Логічна форма міркування (Реферат)

Реферат на тему:

Логічна форма міркування

Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації

Основними компонентами логічної форми міркування є:

логічні терміни;

нелогічні терміни.

Логічні терміни в природній мові звичайно виражають за допомогою таких
слів та словосполучень: «усякий*, «деякий», «є*, «невірно, що…»,
«якщо…, тоді…», «…і…», «…або…» тощо.

У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у
вислові. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі
речення.

Як бачимо, зміст міркування виражається саме в нелогічних термінах. У
зв’язку з цим можна уточнити поняття логічної форми.

Логічна форма міркування — це його структура, яка виявляється в
результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Для того, щоб з’ясувати логічну форму міркування, необхідно:

відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки
і висновок;

з’ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку
міркування;

замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та
висновку, на певні символи;

зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

?!? Розглянемо для прикладу таке міркування: «Ця посадова особа вчинила
злочин, тому що вона отримала хабар*.

1. Відновимо його у повному вигляді. В результаті маємо:

Якщо посадова особа отримала хабар,

то вона вчинила злочин.

Ця посадова особа отримала хабар.

Ця посадова особа вчинила злочин.

До складу першого засновку міркування входить один логічний термін:
«якщо, … то*.

Замінимо висловлювання: «Посадова особа отримала хабар» на змінну р, а
висловлювання «Посадова особа вчинила злочин» — на змінну ц.:

4. Зобразимо логічну форму міркування за допомогою такої схеми; Якщо р,
тоді ^.

Р

Отже, ц

Це схема правильного міркування. Які б конкретні висловлювання не
підставлялись замість р та ^, якщо засновки міркування будуть істинними,
то його висновок також буде істинним.

Логічна форма міркування — це спосіб зв’язку висловлювань, що входять до
його складу.

З метою її виявлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і
зосереджуються тільки на тих компонентах, які виражають його формальний
аспект.

Таку різницю між формою і змістом за допомогою природної мови провести
практично неможливо. Це пов’язано з багатьма причинами. Одна з них
(мабуть, найголовніша) полягає у тому, що люди, як правило, не можуть
абстрагуватися від змісту мовних висловів, які вони застосовують у
процесах мислення або спілкування з іншими людьми.

Для того, щоб наведені фактори не впливали на визначення структури,
форми певного міркування, в логіці створюються штучні мови, які отримали
назву формалізованих мов.

Формалізована мова — це спеціальна штучна мова, в якій вислови природної
мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне
значення.

Міркування при такому підході перетворюється на ланцюжок знаків,
побудований за суворими правилами. —

Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні
аналоги, у логіці отримало назву «формалізації*. Метод формалізації є
основним методом сучасної логіки.

Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут у це поняття
вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що
для вираження тієї самої думки використовується один і той же ряд слів
чи прийомів. Формалізм, притаманний юридичному тексту, виражається у
стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознавчих актів і в
його уніфікованості. У зв’язку з цим у текстах нормативних документів,
як правило, застосовуються стандартні терміни, фрази й вислови, стійкі
мовні конструкції.

Формалізація — побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням
відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою
якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх
змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної
мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то
замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів
для позначення елементів думок, які використовують для побудови
відповідних логічних структур. Наступним кроком є встановлення
скінченого числа правил утворення висловлювань з певного набору символів
або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної
системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього
набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил
переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації
доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не
виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде
проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на
цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна
замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст
відповідною системою формул.

Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної
логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами мови, як
семантика, синтаксис, прагматика.

Семантика (в логіці) — розділ логіки, в якому вивчається значення, смисл
понять і суджень.

Вона передусім уточнює такі поняття, як «смисл», «відповідність»,
«предмет», «множина», «логічне слідування» (випливання),
«інтерпретація». Важливе місце в семантиці посідають розрізнення змісту
понять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості,
пов’язані з обсягом понять і значенням істинності судження, називають
екстенціональними, а властивості, пов’язані зі змістом поняття і смислом
судження, — інтенціональними. Так, судження «»Сім» —• просте число» і
«Київ — столиця України» рівносильні екстенціонально (значення
істинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються
інтенціонально (смисл їх різний).

Синтаксис — розділ логіки, який вивчає суто формальну частину
формалізованої мови, тобто не інтерпретованого числення (на відміну від
семантики, предметом якої служить саме інтерпретація мови).

Об’єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що
розглядається, правила утворення виразів (формул) предметної мови
числення і правила перетворення (правила виводу) в ній.

Прагматика — розділ семіотики (науки про знаки), який вивчає відношення
того, хто використовує знакову систему, до самої знакової системи.

Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є:
стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання
повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припустимої
стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на
відміну від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами
самої знакової системи, яка служить для передачі повідомлень, а
виявляються при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та
відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка
сприймає цю систему.

Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної
логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з допомогою штучної мови
— мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як
відомо, називається семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які
використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається
логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках —
математиці, хімії тощо.

Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці,
називають мовою символів. її не слід ототожнювати з природною, тобто
звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови.
Вона є лише допоміжним мовним засобом, хоча використання її в науці має
велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки
використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова
символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою
звичайної (природної) мови можна розкрити смисл і значення символів, які
вводяться.

Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто
ті зв’язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів,
ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:

скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об’єктами, які
вивчаються;

виділяти логічні зв’язки і відрізняти їх від синтаксичних;

за виглядом формули робити висновок про характер відношення між
об’єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);

виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому
можна одержати цей результат.

Мова символів, що використовується в певних галузях знань, має
міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються
іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей,
інші — містяться (не замінюються) також у всіх конкретних за змістом
думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються
логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні
зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі
«Всі 5 є Р» логічні змінні — «5» і «Р», а логічні постійні — «всі» та
«є».

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише
логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають
скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають
логічні зв’язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв’язка «є»
виражає різні логічні зв’язки:

Всі прямокутні ромби є квадрати.

Атом є подільний.

Прут є ріка.

У першому судженні слово «є» виражає відношення рівнозначності понять, у
другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення
елемента множини до множини. Відношення між суб’єктом і предикатом
(логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються
різними символами.

Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження,
що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо
позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких
підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5,
Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають
індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г
тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення
предметів, у логіці називають предикатами.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *