Прогнозування та макроекономічне планування в ринковій економіці (пошукова робота)

Пошукова робота

Прогнозування та макроекономічне планування в ринковій економіці

Зміст

1.1. Система державних прогнозів, індикативних планів та програм
економічного й соціального розвитку України та її регіонів

1.2. Суть, функції та значення прогнозування соціально-економічного
розвитку

1.3. План як інструмент державного регулювання. Автоматизована система
планових розрахунків

Список використаної літератури.

1. Система державних прогнозів, індикативних планів та програм
економічного й соціального розвитку України та її регіонів

Прогноз — це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення.
Прогнозування виявляє процеси, які слід ураховувати в майбутньому
періоді, і дозволяє обґрунтувати заходи щодо активного впливу на них.

Необхідність прогнозування спричиняється тим, що майбутнє невизначене й
ефект багатьох рішень, які приймаються зараз, протягом певного часу не
відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність
процесу прийняття рішень.

Можна навести такий загальновідомий приклад. У більшості країн
складаються та публікуються засобами масової інформації прогнози погоди,
до яких виявляють інтерес працівники сільського господарства,
мандрівники та широкі верстви населення. Якби погода була щодня
однаковою, то такі прогнози не складалися б. Саме мінливість погоди
робить її прогнози потрібними.

Макроекономічні прогнози потрібні уряду, суб’єктам промислової та
фінансової діяльності. Річний бюджет потребує оцінки майбутніх доходів
(включаючи прибутковий податок, податок на додану вартість, податок по
обороту, акцизний збір та ін.) і майбутніх витрат (включаючи допомогу по
безробіттю, державні пенсії, які підлягають індексуванню, витрати
центральних і місцевих органів влади та ін.). Очевидно, що для
планування бюджету серед інших даних необхідно мати оцінки майбутніх
обсягів національного доходу, рівня безробіття, відсоткової ставки та
цін. Також важливі дані про імпорт і експорт, що безпосередньо впливають
на національний доход і разом з грошовою та фінансовою політикою
визначають рівень курсу національної валюти.

Оскільки уряд має формувати економічну політику та несе відповідальність
за забезпечення держави відповідною інфраструктурою, йому потрібні
прогнози. Наприклад, придатність більшості шляхів і тунелів визначається
кількістю доходів та витрат, які залежать від майбутньої інтенсивності
руху, та доходів від реалізації проектів будівництва великих шляхів, бо,
як відомо, різниця в часі (лаг) між прийняттям рішення щодо будівництва
та його завершенням може досягати 10 років. У нашому випадку майбутня
інтенсивність руху є важливим фактором у визначенні пропускної
спроможності шляху й залежить від темпів росту економіки регіону та
країни. Таким чином, прогнози майбутнього стану економіки суттєво
впливають на прийняття рішень.

Загальновідомо, що на фінансових ринках основна увага приділяється
взаємодії між теперішньою та майбутньою вартістю активів. Співвідношення
між короткостроковими та довгостроковими відсотковими ставками, поточний
та майбутній обмінні курси, грошова та фіскальна політика впливають на
фінансовий ринок. Тому в макроекономічних прогнозах намагаються
передбачити розміри названих величин і таким чином вплинути на процес
прийняття рішень.

Використання макроекономічних прогнозів стає дедалі інтенсив-нішим,
починаючи з 1960-х років. У США недержавні організації розробляли
прогнози, основані на моделі Уортона, з 1963 року; у Великій Британії
Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 року. У наступні роки
число прогнозів, які базуються на макроекономічних моделях, значно
зросло. Уже в 1988 р. у Великій Британії нараховувалося понад 100
установ, які займалися макроекономічними прогнозами. Значна кількість
детальних описів багатьох прогнозів не публікується з причин комерційної
таємниці.

Система прогнозування, планування й розробки програм економічного й
соціального розвитку України та її регіонів є важливою складовою
загальної системи державного регулювання економічного й соціального
розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики держави.
Вона ґрунтується на взаємоузгодженні матеріальних, фінансових і трудових
ресурсів у економічному обороті держави з метою досягти найбільшої
ефективності в умовах їх обмеженості. Система складається з прогнозів,
індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади.

Цілеспрямоване функціонування економіки забезпечується державним впливом
на діяльність її суб’єктів шляхом застосування як економічних, так і
директивних методів регулювання розвитку економіки. До директивних
методів належить застосування загальнодержавних норм і нормативів,
державний контракт та державні інвестиції, регульовані ціни на окремі
види продукції та ін.

Складовою частиною системи прогнозування й планування є національні,
галузеві та регіональні програми. Це основний засіб реалізації державної
політики, пріоритетних напрямів економічного, соціального, екологічного,
науково-технічного та культурного розвитку України, концентрації
фінансових, матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів і
координації діяльності підприємств, установ, організацій І громадян з
метою розв’язати найважливіші загальнодержавні проблеми.

Показники системи прогнозування, планування та розробки програм на більш
далеку перспективу коригуються в міру виконання планів чи програм на
близьку перспективу.

Прогнози економічного та соціального розвитку України розробляються на
далекострокову, довгострокову, середньострокову й короткострокову
перспективи. Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної
ситуації, науково-технічного потенціалу, накопиченого національного
багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних
ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії
економічного розвитку. Прогнози розробляються в кількох варіантах з
урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх політичних,
економічних та інших факторів.

Прогнози розробляються в цілому по Україні з виділенням
народногосподарських комплексів, галузей і регіонів, а також за окремими
суспільно значущими сферами економіки та кон’юнктури ринку.

Результати прогнозів економічного й соціального розвитку України та
прогнози кон’юнктури ринку використовуються під час прийняття органами
законодавчої й виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної
політики та під час розробки індикативних планів і державних програм.

1.2. Суть, функції та значення прогнозування соціально-економічного
розвитку

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової
діяльності полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і
тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і
факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки
довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її
реалізації.

Економічне прогнозування слід розглядати як необхідний і важливий
науково-аналітичний етап загального процесу планування. Разом з тим воно
направлене не на розробку конкретних планових заходів, а на
обґрунтування тенденцій розвитку соціально-економічних процесів,
визначення проблем, які необхідно вирішити в майбутньому.

Об’єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші
явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом
економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються
в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду,
що прогнозується.

Прогнозування — це наукове, обґрунтоване системою встановлених
причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення стану та
вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає
оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її
регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в
перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Вихідні прогнози можуть розроблятися державними та недержавними
організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності
припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть
проводитися відповідні консультації з організаціями та підприємствами.

Економічне прогнозування — це спосіб наукового передбачення основних
напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів.
Найважливіші функції прогнозування — це з’ясування основних шляхів і
перспектив еволюції економічної системи, можливих структурних змін у
ній, пріоритетних напрямів соціально-економічного прогресу. Його основою
є вивчення закономірностей розвитку форм власності, можливих змін у їх
структурі.

Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки
та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному
ретроспективному періоді, оцінка об’єктів прогнозування, виявлення
альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, накопичення
наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.

Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент
розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім
неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів,
вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози
економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик
розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру
змін, а в найпростішому випадку — твердження про можливість або
неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок
прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних
теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином
впливає на його результати та можливість його практичного використання.

Для цілей планування використовується система прогнозів, зокрема
демографічних, соціальних, економічних, прогнозів науково-технічного
прогресу, природних ресурсів та ін.

В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою частиною
процесу планування та розробки економічної політики. Він дає змогу
окреслити контури й намітити результати економічного розвитку в
плановому періоді на основі аналізу вихідних умов і очікуваних тенденцій
господарського розвитку, а також намірів уряду в галузі економічної
політики й зовнішньоекономічної діяльності. Більшість наукових методів
планування, які застосовуються в індикативних планах країн ринкової
економіки, пов’язані з розробкою прогнозів. Прогнози, з одного боку, є
обґрунтуванням соціально-економічних рішень, а з другого — допоміжним
засобом визначення планових показників довгострокового та
середньострокового планування в процесі розробки проектів планів.

Прогноз — це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє, і
предмет цих зусиль, зміст наслідків, до яких вони призводять.

Прогноз може бути мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на
рівні підприємства, або макроекономічного рівня, тобто передбачати
сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб’єктів
господарювання.

Робота над прогнозами, дослідженнями та концепціями, які дозволять потім
сформувати плани, зводиться до розробки:

а) довгострокового прогнозу розвитку економіки країни (на 15— 20 років)
та його техніко-економічного обґрунтування;

б) довгострокової перспективи фундаментальних досліджень та головних
шляхів їх забезпечення, розвитку науки й техніки.

Прогнозування на довго- та середньострокову перспективу вимагає
зосередження уваги на формуванні пропозиції як важливої складової
розвитку економіки, її матеріальної та нематеріальної сфер відповідно до
попиту.

Вирішення фундаментальних проблем, які стоять перед Україною
(благополуччя й культури нації, структурної перебудови, екології,
використання найсучасніших технологій, підвищення якості продукції,
виробництва та послуг) неможливе без науково обґрунтованих прогнозів.

1.3. План як інструмент державного регулювання. автоматизована система
планових розрахунків

Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що план — це
відображення та втілення уже прийнятого господарського рішення.

Планування — це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних
шляхів його досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей.
Плани мають відображати всі стадії процесу розширеного відтворення:
виробництво суспільного продукту, його розподіл, оборот і кінцеве
споживання. Плани повинні охоплювати як матеріальне виробництво, так і
всю невиробничу сферу, соціально-культурне та побутове обслуговування —
житлове господарство, охорону здоров’я, народну освіту, науку, культуру
та ін.

На сучасному етапі здійснення радикальної економічної реформи, розвитку
ринкових відносин завдання методології полягає в адаптації планування,
яке сприяє формуванню економічних і соціальних пропорцій, структурних
зрушень, що адекватно відображають соціально-економічну політику на
конкретний період.

Планування — це «зброя» мудрих, передбачливих і кмітливих. Виходячи з
цих міркувань, можна зробити висновок, що планування — це процес
прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддаленішу перспективу.
Тому можна стверджувати, що не будь-яке прийняття рішень є планування.

Розглянемо деякі специфічні особливості планування:

1. Планування — це попереднє прийняття рішень.

2. Потреба в плануванні виникає тоді, коли необхідно одночасно прийняти
безліч рішень, причому різних за своєю складністю та їх
взаємозалежністю. Тому економісти стверджують, що планування — проблема
комплексна. Комплексність випливає з того, що рішення можуть бути не
тільки складними, а й значними. Прийняття цих рішень може бути
одночасним або послідовним. Тому для їх здійснення необхідно залучати
різні органи управління та виробничі колективи. Завдання планування не
можна поділити на незалежні під-завдання, оскільки всі вони
взаємопов’язані. Це означає, що рішення, прийняті на ранніх етапах
процесу планування, повинні враховуватися при виборі варіантів рішень на
подальших етапах, тобто планування потрібно проводити завчасно.

Американський економіст Рассел Акофф стверджує, що планування є не
одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та
кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає його
з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно переглядати раніше
прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь починати діяти, і це
змушує рано чи пізно зупинитися на якомусь варіанті. По-друге, поки
ведеться планування, змінюється й система, для якої воно здійснюється, і
навколишнє середовище, а всі такі зміни повністю врахувати неможливо. Це
комплекс причин, які вимагають постійного коригування й оновлення
планів.

3. Процес планування пов’язаний, з одного боку, із запобіганням
помилкових дій, а з другого — зі зменшенням числа невикористаних
можливостей. Узагальнюючи все вищезазначене, можна дати визначення
поняття «планування».

Планування — це процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов’язаної
сукупності рішень.

Планування як механізм прийняття рішень, а відповідно й управління,
знайшло застосування в усіх сферах людської діяльності. Проте найбільше
воно використовується в економіці.

Планування — це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного
й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів
економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами
суспільної праці. Планування як наука й важлива сфера практичної
діяльності ґрунтується на пізнанні та використанні об’єктивних
економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної
політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та
зовнішні умови розвитку країни.

Планомірна організація суспільного виробництва — важлива функція
держави, засіб забезпечення гармонійно збалансованого розвитку
економіки, раціонального розміщення продуктивних сил, стійких темпів
зростання виробництва та народного добробуту. Планування — це наукове
передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та
результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни,
галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і
підприємницьких структур; взаємопов’язана система заходів, які
забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови
найбільш раціонального використання ресурсів. Планування передбачає
розробку й обґрунтування планових показників, що характеризують розвиток
економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають
взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що
відображають об’єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може
розраховувати суспільство в планованому періоді.

Планування, незалежно від того, довгострокове воно чи короткострокове,
носить науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення й
охоплює всі основні аспекти економічного та соціального розвитку
суспільства, науку, культуру, охорону здоров’я, освіту та ін.

Сутність довгострокового планування розкривається при аналізі та
виявленні перспективних змін у житті суспільства, у розвитку виробничих
сил, науки й техніки. Таким чином, з допомогою науково-дослідницької
діяльності розробляється основа довгострокового управління процесами
відтворення.

Короткострокове планування підпорядковане досягненню певного результату
відповідно до умов, що склалися, та веління часу.

Планування — один з найважливіших інструментів економічної політики й
один з найскладніших і досить важких видів розумової діяльності.

Для того щоб займатися прогнозуванням, плануванням, зокрема
стратегічним, необхідно опанувати основами економічної політики,
володіти аналізом господарської діяльності, знати технологію виробництва
не тільки своєї галузі, а й суміжних з нею. Найбільший ефект досягається
на стику економіки і технології. Розробнику планів, особливо
стратегічних, бажано пройти школу господарської діяльності, починаючи з
майстра дільниці, продовживши її майстром зміни, начальником цеху,
керівником відділу, головним інженером, директором підприємства.

Найважливішими напрямами державного регулювання економіки, а отже й
планування, досягнення рівноваги національного ринку є:

1) антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване
на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції;

2) програмування, що має довгостроковий характер, намагається
цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну
структури економіки, тобто має стратегічні цілі.

Для досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей
використовують:

1) пряме регулювання, яке здійснюється за допомогою прийняття
законодавчих актів і дій виконавчої влади, що ґрунтуються на цих актах;

2) непряме регулювання, основане на використанні різних економічних
важелів (зміни ставки податків, норми процента, надання податкових пільг
та ін.). Економічна роль держави в даному випадку полягає в тому, що
вона забезпечує регулювання суспільного капіталу в цілому.

Антициклічне регулювання передбачає використання таких методів, як
бюджетна та кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою впливу
на платоспроможний попит населення маневрують державними витратами та
податками. Стимулювання попиту, як правило, посилює інфляцію, а
антиінфляційне регулювання посилює застій.

За своєю соціально-економічною сутністю державне регулювання є
здійсненням економічної політики, що означає планомірне вилучення
прибутків, централізоване регулювання пропорцій економіки та темпів її
розвитку. Методами планування є розробка концепцій, прогнозів та
складання загальнонаціональних планів і програм, на основі яких
формується структурна та промислова політика.

В основу довгострокового планування та прогнозування розвитку економіки
країни покладено такі концепції, прогнози та дослідження:

• політико-економічні оцінки розвитку суспільства та його довгострокових
тенденцій;

• дослідження довгострокових цілей та тенденцій соціально-економічного
розвитку країни та світових систем;

• дослідження довгострокових тенденцій розвитку науки та техніки;

• економічні та техніко-економічні дослідження щодо можливостей розвитку
економіки країни на довгострокову перспективу;

• дослідження впливу науково-технічного прогресу на структуру та
кваліфікацію кадрів у виробничій та невиробничій сферах.

Здійснення планомірності не означає комплексності та дирек-тивності,
тобто вона базується на встановлених державою обов’язкових нормах, а не
на орієнтовних показниках і рекомендаціях, що не мають обов’язкової сили
для виконання. Тому таку планомірність називають індикативним
плануванням. У ряді промислово розвинутих країн загальнонаціональні
плани дедалі більше зводяться лише до складання прогнозів без прямого
забезпечення фінансових та інших ресурсів.

Важливими методами державного регулювання економіки є:

1) проведення реформ щодо оподаткування державних підприємств і
підприємств немонополізованого сектора економіки;

2) державне стимулювання науково-дослідних розробок;

3) активна амортизаційна політика;

4) кредитно-грошова політика;

5) здійснення структурної та промислової політики.

Автоматизована система планових розрахунків (АСПР). Розвиток сучасної
економіки, який характеризується застосуванням техніки прогнозування на
всіх рівнях управління, багато в чому зобов’язаний АСПР. Це система
збору, обробки (розрахунків, систематизації, вибірки та ін.), передачі
та зберігання інформації, яка використовується для розробки планів і
контролю за їх виконанням.

АСПР призначається для своєчасної підготовки даних, необхідних для
прийняття планових рішень на народногосподарському, галузевому чи
територіальному рівнях. Усі види робіт здійснюються з широким
застосуванням економіко-математичних методів і електронної
обчислювальної техніки. АСПР забезпечує комплексність розрахунків,
сприяє прийняттю оптимальних рішень, раціоналізації інформаційних
потоків, підвищенню якості й оперативності розрахунків.

До складу АСПР входять функціональні та забезпечувальні підсистеми. У
функціональних підсистемах вирішуються конкретні планово-економічні
завдання, формуються відповідні планові документи та ін. У
забезпечувальних підсистемах розробляються методи й засоби виконання
робіт функціональними підсистемами й умови їх інтеграції та взаємодії.

Список використаної та рекомендованої літератури

Акофф Р. Планирование будущего корпораций.— ?.: Прогресс, 1985.— 382 с.

Бернар И., Колли Ж. К. Толковый экономический и финансовый словарь.
Французская, русская, английская, немецкая, испанская терминология: В 2
т. Т. 1: Пер. с фр.— М.: Междунар. отношения, 1994.— 784 с.

Бернар И., Колли Ж. К. Толковый экономический и финансовый словарь.
Французская, русская, английская, немецкая, испанская терминология: В 2
т. Т. 2: Пер. с фр.— М.: Междунар. отношения, 1994.— 720 с.

Беседин В. Ф. Пути повышения сбалансированности планов.— К.: Тэхника,
1985.— 200 с.

Бесєдін В. Ф. Проект Закону України «Про державне прогнозування,
планування і розробку програм економічного і соціального розвитку
України та її регіонів»: Уточнений за зауваженнями Мінекономіки України
та інших організацій.— К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1996.— 11с.

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки в принятии плановых
решений.— М.: Экономика, 1976.— 79 с.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

Деловое планирование (Методы, организация, современная практика): Учеб.
пособие / Под ред. В. М. Попова.— М.: Финансы и статистика, 1997.— 368
с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *