Наукова діяльність П.Житецького 4.01.1837 (23.12.1836) — 18(5).03.1911 (реферат)

Реферат на тему:

Наукова діяльність П.Житецького

4.01.1837 (23.12.1836) — 18(5).03.1911

Микола Лисенко назвав його «гросмейстером від філології». А Сергій
Єфремов так писав про Житецького: «Видатний український вчений. Разом з
тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її
болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю… Його
особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайширшої
популярності».

Перший історик української літературної мови, Павло Гнатович написав
близько 30 праць, якісно новаторських і таких, що визначали дальший шлях
розвитку української лінгвістики. Серед них, зокрема: «Енеїда»
Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII ст.»,
«Нарис літературної історії української мови в XVII ст.», «Про
українські народні думи» та ін.

Видатний внесок П. Т. Житецького в Шевченкіану. Свого часу без нього не
відбувався жодний захід, пов’язаний з виданням творів поета та
вшануванням його пам’яті. Він консультував з питань орфографії празьке
видання «Кобзаря» у двох томах (1876), підштовхнув А. Козачковського до
написання спогадів про зустрічі з Т. Г. Шевченком, виступав на днях
пам’яті поета, даючи оцінку його творчості. П. Житецького було обрано
дійсним членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. З 1908 року —
доктор філології.

Павло Житецький народився в Кременчуці в сім’ї священика. Вчився в
Полтавській духовній семінарії, а потім у Київській духовній академії та
Київському університеті, який закінчив 1864 року. Відтак читав курс
російської мови і літератури в середніх і вищих закладах України та
Росії. В 1880 — 1882 роках викладав у Петербурзькому університеті, потім
повернувся до Києва, де раніше йому було відмовлено в кафедрі.

За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук у 1898
році обрала П. Г. Житецького своїм членом-кореспондентом. Незадовго до
смерті й Київський університет визнав його гідним докторського ступеня
гоноріс кауза, але, як писав С. Єфремов, «було вже пізно: сили пішли на
боротьбу з житейськими незгодами». В 1903 — 1911 роках Павло Гнатович
був почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії. Помер у Києві,
похований на Байковому кладовищі.

П. Г. Житецький розпочав свій літературний шлях 1862 року в журналі
«Основа». Він автор численних праць з історії літератури, мови,
фольклору. Крім згаданих, написав: «Опис Пересопницького рукопису»
(1876), «Про мову і поетичний стиль народних малоросійських дум» (1892),
«Нариси з історії поезії» (1898), «Енеїда» І. П. Котляревського й
найдавніший список її» (окреме видання 1900 року вийшло з посвятою м.
Полтаві) та ін. Ці праці є видатним внеском в українську науку і
культуру.

Сучасники вважали, що як наукова величина П. Г. Житецький був
використаний не повністю. Але широко розгорнувся його талант вихователя,
«учителя вчителів», зокрема під час роботи в Колегії Павла Галагана.
1912 року в «Щорічнику» цього закладу С. Єфремов писав: «Його учні
зберігали пам’ять про нього, як про світлого «учителя життя», який
«заклав перші ростки свідомого ставлення до науки і життя».

Восени 1986 року в Полтаві (в приміщенні педінституту) відбулася наукова
конференція з нагоди 150-річчя П. Г. Житецького. її учасниками були
відомі вчені-мово-знавці А. Бурячок, М. Жовтобрюх, В. Чабаненко, В.
Плачинда (автор монографії «Павло Гнатович Житецький», 1987) та ін.

Павло Житецький один з основоположників укр. мовознавства; йому належать
глибокі дослідження з історії укр. мови, л-ри і фольклору (писав укр.
мовою). Це, передусім, перша в укр. мовознавстві велика праця з істор.
фонетики укр. мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876),
в якій поставлено і частково розв’язано ряд питань, зокрема про занепад
редукованих ъ та ь, про звукову природу та перехід його в і тощо.

У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Ж. розкрив
мовні та палеогр. особливості пам’ятки і виявив у її тексті багато рис
живого нар. мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії
укр. літ. мови. Особливо цінними є праці з історії укр. літ. мови, що
актуальні й в наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя
в XVII ст.» (1889) та «„Енеїда» Котляревського і найдавніший список її у
зв’язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.» (1900). В них учений
дослідив функціонування у писемності 17-18 ст. двох типів старої літ.
мови — слов’яно-української, що продовжувала церковнослов’ян. традицію,
і книжної укр. мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами
живого нар. мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літ. мови на
грунті їх взаємодії з народнорозм. мовою і занепад їх під впливом
русифікації у 18 ст. Ж. першим показав значення «Енеїди» І.
Котляревського для формування нової укр. літ. мови. Становлення нової
літ.

Мови він розглядав у її зв язках із старою книжною і вбачав у мовно-літ.
діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого нар.
мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Досліджував також шляхи
розвитку рос. літ. мови, її взаємозв’язки з українською («До історії
літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Ж. виявляв інтерес до
історії мовознавства (статті «Діалог Платона „Кратіл»», 1890; «Гумбольдт
в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох
літературозн. статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв’язків
літ.-книжної та уснонар. традицій у старій укр. писемності.

Помітне’місце в історії укр. фольклористики зайняла праця Ж. «Думки про
народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія
малоруською мовою» (1905) Ж. здійснив наук. аналіз мови тогочасних укр.
перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських
текстів укр. мовою. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з
хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва
— 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм укр. правопису. Розроблена Ж.
правописна система частково була використана в україномов. частині
«Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества»
(1873-76), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під
ред. Б. Грінченка (1907-09). Допомагав в упорядкуванні й підготовці
цього словника до друку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *