Схема розміщення продуктивних сил як специфічна форма передпланових досліджень (реферат)

Реферат на тему:

Схема розміщення продуктивних сил як специфічна форма передпланових
досліджень

В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил
здійснюватиметься відповідно до тих законів, які дозволять досягти
максимального економічного й соціального ефекту за мінімальних витрат.
Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу
протизатратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат.
Велику роль у цьому відіграє й раціональне розміщення продуктивних сил
щодо екологічної обґрунтованості доцільності нового виробництва,
оптимізації міжгалузевих зв’язків тощо. Аналіз сучасного розміщення
продуктивних сил України дає підставу говорити про необхідність його
вдосконалення.

Основним методом економічного обґрунтування територіально-комплексного
розвитку й розміщення продуктивних сил країни та її економічних районів
є розробка так званих територіальних схем. Це — передпланові (прогнозні)
наукові дослідження економічного розвитку окремих територіальних
одиниць, які розробляються на 15 і більше років. У них визначаються
основні показники економічного й соціального розвитку регіонів,
забезпечення комплексного використання природних ресурсів, розв’язання
соціальних, економічних та екологічних проблем.

Територіальні схеми розміщення продуктивних сил складаються з таких
розділів:

а) аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку регіону;

б) оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого
розвитку продуктивних сил та їх розміщення;

в) обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та
комплексного розвитку економіки;

г) обґрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону
(економічного району);

д) висновки та оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропорцій
подальшого розвитку та розміщення продуктивних сил.

У першому розділі аналізується рівень соціального та економічного
розвитку за попередні 15—20 років, установлюється відповідність
досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і їх розміщення економічним
і природним умовам та ресурсам, раціональному поділу праці; виявляються
диспропорції, негативні процеси та явища, проблемні питання розвитку.

У цьому розділі аналізуються: показники фондоозброєності, фондовіддачі,
продуктивності праці в галузях економіки, а також виробництва основних
видів продукції в натуральних величинах; обсяги капітальних вкладень,
співвідношення темпів зростання заробітної плати й продуктивності праці,
ефективність капітальних вкладень і матеріальних витрат, рентабельність
і т. ін.; особливості міжрайонних і внутрішньорайонних зв’язків.

При цьому обов’язково з’ясовуються тенденції зміни пропорцій між
виробничими та невиробничими галузями, зміни у співвідношенні
виробництва й споживання в самому регіоні, а також
транспортно-економічні зв’язки.

Крім основних техніко-економічних показників необхідно насамперед
проаналізувати соціальний розвиток регіону, особливо рівень життя
населення, забезпечення житлом, об’єктами культурно-побутового
призначення, охорони здоров’я, освіти, дошкільними закладами тощо.

Одночасно визначається науковий потенціал, оцінюється територіальна
структура господарства, розміщення наукових закладів, їх відповідність
виробничій спеціалізації регіону, кількість і характеристика наукових
кадрів тощо. Виявляються диспропорції й упущення у розміщенні
продуктивних сил, резерви й можливості вдосконалення розвитку регіону на
перспективу.

У другому розділі вивчаються природні передумови, які характеризують
стан земельних, водних, лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів.
Земельні угіддя оцінюються й класифікуються за своєю якістю з
урахуванням форм власності й типів угідь. Установлюються площі земель,
які можна використовувати в різних сферах господарювання
(сільськогосподарському, промисловому, будівництві житла тощо).

Водні ресурси оцінюються з урахуванням потреб води як для населення, так
і для економіки регіону. Обсяг водоспоживання визначається на основі
фактичного забору води категоріями споживачів. Разом із цим
обґрунтовуються заходи щодо комплексного використання й охорони водних
ресурсів.

Аналізується стан лісового фонду, його розміщення, якісна структура
(хвойні, твердо- та м’яколистяні, спілі, переспілі ліси тощо). При цьому
розрізняють ліси захисного й заповідного характеру.

Установлюють обсяг можливого вирубування деревини, перспективи
використання лісових ресурсів, їх охорону. Провадиться економічна оцінка
мінеральних і паливних ресурсів.

Мінеральні й паливні ресурси оцінюються згідно з даними балансів
корисних копалин за категоріями А + В + С1. Проводиться
гео-лого-економічна оцінка родовищ, аналізуються техніко-економічні
показники видобутку й комплексного використання сировини.

Трудові ресурси оцінюються на основі аналізу демографічних показників
для адміністративно-територіальних одиниць регіону. Потребу в трудових
ресурсах визначають залежно від обсягу перспективного зростання
виробничих та інших підприємств регіону з урахуванням змін
продуктивності праці.

У третьому розділі розробляється концепція подальшого розвитку регіону,
вирішення соціальних і економічних проблем.

Основним завданням цього розділу є визначення структури й спеціалізації
економіки регіону, оскільки від його виробничої спеціалізації залежить
переважний розвиток деяких галузей виробництва на основі ефективного
використання природних, економічних і соціальних умов та ресурсів
території.

Обґрунтування виробничої спеціалізації та комплексного розвитку
економіки регіону здійснюють у кількох варіантах, окремими стадіями.
Спочатку спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки
природно-ресурсного потенціалу й соціально-економічних умов регіону.
Потім уточнюють розрахунки на основі галузевих і міжгалузевих
економічних розрахунків — територіальних балансів. Необхідно також
урахувати економічний стан навколишнього середовища й транспортний
фактор.

На основі балансових розрахунків визначають нестачу деяких видів
ресурсів; обґрунтовують можливості та ефективність їх увезення
(вивезення) або імпорту (експорту) з інших районів і країн, а також
можливості заміни менш дефіцитними ресурсами.

Обсяг розвитку невиробничої сфери (житлово-комунального господарства,
побутових послуг, торгівлі, харчування, освіти, культури, охорони
здоров’я, соціального забезпечення тощо) розраховують згідно з діючими
нормативами. Розвиток і розміщення галузей невиробничої сфери спрямовані
на зменшення територіальних відмінностей у рівні життя населення,
стимулюванні закріплення трудових ресурсів у районах їх дефіциту.

У четвертому розділі розглядаються питання, взаємопов’язані з
розміщенням підприємств різних галузей на території району з
перспективою формування й розвитку територіально-виробничих комплексів
(ТВК).

У цьому розділі здійснюється економічне районування: визначають ТВК,
промислові зони й вузли, інші територіальні угруповання. Виділяють
території, на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у
зв’язку з великим забрудненням природного середовища) або, навпаки, на
яких є умови для нового будівництва великих підприємств, населених
пунктів. У кожному ТВК розробляють схеми його формування й розвитку з
урахуванням досліджень регіональних схем.

На основі цих досліджень формується перелік найважливіших територіальних
проблем регіону, для яких необхідні цільові комплексні територіальні
програми та інші методи регулювання.

У п’ятому розділі визначаються основні показники розвитку та розміщення
продуктивних сил регіону: трудові ресурси, сукупний суспільний продукт,
національний доход, структура економіки, капітальні вкладення, основні
виробничі фонди, темпи зростання, товарна продукція; основні показники
розвитку промисловості, сільського господарства (його основних галузей),
транспорту, невиробничої сфери; важливі об’єкти нового будівництва,
зрушення в розміщенні продуктивних сил і регіонів. Формують основні
висновки про розвиток економіки регіону. Зрештою оцінюється економічний
ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил.

Для оцінки ефективності виробництва використовуються показники
територіального рівня інтенсифікації виробництва. Вони визначаються
часткою приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці,
фондоозброєності й фондовіддачі. За допомогою індексів їх порівнюють
також з іншими районами, країною в цілому. Крім того, можливе
використання загальних показників ефективності, наприклад зростання
національного доходу на одного жителя, виробництво національного доходу
на 1 грн. витрат, на 1 грн. основних виробничих фондів, матеріальні
витрати на 1 грн. суспільного продукту тощо.

Окремо досліджуються проблеми охорони навколишнього середовища.

У процесі природного, історичного та економічного розвитку в Україні
склалися різні природно-, індустріально- та аграрно-територіальні
комплекси, які у своїй сукупності створюють природно-економічні системи,
що можуть виконувати різні функції. Екологіза-ція розвитку продуктивних
сил в Україні має відігравати домінуючу роль. Вона передбачає комплексне
використання мінерально-сировинних ресурсів, перехід на безвідходні або
маловідходні, безводні або маловодні, бездимні технології, рекультивацію
порушених земель, закладку відпрацьованого підземного простору,
демінералізацію шахтних вод, будівництво очисних споруд, газо- й
пилоулов-лювачів, здійснення комплексу природо-охоронних і
організаційно-господарських заходів, направлених на поліпшення
природного середовища.

Разом з тим досвід зарубіжних країн показує, що на основі комбінування
та кооперування виробництва можна забезпечити комплексне використання
мінерально-сировинних ресурсів і їх глибоку переробку.

Маючи багатогалузеве сільське господарство, Україна повинна мати
відповідне сільськогосподарське машинобудування. Ось чому будівництво
нових і реконструкція діючих заводів, їх спеціалізація на виготовленні
легких, високопродуктивних і технічно досконалих машин і устаткування
для комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів у
сільському господарстві та АПК має стати одним з головних напрямів
удосконалення структури економіки.

Стратегія розвитку продуктивних сил має передбачати розробку та
впровадження Генеральної схеми охорони природи і раціонального
використання її ресурсів, створення загальнодержавної природоохоронної
системи й еколого-економічної експертизи проектів нового будівництва,
удосконалення розміщення галузей промисловості й сільського господарства
з урахуванням екологічної ситуації, яка створилася в Україні, а також
значне поліпшення умов життя та виробничої діяльності населення.

Таким чином, формування виробничо-територіальних комплексів і
промислових вузлів із замкнутим безвідходним виробництвом має стати
основою економічної політики в галузі розвитку продуктивних сил.

Список використаної та рекомендованої літератури

Акофф Р. Планирование будущего корпораций.— ?.: Прогресс, 1985.— 382 с.

Беседин В. Ф. Пути повышения сбалансированности планов.— К.: Тэхника,
1985.— 200 с.

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки в принятии плановых
решений.— М.: Экономика, 1976.— 79 с.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

Деловое планирование (Методы, организация, современная практика): Учеб.
пособие / Под ред. В. М. Попова.— М.: Финансы и статистика, 1997.— 368
с.

Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 1997.- 60 с.

Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.—
2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.

Калина А. В., Осокина В. В. Экономическая теория и практика
хозяйствования.- К.: МАУП, 1997.- 308 с.

Киселева В. В. Плановые расчеты по моделям экономического роста.— М.:
Экономика, 1971.— 95 с.

Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его
разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *