Сучасна логіка (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

„СУЧАСНА ЛОГІКА”

Термін “логіка” сьогодні загалом застосовується у трьох головних
значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у
взаємозв’язку об’єктивних явищ – “логіка фактів”, “логіка історичного
розвитку” тощо. По-друге, словом “логіка” позначають закономірності у
зв’язках і у розвитку думок – “логіка міркування”, “логіка мислення”.
Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з
позиції його формальної правильності.

В історії логіки виділяють два етапи:

від логіки Давнього світу до виникнення у другій половині XIX ст.
сучасної логіки.

від другої половини XIX ст. до наших днів.

На першому етапі логіка переважно вирішувала проблеми, поставлені ще
Аристотелем. В останні півтора століття в ній відбулись якісні зміни.
Щоправда, передумови цих змін з’явилися ще тоді, коли Лейбніц
запропонував ідею числення і відповідну формалізовану мову. Цю ідею, як
зазначалось, сучасники не зрозуміли і зрештою забули.

Проте в другій половині XIX ст., а тим більше в XX ст. на людство чекала
ціла злива ідей, завдяки яким сучасна логіка перейшла наукову революцію.
Назвемо лише деяких видатних учених, які зробили істотний внесок у її
розвиток.

Джордж Буль (1815—1864) — один із засновників математичної логіки.
Поклавши в основу своїх досліджень аналогію між алгеброю і логікою, він
розробив відповідне логічне числення, в якому застосував закони й
операції математики (додавання класів, множення тощо). Алгебро-логічний
метод дав можливість Булю виявити нові типи висновків, які не
враховувались у традиційній силогістиці. Він детально проаналізував
закони комутативності, асоціативності, дистрибутивності .

Огастес де Морган (1806—1871) — засновник логічного аналізу відношень,
зокрема запропонував формулу суджень відношення, яка нагадує сучасну
формулу «аRb». Він сформулював основні принципи логіки висловлювань і
логіки класів. У розробленій ним алгебрі відношень аналізував операції
додавання, множення тощо. У математичній логіці Морган сформулював
закони, які носять його ім’я — «закони де Моргана».

Готліб Фреге (1848—1925) заклав основи логічної семантики. У своїй
фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему
формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного
числення предикатів з метою обґрунтування ? ідеї про зведення математики
до логіки.

Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він
увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і
відношень (а відповідно одномісних і багатомісних логічних функцій);
вперше увів символи для позначення кванторів; увів поняття істиннісного
значення тощо.

Фреге систематично досліджував відношення між мовними виразами і
предметами, які позначаються цими виразами; розкрив відмінність між
значенням і смислом мовних виразів. Його праці розцінюються як початок
нового етапу в розвитку математичної (символічної) логіки.

Чарлз-Самдерс Пірс (1839—1914) — родоначальник семіотики (загальної
теорії знаків). У своєму численні він використовував як строгу, так і
нестрогу диз’юнкції. Пірс сформулював закони матеріальної імплікації.
Тривалий час його праці не були відомі широкій науковій громадськості.

Давид Гільберт (1862—1943) досяг значних успіхів у застосуванні методу
формалізації в тлумаченні логічних умовиводів, у розробці числення
висловлювань і предикатів, у дослідженні аксіоматизації знань. Він
здійснив строго аксіоматичну побудову геометрії Евкліда, що наперед
визначило подальший розвиток досліджень з аксіоматизації наукового
знання, запропонував розгорнутий план обґрунтування математики шляхом її
повної формалізації. Щоправда, ця програма виявилась нездійсненною,
проте її ідеї спричинили виникнення метаматематики (теорії доведень).

Альфред-Норт Уайтхед (1861—1947) у співавторстві з Б. Расселом написав
тритомну працю «Принципи математики», яка зробила значний внесок у
розвиток математичної логіки.

Бертран Рассел (1872—1970) має великі заслуги у сфері розробки мови
сучасної логічної символіки. Він систематично виклав теорію числення
висловлювань і теорію класів. У книзі «Принципи математики» разом з
Уайтхедом розвинув математичну логіку способом аксіоматизації й
формалізації числень висловлювань, класів і предикатів, а також теорію
типів як способу переборення парадоксів. Крім того, Рассел досліджував
логічний аспект проблеми існування, логічний статус дескрипції, природу
деяких парадоксів тощо.

— знак перетину множин), сформулював систему аксіом для арифметики
натурального ряду.

Платон Порецький (1846—1907) першим у Росії розробив і читав курс
математичної логіки. Він узагальнив і розвинув досягнення Дж. Буля,
У.-С. Джевонса, Е. Шредера у сфері алгебри логіки. Значне місце у працях
Порецького займала «теорія наслідків». Ним узагальнена теорія
силогістики традиційної логіки, проаналізовані деякі несилогістичні
міркування тощо.

Значним є внесок у розвиток сучасної логіки і деяких інших учених,
зокрема представників львівсько-варшавської школи, до якої належали К.
Твардовський, Я. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський, Т.
Котарбіньський, К. Айдукевич та ін. Вони багато зробили для розвитку
логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної,
математичної логіки, для розв’язання металогічних і методологічних
проблем тощо.

В Україні сучасна логіка почала розвиватися на початку ХІХ ст. Так,
наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій,
який опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические
наставляння» і «Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки
зробив О. Потебня.

У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час
ігнорували, а то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в
другій половині 40-х років за таємничих обставин її було реабілітовано
(«мовчки»), і курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а
й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі
тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з
програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських1. Сучасну ж
логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо
називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському
державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки
висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії
АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі —
А. Уйомов).

Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили
певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та
семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно
працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В.
Омельянчик та інші.

Отже, логіка у своєму розвитку пройшла два головних етапи. Перший етап
(рис. 1.) пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби
Середньовіччя.

Цей етап розвитку науки отримав назву традиційного, на ньому логіка
існувала майже виключно як логіка формальна. Традиційна вона включала і
включає досі такі розділи як: поняття, судження, умовивід, доведення,
спростування, гіпотеза.

Другий етап пов’язаний з творчістю німецького філософа Г.В.Лейбніца,
який є основоположником математичної (символічної) логіки. Лейбніц
намагався вибудувати універсальну мову, за допомогою якої суперечки між
людьми можна було б вирішувати шляхом обчислення. Цей напрямок логіки
досліджує логічні зв’язки і відношення, які лежать в основі дедуктивного
умовиводу. Можна сказати, що математична логіка розробляє застосування
математичних методів до аналізу форм і законів доведення.

Традиційна логіка
Сучасна логіка

Аристотель Стоїки Схоластика Лейбніц
Діалектична логіка

(Кант, Гегель)

Математична логіка

(Фреге, Пріс)

Рис. 1. Схема розвитку логіки як науки

Сучасна логіка, крім формальної і математичної (символічної) включає
також інші галузі (модальну, деонтологічну, релевантну тощо), якими
опікуються лінгвісти, археологи, фахівці з проблем штучного інтелекту,
штучних мов.

Список використаної літератури:

Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.

Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и
институтов. – М., 1996. – С.3-(256).

Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С.32.

Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. – С.139.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *