Реферат на тему:
Судження
План
Поняття судження, його види, класифікація і форми вираження.
Поділ суджень за модальністю.
Складні судження. Відношення між судженнями за істинністю.
1. Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи
заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між
предметом та його властивостями чи відношення між предметами.
Судження бувають прості і складні. У простих судженнях пов’язані два
поняття — суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. У
складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за допомогою
логічних сполучників кон’юнкції, виключаючої і невиключаючої диз’юнкції,
імплікації і еквівалентності. Природною мовою ці сполучники виражаються
за допомогою граматичних сполучників «і» (або «та»), «або…або», «або»
(«чи»), «якщо…, то» «тоді і тільки тоді, коли».
Прості судження поділяються на:
1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт
існування предмета, що відображається в думці: а — а;
2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відношення між
двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: а R в, або R
(а, в);
3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні
властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження
називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).
Судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того,
чи мова йде про весь клас предметів, його частину чи про один предмет у
суб’єкті:
а) загальні судження — «всі S є (не є) Р»;
б) часткові судження — «деякі S є (не є) Р»; вони можуть бути
визначеними і невизначеними. Кванторами визначених суджень виступають
терміни: «тільки деякі», «більшість», «меншість», «немало», «не всі»,
«майже всі», «декілька». Квантором невизначених суджень виступає термін
«деякі»;
в) одиничне судження — «це S є (не є) Р».
Відношення між судженнями та їх класифікація за якістю й кількістю.
Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного
квадрата».
Судження:
А — загальноствердні (всі S є Р)
Е — загальнозаперечні (жодне S не є Р)
І — частковоствердні (деякі S є Р)
О — частковозаперечні (деякі S не є Р)
Примітки.
1. Лінії квадрата по вертикалі відображають відношення підпорядкованості
між судженнями А та І, Е та О, де А, Е — підпорядковуючі судження, а Е
та О — підпорядковані.
2. Лінії квадрата по діагоналі відображають відношення суперечності
(контрадикторності) між судженнями А і О, Е та І.
3. Лінія квадрата по верхній горизонталі відображає відношення
контрарності (протилежності) між судженнями А та Е.
4. Лінія квадрата по нижній горизонталі відображає відношення
субконтрарності (часткові збіжності) між судженнями І та О.
Розподіленим називається таке поняття (термін), яке в даному судженні
взято в його повному обсязі. Нерозподіленим називається таке поняття
(термін), яке взяте частково, не в його повному обсязі.
У загальноствердних судженнях (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні
бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і
розподіленими, і нерозподіленими.
У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та
предиката (Р) завжди є розподіленими.
У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта завжди не
розподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як
правило, є також нерозподіленими.
У частковозаперечних судженнях (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди
є нерозподіленими, а на місці предиката (Р) — завжди розподіленими (див.
табл. класифікації суджень і схему взаємозв’язків суджень у традиційній
і математичній логіці).
Таблиця класифікації суджень
Поділ суджень за структурою
Прості Складні
Атрибу-
тивні Релятивні Екзистенціальні Модальні Безумовні Умовні
Катего-
ричні Розділові
Загальноствердні Перетворюються в атрибутивні судження Перетво-рюються
в атрибутивні судження Алетичні Кон’юнк-ції Строгої диз’юнкції
Імплікаційні
Загальнозаперечні
Епістемічні
Нестрогої диз’юнкції Еквіваленції
Частковоствердні
Темпоральні
Частковозаперечні
Деонтичні
2. Модальні висловлювання.
Модальна логіка є розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні
висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань. Існують такі
види модальних логік і модальних висловлювань: алетичні, епістемічні,
темпоральні, деонтичні. Алетичні висловлювання включають такі
модальності: «необхідно», «можливо», «випадково» та їх модифікації.
Епістемічні висловлювання включають до свого складу такі модальності:
«знаю», «вірю», «вважаю», «доведено», «відомо», «спростовано» тощо.
Темпоральні висловлювання включають такі оцінки змісту, у яких необхідні
уточнення з використанням часових характеристик: «було так, що», «буде
так, що», «завжди було так, що», «завжди буде так, що», «раніше»,
«пізніше», «одночасно» та ін. Деонтичні висловлювання характеризують
наявність або відсутність в судженні певних норм за допомогою таких
модальностей: «обов’язково», «необов’язково», «дозволено»,
«недозволено», «заборонено», «незаборонено» та ін. (див. табл.
класифікації суджень і табл. видів модальних логік і модальних
висловлювань).
Таблиця видів модальних логік і модальних висловлювань
Види модаль-них логік і модальних висловлювань Алетичні Епістемічні
Темпоральні Деонтичні
Різновиди модальностей необхідно, можливо, випадково тощо знаю, вірю,
вважаю, доведено, спростовано, припустимо тощо було, буде, раніше,
пізніше, одночасно, є так тощо обов’язково, необов’язково, дозволено,
заборонено тощо
Схема взаємозв’язку суджень у традиційній і математичній логіці
&
?
o
oe
???OeCCCCC????¬??????
gde5TH
gd9s
#Розподіленість термінів судження Відношення
Загальноствердні А Всі S є P
/S a P/ (х[S(x) ( P(x)] + +
–
Частковоствердні І Деякі S є P
/S і P/ ( х[S(x) ( P(x)] – +
–
Загальнозаперечні Е Жодне S
не є P
(x)] + +
Частковозаперечні О Деякі S
не є P
(x)] – +
3. Складні судження утворюються шляхом поєднання між собою простих
суджень за допомогою логічних сполучників (кон’юнкції, виключаючої і
невиключаючої диз’юнкції, імплікації та еквівалентності). Природною
мовою названі логічні сполучники виражаються за допомогою граматичних
сполучників «і», «та», «або-або», «або» («чи»), «якщо…, то…», «тоді і
тільки тоді, коли…».
1) Єднальні (кон’юнктивні) судження — це такі судження, які утворені з
двох суджень за допомогою сполучника «і» (або «та»).
Дано деякі судження А та В. Припустимо, що вони семантично незалежні
одне від одного, тобто істинність або хибність А не викликає істинності
або хибності В, і навпаки. Тоді судження «А і В» є функцією істинності
суджень «А» та «В». Це означає, що істинність або хибність судження «А і
В» повністю визначається істинністю і хибністю складових його суджень А
та В.
Можливі такі комбінації кон’юнктивних суджень та їх результатів:
А В А і В (А ( В)
І І І
І Х Х
Х І Х
Х Х Х
Єдиною умовою істинності кон’юнктивного судження є істинність обох
складових цього судження.
2) Розділові (диз’юнктивні) судження бувають двох видів:
а) виключаючо-розділові судження (строга диз’юнкція) — це такі судження,
які утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного
сполучника «або…або».
Зміст цього сполучника полягає в тому, що він поєднує несумісні
судження. ВРС істинне, коли одна зі складових частин істинна, а інша —
хибна, і хибне, коли обидві складові частини його хибні.
А В Або А, або В (А(( В)
І І Х
І Х І
Х І І
Х Х Х
б) невиключаючо-розділові судження (нестрога диз’юнкція) утворюються з
будь-яких двох суджень за допомогою сполучника «або», що припускає
сумісність суджень.
НВРС істинне, коли істинні обидва його компоненти, або коли одне з них
істинне, а друге — хибне. НВРС хибне тоді, коли є хибними обидва
компоненти судження.
А В А або В (А ( В)
І І І
І Х І
Х І І
Х Х Х
3) Умовні (імплікативні) судження утворюються з будь-яких двох інших
суджень за допомогою логічного сполучника «якщо…, то…» Його формула:
«Якщо А, то В». А називається основою, або антецедентом, В — наслідком,
або консеквентом.
Умовне судження хибне тоді, коли його основа — істинна, а наслідок —
хибний, і істинне в усіх інших випадках.
А В Якщо А, то В (А ( В)
І І І
І Х Х
Х І І
Х Х І
Приклад: — якщо 2 * 2 = 4, то сніг білий (І)
(І) (І)
— якщо 2 * 2 = 5, то сніг білий (І)
(X) (І)
— якщо 2 * 2 = 5, то сніг чорний (І)
(X) (X)
— якщо 2 * 2 = 4, то сніг чорний (X)
(І) (X)
4) Судження еквівалентності утворюється з будь-яких двох інших суджень
за допомогою логічного сполучника «тоді і тільки тоді, коли …». Воно
істинне, коли обидва складові судження є істинними або коли вони обидва
є хибні, і хибне в усіх інших випадках.
А В А тоді і тільки тоді, коли В (А(В)
І І І
І Х Х
Х І Х
Х Х І
Два судження називаються взаємозаперечними або суперечними одне одному,
якщо одне з них істинне (І), а друге — обов’язково хибне (X).
Взаємозаперечними є такі пари суджень:
1) А — О «Всі S є Р» і «Деякі S не є Р»;
2) Е — 1 «Жодне S не є Р» і «Деякі S є Р»;
3) «Це S є Р» і «Це S не є Р».
Заперечення бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішнє заперечення
означає невідповідність предиката суб’єктові. Зовнішнє — заперечення
усього судження.
Література
Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.:
КНЕУ, 1997. — 88 с.
Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед. институтов. — М.:
Владос, 1995. — 303 с.
Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл.
С. Ф. Марценюк. — К.: Вища школа, 1991. — 52 с.
Ивин А. А. Логика. — М.: Учеб. пособие. — М.: Знание, 1997. — 240 с.
Ивлев Ю. В. Логика: для вузов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 272 с.
Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів і
аспірантів. — К.: Абрис, 1997. — 350 с.
Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1995. — 256 с.
Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. —
466 с.
Кузина Е. Б. Практическая логика. — М.: Триада, Лтд., 1996. — 160 с.
Кэррол Л. Логическая игра: Пер. с англ. — М.: Наука, 1991. — 192 с.
Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. —
320 с.
Мельников В. Н. Логические задачи. — Одесса: Вища школа, 1989. — 344 с.
Петров Ю. А. Азбука логического мышления. — М.: Изд-во Моск. ун-та,
1991. — 104 с.
Руденко К. П. Логіка. — К.: Вища школа, 1976. — 320 с.
Светлов В. А. Практическая логика. — Учеб. пособие. — СПб.: МиМ, 1997. —
576 с.
Тофтул Н. Г. Логіка: Посібник. Для студентів вищих навчальних
закладів. — К.: Академія, 1999. — 336 с.
Упражнения по логике: Учеб. пособие. — М.: Юрист, 1993. — 136 с.
Формальная логика: Учеб. для филос. фак-тов университетов. — Л.: Изд-во
Ленингр. ун-та, 1977. — 359 с.
Хоменко І. В. Логіка—юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997. —
392 с.
S-
P+
P+
S+
P+
S-
P+
S+
Р–
S+
S+
Р+
S–
P+
P+
S–
S+
P+
S–
P+
S–
Р–
а (а
І Х
Х І
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
