.

Прапороносці Олеся Гончара (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2238
Скачать документ

“Прапороносці” Олеся Гончара

Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих.

Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат.
Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а
багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати
високий дух романтики з “проривом “до правди, до зображення війни
справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю, з її тяжкою солдатською
героїкою”.

Олесеві Гончару долею судилося бачити одну із найжорстокіших воєн в
історії людства на власні очі, пережити війну вразливою душею і чутливим
серцем, перенести війну на своїх плечах. Доля поклала на його юнацькі
плечі важкі мінометні плити, і здається, що ці плити лягли назавжди, на
все життя. Відразу ж по війні Олесь Гончар у романі “Прапороносці” силою
художньої уяви “покладе” на плечі солдата-українця Хоми Хаєцького всю
землю. У трагічні хвилини оборони дамби запитає комісар Воронцов у
насупленого старшини: “Важко, товаришу Хаєцький?” – “Ой, товаришу
замполіт… Так важко, гейби всю землю на плечах тримаєш…” –
відповість життєрадісний подоляк, вивершуючи титанічний шлях “зрощення”
своєї особи та історії.

Історія стала його. Хоми Хаєцького, долею. Долею звичайного рядового
солдата незвичайної війни. Як і долею мільйонів тих творців перемоги над
фашизмом, які вернулися покаліченими фізично й морально з фронтів і які
зазнали по війні принизливого колгоспного закріпачення, гіркоти
державної байдужості до їхньої героїчної звитяги, а то й нових
сталінських репресій. А вірилося, що буде інакше життя по війні. “Після
цієї війни люди повинні стати нарешті… людьми”, – переконаний
лейтенант Черниш. Бо була ця війна страшною, жорстокою, водила дантовими
колами пекла ХХ століття чистих і грішних, “обіцяла” для людства
моральне прозріння, а то й трагічне очищення від вселенських гріхів.

Не судилося.

Олесь Гончар повернувся з війни із почуттям свята і надії. Був
переконаний, що цей трагічний катарсис, який пережило людство, гуманізує
світ. Повернувся радісний і щасливий. Адже він залишився серед живих!
Бачить знову голубе небо над рідною Україною, дивується сонцю і не може
повірити: невже нема більше грому артилерійських канонад, шиплячого
свиту мін, нема холоду мерзлої землі від свіжовиритої могли для друга, з
яким ще вчора мріяли про хліб, про дім, про любов!

Важко уявити внутрішній стан людини, юнака-студента, якому щодня
доводилося ступати на вогняне поле смерті з надією на життя і з вірою в
життя, в торжество миру?

Олесь Гончар рано усвідомив складну діалектику життя і смерті й на
власному гіркому досвіді фашистської окупації і війни переконався, що
майбутнє мирне життя немислиме без гірких втрат і глибоких страждань.
Тому його художня концепція людини й світу формували і можливості, в
добро й справедливість.

Цей роман-поета “оживав” в уяві мінометника Олеся Гончара не раз, але
він боявся навіть на мить повірити, що буде жити і енергією свого
морального обов’язку перед фронтовими побратимами, своєю любов’ю і
пам’яттю оживить їхні характери й долі в художньому слові. Мабуть, Олесь
Гончар не передбачав, що “Прапороносці” постануть перед світом у формі
народного епосу, в лірико-романтичній тональності “Слова о полку
Ігоревім” і наче прадавні слов’янські дружинники піднімуть свої знамена
за землю Руську в новому визвольному поході їхні нащадки – Хома Хаєцький
і Юрій Брянський, Роман і Денис Блаженки, Євген Черниш… “Хлопці йшли,
як боги! Весь обрій всіявся тими сірими “богами”. Одні піднімалися
пологим схилом, інші вже зникали за пагорбом і наче входили в землю.

У “Прапороносцях” воювали наче вершили велику, важку роботу, не просто
солдати, старшини, юні лейтенанти, замполіти, а нещодавно мирні люди,
більшість з них зазнала принизливої фашистської окупації. Воювала
конкретна, реальна людина певної цивільної професії і певної
національності. Представник певного народу. За кожним із них бачимо
народну долю. Історію, моральний і духовний досвід. Бо вони – ці
прапороносці миру – не просто воювали, вони на війні жили: закохувалися
й сварилися, жартували й страждали, мріяли і сумнівалися. Згадаймо, як
виростає на війні Хома Хаєцький, як дорослішає, міцніє тілом і духом
Євген Черниш, як страждають Шура Ясногорська і Маковейчик…

У мінометній роті гвардії старшого лейтенанта Брянського “бійці –
переважно вінницькі, подільські, наддніпрянські колгоспники – слухняні й
працьовиті”.

“Прапороносці” – роман-реабілітація українського народу, твір, який
відкривав перед іншими народами правду про внесок солдатів-українців у
перемогу над фашизмом, возвеличував образ рядового українця не за якийсь
героїчний подвиг, а за важку щоденну – в поті й крові – роботу, завдяки
якій суттєвою мірою й наближалася перемога: твір, у якому Олесь Гончар
зображує національний характер солдата-українця – скромного,
працьовитого, чесного трудівника війни, що живе надією на повернення
додому, до сім’ї, до своєї праці, готовий на самопожертву, який сумлінно
виконує свій солдатський обов’язок і вірить у перемогу.

Війна закінчувалася, а доля народу продовжувалася. У болях і
переживаннях, у спогадах про загиблих, у творах тих, хто пережив війну і
освятив своє життя відповідальністю за пам’ять війни.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020