.

Олег Ольжич в оцінці Богдана Червака (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2208
Скачать документ

Олег Ольжич в оцінці Богдана Червака

У перші десятиріччя ХХ століття увесь тягар відшукування нових
орієнтирів — і культурних, і соціальних, і політичних, — на які б могла
надійно опертися українська нація, збереження власної самобутності і
неповторності ліг на українську літературу.

Поява у 1922 році у Львові журналу “Літературно-науковий вісник” під
редакцією Д.Донцова стала різким викликом вічному наріканню на долю та
наслідуванню чужих, зовсім не властивих українській літературі
світоглядних позицій. Дмитру Донцову вдалося залучити до співпраці
талановитих молодих людей, які силою свого таланту здійснили “цілу
революцію в житті покоління” [11: 8]. Донцов визначав цих авторів як
“трагічних оптимістів”, а вони в особі Є.Маланюка, Л.Мосендза,
О.Стефановича, О.Теліги, Ю.Липи, Ю.Клена почали творити нову літературу.
Широкому загалу українських читачів ця плеяда творців відома як
“письменники празької школи”. Чільне місце серед пражан посідає й Олег
Ольжич, “лицар без страху і докору” [9].

Творчості цього поета присвячено чимало наукових розвідок. Досить
назвати хоча б таких авторів, як Л.Череватенко, С.Андрусів, С.Кот,
С.Єрмоленко, Ю.Солод, О.Таран, О.Іваненко, Н.Лисенко, Т.Мельник,
У.Самчук, В.Державин, М.Неврлий, Ю.Бойко і, звісно, Б.Червак.

Це, зокрема, такі дослідження: “Мовотворчість О.Ольжича” С.Єрмоленко
[3], “Поетична географія О.Ольжича” О.Іващенко [4], “Я камінь із Божої
пращі (Поезія О.Ольжича)” С.Андрусів [1], “Своєрідність поетичної манери
О.Ольжича” О.Таран [10], “О.Ольжич — поет національного героїзму”
В.Державина [2], “О.Ольжич — легенда і символ” Б.Червака [11] та ін.

Але об’єктом нашої уваги став науковий доробок Богдана Червака — автора
цілої низки книг та статей про життя та творчу діяльність пражан. Ось
лише деякі з них: “Між лезом меча і сріблом полину” (1994), “О.Теліга:
життя і творчість” (1997). Ці праці є спробами проаналізувати яскраві
явища літературного процесу початку і середини ХХ століття крізь призму
націоналістичного світогляду. Автор подає тут літературний і
суспільно-політичний портрет О.Ольжича й когорти відомих поетів та
провідних діячів ОУН (О.Теліги, Ю.Липи, І.Ірлявського та ін.).

Богдан Червак розкриває проблему націоналістичної духовності, подає її
літературний, суспільно-політичний і християнський аспект нерозривно з
діяльністю поетів празької школи. За словами автора, у літературі з
початком творчої діяльності цих митців “починає оживати дух
середньовіччя”, в якому домінуюють почуття гострої непримиренності до
противників, прагнення до боротьби. На думку Б.Червака, творчість
“трагічних оптимістів” є прикладом виховання “лицарської людини”.
Дослідник демонструє цей тип нового покоління на рівні художнього вияву
рядками О.Ольжича:

Воно зросло з шукання і розпуки,

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки

І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,

Не знаючи вагання і квилінь,

Покірну землю чути під ногою

І пити зором синю далечінь [8: 18].

Але Б.Червак наголошує, що такий духовний злет не був лише витвором
еміграційної інтелігенції, і проводить аналогію до творчості
письменників-неокласиків, зокрема М.Хвильового.

Аналітичні міркування з приводу творчої постаті Олега Ольжича Богдан
Червак вміщує у розвідках: “Олег Ольжич — легенда і символ”,
“Національна історія на маргінесах історії” [6]. Беручи до уваги той
факт, що в еміграції Ольжич спілкувався з провідними діячами української
революції (Є.Коновалець, А.Мельник) та враховуючи його вроджене почуття
гідності і честі, Б.Червак називає прихід поета до ОУН цілком зрозумілим
і логічним [11: 31], що звісно позначилося на його творчості. Аналізучи
збірку поета “Вежі”, дослідник звертає увагу на поему “Городок 32”, в
основу якої лягли реальні події: В.Білас і Д.Данилишин, бойовики ОУН,
після нападу на пошту в м.Городку були схоплені польськими окупаційними
службами, а невдовзі страчені.

Стиль О.Ольжича Б.Червак порівнює з блиском гострого меча, хрещеним
передзвоном, який не залишає ворогам України жодних шансів: “Рубікон
перейдено, всяка жертва віднині потребує помсти. Все особисте має
відійти на задній план” [11: 32]. Оксана Таран суголосно думці цього
дослідника визначає такі особливості поетичного стилю Олега Ольжича:

– героїчний пафос;

– піднесення духу;

– відповідно наснажена лексика;

??!?- опертя на ключові слова (воля, меч, лезо, каміння, сталь, залізо)
[10: 60].

Усі дослідники О.Ольжича відзначали докорінну відмінність поетики його
творів від попередніх поетичних традицій, адже митець, по суті, створив
власний оригінальний художній стиль, що виник “на грунті так званого
“природного стилю”, властивого рідній мові” [10: 60]. Форма творів,
добір зображально-виражальних засобів у художній системі Олега Ольжича
зумовлені насамперед його розумінням суті мистецтва:

Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво і мана теорій,

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій [8: 74].

Богдан Червак також характеризує поетику Олега Ольжича як неординарну:
його “мужні, суворі, лаконічні образи” гармонують зі способом
спілкування з читачем. “Ольжич говорить зі світом на “ти” і має на це
право, бо за його плечима “здобутий в огні бастіон”, а поруч із ним душі
“братів, що в далеких в’язницях, і тих, що упали, братів” [11: 33].

Щодо образної системи творів поета, на думку Б.Червака, історичні алюзії
О.Ольжича істотно доповнюють історіософію Є.Маланюка: поруч із образами
“Степової Еллади” та закованими у “залізні строфи” лавами середньовічних
лицарів, у поезії О.Ольжича ожили наші пращури — готи, гали, анти.
О.Таран зазначає, що систему образів творчості О.Ольжича можна поділити
на кілька типів:

1) психологічні (герой Незнаний Вояк — особа високого морального рівня,
для якого життєве кредо — боротьба за щастя народу);

2) інтелектуальні (такі образи є носіями державницьких ідей):

Ім’ям невблаганним свободи

Здолали ми й кинули ниць

Понурі карпатські проходи,

Асфальти далеких столиць [8: 81];

3) національні;

4) типові;

5) образи-символи, які відіграють головну ідейно-тематичну роль
(наприклад, жовто-блакитний прапор, тризуб, які викликають у читачів
низку емоцій та асоціацій — патріотизм, національна честь, слава,
традиція полку) [10].

Кожен з них має не тільки власні ознаки, а й елементи інших типів.
Більшість образів в творчості Олега Ольжича мають здатність
узагальнювати ряд ідей і думок, представляти цілий їхній комплекс в
одному лаконічному символі. І це — характерна риса творів поета.

Цитуючи Ю.Бойка, який називає О.Ольжича “Залізним Олегом” і припускає
доцільність культу “славного поета-революціонера”, Б.Червак зазначає, що
постать поета значно “глибша і складніша”, тому її важко буде
канонізувати, тобто поставити в рамки якихось ідейних, суспільних
канонів. Постать О.Ольжича дослідник називає його “символом вічності і
непоборності української нації” [11: 34].

Загалом, аналізуючи творчу особистість Олега Ольжича, Богдан Червак
розглядає її крізь призму націоналістичного світогляду та концепцію
національної духовності. І це не випадково, адже, на думку автора,
рівень кожної літератури визначається реальним станом нації. А отже,
національний дух — це неодмінна домінанта розвитку культури й
процвітання нації.

Література

1. Андрусів С. “Я камінь із Божої пращі” (Поезія О.Ольжича)// Урок
української. — 2002. – №9. — С.52-54.

2. Державин В. О.Ольжич — поет національного героїзму// Українське
слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХст.
— К., 1994. — Кн.2. — С.534-542.

3. Єрмоленко С. Мовотворчість О.Ольжича // Дивослово. — 1998. — №10. —
С.13-15.

4. Іващенко О. Поетична географія О.Ольжича // Вивчаємо українську мову
та культуру. — 2004. — №17-18. — С.2-7.

5. Кот С. Символ національного героїзму (Олег Ольжич)// Українське
слово. — 2000. — 15-21 червня. — С.2.

6. Лисенко Н. Поет, учений, борець (О.Ольжич) // Дивослово. — 1998. —
№8. — С.54-57.

7. Мельник Т. Олег Ольжич — сьогодні // Слово і час. — 1998. — №1. —
С.43-44.

8. Ольжич О. Незнаному Воякові: Заповідане живим. — К., 1994. 432 с.

9. Самчук У. Лицар без страху і докору (О.Ольжич) // Слово і час. —
1997. — №1. — С.16-21.

10. Таран О. Своєрідність поетичної манери Олега Ольжича // Слово і час.
— 2000. — №4. — С.59-61.

11. Червак Б. Між лезом меча і сріблом полину. — Дрогобич, 1994. — 64 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020