Монетарна політика (реферат)

Реферат на тему:

Монетарна політика

Зміст

1. Грошова маса та її структура

2. Рівновага на грошовому ринку

3. Банківська система та ефект мультиплікатора

4. Монетарна політика держави

Список використаної та рекомендованої літератури

Грошова маса та її структура

Гроші — засіб платежу, який приймається в обмін на товари та послуги.

Грошова маса — це сукупність готівкових та безготівкових грошей, які
забезпечують оборотність товарів та послуг в економіці.

У сучасних умовах на ринку грошовий оборот забезпечується готівковими та
безготівковими грошима. Пропозиція грошей представлена грошовою масою і
складається з таких грошових агрегатів:

М0 — готівка, або гроші поза банками (паперові та металеві гроші, що
перебувають в обігу). Металеві гроші становлять приблизно 2-3 %
загальної пропозиції, вони є зручними для здійснення дрібних покупок.

Готівка запроваджується в обіг Національним банком, який здійснює їх
емісію.

Мг — гроші для операцій, які відповідають базовому визначенню грошей і
являють собою пропозицію грошей у вузькому розумінні: Mj = готівка +
чекові вклади, або Mj = С + D. Готівка — Cash, чекові депозити —
Checkable deposits.

Чекові вклади — це запаси на банківських рахунках і вклади в комерційних
банках та ощадкасах. На ці вклади можуть бути виписані чеки. В сучасних
умовах величезна кількість операцій з купівлі-про-дажу товарів
здійснюється без участі готівкових грошей.

М2 — гроші у широкому розумінні:

М2 = Mj + безчекові ощадні рахунки + дрібні строкові вклади (не більш як
100 тис. дол.).

До М2 належать:

1) гроші, які перебувають на безчекових ощадних рахунках у банках або
ощадних установах. Причому можна одержати готівкові гроші з цих рахунків
або переказати їх на поточний рахунок;

2) строкові вклади, які стають досяжними лише після певного строку.
Строкові вклади мають меншу ліквідність, ніж безчекові ощадні рахунки.
Ліквідність — це легкість, з якою той чи інший вид активів може бути
перетворений на засіб платежу.

M3 — великі строкові вклади (понад 100 тис. дол.) у формі депозитних
сертифікатів підприємств: М3 = М2 + великі строкові вклади.

Рівновага на грошовому ринку

За кейнсіанцями, визначальним у теорії грошей є попит, за класиками —
пропозиція грошей.

Кейнс вирізняв три мотиви, згідно з якими породжується попит на гроші:
трансакційний мотив (мотив попиту на гроші для угод); 2) мотив
застережливості; 3) спекулятивний мотив.

1. Попит на гроші для угод (трансакційний попит — Transaction demand,
transaction — операція, трансакція, угода). Трансакційний попит на гроші
показує, скільки грошей економічний агент бажає тримати на руках для
того, щоб здійснювати повсякденні трансак-ційні угоди.

Кількість грошей, яка необхідна для укладання угод, визначається за
допомогою рівняння кількісної теорії грошей, яке має вигляд:

MV=PY,

де ?— кількість грошей в обігу, V— швидкість обороту грошей, ? — рівень
цін, ? — обсяг випуску у реальному вираженні. Рівняння показує зв’язок
між сумою грошей та загальним обсягом операцій в економіці. ? ?—
номінальний ВВП. MV— кількість грошей, які мають бути сплачені при
закупівлі виробленої продукції. Функція трансакційного попиту на гроші
має вигляд:

Mt = k(PY),

де А: — кембриджський коефіцієнт, обернено пропорційний швидкості
обороту грошей.

Реальна величина трансакційного попиту виражається такою функцією:

M/P=Lt = kY.

Графік функції подано на рис. 8.1.

Кут нахилу лінії трансакційного попиту завжди менший за 45°, оскільки
величина k на практиці набуває значення від 1/4 до 1/5.

Рис. 8.1. Функція трансакційного попиту на гроші

У стабільній ринковій економіці, за результатами емпіричних досліджень,
швидкість обороту грошової маси на рік становить від 4 до 5 оборотів.

2. Мотив застережливості. Попит на гроші, за цим мотивом, показує, яку
кількість грошей економічний агент бажає тримати в разі непередбачених
обставин. Із зростанням доходу сума відкладених грошей збільшується.
Отже, попит на гроші, за мотивом застережливості, включається у рівняння
трансакційного попиту на гроші, оскільки він також залежить від доходу.
Відмінність між першим та другим мотивами полягає в тому, що попит на
гроші, за трансакцій-ним мотивом, пов’язаний із плановими витратами, а
за мотивом застережливості — з неплановими.

3. Спекулятивний мотив (попит на гроші як на майно) пов’язаний з тим, що
для економічних суб’єктів існує невизначеність у майбутньому щодо цін
активів. У домогосподарств виникає питання: у якій формі тримати своє
багатство — у грошах чи цінних паперах? Кейнс доводить це, ґрунтуючись
на таких положеннях: 1) існує обернена залежність між ціною цінних
паперів та відсотковими ставками; 2) вибір між цінними паперами та
спекулятивними грошима залежить від очікувань домогосподарств щодо
майбутніх змін відсоткової ставки; 3) кожне домогосподарство має власні
очікування щодо змін.

Загальний попит на гроші визначається зміщенням по горизонтальній осі
прямої попиту на гроші з боку активів (рис. 8.2, б) на величину, що
дорівнює попиту на гроші для угод (рис. 8.2, а).

Рис 8 2 Рівновага на грошовому ринку

Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші
дорівнює їхній пропозиції (рис. 8.2, в). Пропозиція грошей контролюється
Центральним банком і фіксується на рівні М. Точці рівноваги грошового
ринку відповідає відсоткова ставка г*. Модель грошового ринку показує,
що існує лише одна відсоткова ставка, в якій попит та пропозиція
збігаються.

Банківська система та ефект мультиплікатора

Депозити комерційних банків служать резервами грошової системи.
Пропозиція грошей містить у собі готівку поза банківською системою і
чекові депозити. Сума коштів, що вкладені як депозити на банківські
рахунки і не видані як кредити, тобто досяжні для забезпечення вимог
вкладників у будь-який момент, становить фактичні або загальні резерви
комерційного банку TR. Часткове банківське резервування — система, за
якої банки тримають у резервах тільки частину загальної суми вкладів. Це
означає, що всі комерційні банки повинні мати обов’язкові резерви R
пропорційно до суми відкритих депозитів D. Норма обов’язкового
резервування встановлюється законом і визначається як відношення суми
обов’язкових резервів до суми залучених депозитів: r = RID. Надлишкові
резерви — це величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його
обов’язкові резерви:

Е = TR — R.

Банківська система у цілому може надати позики, обсяг яких у кілька
разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Основу всієї грошової маси країни становлять гроші високої ефективності,
або грошова база. Розмір грошової бази на поточний момент можна
визначити за балансом Національного банку.

Система часткового резервування дає змогу комерційним банкам створювати
гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки.
Спроможність кожного комерційного банку створювати гроші визначається
розміром його надлишкових резервів.

Коефіцієнт 1 / г називається простим депозитним, або банківським,
мультиплікатором.

Простий депозитний мультиплікатор (md = І І г) визначає максимальну
кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою
одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов’язкового
резервування.

У моделі банківської системи з урахуванням депозитних та готівкових
грошей враховуються: роль Центрального банку, поведінка комерційних
банків, можливий відплив частини грошей з депозитів банківської системи
у готівку.

Для визначення формули складного грошового мультиплікатора
використовують такі показники.

Коефіцієнт депонування грошей — це відношення готівки до депозитів: с =
СІ D. Коефіцієнт депонування характеризує структуру зберігання
населенням ліквідних коштів у вигляді розподілу їх між готівковими
грошима С і коштами на поточних (чекових) депозитах D.

Грошова база — сума готівки С та банківських резервів R: В = С + R.

Пропозиція грошей у цьому випадку — це грошовий агрегат Mj, або сума
готівки та депозитів: ? = С + D.

Складний грошовий мультиплікатор, або мультиплікатор грошової бази,
визначається з відношення пропозиції грошей до грошової бази:

Поділимо чисельник та знаменник правої частини рівняння на D:

З урахуванням формули норми обов’язкового резервування та коефіцієнта
депонування складний мультиплікатор набуває вигляду:

Монетарна політика держави

Цілі монетарної політики поділяють на кінцеві та проміжні. До кінцевих
цілей зараховують економічне зростання, досягнення повної зайнятості,
мінімізацію рівня інфляції, збалансований платіжний баланс. До проміжних
цілей — рівноважну відсоткову ставку, оптимальну грошову масу,
стабільний валютний курс.

Для впливу на резерви банку можуть бути використані такі знаряддя
монетарної політики:

• операції на відкритому ринку;

• зміна резервної норми;

• зміна облікової ставки.

Операції на відкритому ринку — найважливіший засіб контролю за грошовою
пропозицією, який означає купівлю та продаж Національним банком
облігацій комерційним банкам і населенню.

У результаті купівлі Національним банком цінних паперів резерви
комерційних банків збільшуються. В результаті продажу цінних паперів
резерви комерційних банків зменшуються.

Резервна норма — це відношення обов’язкових резервів банку до
зобов’язань за безстроковими вкладами. Зменшення резервної норми
переводить обов’язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує
можливість банків створювати нові гроші за допомогою кредитування. Зміна
резервної норми впливає на спроможність банківської системи до створення
грошей двома шляхами: 1) впливає на розмір надлишкових резервів; 2)
змінює розмір грошового мультиплікатора.

Однією з головних функцій Національного банку є функція позичання
грошей. Яким чином це відбувається? Національний банк надає позики
комерційним банкам, яким терміново потрібні додаткові кошти. Коли
комерційний банк бере позику, він переводить Національному банку
виписане на себе боргове зобов’язання.

Облікова ставка (дисконтна) — це відсоткова ставка, за якою Національний
банк надає позики комерційним банкам. За рахунок отримання цієї позики
зростають резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування.

Набір політичних рішень для збільшення пропозиції грошей в умовах спаду
називають політикою дешевих грошей. Кредит стає дешевим, зростають
сукупні витрати та зайнятість, а отже, і ВВП. Набір політичних рішень
для скорочення пропозиції грошей в умовах інфляції називають політикою
дорогих грошей. Кредит стає дорогим, зменшуються сукупні витрати та
зайнятість, скорочується обсяг ВВП.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова ?. ?., Серегина С. ?. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред.
А. В. Сидоровича. — ?.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 7, 8.

2. Вечканов Г. С., Вечканова Г. Р. Макроэкономика: Пособие для
подготовки к экзамену. — СПб.: Питер, 2000. — Вопр. 16, 17, 18.

3. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика. — СПб.: Литера-плюс, 1994,—
Гл. 8, 9, 10.

4. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. ?. ?. Чепу-рина. —
Киров: АСА, 1999. — Гл. 20.

5. Маяків ?. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 7.

6. Мэнкъю ?. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 27.

7. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник / За ред. С.
Буда-говської. — К.: Основи, 1996. — Ч. 2. — Т. 7.

8. Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. — К.:
Либідь, 1999. — Гл. 9.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *