Лист як складова прояву індивідуальності письменника (реферат)

Лист як складова прояву індивідуальності письменника

Вагома в науковому аспекті проблема вивчення письменницького
епістолярію, зокрема другої половини ХХ століття, належить до найменш
досліджених, хоча давно привертала увагу науковців. Українська ж
культура володіє величезним масивом кореспонденцій, які дають змогу
глибше проникнути в світ спілкування непересічних особистостей у листах
яких по-особливому розкриваються характери, художньо-естетичні пошуки,
глибокий інтелектуалізм і громадянська активність.

У дослідженні епістолярного жанру маємо змогу простежити декілька
магістральних ліній: за традицією кореспонденцію письменника трактували
переважно як біографічний документ, оскільки справді лист має здатність
компенсувати різного роду документальні лакуни, руйнувати стереотипи,
верифікувати міфи, свідчити правду про авторів, адресатів, оточення й
добу. „Людина та її епоха, найближче оточення, побутовий аспект
творчості, професійні зв’язки, неминучі суперечки, симпатії та
антипатії, врешті складна еволюція, процес становлення митця проходить
перед очима вдумливого читача, який таким чином проникає в цілісний
історико-культурний пласт”[29, 5].

Біографічний підхід не виключає можливості критичного аналізу. Навпаки,
окремі факти справді допомагають з’ясувати певні моменти складного
літературного діалогу, який вели письменники, висвітлити точки зіткнення
й розходження між ними. У таких працях творча індивідуальність
письменника піддається всебічному аналізу, розкривається єдність
особистого й громадського, художнього й публіцистичного, морального й
етичного начал.

Іноді кореспонденція стає предметом значно ширшого розуміння як факт
історико-літературного значення, адже лист письменника „перебуває в
безпосередній близькості до художньої літератури і може іноді
перетворюватися в особливий вид художньої творчості, видозмінюючи свої
форми відповідно до літературного розвитку, супроводжуючи останній, або
ж випереджаючи його жанрові й стильові особливості”[1, 9].

Серед специфічних праць, присвячених вивченню письменницького
епістолярію, варто виокремити дослідження Л.Вашків[3], В.Галич[5],
В.Гладкого[9], В.Дудка[13], Т.Заболотної[17], М.Коцюбинської[19],
В.Кузьменка[21], Л.Курило[23], Ж.Ляхової[24], В.Святовця[33],
В.Ткачівського[37] та інших. Новий виток зацікавленості письменницькою
спадщиною з „епістолярних шухляд” зумовлений тим, що заборонені раніше й
недоступні для вітчизняних дослідників приватні листи стали своєчасними
і необхідними для усвідомлення літературних і позалітературних колізій,
смислу й значення історії, для формування неупередженого ставлення до
минулого на ґрунті достовірних документів. До таких джерел із повним
правом можна віднести кореспонденції письменників, які являють собою
неабияку мистецьку цінність для української культури.

Дослідження приватних кореспонденцій письменників, що дає змогу в
деталях висвітлити багатство духовного світу митця, потребує подальших
ненастанних зусиль і пильної уваги з боку істориків та теоретиків
літератури. Необхідність теоретичного осмислення змін, що відбулися в
межах самого епістолярного жанру другої половини ХХ ст., пов’язаних із
динамікою художньої та суспільної свідомості вітчизняної та європейської
традицій – донедавна замовчуваних і спотворених явищ літератури, широке
й вільне використання мистецького досвіду літератур Заходу після зняття
ідеологічного табу, ставить перед дослідниками проблему вивчення
письменницького епістолярію з погляду його художнього значення, а також
як прояву індивідуальності митця.

Не викликає заперечень той факт, що лист приваблює реципієнта не тільки
і не стільки власне інформацією, а радше ідентифікацією авторської
особистості. Ще Деметрій Фалерський наголошував на тому, що кожен, хто
пише, дає у листі відображення своєї душі [12]. Прагнення до вияву
власної індивідуальності покликало свого часу до життя лист-сповідь,
метою якого стала потреба авторського катарсису швидше перед самим
собою, аніж перед адресатом. Очевидно звідти бере початок твердження, що
за листами можна найкраще зрозуміти автора, підсумоване відомою
сентенцією Ж.-Ж.Руссо: в листі йдеться не про те, щоб щось повідомити, а
щоб висповідатися. Отже, власне письменницькі кореспонденції
“розкривають перед нами приховане від усіх єство письменника, оголюючи
найпотаємніші сторони його душі і розуму” [28, 4]. Загальний тон
приватних листів краще, ніж будь-який інший матеріал, дає нам змогу
скласти про письменника , якого ми не знаємо особисто, певне і яскраве
уявлення, відчути сутність його особистості, зрозуміти його психічний,
внутрішній світ, його світовідчуття і душевний настрій, увійти з ним
ніби у безпосереднє, інтимне спілкування. В.Стасов вважає, що „лист є
портрет” [36, 12]. Однак, гадаємо, дане твердження вимагає кореляції:
лист ідентифікує як особу автора тексту, так і адресата. Унаочнимо нашу
тезу таким прикладом. У м. Ніжині в одному зі скверів на високому
постаменті встановлено бюст Миколи Гоголя, перший у світі пам’ятник
видатному письменнику, відкритий 1888 р. У Ніжині, в Гімназії вищих наук
з 1821 по 1828 р. М.Гоголь навчався, звідси вирушив до Петербурга
закарбовувати в слові образи своїх земляків, вірою та правдою служити
людству. Тож не випадково, що перший пам’ятник письменнику встановлено
саме тут, у місті, де пройшли його найкращі юнацькі роки. Скульптор
О.Забіла, автор пам’ятника, який також навчався у цій самій гімназії,
водночас увічнив у мармурі й самого себе. У складках одягу на погрудді
бюста М.Гоголя чітко окреслюється профіль автора з написом „Забіла
1888”.

Так само і в письменницьких кореспонденціях читач одночасно бачить як
портрет адресанта, так і того, до кого вона безпосередньо звернена.

Досліджуючи жанрову природу листа науковці відзначають що його поетика,
жанрова своєрідність, мова й стиль складають враження про автора як
особистість, відбивають його духовний образ, тип характеру. У цьому вони
спирається на твердження Л.Гінзбург, яка наголошувала на тому, що „образ
людини формується самим життям і житейська психологія відкладається
слідами листів, щоденників, сповідей та інших людських документів”, у
яких естетичний елемент присутній з більшою чи меншою мірою
неусвідомленості” [7, 12]. Таким чином, епістолярій письменника можна
вважати художнім саморозкриттям особистості.

М.Назарук доходить висновку, що листи відбивають і масову, й елітарну
художню свідомість, тобто є не просто виявом культури в широкому
розумінні, а предметом, що вимагає відповідного словесного оформлення,
бо перебуває в площині естетично засвоєного світу, норми як прояву краси
[30]. З цим міркуванням можна погодитись за умови, якщо епістолярною
формою користувались письменники. Вони, як правило, не могли обмежити
себе тільки інформативним змістом, а прагнули, викладаючи думки та
різноманітну інформацію, водночас реалізовувати природній хист та набуті
філологічні знання. Кожен із них мав можливість у листі зобразити й
себе, й адресата, задіявши при цьому найрізноманітніший арсенал художніх
засобів та прийомів. Читаємо в листі І.Жиленко до В.Дрозда від
11.06.1964 р. „Не витримала – позичила грошей і купила букет чудесних
червоних троянд. Зараз пишу і щохвилини стромляю носа в троянди і дурію
з щастя. Та ще Шопен. Та вірші Басьо, які ми з Нілцею читали вчора цілий
вечір. Це щось унікальне. І, звісно, свіже, розкішне смеркання за
вікном”[ 15, 52].

А ось уривок із листа Гр.Тютюнника до О.Черненко від 26.09.1962 р.:
„Вийду на подвір’я – таке ж холодне і яскраве сонце, така ж сиренька і
холодна земля, листя біля воріт валочком, павутиння на бур’янах – все
таке, як було тоді. І зразу ж спогади, як рій. Я боюсь цих спогадів,
боюсь знову пережити ті страждання – і не можу перемогти їх: ними повне
серце.

Я бачу і чую, як падають каштани там (на кладовищі, де похований старший
брат Григорій – Г.М.), падають струшені вітром і б’ються об тверду
землю, дозрілі, червоні. „Як люди, – подумав я тоді. – Дозріли і
вмирають”. І ще подумав, що вони щасливі, бо вони вмирають, відживши
свій вік. А, може, з кленів падає зараз листя, як тоді, розкішне,
золоте, до вінка славним. Ось і тепер бачу той листок – пам’ятаєш? –
широкий, як хмарка, листок кленовий, який довго кружляв над могилою і
так лагідно ліг йому в голови” [35, 15].

Наведені приклади, зокрема, засвідчують, що листи мають ніби два пласти:
зовнішній (формальний) власне епістола і внутрішній глибинний, у якому
здійснюється творча робота. Це зумовлюється тим, що призначення листа
полягає не тільки в тому, щоб лише поінформувати респондента, а й у
можливості адресанта висловити свої почуття, або поєднати те й інше. У
приватному листуванні письменник почуває себе незалежним і вільним від
усіляких жанрових умовностей [27, 78], має змогу сміливіше
експериментувати зі словом.

Як і художній твір, письменницький епістолярій тісно пов’язаний з
індивідуальною творчою манерою автора, яка в одному й другому випадку
проявляється в спільній формі – в художній манері митця. Остання також
уміщує в собі безліч специфічних можливостей художньої виразності.

Однак художні елементи в приватних письменницьких кореспонденціях
виникають спорадично і виконують іншу функцію, ніж у літературному
творі. В літературному творі вони обов’язкові: художнє узагальнення
служить тут засобом пізнання світу. А в листі елементи художньої
образності факультативні. Проте все-таки це художні елементи, і їх
вивчення значно розширює наші уявлення про культуру слова і
безпосередньо про вітчизняне письменство.

Підсумовуючи, відзначимо, що художність приватних листів полягає не в
особливих прийомах передачі окремих елементів змісту, а є їх характерною
особливістю. Як слушно зауважує Н.Конрад, вказати пальцем на категорію
поетичного неможливо [18, 312], і „не варто розуміти справу механічно:
вплив життя на літературу, на художній твір не є насильницьким, життя
переломлюється в творчій особистості письменника” [32, 31]. Власне через
те побутовий лист служить джерелом, на яке орієнтується автор художньої
епістоли. Отже, побутовий лист, узагальнюючи життєвий факт, наближається
до художнього твору. І чим глибше індивідуально-особистісний план
набуває в листі масштабів загальнолюдського значення, тим помітніше
побутова кореспонденція наближається до художнього твору.

Аналіз письменницьких кореспонденцій дає підстави говорити про лист як
автопортрет, оскільки власне епістоли „виявляють у чистому вигляді
справжню суть людини, зокрема людини творчої – письменника, митця.
Виявляють його уподобання, його святощі, не приховуючи відтінків,
внутрішніх суперечностей, набагато повніше й автентичніше, ніж інші
вияви літературно-публіцистичного висловлювання” [19, 40]. На означену
рису вказував свого часу представник естетично-психологічного методу в
літературознавстві О.Горнфельд, учень О.Потебні, визначаючи
кореспонденції митців художнього слова як незамінний матеріал, що
відкриває „проблиски в закутках творчої психіки” [10, 924]. Сучасна
евристика, за спостереженнями Ж.Ляхової, психологічну інтроспекцію –
самоспостереження й самопізнання – розглядає як одне із значущих джерел
художнього мислення письменника [25, 54]. А „самопізнання живить творче
мислення митця, надає йому переконливої історичності” [4, 203].

Людина завжди була, є і буде об’єктом літературної творчості. У
співвідношенні з її змалюванням (маємо на увазі літературний твір)
перебувають і всі художні засоби. Не менш важливою є людина й для
епістолярного мистецтва, адже лист – результат спілкування, через те в
більшості випадків епістолярний текст спрямований на розкриття
особистості, точніше, – особистостей – автора й адресата, їхніх позицій
і поглядів, тому й інші його риси залежать від цього основного завдання.
„Є шлях, йдучи по якому, найлегше проникнути в таємницю творчого методу
письменника. Шлях цей – людина в її зображенні” [14, 239]. Ці слова
можна віднести й до приватного листування. Вивчаючи людину, її
відтворення в листі, „найлегше” пізнати особливості епістолярної манери
письменника.

Свого часу в спеціальній літературі (В.Турбін, М.Бахтін) було висловлене
оригінальне ставлення до листа як первинного (простого) жанру, як
джерела літератури. М.Коцюбинська, В.Кузьменко, І.Паперно відзначають
про те, що письменницький лист як жанр є протеїчний, мінливий.

F t † ¬ 0

Z

O

O

O

????$?????????, що листи значною мірою наближаються до щоденникових
записів, вони дуже близькі до мемуарів, але є й відмінність між ними:
мемуари пишуться поступово, з часом можуть змінюватися й зазвичай
призначаються нащадкам. Листи ж мають сучасний інтерес і пишуться під
хвилинним враженням. Саме тому в них яскраво відображається характер
автора, його настрій, духовний і фізичний стан саме в даний момент [16,
7]. Показуючи неабияке значення мемуарної літератури, І.Забіяка наводить
певні переваги листів над мемуарами: „Ця перевага полягає в тому, що
описані в них події ще не переломилися через призму часу та пізніших
суджень (думок, зауважень) автора. Водночас ця перевага може бути й
хибною, оскільки в листах нерідко містяться судження, від яких автор
згодом може й відмовитися або поставитися критично, чого в мемуарах він
ніколи б собі не дозволив…”[ там само, 8]. І далі науковець зазначає,
що листи, як правило, пишуться безпосередньо за слідами якихось подій,
тому вони не можуть допомогти повніше, точніше, яскравіше висвітлити ту
чи іншу епоху, доповнивши її деталями, цікавими конкретними фактами,
епізодами, подіями тощо [там само, 8].

Захисники концепції листа як жанру мемуарної літератури відзначають, що
епістола має всі ознаки мемуарів, однак „окремі з них виявляються
специфічно. Зокрема, в листах відсутня дистанція в часі між подією і
згадкою про неї в творі. Однак, якщо лист належить великому письменнику
він часто здатен осмислити велич цієї події з точки зору майбутнього,
виявляючи при цьому надзвичайну проникливість і дар передбачення” [23,
24].

О.Галич також вважає, що „найпростішою жанровою формою сучасної
мемуаристики є лист” [6, 40]. Дійсно, підстави для таких висновків
маємо, оскільки лист найчастіше є автобіографічним документом, також у
ньому трансформована дійсність разом із власним світобаченням автора,
оцінка політичної, економічної та духовної ситуації в країні та ін. І
все ж не кожний лист є автобіографічним. Як бути в цьому сенсі, скажімо,
з діловими кореспонденціями, комерційними? А як кваліфікувати художні
епістоли стосовно наявності в них автобіографічного елементу, особливо
якщо адресанти тяжіють до об’єктивного, аналітичного прозомислення?
Зрештою, колективні чи „гуртові”, як і одноосібні відкриті листи,
елемент мемуарний зводять також до мінімуму. Отже, за всієї поваги до
наукових здобутків у царині документалістики і мемуаристики зокрема,
пропонована О.Галичем концепція епістоли як жанрового різновиду
мемуаристики є досить вразливою і в будь-якому разі не може претендувати
на всеосяжний характер епістолярного жанру.

У літературознавчих дослідженнях епістолярного стилю неодноразово
вказувалося на те, що, оскільки автором кореспонденції є письменник, то
вона „принципово відрізняється від листа, написаного не художником” [9,
13]. Своєрідність приватної кореспонденції видатної особистості не
завжди вкладається в традиційне уявлення про звичайний побутовий лист.
За твердженням О.Образцової, приватна кореспонденція – „найліричніший,
найінтимніший жанр творчості письменника” [31, 310], відбиток настрою,
результат імпровізації, вплив натхненної хвилини. Адже і в листах
письменник „залишається передусім митцем, а лист – зразком художнього
саморозкриття” [24, 3–4], що дає можливість реціпієнтові пережити
радість естетичної насолоди.

Т.Гундорова також відзначає, що лист існує на межі життя і творчості й
вводить в атмосферу чогось такого, що більше за літературу, а саме – в
автентичність і зв’язаність голосу й екзистенції [11, 6]. В.Гладкий
обґрунтовує таке твердження тим, що внаслідок образного мислення майстра
слова, його листи обов’язково будуть набувати художньо-узагальнених форм
[9, 13] оскільки, в письменницькій епістолі обов’язково мусить знайти
свій вияв мистецька, творча риса автора. Через те в приватних
кореспонденціях людей, „наділених письменницьким обдаруванням, нерідко
зустрічаємо справжні художні відкриття, створені за всіма законами
художньої майстерності” [там само, 17].

За спостереженням В.Кузьменка, написання приватного листа – творчий акт,
особливо, коли йдеться про кореспонденції письменників [21, 46]. Листам
митців, на відміну від приватних кореспонденцій адресантів, далеких від
літератури за характером своєї діяльності та духовними уподобаннями,
притаманні досить специфічні властивості. Серед них дослідник виокремлює
художню інтроспекцію автора, зазначаючи при цьому, що його стиль
„виявляється у всякому писанні, що виходить з-під пера одержимого
літературою адресанта” [22, 60].

С.Скварчинська мотивує можливість художнього звучання епістоли тим, що
остання є своєрідною творчою маніфестацією життя [34, 41]. Із цим
твердженням можна погодитися, оскільки листування письменників є не
просто звичайними побутовими листами. У них виражена індивідуальність,
своєрідність таланту, що віддзеркалюється в слові. „Письменник
„розквітає” художньо, зазначає М.Коцюбинська, у листах до людини
близької за духом, в чомусь і конгеніальної, коли автор і адресат на
одній хвилі – чи то емоційній, чи то інтелектуальній” [19, 152].

На наш погляд письменницька кореспонденція вимагає натхнення, активізує
уяву, загострює спостереження. Не виключена з самого початку можливість
публікації трансформує почуття, яке властиве людям усіх часів, –
записати те, що вразило або зацікавило. Підкреслено суб’єктивний
характер оцінки, те значення, яке надається автором думкам і почуттям,
що спонукали його до написання кореспонденції, свідчить про певні зміни
в свідомості, зокрема художній. Письменники прагнуть проникнути в
секрети власної свідомості й психології, одночасно аналізують і стають
об’єктом аналізу. У листах відбувається процес поглибленого самопізнання
„Я” їх авторів, їхнього самовизначення у зв’язках з іншими людьми.

Однак слід мати на увазі, що „автентичність образу автора листа не
лежить на поверхні тексту” [19, 25]. Справжній портрет адресанта може
бути вимальований реціпієнтом тільки за умови уважного прочитання
кореспонденції “без абсолютизації кожного слова і кожної цюхвилинної
реакції, зумовленої побутовою і психологічною конкретикою” [там само].
„Для нас надзвичайно важливими є, – зазначає Л.Гінзбург, – спілкування з
письменником, і не через те, що воно могло б роз’яснити питання сучасної
літератури, а тому, що ми осягаємо питому вагу живого слова письменника,
осягаємо механіку його теоретичного висловлювання” [8, 10].

Таким чином, враховуючи всі попередні літературознавчі студії над
письменницькими кореспонденціями, ми дійшли висновку, що з того моменту,
коли виник лист, він став зручною формою „для вираження внутрішнього
світу людини” [2, 5]. Через те, домінанта приватного листування
літераторів полягає у можливості творчого самовираження. Описовий
елемент, як і елемент інформаційний, безперечно, наявні, однак, як одне
із літературознавчих першоджерел, лист письменника – передусім
„самосвідчення, психологічна інтроспекція, а часом сповідь” [26, 87].

У процесі дослідження нами з’ясовано, що епістолярна спадщина
письменників має художньо-естетичну вартість, оскільки в ній знайшли
своє вираження індивідуальність та своєрідність стилю творчих людей;
стиль приватної кореспонденції безпосередньо пов’язаний із літературними
стилями доби, оскільки кожна епоха накладала свій відбиток на написання
кореспонденцій; лист письменника постає як одна із форм самовираження
особистості; епістолярій вітчизняних письменників позначений прагненням
вийти за вузькі межі інформативно-побутового листа, пошуками нових
жанрових і стильових засобів.

ЛІТЕРАТУРА

Алексеев М.П. Письма И.С.Тургенева //Тургенев И.С. Полн.собр.соч. и
писем: В 28 т. Письма. – 13 т. – М.-Л.: Акад. наук СССР, 1961. – Т.1. –
С. 3–27.

Античные теории языка и стиля /Под общ. ред. О.М.Фрейденберг. – М. –Л.:
Соцэкгиз, 1936. – 342 с.

Вашків Леся Епістолярна літературна критика: становлення, функції в
літературному процесі. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 134 с.

В’язовський Г.А. Творче мислення письменника. – К. Дніпро, 1982. –
С.280.

Галич В.М. Лист як складова частина жанрової парадигми публіцистики
Олеся Гончара //Литературоведческий сборник. – Донецк: Дон НУ, 2003. –
Вип. 14. – С. 46-57.

Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка,
генеза, перспективи. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.

Гинзбург Л. О психологической прозе. – Л.: Худож. лит., 1976.– 464 с.

Гинзбург Л.Я. Человек за письменным столом: Эссе; Из воспоминаний:
Четыре повествования. – Л.: Сов. писатель, 1989. – 607с.

Гладкий В. Листи письменників //Українське літературознавство. – Львів,
1970. – Т. 8. – С.13-17.

Горнфельд А. Эпистолярная литература: Энциклопедический словарь
/Издатели Ф.Брокгауз и Эфрон. – СПб.: Типография акц. общ. „Издательское
дело, бывшее Брокгауз–Эфрон”, 1899. – Т. 80. – С. 921–925.

Гундорова Т. Феномен Стусового „жертвослова” //Стус як текст. –
Мельбурн, 1992. – С.2–29.

Деметрий О стиле //Античные риторки. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. –
С.237–285.

Дудко В.И. Эпистолярное наследие украинских писателей-реалистов конца
ХІХ — начала ХХ века в контексте украинско-русских взаимосвязей:
Автореф.дисс…канд.филол.наук: 10.01.01 /Ин-т мировой лит-ры им.
А.М.Горького. – М., 1989. – 18 с.

Ерёмин И.П. Литература Древней Руси (Этюды и характеристики). – М.-Л.:
Наука, 1966. – 263 с.

Жиленко І. Homo feriens //Сучасність. – 1999. — № 2. – С. 40–67.

Забіяка І.М. Епістолярна спадщина В.Горленка: Монографія. – К.: ВПЦ
„Київський ун-т”, 2002. – 247 с.

Заболотна Т.В. Епістолярна спадщина В.Винниченка: адресування і стиль:
Дис… канд. філол. наук: 10.01.01 /Київ. нац. ун-т імені Тараса
Шевченка. – К., 2005. – 189с.

Конрад Н.И. О работах В.В.Виноградова по вопросам стилистики, поэтики и
теории поэтической речи //Проблемы современной филологии. – Сб. наук.
ст. – М. Наука, 1965. – С. 310–327.

Коцюбинська М. „Зафіксоване й нетлінне”. Роздуми про епістолярну
творчість. – К.: Дух і літера, 2001. – 299 с.

Кузьменко В. Епістолярій українського письменства періоду „розстріляного
відродження” як вияв авторської свідомості в умовах тоталітаризму
//Третій міжнародний конгрес україністів. – Харків, 1996. – Том:
Літературознавство. – С.145–149.

Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному
процесі 20-50-х років ХХ ст. – К., 1998. – 305 с.

Кузьменко В., Кодак М. Письменницький епістолярій в українському
літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. //Слово і час.– 1999. – №2. –
С. 57–60.

Курило Л.М. Епістолярій Олеся Гончара і творча індивідуальність
письменника: Дис…канд. філол. наук: 10.01.01 /Київ. нац. ун-т імені
Тараса Шевченка. – К., 2006. – 200с.

Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984. – 134
с.

Ляхова Ж. „Слухаю музику людської душі…” //Слово і час.– 1994. – №№
11-12. – С.54-57.

Ляхова Ж. Теоретичні питання дослідження епістолярію українського
письменства //Третій Міжнародній конгрес україністів. – Харків, 1996. –
Том: Літературознавство. – С.85–91.

Маймин Е.А. Дружеская переписка. Пушкин с точки зрения стилістики
//Пушкинский сборник. – Псков, 1962. – С. 77–87.

Модзалевский Б.Л. Предисловие //Пушкин А.С. Письма: В 3 т. – М.-Л.: Гос.
изд-во, 1926. – Т.1. – 1815-1825. – С. ІІІ – XLVII.

Мушина И.Б. Пушкин и его эпоха в переписке поэта /Переписка А.С.Пушкина:
В 2-х т. – М.: Искусство, 1982. – Т. 1. – 494 с.

Назарук М.Й. Українська епістолярна проза кінця XVI – початку XVII ст.:
Дис…канд. філол. наук: 10.01.01 /НАН України, Ін-т літератури ім.
Т.Г.Шевченка. – К., 1994. – 192 с.

Образцова А.Г. Письма Бернарда Шоу //Бернард Шоу. Письма. – М.: Наука,
1971. – С. 307–337.

Пиксанов Н.Н. К социальному генезису литературного направления //Русская
литература. – 1963. – №2. – С. 30–38.

Святовець В.Ф. Епістолярна спадщина Лесі Українки: Листи в контексті
художньої творчості. – К.: Вища школа, 1981. – 183 с.

Skwarczynska Stefania Teoria listu. – Lwow, 1937. – 373 p.

“Скучаю за твоїм словом…” (Листи Григора Тютюнника) //Слово і час. –
1991. – № 12. – С. 12-23.

Стасов В.В. Письма. – М.-Л., 1930. – 49 с.

Ткачівський В.В. Німецькомовне листування Івана Франка як
літературознавче джерело: Дис…канд.філол.наук: 10.01.01
/Івано-Франківський держ. пед ун-т ім. Василя Стефаника. –
Івано-Франківськ, 1997. – 198 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *