Реферат на тему
Важелі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Держава повинна забезпечити експортерам протекціоністський захист на
всіх рівнях: юридично-правовому (за допомогою законодавчих актів, митних
бар’єрів), міжнародно-політичному та рекламно-пропагандистському. Вона
має організувати кредитування й підтримку експортерів
конкурентоспроможних на світовому ринку товарів, створити орган зі
страхування експортних операцій та інвестицій, що додасть впевненості й
сміливості нашим експортерам, які виходять на світові ринки. Дуже
важливим і ефективним чинником має стати фіскальна політика держави в
зовнішньоекономічній діяльності. Податкові пільги щодо експорту
продукції машинобудування та сприятливе митне регулювання слід поєднати
з державним стимулюванням інвестицій науково-дослідних робіт, що
здійснюються з метою впровадження у виробництво конкурентоспроможних
товарів і технологій. Підтримка й заохочення українського експортера,
захист економічних інтересів України мають стати визначальними в її
зовнішньоекономічній діяльності.
Треба створити розгалужену систему зовнішньоторговельних організацій,
представництв, торгових домів, які б займалися проблемами просування
товарів на світові ринки, рекламою, виставками та реалізацією продукції
українських підприємств. Створення й розвиток інфраструктури зовнішньої
торгівлі покладено на Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та
торгівлі України.
Потрібні відповідні фінансові структури та механізм вирішення питання
щодо надання Україною цільових кредитів у національній валюті зарубіжним
державам і підприємствам під закупівлю вітчизняної продукції. Цільові
кредити сприятимуть експорту вітчизняної продукції та просуванню наших
товарів на нові ринки збуту, підвищенню попиту на них. Кредити треба
повертати з процентами, бо, надаючи іноземним партнерам цільовий кредит
для закупівлі продукції наших підприємств, ми перекладаємо на їх плечі
частину проблем з підтримки та інвестування вітчизняних
товаровиробників. Крім того, кредитування іноземних споживачів
національною валютою сприятиме досягненню її зовнішньої конвертованості.
Необхідний також продаж наших товарів за національні валюти замовників,
якщо експортерам буде надано право купівлі товарів за цю валюту в
країні-імпортері. Для реалізації цього способу треба створити
двосторонні банки, метою яких повинно стати досягнення
взаємокон-вертованості національних валют партнерів.
Зовнішньоекономічна діяльність України має бути такою, щоб експорт та
імпорт товарів і послуг відповідали стратегічним інтересам держави й
були економічно вигідні для власних виробників, а відрахування до
державного валютного фонду забезпечували покриття загальнодержавних
потреб і сплату внутрішнього та зовнішнього боргу України.
Розвиток експорту — це основне джерело надходження капіталу в Україну;
йому держава повинна приділяти особливу увагу.
Складні проблеми, які стоять перед економікою України,— це дефіцит
бюджету, заборгованість підприємств по платежах у бюджет, що є
результатом незбалансованості податків, а також тіньової економіки.
Необхідно здійснювати заходи щодо виведення України з глибокої кризи,
серед яких важливе місце посідає всебічна підтримка вітчизняного
товаровиробника й національного виробництва. З метою зменшення
неконтрольованого експорту заборонено вивезення шкір великої рогатої
худоби, прийнято пакет документів щодо захисту підприємств металургійної
промисловості від вивезення за кордон брухту чорних металів, захисту
вітчизняної вугільної промисловості ввізним податком від дешевшого
імпортного вугілля, про податкові пільги вітчизняним товаровиробникам,
державну підтримку експортерів (повернення ПДВ на експорт). За рахунок
зняття подвійного оподаткування собівартість продукції в металургії,
сільському господарстві, переробній промисловості, машинобудуванні,
енергетиці зменшиться на одну третину.
Завдяки економічним реформам і реструктуризації промисловості
створюються сприятливі умови для припливу іноземних інвестицій.
До найбільш впливових інструментів зовнішньоекономічної діяльності
належать державні митно-тарифні системи.
Мита поділяють на фіскальні та протекціоністські. Мета фіскальних мит —
забезпечити надходження в бюджет, тому вони невисокі й охоплюють
невелику групу товарів. Протекціоністські мита використовуються для
захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.
Величина мита залежить від країни. Антидемпінгові мита використовують
при оподаткуванні товарів, що продаються за цінами, нижчими від їхньої
нормальної вартості. Каральні мита мають відверто дискримінаційний
характер і ведуть до загострення відносин між країнами. Митний тариф —
систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
оподатковуються.
Основними формами кількісних обмежень є квотування та ліцензування.
Квотування — це дозвіл на ввезення іноземних товарів лише певної
кількості й у певний період часу. Ліцензування означає, що імпортер або
експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл
(ліцензію) на ввезення або вивезення товарів.
Імпортні податки запроваджуються для підвищення ціни на товари. До
імпортних податків, що широко застосовуються державою (крім мита),
належать імпортні депозити, а також численні адміністративні,
прикордонні та інші стягнення з імпорту.
Водночас держава проводить інтенсивні дії для підтримки експорту. До них
належать пряме й непряме субсидування, надання державних експортних
кредитів. У випадку зростання дефіциту торговельного балансу держава,
стимулюючи експорт і обмежуючи імпорт, сприяє скороченню товарного
дефіциту.
Головний момент валютного регулювання — це валютний курс національної
грошової одиниці.
Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних курсів: 1)
система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї
національної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією; 2)
система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні валютних
курсів у результаті коливань попиту й пропозицій перешкоджає державне
втручання. Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що
в кінцевому підсумку зникають дефіцити й активи платіжних балансів, але
поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів,
дана система може породити серйозні проблеми:
1) невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довгострокових
контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі
сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;
2) умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні
інтернаціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні
в доларах буде означати, що Україна повинна експортувати більший обсяг
товарів і послуг для фінансування певного обсягу імпорту із США;
3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впливати
дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливання курсу можуть
викликати депресію в галузях, що виробляють товари на експорт. Якщо курс
гривні падатиме, з’являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт,
піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться
експорт, збільшиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться
інфляція.
Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з метою усунення
недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава
для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно
втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів
такого втручання:
1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів
з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу
національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс
валюти може змінюватися в установлених межах.
2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками.
Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот,
субсидування деяких експортних товарів. Головна проблема, яка виникає
при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі,
деформується її структура.
3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимогу про продаж
йому всієї валюти, отриманої експортером. Після цього він, у свою чергу,
розподіляє, або раціонує, цей невеликий запас валюти між різними
імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту.
Негативним наслідком такого контролю є порушення зв’язків, які склалися,
дискримінація окремих імпортерів.
4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад
податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти,
обмежується попит на імпортні товари та ін.
Загалом система регульованих національними банками плаваючих валютних
курсів (з метою недопущення різних стрибків) визнана як переважна в
налагодженні раціональних міжнародних зв’язків.
Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішенні
центрального питання економічного життя: що виробляти, скільки й для
кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.
Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво країн, які
значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних
балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні
форми й засоби державного регулювання застосовуються в процесі
здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи
зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної
торгівлі.
Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо
надходження в країну іноземних товарів, проте ніколи не вдавалося
проводити її на практиці. Прихильники цієї політики — країни, які здатні
перемагати в конкурентній боротьбі.
Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат,
світова економіка може досягти більш ефективного використання ресурсів і
вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної
торгівлі ще й досі існує практика протекціонізму.
Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від
іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо
зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку
реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції,
може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.
Існують такі протекціоністські заходи:
а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту
вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими
надходженнями від податків;
б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену
кількість;
в) нетарифні бар’єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від
імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів.
Наприклад, Великобританія заборонила імпорт вугілля, Норвегія до 1984 р.
забороняла імпорт продовольства з метою збереження національної галузі.
Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи висуваються на
підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист
галузей, пов’язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського
господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої
робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування
тарифів, квот та інших бар’єрів робить імпортні товари й послуги
дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.
До важливих важелів державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності належить і регулювання міжнародної міграції робочої сили,
тобто переміщення працездатного населення, зумовленого економічними
причинами. Обсяг міграційних потоків регулюється з урахуванням
професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили.
Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих
спеціалістів.
Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило,
узгоджується з нормативними актами Міжнародної організації праці та
закріплюється регіональними чи двосторонніми угодами (у 1994 р. така
двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах
Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.
В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовнішньоекономічну
діяльність покладаються особливі завдання. Для України першочерговим
завданням у галузі зовнішньоекономічних зв’язків стає інтеграція у
світову економіку.
Список використаної та рекомендованої літератури
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.
Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 1997.- 60 с.
Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.—
2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.
Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его
разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.
Кравченко Ю. И., Цыба Г. F. Прогнозирование и планирование
макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр “Сербо”, 1997.—
189 с.
Кулян В. Р., Юнькова ? А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.—
68 с.
Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В.
Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.
Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування
// Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.
Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель
економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.
Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И.
Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.
B. ?. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.
Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А.
Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.
Типовая методика разработки техпромфинплана производственного
объединения (комбината), предприятия.— М.: Экономика, 1979.— 448 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
