1. Валовий внутрішній продукт. Методологія обчислення ВВП. 2. Модель сукупних видатків. Підхід «витрати – випуск». 3. Державний бюджет і його доходи (

Контрольна робота

З дисципліни: «Макроекономіка»

1. Валовий внутрішній продукт. Методологія обчислення ВВП. 2. Модель
сукупних видатків. Підхід «витрати – випуск». 3. Державний бюджет і його
доходи.

План

Теоретична частина

Валовий внутрішній продукт. Методологія обчислення ВВП.

Модель сукупних видатків. Підхід «витрати – випуск».

Державний бюджет і його доходи.

Практична частина

За даними таблиці обчислити:

а) кількість робочої сили у 2002 і 2003 рр.;

б) офіційний рівень безробіття у 2002 і 2003 рр.;

в) циклічне безробіття у 2002 і 2003 рр., якщо природна норма безробіття
становить 6,6%.

Показник, млн. 2002 р. 2003 р.

Населення 49,2 49,5

Кількість зайнятих 22,1 22,2

Кількість безробітніх 2,2 2,3

Компанія купує вантажівки по 50000 грн. за штуку і надає їх в оренду
іншим компаніям. Для купівлі вантажівок компанія бере позку, тому їй
доводиться сплачувати за неї процент у розмірі 10% річних. Ціни на
автомобілі зростають на 8% за рік. Норма амортизації вантажівки
становить 20% за рік. Обчислити витрати на одиницю капіталу в цій
компанії.

На підставі даних таблиці визначити багатосторонній курс гривні за 2002
– 2003 рр. Заповніть місця в таблиці, позначені (-).

Росія США Німеччина Всього

Національний обмінний курс у 2002 р. 5,0 0,18 0,37

Національний обмінний курс у 2003 р. 5,20 0,17 0,36

Індекс двостороннього обмінного курсу _ _ _

Оборот зовнішньої торгівлі з Україною, млрд. грн. 60 40 30

Частка у зовнішньоторговельному обороті України у 2003 р.: а)
загальний; б) нормалізований

_

_

_

_

_

_

_

Багатосторонній обмінний курс гривні

_

Теоретична частина

Валовий внутрішній продукт. Методологія обчислення ВВП.

Як вимірюють ринкову вартість усього обсягу національного виробництва?
У попередній темі було виявлено, що сукупні видатки покупців дорівнюють
вартості національного продукту. Але щоб повніше відповісти на це
запитання, уявімо гіпотетичну економіку, в якій усі фірми виробляють
лише одне благо — хліб — за допомогою одного фактора виробництва —
праці. Для випікання хліба, що його продають домогосподарствам, фірми
наймають працівників. Отже, праця надходить від домогосподарств до фірм,
а хліб — від фірм до домогосподарств. На рисунку 2.1 показано спрощену
схему кругопотоку, яка відбиває ділові операції, що відбуваються у цій
гіпотетичній економіці між домогосподарствами і фірмами. Внутрішній
прямокутник відображає рух ресурсів і продуктів між домогосподарствами і
фірмами, а зовнішній — рух грошей. Домогосподарства купують хліб у фірм.
Фірми використовують частину виторгу від продажу хліба для виплати
заробітної плати, а залишок виторгу становить прибуток власників фірм.
Отже, в економіці видатки на хліб ідуть від домогосподарств до фірм, а
дохід у формі зарплати і прибутку — від фірм до домогосподарств.

      Цей приклад дає змогу зрозуміти, що валовий внутрішній продукт
можна обчислити двома методами: по-перше, як суму видатків на купівлю
хліба; по-друге, як суму доходів. У національній економіці сукупні
видатки на купівлю товарів і послуг та її сукупний дохід мають
дорівнювати одне одному. В кожній діловій операції є дві сторони —
покупець і продавець. Видатки покупців на купівлю товарів і послуг
становлять доходи їхніх продавців. Отже, в національній економіці, з
одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків чотирьох основних
покупців — споживачів, фірм, уряду та іноземців — на купівлю кінцевих
товарів і послуг. З іншого боку, ВВП можна обчислити як суму доходів,
створених у процесі виробництва — зарплати, ренти, процента та прибутку.

      Однак перш ніж глибше з’ясувати суть методів обчислення ВВП,
зазначимо такі моменти. По-перше, під час обчислення ВВП не враховують
продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька
років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу
продукції цього року. Так само якщо хтось купив певну річ, яку виробили
в поточному році, й через місяць продав її, то, як і в першому випадку,
ця операція у ВВП не враховується. Урахування вартості перепродажу речі
призвело б до подвійного рахунку. По-друге, у ВВП не враховують
невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До
невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі,
які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з
безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні
суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто
купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих
операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось
внеску до поточного виробництва. По-третє, для правильного визначення
обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги,
вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість
продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє
на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються
декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів,
які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову
вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів.
Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що
завищує обсяг ВВП.

      Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для
споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення.
Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для
подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших
товарів чи для перепродажу. У таблиці 2.1 подано стадії виробництва
хліба, на яких створюються проміжні й кінцеві товари і послуги.
Виробництво хліба проходить кілька стадій, які, припустімо, ідійснюють
незалежні виробники — фермер, мірошник, пекар і бакалійник. Якби ми
підсумували їхні виторги, то припустилися би помилки, яку називають
подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише один кінцевий продукт —
хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише
виторг бакалійника — 100 копійок за хлібину. Аби уникнути подвійного
рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану
вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість — це різниця між
виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в
постачальників.

Виторг і додана вартість (копійок за хлібину)

Стадії виробництва Виторг Вартість проміжних сировини і матеріалів
Додана вартість

пшениця (фермер) 30 0 30

Борошно (мірошник) 55 30 25

Випечений хліб (пекар) 90 55 35

Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник) 100 90 10

      Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від
вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити
вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма
фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість
загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП
— підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці.
Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом.
По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають
так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги приховують за
їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не
мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

      Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості
житла. Особа, що орендує житло, платить орендну плату, яка, з одного
боку, виступає як видатки наймача, а з іншого — як дохід домовласника.
Проте значна частина людей проживає у власних будинках. Ці люди,
зрозуміло, не сплачують орендної плати домовласникові, хоча
використовують таке благо, як житло. Для врахування цього обсягу послуг
у ВВП внесено «орендну плату», яку власник житла ніби сплачує сам собі.
Ринковою ціною такої послуги є орендна плата, яку власникові житла
довелось би сплачувати, якби він орендував аналогічне житло. Цю
приписану вартість житла враховують у ВВП як видатки спо¬живачів і як
доходи власників.

      Приписування вартості використовують також для оцінки вартості
послуг, які надають громадськості пожежники, вчителі державних шкіл,
депутати та інші працівники державного сектора. Такі послуги не
продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Економісти оцінюють
вартість послуг цих працівників на підставі їхньої заробітної плати,
суму якої розглядають як вартість виробленого ними продукту.

      По-п’яте, важливе значення при обчисленні ВВП та інших
національних рахунків мають поняття «резиденти», «нерезиденти» та
«економічна територія». Згідно з загальноприйнятими критеріями, до
резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її
території більше року, незалежно від громадянства. Туристи, сезонні
робітники, дипломати (незалежно від строку їхнього перебування) до
резидентів країни не належать. Проте інші іноземці, які проживають на
території країни впродовж тривалого часу (не менше року), є її
резидентами.

      Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно
до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на
території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони
частково або повністю перебувають у власності іноземців. Отже, зарубіжні
філіали транснаціональних підприємств не є резидентами тієї країни, де
розміщена штаб-квартира цих підприємств. Органи держави вважаються
резидентами навіть тоді, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном.
Наприклад, посольства іноземних держав і громадяни країни, що працюють у
них, є резидентами своєї країни.

      Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються
повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори
виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від
географічної території економічна територія не охоплює територіальні
анклави інших країн (посольства, військові бази тощо). Проте в
економічну територію входять анклави даної країни, розміщені на
території інших країн. При обчисленні ВВП результати діяльності
підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства
вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи
нерезиденти. Тепер можна дещо уточнити визначення валового внутрішнього
продукту. Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх
кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території
країни протягом певного періоду часу, — як правило, року.

Модель сукупних видатків. Підхід «витрат-випуск».

Кейнсіанська модель рівноваги передбачає фіксованість рівня цін.

Представники кейнсіанської школи пропонують регулювати сукупний попит за

допомогою зміни величини державних витрат та податкових надходжень.

Сукупний попит AD в моделі представлено запланованими витратами, тобто

це сума, яку домогосподарства (С), фірми (І) і держава (G) мають намір

потратити на купівлю товарів та оплату послуг.

AD = C + I + G

Кейнс розглядає приватну (закриту) економіку, тому відсутній чистий

експорт NX.

Сукупна пропозиція AS в моделі представлена фактичними витратами, тобто

це обсяг виробництва Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені

здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ).

Фактичні інвестиції = планові інвестиції + Незаплановані інвестиції в

ТМЗ

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної

економіки застосовують поняття “рівноважний обсяг національного

виробництва”.

Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, при якому

загальна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює загальній кількості

закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).

Побудова моделі «видатки-випуск» здійснюється наступним чином.

Величина сукупного попиту становить:

AD = C + I + G

Інвестиції розглядаються як планові, тобто наперед визначені I = Iо

Формула функції споживання має вигляд:

С = Со + С’Y

Підстановка значень у формулу сукупного попиту:

AD = Со + С’Y + Iо + G

По горизонтальній осі відкладаємо обсяг виробництва Y, а по вертикальній

– сукупний попит AD. Проводимо бісектрису прямого кута – вона означає

рівновіддаленість кожної точки від осей координат, тобто фактичні і

планові сукупні витрати збігаються AD = Y.

Проводимо лінію функції споживання і піднімаємо паралельно вгору на

величину Iо + G лінію сукупного попиту AD. Вона перетинає бісектрису в

т.Е, тобто сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції AD = AS.

Встановлюється рівноважний ВВП і досягається макроекономічна рівновага.

AS AD+ТМЗ ADE -ТМЗ

I + G

С = С0 + С’Y

Y2 YE Y1 Y

Якщо обсяг виробництва більший, ніж рівноважний, то це означає, що

покупці купують товарів менше, ніж фірми виробляють, тобто AD < AS. Нереалізована продукція набирає форми ТМЗ. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість. Поступово Y1 зменшується до рівня YЕ і встановлюється рівновага AD = AS. Якщо фактичний обсяг виробництва менший, ніж рівноважний, то це означає, що покупці хочуть купити товарів більше, ніж фірми виробляють. Відбуваються незаплановані скорочення ТМЗ, тобто AD > AS, що стимулює

——> Page:

Державний бюджет і його доходи.

:

t

?

&

O

?r??????!?

?r??????!?

?r??????!?

?r??????!?

?r??????!?

?r??????!?

?r??????!?

?Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які
виникають у зв’язку з розподілом централізова-пого фонду грошових коштів
держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою
факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного
розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами
надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему
видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний
розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і
структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи
господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками,
які пов’язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних
коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва.
Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка
зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого
фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні
акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у
бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту
економічної функції.

У зв’язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання
у бюджеті держави з’явились нові напрямки спрямування коштів
централізованого фонду, яких не було за умов командно-адіміністративної
системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та
економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах.
Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів,
а саме — соціальний захист населення, надання бюджетних позик,
зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна
оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна
космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись
якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а
кількісна — загальний обсяг. Ці дві’Ознаки можуть бути у протиріччі.
Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто
перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення
відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а
саме — до недофінансування видатків, передбачених законом про державний
бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та
інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби
суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у
повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють
роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє
соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України
поділяються на: соціальний захист населення; фінансування
соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного
господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної
оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави;
утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов’язаних із
ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом
населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та
внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю
бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає
на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це
викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту
громадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах,
затверджених законом про державний бюджет. Кошти республіканського
бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише
на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної
Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного
бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами
України.

Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки

розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі
підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року,
а також на фігшнсування заходів із соціального захисту населення та
інших, що не належать до видатків

розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки
бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів із
зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фігіансуван-ня інвестиційної
діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і
невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного
господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним
відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування
позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок
надходження від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і
юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та
підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення, що має загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого будівництва,
геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що
здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та
прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

— трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян,
які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з
безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та
заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх
повернення;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно
до законів України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету
Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків
державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у
народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не
могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється
оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального
обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана
протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути
поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження
державного бюджету України.

З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів здійснюються видатки на:

— фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані органам
державної влади та управління Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів згідно з
покладеними на ці органи влади функціями;

— утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів
державної влади і самоврядування;

— фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до
складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

— інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних,
місцевих, міських, (міст Києва і Севастополя та міст обласного
підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду
Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст
Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) районних рад
народних депутатів сумою не більше одного відсотка від обсягу видатків
кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів,
які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних,
міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна
касова готівка. Оборотна касова

готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових
касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів,
встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя,
здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим,
обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами.

Практична частина.

За даними таблиці обчислити:

а) кількість робочої сили у 2002 і 2003 рр.;

б) офіційний рівень безробіття у 2002 і 2003 рр.;

в) циклічне безробіття у 2002 і 2003 рр., якщо природня норма безробіття
становить 6,6%.

Показник, млн. 2002 р. 2003 р.

Населення 49,2 49,5

Кількість занятих 22,1 22,2

Кількість безробітних 2,2 2,3

а) кількість робочої сили знаходиться за формулою :

кількість робочої сили = кількість безробіття + кількість занятих

2002 рік 2003 рік

22,1+2,2=24,3 22,2+2,3=24,5;

б) рівень безробіття знаходиться за формулою:

рівень безробіття = кількість безробітних / кількість робочої сили *100%

2002 рік 2003 рік

2,2/24,3*100%=9,05% 2,3/24,5*100%=9,4%,

в) циклічне безробіття знаходиться за формулою:

циклічне безробіття = офіційний рівень безробіття – природне безробіття

2002 рік 2003 рік

9,05%-6,6%=2,45 9,4%-6,6%=2,8.

Компанія купує вантажівки по 50000 грн. за штуку і надає їх в оренду
іншим компаніям. Для купівлі вантажівок компанія бере позику, тому їй
доводиться сплачувати процент у розмірі 10% річних. Ціни на автомобілі
зростають на 8% за рік. Норма амортизації вантажівки становить 20% за
рік. Обчислити витрати на одиницю капіталу в цій компанії.

Сума сплачення відсотків знаходиться за формулою:

Сума сплачення відсотків = вартість машини*відсоток за рік /100%

50000*10%/100%=5000грн;

Витрати на амортизацію знаходиться за формулою:

Витрати на амортизацію= вартість машини * норму амортизації/100%

50000*20%/100%=1000грн;

Ціна автомобіля яка активно зростає знаходиться за формулою:

Ціна автомобіля яка активно зростає = вартість машини * відсоток який
зростає /100%

50000*8%/100%=4000грн;

Витрати = 5000+10000-4000=11000.

На підставі даних таблиці визначити багато сторонній курс гривні за
2002-2003 рр. Заповнити місця в таблиці позначені (-).

Росія США Німеччина Всього

Номінальний обмінний курс у 2002 р. 5,0 0,18 0,37

Номінальний обмінний курс у 2003 р. 5,20 0,17 0,36

Індекс двостороннього курсу 1,04 0,94 0,97

Оборот зовнішньої торгівлі з Україною, млрд.. грн.. 60 40 30

Частка у зовнішньоторговельному обороті України у 2003 р.:

а) загальна;

б) нормалізована

30

31,2

20

18,8

15

14,55

55,55

Багатосторонній обмінний курс гривні

0,5555

Індекс двостороннього курсу знаходиться за формулою:

Індекс двостороннього курсу = номінальний обмінний курс у 2003 р./
номінальний обмінний курс у 2002 р.

5,20/5,0=1,04;

0,17/0,18=0,94;

0,36/0,37=0,97;

Частка у зовнішньоторговельному обороті України у 2003 р.:

а) загальна знаходиться за формулою:

загальна = оборот зовнішньої торгівлі з Україною, млрд.. грн../50%

60/50%=30 млрд.. грн.;

40/50%=20 млрд.. грн.;

30/50%=15 млрд.. грн.;

б) нормалізований знаходиться за формулою:

нормалізований = загальний * індекс двостороннього курсу

30*1,04=31,2 млрд.. грн;

20*0,94=18,8 млрд.. грн;

15*0,97=14,55 млрд.. грн;

Всього:31,2+18,8+14,55=55,55;

Багато сторонній курс гривні знаходиться за формулою:

багато сторонній курс гривні =всього/100%;

55,55/100%=0,5555.

Список літератури:

1.Амблер Тим. Практический маркетинг. – СПб.: Питер, 1999.

2.Джоббер Д. Принципы и практика маркетинга / Пер. с англ. – М.: Издат.
дом «Вильяме», 2000.

3.Дибб С., Симкин Л., Брэдли Дж. Практическое руководство по
маркетинговому планированию / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2001.

4.Захаров К.В., Цыганок А.В.,

Бочарников В.П. и др. Логистика, эффективность и риски

внешнеэкономических операций. – К.: ИНЭКС, 2000.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *