Марко Кропивницький (реферат)

Реферат

Марко Кропивницький

(1840 — 1910)

З ім’ям М. Кропивницького пов’язані створення українського
професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної
драматургії. Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с.
Бежбайраки на Херсонщині. Батько його — “чоловік труда, труда
мозольного”, — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду
управителя панських маєтків). Освіту М. Кропивницький здобував без
будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в
Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у
Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом.
Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей
час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили
п’єси українських і російських драматургів. Після невдалої спроби
продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і
вступає на службу до повітового суду. З 1862р. М. Кропивницький
відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету як
вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених
у київському театрі, він пише п’єсу “Микита Старостенко”. То був твір
недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер
вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських
доробок. Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький
поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до
Єлисаветграда, куди у 1865р. було переведено повіт, і де були
бібліотеки. Там він і І. Тобілевич “знайомились потроху з Смайльсом,
Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і
іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж
Занд, Теккерея”. На казенній службі він не просувався, а часто зовсім
втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських
виставах. У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні актори,
погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти
років роботи в російських театральних трупах він набув величезного
сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального
мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті
суспільства. У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский телеграф” було
опубліковано водевілі М. Кропивницького “Помирились” і “За сиротою і
бог з калитою, або ж Несподіване сватання”. Важливим етапом у творчому
житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі
1875р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства
“Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому
стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності. Після
скасування (1881) заборони українського театру (хоча ще залишились
численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у
Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького,
який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він
організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М.
Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається
нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого
виступали, визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М.
Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г.
Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи
твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка і власні,
видатні митці утверджували принципи народності й реалізму. Збірка
творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала п’єси
“Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж Павук” та
“Невольник”. У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори
комедійних жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і бог з калитою,
або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) — переробка
водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875),
“По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882),
“Вуси” (1885) — за оповіданням О. Сто-роженка. Цим водевілям, як і
створеним у цей період драмам “Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка,
“Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце зійде,
роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882), притаманні
жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема,
розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким
протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві
сім’ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею”
(1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається
додаткова сюжетна лінія. У 900-ті рр. Кропивницький не раз свої п’єси
називає малюнками — “малюнки сільського руху” (“Конон Блискавиченко”,
1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя” (“Старі сучки й
молоді парості”, 1908), “малюнки сільського каламуту” (“Зерно і
полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх
структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо
зав’язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт
фіналом не вичерпується. Своєрідним явищем є комедії Кропив-ницького
“Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша”
(1903), “Старі сучки й молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до
розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була
новим для того часу жанровим утворенням. Незлостивою іронією позначено
комедію “Голомозий” (1908), названу автором драмою. Серед авторських
жанрових визначень є й “етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не
кожному лихо…”). Прагнення драматурга до жанрової різноманітності
знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених
трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”, 1910). Час від
часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих
літературних творів (“Невольник” за Шевченком, “Вій” і “Пропавша
грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій
Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за
Стороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим “Жоржем
Данденом”). Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на
рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість
театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були
зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України,
Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу
для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному
репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння
обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу
Кропивницькому долати і всі труднощі “акторського напівциганського
життя”, і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом)
розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п’єс різних
жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі
твори російської драматургії. Навіть в останні роки життя, змушений
через різке погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок,
Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях,
продовжував писати п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші,
найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про
організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси,
використовуючи мотиви народних казок (“Івасик-Телесик”, “По щучому
велінню”), та працює над їх постановкою в себе на хуторі. Помер М. Л.
Кропивницький 21 квітня 1910р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях;
поховано його в Харкові.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *