.

Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2748
Скачать документ

Поетика «Білоруського циклу» Е. Ожешко

Проблема часу в художньому творі стала одним із важливих об’єктів
зацікавлення сучасних літературознавців. За визначенням Д.С.Лихачова,
«час – це об’єкт, суб’єкт і засіб зображення. Розуміння і відчуття руху
і мінливості світу в різноманітних формах часу пронизує собою
літературу». Наголошується також: саме дослідження концепції часу в
творах, а не дослідження концепцій часу, висловлених тими чи іншими
авторами, мають найбільше значення для розуміння естетичної природи
словесного мистецтва [1, 233].

Своєрідно, далеко не однозначно відтворюється художній час у
«білоруському циклі» – повістях «Хам», «Низини», «Дзюрдзі», романі «Над
Німаном», оповіданні «Зимового вечора» – визначного майстра польської
літератури Елізи Ожешко (1841 –1910). В більшості її творів легко
виділяється оповідний час, тісно зв’язаний з теперішнім, і фабульний,
звернений у минуле. Фабульний час у творах письменниці завжди
ретроспективний, уривчастий, за рахунок чого читачам надається
можливість відновити у свідомості буття її героїв протягом певного
історичного періоду.

Сюжети в Елізи Ожешко, як правило, охоплюють надто короткий проміжок
часу, який обмежується кількома місяцями (літо – початок осені в романі
«Над Німаном»,

березень – літо в повісті «Низини») і навіть одним вечором (оповідання
«Зимового вечора»). І тільки в повісті «Хам» сюжет охоплює кілька років.
Хронологічно межі часу визначені (опосередковано) лише в повісті
«Низини» та романі «Над Німаном».

В одному з листів Е. Ожешко писала, що головне джерело сюжету
роману-епопеї «Над Німаном» – повстання 1863 року, хоч в основі твору –
конфлікт між «великою» і «дрібною» шляхтою, Корчинськими і
Богатировичами, а дія відбувається через двадцять років після поразки
повстання. Письменниця оспівує дружбу Анджея Корчинського і Єжі
Богатировича, які належали до ворожих суспільних верств. Обидва вони
загинули. І після цього одне з корчинських урочищ стали називати
Могилою.

Через цензурні умови говорити про окремі речі відверто письменниця не
зважувалася, тому в її творах, і в цьому романі особливо, велику роль
відіграє підтекст, тісно пов’язаний з проблемою часу. Підтекст як
важливий засіб розкриття ідейної основи роману допомагає реалістично
відтворити важливі суспільно-політичні події, викрити гноблення та
колонізаторську політику царського уряду. Але основне призначення цього
засобу – пролити світло на характер суспільно-політичної ситуації епохи,
на її філософські проблеми, дати глибше відчуття конфлікту «батьків і
дітей», розкрити трагедію людини, яка відійшла від громадської боротьби
в світ особистих турбот, віддалилась від народу, з яким була тісно
зв’язана під час січневого повстання. Цей конфлікт має важливе значення
для розв’язання в романі однієї з найбільш складних проблем. Допомагає
цьому образ Бенедикта Корчинського, створений польською письменницею з
позицій свого позитивного ідеалу (віра в можливість класової гармонії).

Для розкриття підтексту важливе значення мають описи могили повстанців
та легенда про Яна і Цецілію. Нерозривність зв’язків з історією народу
передана в картинах далекого і недавнього минулого, – і тут
простежується зв’язок підтексту з категорією часу.

Відповідаючи своїми творами на актуальні проблеми сучасності, Е. Ожешко
постійно сумувала за «загубленим часом», повстанням 1863 року, ставлення
до якого відчувається в описі могили повстанців, у введених у твір
піснях тощо. Для героїв це ставлення є одним із критеріїв їхньої
моральної цінності. Наприклад, негативні персонажі (Зигмунт та Емілія
Корчинські, Ружиць, Кірло) або засуджують повстання, або байдужі до
нього. Ретроспекція в романі з’являється, по-перше, як один із способів
розкриття якихось граней характеру героя, по-друге,– як спосіб розкриття
самоутвердження персонажа в сучасному, зв’язку сучасного і минулого.

У романі «Над Німаном» час відіграє детермінуючу роль щодо зображуваної
особистості. Відчуття часу – постійний компонент у характері героя.
Категорія часу в романі Е. Ожешко, як правило, визначається потребою
розкриття характеру, але характеру детермінованого історичним часом.

Дружба Корчинських і Богатировичів – це і доля випадку, і веління часу;
їхні добрі стосунки часто вступають у суперечність (у залежності від
різних класових інтересів і світогляду). Єдине, що їх об’єднує, – це
спогади про минуле, гіркі роздуми про втрачені ілюзії. Так, Марта,
сестра Бенедикта Корчинського, говорить: «Був, бач, час, коли
Богатировичі бували в нас і за стіл сідали… Це було років двадцять
два… три тому. І як було тоді у нас гамірно, яке життя було у всіх…
А тепер все не те… не те… вічна нудьга»[2, 18]

Далі письменниця подає художньо-філософські узагальнення стосовно
наступного, після придушення повстання, періоду: «Через певний час все
це видавалось сном, наповненим майже видіннями, до того вони були не
схожі на дійсність, яка змінила їх» [2, 51]. Процес спливання,
віддалення днів й місяців, «неминуча втрата їх» — такий предмет
філософських роздумів авторки.

І українські, і польські дослідники творчості Е. Ожешко одностайно
відзначають великий вплив на формування світогляду письменниці повстання
1863 року. Пише про це й сама Е. Ожешко: «Все це зробив зі мною 1863
рік. Якби не його молот і різець, моя доля була б іншою» [3, 4]. Хоч
вона не була прибічницею революційних змін, але усвідомлювала: причини
поразки повстання – у відсутності взаєморозуміння між «двором і хатою»,
у нерозв’язаності селянського питання, яке стало «скелею, об яку
розбився пароплав, що вийшов у відкрите грізне море». Так пізніше
висловиться письменниця про причини невдачі повстання 1863 року.

Е. Ожешко ввійшла в літературу зі своєю темою: про що б не розповідала,
для читача вона назавжди залишиться співцем польського січневого
повстання. Відтворення повстання багато в чому зумовило сильні сторони
(як і суперечності) сприймання письменницею сучасності та історичного
минулого. Очевидно, не випадковий і той факт, що роман вийшов у час
25-річчя польського повстання. А наприкінці життя письменниця знову
звернеться до цієї теми в книзі «Gloria Victis» («Слава переможеним»,
1910).

Певна річ, прогресивність Е. Ожешко як письменниці була історично та
класово обмеженою. Разом з тим художник-реаліст і демократ за
переконаннями, вона добре розуміла об’єктивний хід подій, відтворених у
романі «Над Німаном», що сприймається як героїчна рапсодія на честь
мужніх предків, як реквієм тим, хто загинув під час повстання. У романі
зливаються воєдино різні історичні епохи: минуле, сучасне (тобто, той
час, коли жила письменниця) і майбутнє, що його вона намагалася
передбачити.

Як уже говорилося, у «білоруському циклі» виділяється час фабульний і
час епічний, причому організація його в межах кожного твору різна. Так,
у повісті «Хам» докладно описано майже тридцять днів із життя героїв –
чітко окреслено побутовий час, однак точна хронологія відсутня. Як
правило, опис кожного дня, нової події починається із вказівки на пору
року, день тижня та на час доби: «В неділю Франка ні на хвилину не
відходила від вікна кухні» [4, 405]; «Наступного вечора в неї було
більше вільного часу» [4, 465]; «Осінній день хилився до заходу» [4,
463]; «Це було в неділю» [4, 450] тощо. Такі орієнтири допомагають
встановити часовий простір творів.

У повісті «Хам» лік часу ведеться інколи навіть на години. Це пов’язано
з найбільш важливими подіями в житті героїв. Скажімо, після конфлікту з
Франкою час ніби зупиняється для Павла Кобицького: «За годину після
цього він плив уже по річці човном, що, мов хистка чорна цятка, мчав по
її стальній поверхні під золотими зірками, що спалахували в небі; за
човном бігла срібна течія і шепотіла свою вічну, одноманітну, перлисту
пісню» [4, 527]. В уривку перетнулися дві часові перспективи: «за годину
після цього» і «вічна пісня ріки». Подані вони в контрастному плані й
виражають філософську думку авторки про мализну людських страждань у
порівнянні з вічністю. А в найтяжчі для Павла часи йдеться вже про
хвилини: «Через кілька хвилин він заговорив тихим, уривчастим голосом»
[4, 535]; «Франка, скорчена й оніміла, просиділа на долівці лише кілька
хвилин» [4, 541]. Такий лік часу допомагає письменниці підкреслити
глибину людських страждань.

Структура художнього часу в повісті, як і одночасність у зображенні
подій, підпорядковані головному завданню: розкриттю характеру
персонажів. Зустріч позитивних героїв Павла і Докії відбувається
одночасно із зустріччю негативних – Франки і Марцелі. Тоді ж, коли Павло
залишається наодинці з природою, Франка знаходить відраду в товаристві
жебрачки Марцелі, образ якої сприймається як начебто пересторога для
Франки щодо її можливого майбутнього (випередження подій). До
своєрідного засобу перестороги вдається письменниця і в романі «Над
Німаном»: доля Марти й Анзельма — можливе майбутнє Яна і Юстини, якби
вони не одружилися.

Фабульний час у повісті «Хам» тісно зв’язаний з образом Франки: «Більше
ніж три місяці минуло з того дня, коли Павло, повернувшись з ріки
додому, не знайшов Франки» [4, 483]; «Минула вже третя зима після того,
як зникла Франка» [4, 488]. Зустріч з Франкою для Павла – головне, тому
авторка відступає від хронологічного опису подій: спочатку подані дві
зустрічі з Франкою, а потім – вечір попереднього дня (відвідини Павлом
сестри і зятя).

У романі-епопеї «Над Німаном» фабульний час займає лише кілька днів із
життя героїв. У першій частині описані два дні з життя Юстини, третій
розділ ретроспективно відтворює події дванадцятирічної давності з життя
Бенедикта Корчинського (неприємна розмова з дружиною Емілією, сутичка з
Богатировичами); у другій частині зображено три дні з життя героїв,
найважливішими подіями яких стали жнива і відвідини могили повстанців
Яном і Юстиною. Третя частина роману теж присвячена кільком дням, із них
найважливіший – день весілля Єльжусі Богатирович. Натомість епічний,
історичний час у романі охоплює кілька століть, сягаючи сивої давнини.
Композиційним центром епічного часу стали два образи-символи, дві
могили, а зіткнення часів – однією із внутрішніх сюжетних ліній роману.

Глибина психологічного аналізу, філософський смисл кожного твору
визначаються включенням характеру в потік великого історичного часу [5,
23]. Для Е. Ожешко важливо зіставити часи – минуле й сучасне, але робить
вона це з різною метою. В романі «Над Німаном» – щоб відтворити героїчне
минуле, в оповіданні «Зимового вечора» — щоб показати трагічну долю
однієї людини, у повісті «Хам» – щоб підкреслити хворобливу уяву Франки,
«польської Манон Леско».

Пильна увага до глибин людської психології закономірно зумовлює
відтворення нового відчуття часу. В романі «Над Німаном» цьому допомагає
легенда про Яна і Цецілію, яка має форму вставного оповідання. Розповідь
Анзельма про двох закоханих — не лише екскурс у далеке минуле, вона несе
ідею моральної перемоги людини над приреченістю. Час минулий і реальний,
історичний час утворюють єдність. І якщо внаслідок певних причин виникає
розрив з героїчним і творчим досвідом людства, то стає неминучим духовне
спустошення людини. Конфлікт «батьків і дітей» (Бенедикт — Вітольд
Корчинські, Зигмунт — Анджейова) у романі «Над Німаном» веде саме до
такого розриву.

Минуле представлене в «білоруському циклі» у різних композиційних
формах: це вставне оповідання-легенда, спогади, монологи-сповіді,
інформація в діалозі, авторська інформація. Композиційна форма
авторської інформації найпомітніше засвідчена в романі «Над Німаном»,
інформація в діалозі — в оповіданні «Зимового вечора» та повісті
«Низини».

Зміщення різномоментних подій використовується письменницею з метою
композиційно-ускладненого розкриття образу. Так, в оповіданні «Зимового
вечора» різні часові плани утворюють єдиний потік, а кожне миттєве
переживання чи порух душі персонажа розглядається у кількох вимірах. Усе
життя Яся Мікули, історія його бунту й падіння вимальовується з різних
складових минулого: спогади Яся про дитинство, репліки старої Насті в
діалозі з Ясем, спогади старого Мікули. Навіть ім’я тут є «вказівкою» на
зв’язок часів (племінника Яся назвали ім’ям одного з героїв), що і є
«місточком» у майбутнє. Не випадково Ясь говорить дружині брата:
«Пильнуйте добре свого синочка, ой, добре свого Яська пильнуйте, щоб
йому ніколи такого лиха не було» с.157).

Причиною трагедії Яся Е. Ожешко вважає соціальну несправедливість.
Історія його життя розкривається в розповіді персонажа, який намагається
зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки своєї трагедії: «…а хто ворог?
Цілий світ ворог, бо нікому рятувати на думку не спаде…» (159).
Образом Яся, його трагедією письменниця підкреслює думку про те, що в
капіталістичному суспільстві людина людині — вовк.

l

Література Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы.— Л., 1971. Ожешко Э. Собр. соч.: В 5-ти т. Т. 3. — М.,1954. Вервес Г. Еліза Ожешко / Ожешко Е. Повісті, оповідання. – К., 1952. Ожешко Е. Повісті, оповідання. Сафронова Е. А. О некоторых особенностях психологического анализа в современном рассказе: Проблема времени / Мастерство писателя и проблеми жанра. – Томск, 1976. Гей Н.Н. Время и пространство в структуре произведения // Контекст — 1974. – М., 1975.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020