Судження (реферат)

Реферат на тему:

Судження

План

Поняття судження, його види, класифікація і форми вираження.

Поділ суджень за модальністю.

Складні судження. Відношення між судженнями за істинністю.

1. Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи
заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між
предметом та його властивостями чи відношення між предметами.

Судження бувають прості і складні. У простих судженнях пов’язані два
поняття — суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. У
складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за допомогою
логічних сполучників кон’юнкції, виключаючої і невиключаючої диз’юнкції,
імплікації і еквівалентності. Природною мовою ці сполучники виражаються
за допомогою граматичних сполучників «і» (або «та»), «або…або», «або»
(«чи»), «якщо…, то» «тоді і тільки тоді, коли».

Прості судження поділяються на:

1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт
існування предмета, що відображається в думці: а — а;

2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відношення між
двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: а R в, або R
(а, в);

3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні
властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження
називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).

Судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того,
чи мова йде про весь клас предметів, його частину чи про один предмет у
суб’єкті:

а) загальні судження — «всі S є (не є) Р»;

б) часткові судження — «деякі S є (не є) Р»; вони можуть бути
визначеними і невизначеними. Кванторами визначених суджень виступають
терміни: «тільки деякі», «більшість», «меншість», «немало», «не всі»,
«майже всі», «декілька». Квантором невизначених суджень виступає термін
«деякі»;

в) одиничне судження — «це S є (не є) Р».

Відношення між судженнями та їх класифікація за якістю й кількістю.

Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного
квадрата».

Судження:

А — загальноствердні (всі S є Р)

Е — загальнозаперечні (жодне S не є Р)

І — частковоствердні (деякі S є Р)

О — частковозаперечні (деякі S не є Р)

Примітки.

1. Лінії квадрата по вертикалі відображають відношення підпорядкованості
між судженнями А та І, Е та О, де А, Е — підпорядковуючі судження, а Е
та О — підпорядковані.

2. Лінії квадрата по діагоналі відображають відношення суперечності
(контрадикторності) між судженнями А і О, Е та І.

3. Лінія квадрата по верхній горизонталі відображає відношення
контрарності (протилежності) між судженнями А та Е.

4. Лінія квадрата по нижній горизонталі відображає відношення
субконтрарності (часткові збіжності) між судженнями І та О.

Розподіленим називається таке поняття (термін), яке в даному судженні
взято в його повному обсязі. Нерозподіленим називається таке поняття
(термін), яке взяте частково, не в його повному обсязі.

У загальноствердних судженнях (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні
бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і
розподіленими, і нерозподіленими.

У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та
предиката (Р) завжди є розподіленими.

У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта завжди не
розподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як
правило, є також нерозподіленими.

У частковозаперечних судженнях (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди
є нерозподіленими, а на місці предиката (Р) — завжди розподіленими (див.
табл. класифікації суджень і схему взаємозв’язків суджень у традиційній
і математичній логіці).

Таблиця класифікації суджень

Поділ суджень за структурою

Прості Складні

Атрибу-

тивні Релятивні Екзистенціальні Модальні Безумовні Умовні

Катего-

ричні Розділові

Загальноствердні Перетворюються в атрибутивні судження Перетво-рюються
в атрибутивні судження Алетичні Кон’юнк-ції Строгої диз’юнкції
Імплікаційні

Загальнозаперечні

Епістемічні

Нестрогої диз’юнкції Еквіваленції

Частковоствердні

Темпоральні

Частковозаперечні

Деонтичні

2. Модальні висловлювання.

Модальна логіка є розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні
висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань. Існують такі
види модальних логік і модальних висловлювань: алетичні, епістемічні,
темпоральні, деонтичні. Алетичні висловлювання включають такі
модальності: «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації.
Епістемічні висловлювання включають до свого складу такі модальності:
«знаю», «вірю», «вважаю», «доведено», «відомо», «спростовано» тощо.
Темпоральні висловлювання включають такі оцінки змісту, у яких необхідні
уточнення з використанням часових характеристик: «було так, що», «буде
так, що», «завжди було так, що», «завжди буде так, що», «раніше»,
«пізніше», «одночасно» та ін. Деонтичні висловлювання характеризують
наявність або відсутність в судженні певних норм за допомогою таких
модальностей: «обов’язково», «необов’язково», «дозволено»,
«недозволено», «заборонено», «незаборонено» та ін. (див. табл.
класифікації суджень і табл. видів модальних логік і модальних
висловлювань).

Таблиця видів модальних логік і модальних висловлювань

Види модаль-них логік і модальних висловлювань Алетичні Епістемічні
Темпоральні Деонтичні

Різновиди модальностей необхідно, можливо, випадково тощо знаю, вірю,
вважаю, доведено, спростовано, припустимо тощо було, буде, раніше,
пізніше, одночасно, є так тощо обов’язково, необов’язково, дозволено,
заборонено тощо

Схема взаємозв’язку суджень у традиційній і математичній логіці

&

?

o

oe

???OeCCCCC????¬??????

gde5TH

gd9s

#Розподіленість термінів судження Відношення

Загальноствердні А Всі S є P

/S a P/ (х[S(x) ( P(x)] + +

Частковоствердні І Деякі S є P

/S і P/ ( х[S(x) ( P(x)] – +

Загальнозаперечні Е Жодне S

не є P

(x)] + +

Частковозаперечні О Деякі S

не є P

(x)] – +

3. Складні судження утворюються шляхом поєднання між собою простих
суджень за допомогою логічних сполучників (кон’юнкції, виключаючої і
невиключаючої диз’юнкції, імплікації та еквівалентності). Природною
мовою названі логічні сполучники виражаються за допомогою граматичних
сполучників «і», «та», «або-або», «або» («чи»), «якщо…, то…», «тоді і
тільки тоді, коли…».

1) Єднальні (кон’юнктивні) судження — це такі судження, які утворені з
двох суджень за допомогою сполучника «і» (або «та»).

Дано деякі судження А та В. Припустимо, що вони семантично незалежні
одне від одного, тобто істинність або хибність А не викликає істинності
або хибності В, і навпаки. Тоді судження «А і В» є функцією істинності
суджень «А» та «В». Це означає, що істинність або хибність судження «А і
В» повністю визначається істинністю і хибністю складових його суджень А
та В.

Можливі такі комбінації кон’юнктивних суджень та їх результатів:

А В А і В (А ( В)

І І І

І Х Х

Х І Х

Х Х Х

Єдиною умовою істинності кон’юнктивного судження є істинність обох
складових цього судження.

2) Розділові (диз’юнктивні) судження бувають двох видів:

а) виключаючо-розділові судження (строга диз’юнкція) — це такі судження,
які утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного
сполучника «або…або».

Зміст цього сполучника полягає в тому, що він поєднує несумісні
судження. ВРС істинне, коли одна зі складових частин істинна, а інша —
хибна, і хибне, коли обидві складові частини його хибні.

А В Або А, або В (А(( В)

І І Х

І Х І

Х І І

Х Х Х

б) невиключаючо-розділові судження (нестрога диз’юнкція) утворюються з
будь-яких двох суджень за допомогою сполучника «або», що припускає
сумісність суджень.

НВРС істинне, коли істинні обидва його компоненти, або коли одне з них
істинне, а друге — хибне. НВРС хибне тоді, коли є хибними обидва
компоненти судження.

А В А або В (А ( В)

І І І

І Х І

Х І І

Х Х Х

3) Умовні (імплікативні) судження утворюються з будь-яких двох інших
суджень за допомогою логічного сполучника «якщо…, то…» Його формула:
«Якщо А, то В». А називається основою, або антецедентом, В — наслідком,
або консеквентом.

Умовне судження хибне тоді, коли його основа — істинна, а наслідок —
хибний, і істинне в усіх інших випадках.

А В Якщо А, то В (А ( В)

І І І

І Х Х

Х І І

Х Х І

Приклад: — якщо 2 * 2 = 4, то сніг білий (І)

(І) (І)

— якщо 2 * 2 = 5, то сніг білий (І)

(X) (І)

— якщо 2 * 2 = 5, то сніг чорний (І)

(X) (X)

— якщо 2 * 2 = 4, то сніг чорний (X)

(І) (X)

4) Судження еквівалентності утворюється з будь-яких двох інших суджень
за допомогою логічного сполучника «тоді і тільки тоді, коли …». Воно
істинне, коли обидва складові судження є істинними або коли вони обидва
є хибні, і хибне в усіх інших випадках.

А В А тоді і тільки тоді, коли В (А(В)

І І І

І Х Х

Х І Х

Х Х І

Два судження називаються взаємозаперечними або суперечними одне одному,
якщо одне з них істинне (І), а друге — обов’язково хибне (X).

Взаємозаперечними є такі пари суджень:

1) А — О «Всі S є Р» і «Деякі S не є Р»;

2) Е — 1 «Жодне S не є Р» і «Деякі S є Р»;

3) «Це S є Р» і «Це S не є Р».

Заперечення бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішнє заперечення
означає невідповідність предиката суб’єктові. Зовнішнє — заперечення
усього судження.

Література

Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.:
КНЕУ, 1997. — 88 с.

Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед. институтов. — М.:
Владос, 1995. — 303 с.

Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл.
С. Ф. Марценюк. — К.: Вища школа, 1991. — 52 с.

Ивин А. А. Логика. — М.: Учеб. пособие. — М.: Знание, 1997. — 240 с.

Ивлев Ю. В. Логика: для вузов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 272 с.

Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів і
аспірантів. — К.: Абрис, 1997. — 350 с.

Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1995. — 256 с.

Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. —
466 с.

Кузина Е. Б. Практическая логика. — М.: Триада, Лтд., 1996. — 160 с.

Кэррол Л. Логическая игра: Пер. с англ. — М.: Наука, 1991. — 192 с.

Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. —
320 с.

Мельников В. Н. Логические задачи. — Одесса: Вища школа, 1989. — 344 с.

Петров Ю. А. Азбука логического мышления. — М.: Изд-во Моск. ун-та,
1991. — 104 с.

Руденко К. П. Логіка. — К.: Вища школа, 1976. — 320 с.

Светлов В. А. Практическая логика. — Учеб. пособие. — СПб.: МиМ, 1997. —
576 с.

Тофтул Н. Г. Логіка: Посібник. Для студентів вищих навчальних
закладів. — К.: Академія, 1999. — 336 с.

Упражнения по логике: Учеб. пособие. — М.: Юрист, 1993. — 136 с.

Формальная логика: Учеб. для филос. фак-тов университетов. — Л.: Изд-во
Ленингр. ун-та, 1977. — 359 с.

Хоменко І. В. Логіка—юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997. —
392 с.

S-

P+

P+

S+

P+

S-

P+

S+

Р–

S+

S+

Р+

S–

P+

P+

S–

S+

P+

S–

P+

S–

Р–

а (а

І Х

Х І

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *