Реферат на тему:
Василь Єрошенко – японський письменник з Обухівки
У селі Обухівка, що під Старим Осколом на Білгородщині, є літературний
дім-музей Василя Яковича Єрошенка, відомого в Японії письменника.
Незвичайне поєднання слів «село Обухівка», «Василь Єрошенко», «японський
письменник» вражає багатьох. Але це не вигадка, дійсно: український
хлопець зі Слобожанщини своїм художнім словом у далекій східній країні
досяг, можливо, на здивування всього світу високої майстерності,
збагативши незвичайним синтезом культур древню японську літературу. Його
портрет роботи японського художника Накамура Цуне – візитна картка
Національного музею сучасного мистецтва в Токіо.
Як же таке могло статися? Якою була ця людина, яка, покинувши рідне село
й об’їздивши майже весь світ, заслужив такої високої оцінки вдалечині
від батьківщини? Про це вы прочитаєте в нарисі кандидата педагогічних
наук, члена Національної спілки письменників України В.В.Оліфіренка,
який здійснив літературну експедицію по землях Північної Слобожанщини –
по українських етнічних землях, де розвивалася творчість десятків
відомих українських письменників, зокрема відбулося становлення
творчості відомого як японського письменника Василя Єрошенка, українця
за походженням.
Мандрівник, етнограф, поліглот, японський письменник початку ХХ ст.
Василь Єрошенко — українець з Білгородщини. Особистість незвичайна у
багатьох аспектах, Єрошенко в світовій культурі посів особливе місце.
Він об’їхав майже весь Далекий Схід. Жив в Японії, Китаї, Індії, Бірмі,
Середній Азії, був на Чукотці та у Владивостоку. Знав близько 20
європейських та східних іноземних мов: англійську, французьку, японську,
тайську, бірманську, хінді, чукотську, туркменську, пушту. Досконало
володів есперанто. Не забував письменник і свого походження, своїх
українських коренів.
Користуючись есперанто та японською мовою, Єрошенко писав здебільшого
легенди та казки, в яких відбив казковий світ Далекого Сходу. Його
твори, виростаючи з фольклорної традиції Сходу, стали близькими і
східному, й європейському читачеві завдяки зверненню автора до
загальнолюдських проблем і цінностей життя. Це близькі всім людям
прагнення його героїв до щастя, до справедливого устрою суспільства.
Духовні пошуки Єрошенка співзвучні з філософією та світоглядом таких
відомих мислителів Сходу, як М.К.Реріх, Р.Тагор, Лу Сінь. За духом
письменник був близьким і до російських письменників,
філософів-космістів «Срібного століття».
Народився Василь Якович Єрошенко в сільській сім’ї в селі Обухівка на
Білгородщині 13 січня 1890 року. В чотири роки після перенесеної хвороби
втратив зір. На все життя зберіг він у пам’яті образ рідної землі,
чудовий український фольклор, на який так багата Слобожанщина.
Більш за все хлопчика вразили пісні народних гомерів-кобзарів, які несли
від села до села українську пісню, її багатий духовний світ. На початку
минулого століття ці співаки були нерідкими гостями на народних гуляннях
та ярмарках Слобожанщини. Вони, напевно, й пробудили в ньому бажання
пуститися мандрувати по світу й пізнавати його. Освіту Єрошенко одержав
у Москві, закінчивши в 1908 році спеціалізовану школу для сліпих, потім
оволодів міжнародною мовою есперанто, створеною наприкінці ХІХ ст.
варшавським лікарем Людвігом Заменгофом.
Через допитливість та захоплення до подорожей він приїхав до Лондона й
вступив до королівського коледжу для сліпих. Велику підтримку в своїх
мандрах Єрошенко отримував від есперантистів, захоплених пристрасним
бажанням за допомогою легкої у використанні міжнародної мови есперанто
об’єднати весь світ на гуманних началах.
Багато уваги Єрошенко приділяв своїй музичній освіті, навчався грі на
декількох інструментах. Пізніше, в подорожах по Далекому Сходу, його
постійною супутницею була гітара.
Як і тисячі молодих людей Європи на початку ХХ століття, він був
захоплений соціалістичними ідеями, брав участь у студентських
хвилюваннях, що стало надалі причиною виключення з королівського
коледжу, а пізніше й його висилки з Японії.
повернувшись з Європи до Росії, Єрошенко по відрядженню товариства
есперантистів згодом їде в Токіо, де вчиться в Токійській школі сліпих і
сам навчає мові есперанто японських незрячих.
З 1914 року почалися багаторічні поїздки письменника по країнах Далекого
Сходу. Він знайомиться з побутом народів, записує легенди, перекази,
казки. Світ у цей час сколихнула кривава перша світова війна, до подій
якої були залучені й східні країни, де жив Василь Єрошенко. В Японії,
Таіланді, Бірмі, Індії, Китаї виникають визвольні антиколоніальні рухи,
що виражали прагнення народів до волі й незалежності. Палкий за
характером письменник посів демократичні, гуманні позиції, що відбилися
й в його творах.
J
gd:j
Літературним дебютом Єрошенка в Японії, де він жив з 1914 по 1921 рік,
стали твори «Дощ йде» та «Оповідь паперового ліхтарика» (1916 р.).
Пізніше, в 1920-и х роках, тут було надруковано три його збірки: «Пісні
передранкової зорі», «Останній стогін», «Заради людства». Твори Єрошенка
видавалися в Японії та Китаї. Поетичність, тонкий ліризм письменника, що
зумів відбити багатовікові духовні традиції Сходу, зробили його твори
дуже популярними в цих країнах.
В Японії українець Єрошенко стає відомим під ім’ям Єро-сан, а в Китаї як
Айлосяньке. Казки Єрошенка на китайську мову перекладав великий
письменник Лу Сінь.
За активну участь в суспільстві, пробудження народу (“Гьомінкай“)
письменника депортували з Японії, й він перебрався до Китаю, а в 1923 р.
відправився на батьківщину.
У Москві з 1924 по 1928 рік він працював лектором і перекладачем з
японської в Комуністичному університеті трудівників Сходу, викладав
російську мову японським студентам. У 1929 році Єрошенко здійснив
поїздку на Чукотку, де жив у той час його молодший брат.
Більше 11 років Єрошенко був директором, потім викладачем у
школі-інтернаті для сліпих дітей в Туркменії, яку сам і створив. Брав
активну участь в русі есперантистів, побував на декількох міжнародних
конгресах прибічників цієї мови.
Останні місяці свого життя письменник провів у рідній Обухівці,
повернувшись сюди хворим у 1952 році з Ташкента.
Помер Василь Єрошенко 23 грудня 1952 року. Похований у своєму рідному
селі. На могильній плиті з чорного полірованого граніту вибито надпис:
ЕРОШЕНКО ВАСИЛИЙ ЯКОВЛЕВИЧ (1889-1952).
Історію його життя і творчу спадщину добре знають в Японії та Китаї.
Ім’я Єрошенка як відомого письменника нової японської літератури
включено до японських енциклопедій. У 1959 р. в Японії було видано
трьохтомник творів Єрошенка, а в 1956 р. опубліковано монографію Ітіро
Такасугі «Сліпий поет Єрошенко».
У перекладі на російську мову твори В.Єрошенка вперше було видано в 1962
р. у Білгороді (збірник “Серце орла”). На українську мову стараннями
письменниці й перекладачки Н.Андріанової-Гордієнко вони побачили світ у
1969 р. у книзі під назвою “Квітка справедливості”. Окремими виданнями
повість Н.Андріанової-Гордієнко «Запалив я у серці вогонь…” про життя
письменника вийшла в 1973 та 1977 роках. Твори В.Єрошенка «Тісна
клітка», «Казки» та «Квітка справедливості» також було надруковано в
1992 р. в Білгороді, у видавництві “Везелиця”.
Близький знайомий В.Єрошенка, сліпий журналіст Федір Шоєв, писав про
нього: “Незвичайна і чудова це була людина. Незвичайна тому, що й в
зрілі роки надто вже по-молодому сприймав і любив світ. Любив сонце й
повітря, воду й землю, любив все, що живе й росте на землі…
Незвичайним він був і своєю великою добротою до людей, простотою й
приязністю у спілкуванні з ними, безкорисністю й працелюбством… ”
Рідна сестра Єрошенка Марія Яківна Безуглова так висловлювалася про його
національну свідомість та патріотизм: “Вася завжди писав про себе
“українець”, бо дідусь і батько були українці й завжди вдома розмовляли
по-українськи. Й на вулицях у селі Обухівка завжди розмовляли “простою
українською мовою…”
Сьогодні центром вивчення й пропаганди творчості письменника-земляка в
Росії є музей В.Єрошенка в Обухів ці, який було створено в 1990 році, до
століття від дня його народження на фундаменті батьківської хати. В село
можна дібратися трамваєм. Це, можливо, найдовша трамвайна лінія, якщо не
в світі, то, без сумніву, на півдні Росії.
У музеї, який є, за словами музейних працівників, копією хати, де
народився Єрошенко, зібрано документальні свідчення: фотографії, копії
документів, особисті речі письменника. Однак рукописів самого Єрошенка в
музеї майже немає. Виявляється, численний архів митця одразу ж після
його смерті було спалено на території товариства сліпих в Старому
Осколі, а це кілька тонн рукописного й книжкового багатства, що
бережливо зберігалося самим Єрошенком. Пропав і портрет письменника на
шовку, створений японським художником. На жаль, немає в музеї і творів
Єрошенка, виданих у Японії та Китаї.
Автор цього нарису влітку 2004 року побував в Обухівці, відвідав
дім-музей Єрошенка. На прощання працівники музею подарували видані в
1992 році в Білгороді три книги з творами знаменитого земляка: «Тісна
клітка», «Казки» та «Квітка справедливості». На внутрішній обкладинці
книг — відтиск печатки: «Дім-музей В.Я.Єрошенка».
Кожен, хто відвідає обухівську землю, дім-музей письменника та його
останнє пристанище — могилу на краю села, напевно, подумає, що це —
щаслива земля, бо вона дала світу людину, яка зуміла проникнути до
потаємних сподівань мільйонів про прекрасне, чисте, світле й відбити їх
у своїй творчості.
В Україні творчість Василя Єрошенка сьогодні активно вивчає й пропагує
вчений-філолог Юлія Патлань. В її творчому портфелі є переклади
маловідомих і зовсім невідомих для широкого загалу творів письменника,
ґрунтовні статті про його життєвий і творчий шлях.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
