Функціональні Надаються торговельним або іншим підприємствам
товароруху, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання і
обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до одержаних послуг різних
учасників каналів збуту.

• Сезонні знижки. Під цією знижкою розуміється зниження ціни для
споживачів, які купують товари і оплачують послуги в міжсезонний період.
Це дає змогу виробнику-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації
впродовж року.

• Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує
партію товару вперше. Якщо ринок насичений, виробник не може чітко
визначити попит на свій новий виріб, тому він пропонує знижку на цей
товар для стимулювання інтересу реалізатора до продажі цього товару.

• Експортні. Надаються іноземним партнерам за товари, що реалізуються за
кордон.

• Особисті. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів.

• Закриті Поділяються на внутрішньо фірмові та внутрішньо-регіональні.
Перші поширюються тільки на підрозділи і філії підприємства, другі — на
певній території.

• Залікові знижки. Під заліковими розуміються інші види знижок у
прейскурантних цінах. Наприклад, це може бути товарообмінний залік:
зменшення ціни на новий товар за умови здачі старого товару. Ця знижка
найчастіше застосовується при торгівлі автомобілями і окремими товарами
тривалого користування. Зазначені й інші види знижок застосовуються в
економіці України. За умови поглиблення ринкових відносин сфера дії
знижок розширюватиметься і їх кількість збільшуватиметься.

Загалом усі перелічені елементи — виробнича ціна, акцизний збір, цінові
знижки і ПДВ — становлять відпускну ціну товару, тобто таку, за якою
виріб передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

Методи визначення ціни за попитом споживачів полягає в такому.
Насамперед визначається попит споживачів на конкретний виріб з
урахуванням його цінності та корисності. З огляду на попит і можливість
задоволення вимог споживачів визначається відповідний сегмент ринку і
ціна на ньому. Виходячи з цієї ціни підприємство розраховує прибуток,
який планує отримати, і мінусує його з ціни виробу. Частина ціни, що
залишається, є собівартістю виробу, яка порівнюється з калькуляцією
сукупних витрат, у тому числі й податковими платежами. Після таких
розрахунків робиться висновок про ефективність і доцільність виробництва
тієї чи іншої продукції і розробляються відповідні заходи щодо політики
ціноутворення.

Існують також методи розрахунку ціни за точками ліквідації,
беззбитковості та мінімальної прибутковості. Загалом точка ліквідації
становить мінімальний обсяг випуску продукції, що дає змогу підприємству
відшкодувати тільки умовно-постійні витрати. Ця точка визначається за
формулою

де УПВ — умовно-постійні витрати, тобто такі, що не залежать від обсягів
діяльності підприємства; Ц — ціна виробу. Звідси ціна виробу в точці
ліквідації

Точка беззбитковості — це такий обсяг виробленої та реалізованої
продукції, при якому розмір отриманого доходу дає змогу підприємству
повністю відшкодувати всі витрати. Ця точка розраховується за формулою

де ПЗВ — питомі змінні витрати на одиницю виробу, що залежать від
обсягів діяльності підприємства.

Звідси ціна виробу в точці беззбитковості

Під точкою мінімальної прибутковості розуміється такий обсяг
виробництва, при якому розмір отриманого доходу дає змогу не тільки
відшкодувати всі витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією
продукції, а й отримати додатковий прибуток після сплати всіх податкових
платежів, що задовольняє уявлення власника підприємства про мінімальний
рівень прибутковості на вкладений капітал. Мінімальний рівень
прибутковості залежить від відсоткової ставки національного, а
відповідно й комерційних банків на вкладений капітал у теперішній час.
Це зумовлюється тим, що власник капіталу не зацікавлений у капіталізації
власного капіталу, якщо отриманий чистий прибуток за результатами
діяльності підприємства буде менший, ніж сума, яку б він отримав за
вкладені гроші в комерційних банках або якби придбав на ці гроші цінні
папери. Оскільки мінімальний рівень прибутку визначає безпосередньо
власник капіталу,

формули точки мінімального рівня прибутковості й відповідно ціни товару
в цій точці мають такий вигляд:

де К — розмір капіталу, який має власник; МРП — мінімальний рівень
прибутковості, який визначає власник капіталу; СПП — ставка податку на
прибуток на момент здійснення розрахунків, що діє в державі.

Список використаної літератури

Герасименко В. В. Ценовая политика фирмы. — М.: Финстат-информ, 1995.

Ерухимович И. Л. Ценообразование: Учеб.-метод, пособие. —К.: МАУП, 1998.

Есипов В. Е. Ценообразование на финансовом рынке: Учеб. пособие. — СПб.,
2000.

Левшин Ф. М. Внешнеторговые цены. — М.: Внешторгиздат, 1990.

Левшин Ф. М. Мировой рынок: конъюнктура, цена, маркетинг. — М.:
Междунар. отношения, 1993.

Липсиц И. В. Коммерческое ценообразование. — М., 1997.

Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. — К.:
МАУП, 2004.

Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. — СПб.: Питер, 2001.

Савченко А. Г., Яремчук А. Г. Плановое ценообразование. — К.: Выщашк.,
1984.

Слепое В. Л. Ценообразование. — М., 2001.

Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика. — К.; Вид-во КНЕУ, 2001.

Уткин Э. А. Цены, ценообразование, ценовая политика; Учебник. — М.;
Тандем, 1997.

Цацулин А. Н. Цены и ценообразование в системе маркетинга: Учеб.
пособие. — М.; Филинъ, 1998.

Ценообразование и рынок; Пер. с англ. / Под общ. ред. Е. И. Лунина. —
М.; Прогресс, 1992.

Ценообразование: Учеб. пособие /Под ред. проф. И. К. Салимжа-нова. — М.;
Финстатинформ, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020