Поляризація доходів. Вартість життя (реферат)

Поляризація доходів. Вартість життя

Характеризуючи соціальні аспекти розвитку економіки, на які останні два
Кабінети Міністрів України планували зробити основний акцент у
діяльності виконавчої влади на найближчі роки, і як кінцевий результат
мали б покращити добробут населення країни, можна констатувати, що на
сьогодні основні соціальні показники ще далекі від бажаного рівня, а
тенденції їхніх змін не можна вважати позитивно вражаючими.

Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, передусім,
заробітної плати, у кілька разів відстає від росту цін на товари і
тарифів на послуги. За 1990—1999 роки при зниженні ВВП у 2,5 разу,
продуктивності праці — у 1,5 разу, реальні грошові доходи зменшилися у
4,4 разу, реальна пенсія — у 6,5 разу, реальна заробітна плата — у 4
рази (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка індексів реальної заробітної плати

(темп приросту за рік), %

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

-40,1 -15,2 -10,6 -3,4 -3,4 -3,84 -8,9 -0,9

Джерело: Україна за роки незалежності 1991—2001. // К.: Адміністрація
Президента України, 2001. — С. 241.

У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення:
значне скорочення частки оплати праці — з 70,7 % у 1990 р. до 48,9 % у
2000 р., зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій — відповідно
з 15,8 % до 21 %. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1 % у
1990 р. і 20 % у 2000 р.

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 р.
середній дохід 10 % найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував
відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 році — вже у 67 разів.
10 % населення України концентрують сьогодні 40 % доходів всього
населення країни, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів
мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами
призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві.

Майже чверть працівників отримують заробітну плату, нижчу за межу
бідності, а близько 70 % — меншу за прожитковий мінімум. За
підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б
прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824
грн. У грудні 2000 р. таку зарплату отримали менше 6 % працюючих, а
середня зарплата за грудень 2000 р. (296 грн) складала 36 % цієї
величини. Розмір середньомісячної номінальної заробітної плати протягом
2000 р. становив 45 доларів США, що нижче відповідних показників
Казахстану в 2,1 разу, Росії — 1,8 разу, Білорусі — у 1,6 разу.

Серед найважливіших причин, які зумовили різке падіння реальної
заробітної плати, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і
послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку
трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, масові й
довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального
безробіття. Загроза безробіття змушує людей погоджуватися на мізерну
заробітну плату, навіть із затримками.

Дійсно, як відзначає Уряд, заборгованість із заробітної плати зменшилась
на 1,5 млрд гривень, або на 23 %, і станом на 10 січня 2001 р. становила
4,9 млрд гривень; для працівників бюджетної сфери заборгованість із
заробітної плати скоротилася протягом року на 280 млн гривень, або на
51,7 %, і становила 262 млн гривень. Але за тими ж статистичними даними,
відповідно, 75 % і майже 50 % заборгованості по зарплаті у вказаних
сферах залишилися непогашеними. Крім того, заборгованість була погашена
за номіналом боргу попередніх років без врахування інфляції, яка
відбувалася останніми роками. У складі кредиторської заборгованості
виробничих підприємств заборгованість із заробітної плати (разом з
нарахуваннями) складає 6,3 млрд гривень, а по розрахунках разом з
бюджетом — 21,1 млрд гривень.

Позитивні тенденції розвитку економіки у 2001 р. сприяли певному
поліпшенню становища. За січень—липень 2001 р. реальні грошові доходи
громадян збільшилися на 8,7 %, порівняно з відповідним періодом 2000 р.
У липні 2001 р. середня заробітна плата становила 327,31 грн і зросла в
номінальному вимірі на 37,2 %, порівняно з липнем 2000 р., та на 29,2 %
з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців 2001 р. зросла на
17,7 % проти відповідного періоду 2000 р.

Проте, незважаючи на ці позитивні тенденції, істотних зрушень на краще
не відбулося. За січень–липень 2001 р. не виплачено 7,4 % нарахованої
заробітної плати, причому більше 2/3 боргів накопичено у двох галузях:
вугільній промисловості, машинобудуванні та металообробці. Станом на
серпень 2001 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати склала
3,9 млрд гривень. Незважаючи на титанічні зусилля двох складів уряду, за
період з липня 2000 р., тобто за 13 місяців, суму заборгованості вдалося
зменшити лише на 11,8 %, а у промисловості — на 2,2 %. Дві третини
заборгованості припадає на підприємства недержавної форми власності, що
засвідчує низьку ефективність державного регулювання трудових відносин.
За терміном найтривалішу заборгованість із зарплати серед усіх галузей
економіки має сільське господарство: більш ніж половині працівників
зарплату не виплачено за півроку і більше.

У більшості галузей нарахована заробітна плата суттєво нижча від рівня
середньої зарплати по країні. Найвищим є рівень оплати праці у сфері
фінансування, кредитування та страхування (813,9 грн), найнижчим — у
бюджетній сфері. Співвідношення між мінімальною і максимальною
заробітною платою в галузях економіки за 2000 р. становило 6,5 разу, у
той час як у 1990 р. — 2,5 рази. Як і раніше, значна частина оплати
праці здійснюється у натуральній формі. У 2000 р. працівникам було
сплачено продукцією 3,5 млн грн (11,2 % нарахованої заробітної плати), а
за січень—липень 2001 р. — 1,4 млрд грн Працівникам сільського
господарства у липні 2001 р. продукцією сплачено 98 % (!) нарахованої
заробітної плати.

Заборгованість з пенсій в Україні на початок 2001 р. складала 1,3 млрд
гривень. З 1 грудня 2000 р. розпочато підвищення розмірів пенсій.
Загальна сума коштів, які планувалося спрямувати на підвищення пенсій у
2001 р., становила 2,2 млрд гривень. Підвищення пенсії стосувалося 13,8
млн пенсіонерів, а загальне підвищення розміру пенсії становитиме
близько 24 %. Фактично ж підвищення пенсій буде компенсувати втрати
пенсіонерів в результаті інфляції попередніх років. І ці два процеси —
підвищення пенсій та погашення заборгованості з заробітної плати будуть
відбуватися на тлі інфляції, новий виток якої попереду. Середній розмір
призначеної пенсії у жовтні 2000 р. складав лише 73,3 грн на місяць, а
її купівельна спроможність порівняно з 1999 р. знизилася майже на 20 %.
Співвідношення між середнім розміром пенсії й середньою заробітною
платою працівників, зайнятих у галузях економіки, знизилося з 39 % у
1999 р. до 31,4 % у листопаді 2000 р. Підвищення розмірів пенсій, лише
якоюсь мірою компенсує втрати від інфляції 2000 р. і поперідніх років.

Зниженню рівня життя населення сприяє поширення безробіття — перехід
працюючих до категорії безробітних з відповідним зменшенням рівня доходу
та перебування у цьому стані досить тривалий час. Вже у 2000 р., за
даними щоквартальних обстежень домогосподарств, рівень безробіття
населення України склав 11,7 % проти 10,2 %, за тими ж даними 1999 р.,
що майже у 3 рази перевищує офіційний. Прогнозні розрахунки, зроблені
Інститутом реформ, передбачають зростання навіть офіційного рівня
безробіття, який, враховуючи вказане співвідношення офіційного та
неофіційного показників, буде значно вищим. Не дивлячись на деяке
підвищення, все ще низьким залишається рівень допомоги по безробіттю. У
грудні 2000 р. допомогу з безробіття отримувало 627,3 тис. осіб в
середньому у розмірі 59,4 гривень.

Аналізуючи основні показники рівня життя населення за останні 5 років (у
доларовому еквіваленті для збереження порівняльності), можна зробити
однозначний висновок про тотальне погіршення якості життя населення
України — удвічі для пенсіонерів, 1,5 разу для працюючих (табл. 2).

Продовжується зниження рівня життя населення, про що свідчать також дані
структури грошових доходів населення, в якій скорочується частка оплати
праці та пенсій. Натомість зростає частка “інших доходів”, виручки від
реалізації сільськогосподарської продукції та доходів фізичних осіб —
суб’єктів підприємницької діяльності. Це одне з свідчень “тінізації”
економіки, глибокого розшарування суспільства. За статистичними даними,
лише 2 % населення володіють доходами тіньової економіки, поряд з цим
22,3 % працівникам, зайнятим у легальному секторі економіки, у 2000 р.
нараховано заробітну плату менше 118 грн на місяць, тобто нижче
законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати.

Таблиця 2

Основні показники рівня життя

населення України ВВП, ціни, доходи

ВВП, ціни, доходи 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Зміна реального валового внутрішнього продукту, % -12,2 -10,0 -3,0 -1,9
-0,4 6,0

Індекс споживчих цін, % за рік 281,7 139,7 110,1 120,0 119,2 125,8

Доларовий (США) еквівалент (за готівковим курсом):

— середньої заробітної плати (грудень) 67,26 80,15 86,94 49,17 39,81
42,05

— середньої пенсії 26,28 28,32 28,05 24,76 16,68 13,40

— середніх грошових доходів на душу населення на місяць 28,98 35,77
44,03 36,63 24,89 26,69

Як наслідок, в країні поширюється і поглиблюється бідність. За даними
Стратегії подолання бідності [9], до категорії бідних в Україні у 2000
р. належали 26,7 % населення, до категорії вкрай бідних — 14,7 %. Тобто,
відповідно до встановленого критерію бідності, більше половини населення
України проживає на 56,6 % обсягу встановленого прожиткового мінімуму.
Резонно було б доповнити вказану категорію тими, хто живе на залишок у
43,4 % до рівня прожиткового мінімуму, оскільки його розмір у 118 грн не
забезпечує не тільки підтримання мінімально пристойного життя, але
робить проблематичним фізіологічне виживання самої особи.

Основну частину бідних — 75 % становлять сім’ї з дітьми, 44,5 % бідних
сімей — це сім’ї, у складі яких є пенсіонери. Майже 78 % усіх бідних
становлять сім’ї, в яких хтось з дорослих працює, тобто наявність роботи
та отримання заробітної плати сьогодні не захищає від бідності. Значна
частина бідних домогосподарств — 37 % мешкає у сільській місцевості.

В країні поширюються прояви абсолютної бідності, безпритульність,
жебрацтво, дитяча бездоглядність. За оцінками, в Україні понад 26 тис.
волоцюг, з них майже 10 тис. — молодь. На обліку в органах внутрішніх
справ майже 90 тис. осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків
та психотропних речовин.

Обсяги та динаміка доходів населення формують рівень його життя. Рівень
життя можна також достовірно оцінити за показниками структури сукупних
доходів і витрат населення [10]. Так, у 2000 р. питома вага грошових
доходів займала в структурі загальних доходів одного домогосподарства
72,4 %, в містах 75,3 %, у селах — 54,0 %, а частка отриманої у
підсобних господарствах продукції — 18,2 %, 8 % та 34,9 %, відповідно.
Оскільки в аграрних регіонах існують зазначені вище соціально–економічні
проблеми (затримки з виплатами зарплат і пенсій тощо) грошові доходи не
є визначальними в структурі загальних доходів, отримуваних
домогосподарствами.

Скорочення реальних грошових доходів більшості населення, його
платоспроможного попиту зумовило погіршення структури споживання
населення. Основною статтею витрат сучасних домогосподарств, значення
якої у кілька разів перевищує всі інші, є витрати на придбання продуктів
харчування, що свідчить про нераціональну та дефіцитну їхню структуру.
Так, у домогосподарствах, розташованих у міських поселеннях, частка
сукупних витрат на харчування у 2000 р. становила 64,5 %, витрати на
непродовольчі товари складали — 13,7 %, а оплата послуг — 16,4 % (цей
рівень пов’язаний з неадекватним рівню доходів підвищенням плати за
житлово–комунальні послуги). В той же час, в сільській місцевості частка
витрат на харчування становила 57,2 %, витрати на непродовольчі товари —
16,1 %, а витрати на оплату послуг — 10,2 %.

Однак зі збільшенням структурної частки продуктів харчування у витратах
значно погіршилась якість харчування населення. По–перше, за останні 10
років скоротилися обсяги споживання у 1,5—2,0 рази. Енергетична цінність
раціону харчування 10 млн осіб (тобто майже п’ятої частини населення
країни) є нижчою за 2100 кКал, що за визначенням Світової організації
охорони здоров’я, є порогом бідності. По–друге, збідніла структура
споживаних продуктів — порівняно з 1990 р. споживання на душу населення
м’яса зменшилось на 52 %, молока — на 44 %, яєць — на 42 %, рибних
продуктів — на 59 % (табл. 5.3). По–третє, знизилася енергетична
цінність добового раціону однієї особи — для представника з найбідніших
30 % населення країни вона становить 1924 кКал, а фактичний рівень
споживання склав за даними 2000 р., відповідно до раціональних норм:
м’яса і м’ясопродуктів — 39—44 %, молока і молочних продуктів — 50 %,
яєць — 56 %, риби і рибопродуктів — 41 %, цукру — 76—88 %, олії та інших
рослинних жирів — 73 %, картоплі — 108 %, овочів та баштанних — 63 %,
фруктів, ягід, горіхів, винограду — 33 %, хлібу і хлібних продуктів —
121 %.

Таблиця 5.3

Динаміка споживання

продуктів харчування населенням України

Продукти 1989 1999 2000

М’ясо і м’ясопродукти 5,7 3,7 2,7

Молоко і молочні продукти 30,6 18,5 16,5

Яйця, шт. 23 19 13,6

Риба і рибопродукти 1,5 1,3 0,7

Цукор 3,9 2,7 2,8

Олія та інші рослинні жири 1,0 1,5 0,8

Картопля 10,6 10,1 11,1

Овочі та баштанні 8,9 9,9 8,4

Фрукти, ягоди, горіхи, виноград 3,8 2,0 2,5

Хліб та хлібні продукти 11,5 9,1 10,2

Вказаний процес зміни структури асортименту споживаних продуктів за
рахунок зростання споживання картоплі та хлібу (що є загальновизнаним
критерієм бідності) продовжувався і у 2000 р. Це свідчить про те, що
оголошене зростання реальних доходів населення у 2000 р. не торкнулося
більшості громадян країни.

Із погіршенням рівня життя знизилася самозбережна поведінка населення,
ступінь піклування про своє здоров’я. Економічна скрута унеможливлює
раціонально організувати витратну частину сімейного та особистого
бюджету громадян.

За даними проведеного у жовтні 2000 р. Держкомстатом дослідження з
питань, пов’язаних із доступністю для населення послуг охорони здоров’я
та лікарських препаратів, третина сімей, члени яких потребували медичної
допомоги, не змогла задовольнити ці потреби. Основною причиною цього
переважна більшість вказала занадто високу вартість ліків, виробів
медичного призначення, послуг охорони здоров’я. Висока вартість виробів
медичного призначення, протезування, відвідування стоматолога,
проведення медичних обстежень, отримання лікувальних процедур змусила
відмовитися від цих видів медичної допомоги переважну частину (88—95 %)
членів господарств, які її потребували.

Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів»
створив той унікальний стан суспільних відносин в англійському
суспільстві, основою якого стала демократизація політичної системи
Сполученого Королівства. Саме демократія дала поштовх появі у ХVІІІ
столітті теорії ринкової економіки, з одного боку, заклавши її основи на
практиці, а з іншого — створивши унікальні умови для розвитку творчого
потенціалу, формування нових механізмів функціонування суспільства.
Отже, сама поява теорії ринкової економіки безпосередньо пов’язана з
демократією.

Сьогодні зв’язок між демократією і ринковою економікою стає все більш
очевидним. Особливо яскраво він виявляється у розвитку модернізаційних
процесів в Африці, Азії, Латинській Америці, а в останнє десятиріччя — і
на Євразійському просторі. Незважаючи на те, що й до сьогоднішнього дня
ще ведуться гострі дискусії стосовно того, чи можна запровадити принципи
ринкової економіки без демократизації політичної системи загалом,
практика переконливо свідчить: рано чи пізно ринкова організація
економічного життя викличе необхідність змін механізмів функціонування
політичної системи у напрямку її демократизації.

Цікавим у даному відношенні видається дослідження проблеми взаємозв’язку
демократії і ринкової економіки відомого сучасного економіста Пітера Л.
Бергера. У своїй праці «Капіталістична революція. 50 пропозицій щодо
процвітання, рівності та свободи» він, зокрема, стверджує, що коли
демократія не може існувати без ринкової економіки, то зворотної
залежності не існує. Тобто, ринок за певних умов «може розвиватись і за
недемократичних режимів, які будуть скоріше авторитарного, аніж
тоталітарного ґатунку». Проте далі, з огляду на реалії, Бергер вносить у
свою тезу суттєву поправку: хоча капіталізм не приводить обов’язково до
встановлення демократичного режиму, ринкові сили все ж сприяють
виникненню демократії.

Наведені твердження спонукають до думки, що ринкова економіка, якщо й
може існувати при недемократичному устрої, то лише певний період часу.
Адже сам факт, що даний режим дозволив запровадження ринкових відносин,
уже є кроком до демократизації політичної сфери життя суспільства (хай
не безпосередньо, а опосередковано, через її складові), є доказом того,
що відносини між поняттями «демократія» — «ринкова економіка» є
відносинами системи і елемента, де елементом є ринок. А це означає, що
демократія — значно ширше поняття, яке серед інших містить у собі й
поняття ринкової економіки як однієї з необхідних умов для свого
існування. Тому рано чи пізно ринкові відносини створять деякі з
необхідних умов, і система дістане поштовх для подальшої своєї
демократизації. З іншого боку, наявність ринкових відносин у країні ще
не дає підстав стверджувати, що дане суспільство є демократичним, у
деяких випадках це є тільки один з етапів на шляху демократизації даної
політичної системи.

Прикладом цього можуть бути авторитарні режими 60-70 років минулого
століття у Чилі, Іспанії, Південній Кореї та інших країнах, які
розпочали ринкові перетворення. Усі вони тією чи іншою мірою після
декількох років функціонування економік з ринковими механізмами змушені
були демократизувати свої політичні системи. Згадаймо хоча б Південну
Корею, де фактично з 60-х років був встановлений авторитарний режим з
елементами ринкової економіки. За період 60 — 70-х років країна досягла
значних економічних успіхів, однак уже на початку 70-х років у країні
почали поширюватися опозиційні правлячому режиму настрої, розпочалися
гострі дискусії щодо недоцільності існування авторитарного режиму
правління та необхідності проведення вільних всезагальних виборів. Однак
уряд генерала Пака чинив супротив тенденціям демократизації, жорстоко
придушуючи будь-які опозиційні виступи (зокрема, студентські
демонстрації). Протистояння мало завершитись або демократизацією, або ще
більшою авторитаризацією політичної системи. Як відомо з історії, на
президентських виборах 29 червня 1979 року перемогу здобули опозиційні
режимові сили.

Такий розвиток подій, власне, і зумовлений тісним взаємозв’язком
ринкової економіки і демократії. Адже, як відомо, саме ринкова економіка
передбачає наявність приватної власності, яка і забезпечує можливості
для існування політичної опозиції та інтелектуальної свободи. Доказом
особливої ролі приватної власності у процесі демократизації політичної
системи є приклад реформ на території пострадянського простору, зокрема
в Україні, Росії, де головною перешкодою для їх успішного здійснення
стало фактичне утвердження у політико-економічній практиці принципу
тотожності влади і власності.

Ще одним беззаперечним доказом взаємозв’язку і взаємовпливу ринкової
економіки і демократії є те, що однією з необхідних умов існування
демократичного режиму є наявність розвинутої економіки, високий рівень
якої переважно забезпечується саме ринковим механізмом. «Існує
надзвичайно висока залежність між рівнем демократії та рівнем
економіки», — пише Семюель Гантінгтон. Цей висновок яскраво
підтверджують і дані огляду «Незалежні держави: порівняльне обмеження
свободи», який щорічно проводиться Будинком свободи. Зокрема, чітко
простежується така закономірність: найбагатші країни мають найвищий
рівень політичних прав та громадянських свобод, що є чи не найяскравішою
рисою сучасних розвинених демократій. За цим критерієм, найбагатші
країни, за винятком Сингапуру, є демократичними, а майже усі найбідніші,
за винятком Індії, є недемократичними. Виняток також становлять країни,
багаті на нафту.

Існує багато пояснень такої взаємозалежності, зокрема, той же Семюель
Гантінгтон виділяє три основні причини:

. розвиток економіки зумовлює високий рівень урбанізації, грамотності та
освіти (що допомагає людям організовувати профспілки, партії та різні
громадські об’єднання);

. розвиток економіки забезпечує суспільство більшими суспільними та
приватними ресурсами (що зменшує кількість незадоволених status quo і
перетворює їх на прихильників існуючої демократії);

. розвиток економіки призводить до ускладнення економічної системи, яку
повністю контролювати державі стає все важче (відбувається
децентралізація економіки, власності, що є необхідним для розвитку
ринкових відносин, а також політичної децентралізації).

ЛІТЕРАТУРА

1. Лехан В. М., Лакіза–Сачук Н. М., Войцехівський В. М. Стратегічні
напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні. — К.: Сфера, 2001. — С. 9

2. Human Development Report 2001. // UNDP. — NY.: Oxford University
Press, — 2001. — Р.142.

3. Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С.
342.

4. Там само. — С. 357.

5. Там само. — С. 342.

6. Від соціального забезпечення до соціальної політики : Зб. наук.
праць. — К.: Сатсанга. — 2001. — С. 13.

7. Праця в Україні у 2000 році: Статистичний збірник /Державний комітет
статистики України. № 7 — 1 — 7/128 від 17.07.2001 р. — С. 18, 27.

8. Содействие самостоятельной занятости. — Международное бюро труда. —
Женева, 1990.

9. Стратегія подолання бідності : Указ Президента України від 15 серп.
2001 року № 637/2001.

10. Витрати і доходи домогосподарств України у 2000 році проаналізовані
за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *