Ліна Костенко. Роман у віршах "Маруся Чурай" (урок)

Урок

Ліна Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай»

Тема. Ліна Костенко. Роман у віршах «Маруся Чурай». Історична основа
твору, його сюжетна канва. Майстерність автора у змалюванні характерів.
Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Іван Іскра, Лесь Черкес, мандрівний дяк.
Образи матерів. Трагічні картини важкого минулого українського народу.
Художня вартісність твору.

Мета: формувати навички та уміння аналізу роману у віршах, розкрити
характери, проблематику твору; виховувати старшокласників у дусі поваги
до минулого та гордості за свій народ, формувати високі моральні якості
на прикладі героїв роману.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Ліни Костенко, роман «Маруся Чурай», епіграф, запис
пісні «Засвіт встали козаченьки».

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Перевірка засвоєних знань.

Запитання та завдання для учнів.

1. В якій поезії Ліни Костенко звучить думка про вічність,
безперервність життя на землі? («Пастораль XX сторіччя».)

2. В якому вірші авторка силою поетичного слова проникає в духовний
світ «натомлених солдат», які полягли, не проживши й півжиття. («Тут
обелісків ціла рота.»)

3. Проаналізуйте поезії «Світлий сонет» і «Розкажу тобі думку таємну».
НІ. Повідомлення теми і мети уроку.

IV. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя.

її пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот, —

хай ці слова Богдана Хмельницького з роману «Маруся Чурай» стануть
епіграфом сьогоднішнього уроку.

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» писався Ліною Костенко в роки
її вимушеного мовчання. Цей твір поетеси представляє в українській
літературі рідкісний жанр — роман у віршах. Запишемо визначення у
словничок.

Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої
полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб
зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через
змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом —
віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням
внутрішнього стану і почуттів автора.

У романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу
галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та
інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину
роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють
безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв. Саме
тому «Маруся Чурай» сприймається не лише як об’єктивна історія життя
автора твору. Форма роману у віршах дала поетесі можливість показати
широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко розкрити своє
ставлення до зображуваного.

1979 рік — щасливий рік для України: до читача прийшла «Маруся Чурай»
Ліни Костенко. Життя твору починалося непросто. В. Брюхове-цький писав:
«Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного
характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість… Лише
після спеціальної ухвали Спілки письменників України твір був випущений
у 1979 році «Радянським письменником.»

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» є перлиною української
літератури XX століття.

Звучить запис пісні «Засвіт встали козаченьки.»

Вважають, що автором цієї пісні була співачка-поетеса з Полтави Маруся
Чурай. Що відомо про цю напівлегендарну дівчину?

(Заздалегідь зорієнтовуємо учнів на самостійні дослідження фольклорної
основи постаті Марусі Чурай та образу дівчини-піснетворки в інших
художніх творах: М. Старицького, В. Самійленка, С. Рудонського, 0.
Кобилян-ської. Заслуховуємо учнівські дослідження.)

Основні моменти життя Марусі Чурай були використані в сюжеті роману.
Вони немовби ожили, набули реальності, психологічної змістовності.
Художній світ роману «Маруся Чурай» відображає найсуттєвіші моменти
соціально-політичного та духовного життя України середини XVII ст.
Читаючи твір, ми проймаємось атмосферою того часу, перебуваємо в Україні
періоду Хмельниччини.

(Залучаємо учнів до повідомлення про історичну основу твору, про
історичні постаті Богдана Хмельницького, Якова Остряниці, Северина
Наливайка.)

Підсумком розмови про козацький рух в Україні та його ватажків можуть
бути запитання такого плану:

1. Чи достойні ми з вами свого минулого, тієї славної сторінки в історії
України?

2. Наскільки актуальний роман у наш час? Слово вчителя.

Роман складається з дев’яти розділів, які є яскравою поетичною картиною
багатостраждальної української історії з її трагічною героїкою,
колоритними народними типами, взятими з різних «поверхів» українського
життя XVIII ст., з коханням дівчини-козачки, яке відкривається безміром
душевних граней та переживань, пристрасними роздумами про місію слова,
поезії в людському житті загалом і в українській долі — зокрема. І.
Дзюба писав: «Маруся Чурай» нагадує класичний архітектурний ансамбль, що
втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається «сам
із себе» за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності.
Кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині
вищого значення. Все живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю,
взаємопідсиленням.»

(Пропонуємо окремим учням зробити стислий виклад кожного з дев ‘яти
розділів твору.)

Запитання для бесіди.

1. Визначте кульмінаційні моменти в сюжеті роману.

2. Чому, на вашу думку, роман не завершується сценою помилування
героїні?

3. На які дві основні групи ви поділили б свідків на суді Марусі Чурай?
На чому грунтуватиметься ваш поділ? Розкрийте різницю в моральності
представників цих груп.

Коментар учителя.

Процес суспільного розшарування як один з основних аспектів
суспільно-історичного контексту епохи виразно й достовірно виписаний
Ліною Костенко у сцені суду, де гострота конфлікту — засудити чи
виправдати Марусю, а якщо судити, то яку кару їй призначити, —
зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий
статус епохи.

У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи,
представлені героями твору, що визначилися такими двома аспектами:
по-перше, протиставленням Січі і Полтави, по-друге, ставленням до
Марусиної пісні. Сцена суду дає можливість учителю не лише виявити
протистояння двох позицій, двох світів, а й дати повноцінну
характеристику всім героям твору. На суді, як і в будь-якій іншій
ситуації, козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів.
Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан здатний
помітити і тугу Івана Іскри: «Щось мало статись, твоєї печалі
достойне?», а опісля, доклавши «серця й голови» до справи Марусі,
скасувати ганебний вирок полтавського суду: «Таку співачку покарать на
горло. — Та це ж не що, а пісню задушить!» — «смерть повсюди, а життя
одне.»

Полтавський полковник Мартин Пушкар наділений авторкою всіма
найдостойнішими чеснотами мудрої, розважливої, стриманої і доброї
людини: «Ще не старий. І славу мав, і силу.» Він поважає кожне окреме
людське життя, усвідомлює високу його вартість: «… світ вже так
замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити,
люди, на землі?» Полковник і в суді, і в поєдинку з ворогом лишається
чесним і відвертим. Така поведінка дає право Горбаню сказати
привселюдно: «У мене, пане, слово не куповане, і я його не продаю.»

Кожен, від полковника, гетьмана до козака-посланця, відчуває свою
причетність до суспільного життя у різних його параметрах. Як своєрідну
ілюстрацію цієї позиції можна розглянути епізод-розмову представників
полтавського суду з козаком-запорожцем. (Читаємо цей уривок повністю.)

Оцінка Марусиного вчинку гетьманським посланцем прозвучала дисонансом до
обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова
рада, і виказала нам усвідомлену козаком високу мораль та вміння
розпорядитися нею. Він пропонує своє вирішення, яке говорить про нього
як про людину з добре розвинутим поняттям честі:

Ця дівчина… Обличчя, як з ікон.

І ви її збираєтесь карати?!

А що, як інший вибрати закон, —

не з боку вбивства, а із боку зради?

Що ж це виходить? Зрадити в житті

державу — злочин, а людину — можна?!

Судейство разом з підбрехачами Бобренчихи у погляді на людину, суспільне
життя перебувають на цілком протилежній із козацтвом позиції. (Учні
зачитують рядки роману, де йдеться про ставлення героїв роману до пісень
Чураївни.)

Проаналізувавши зачитані фрагменти, з’ясовуємо, що ні Горбаню, ні
райцям, ані Бобренчисі не під силу осягнути гострої потреби людської
душі в пісні. Таким людям не дано збагнути величі і незвичайного
обдарування дівчини.

Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особливо
Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох величинах: коханої
дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково
болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя
Чураївни-поетеси, піснетворки: «Ця дівчина не просто так, Маруся, Це —
голос наш. Це — пісня. Це — душа».

У відповідальний момент ціна Іванового життя визначається змістом
справи, котру за будь-яку ціну необхідно довести до кінця:

«Якщо я впаду, — неврятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить!»
Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихою, Вишняками вимірюється
іншими мірками. їхня правда звучить як антитеза до козацьких норм і
законів.

Пропонуємо замислитись учням над питанням: то кому ж належатиме
майбутнє, якщо життя таке несправедливе до гарних людей, бо ж «у всіх
цих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і чураївські
голови на палях, і вишняківські голови на плечах.» (У пам’яті народу
загубляться всі Горбані й Вишняки, а залишаться зі своєю бойовою славою
і Пушкар («Про нього потім думу іскладуть»), і Лесько Черкес («утне ще
штуку не одну. Він стане потім побратимом Разіна — Леськом Хромим.
Загине на Дону.»)

Полтавський люд лише спочатку видається безликою, безголосою,
одноманітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей,
таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Якщо Січ
активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила
виросле почуття відповідальності, то полтавський народ здебільшого
мовчазний, принишклий. Лише дехто відважився тримати слово на суді. Так,
наприклад, на слова Марусиної матері — «Притихли люди, знітилися свідки,
сльозина блиска у якоїсь тітки…», а на пропозицію судці поділитися
думкою — «Мовчали всі. Не зголосився жодний.» З цього загалу проступлять
колоритні постаті Параски Демихи, Ящихи Балаклійської Кошової.

Важливим для повноти і цілісності образу України доби Хмельниччини є
розділ «Проща». Тут Ліна Костенко вводить досить поширений у нашій
літературі тип мандрівного дяка. Очима людини освіченої, думаючої,
схильної до осмислення як тогочасних реалій, так і нашої історії в
цілому поетеса отримала змогу показати тогочасну Україну.

Отже, ми торкнулись однієї з проблем твору — відтворення
суспільно-історичного контексту епохи Хмельниччини через характери
персонажів, що є виразниками і носіями суспільних законів часу.

Проблему любові і зради, яка лежить в основі роману, розглядатимемо в
руслі двох тематичних ліній:

1. Маруся Чурай — Грицько Бобренко.

2. Маруся Чурай — Іван Іскра. Запитання та завдання для учнів.

1. Що, на вашу думку, є причиною роздвоєності Грицька: убогість його
душі чи лише прагнення нажити Вишнякове добро?

2. Розкрийте значення батьківського дому у формуванні світоглядних
позицій та виборі життєвих ідеалів (Гриць Бобренко, Маруся Чурай, Іван
Іскра, Галя Вишняківна). (Учні зачитують відповідні рядки твору.)

3. Як ви розумієте такі слова?

Моя любов сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

4. Що спільного у Марусі та Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки?

5. Чому Маруся не може простити Грицькові зради?

6. Чому Івана Іскру недолюблювали?

7. Стосунки Марусі та Івана Іскри за своїм художнім смислом, за
психологічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю — одна з
найпре-красніших сторінок не тільки роману, а й усієї української
літератури. Доведіть це, зачитавши найяскравіші епізоди твору.

8. Як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлено його ставлення
до Марусі:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть, один лелека нас приніс.

Коментар вчителя.

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою,
вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом
з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом
усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради.
«Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився…

прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

і — як продовження: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна!»

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її
розщеплену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив
достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу
сатані.» Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому
Марусі: «Як хочеш знати, — так, я їм продався, але в душі на тебе я
молюсь.» На вибір життєвих ідеалів героїв твору великий вплив мала
сім’я. Навіть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір,
прагне кохання чистого і щирого, як і в них: «…я колись як виросту, і
в мене буде отака любов!»

Кого ти любиш, Іване?

Мене чи свою пам’ять?

Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та
Марусі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих
людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби
відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В
одну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про
«нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто
інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся
піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша
ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього.
Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і
масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення
талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших.

Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов.
Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у
Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

І я, котрій давно вже все байдуже,

уже нічим я сльози не впиню.

Прощай, Іване, найвірніший друже,

шляхетна іскро вічного вогню.

Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хвороба і
смерть Марусі зупинили цей процес — процес народження в ній нової,
по-справжньому великої і щасливої любові.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — проблема
митця і народу, митця і суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай
цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований
митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню
славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна
література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав
своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з
них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної
творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна,
виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з
боку сучасників — від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння
і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі.»

В розмові я, сказала б, та не дуже, А в пісні можу виспівати все,—

зізнається Маруся.

V. Підсумки уроку.

Слово вчителя.

Роман «Маруся Чурай» є одним із тих творів, які через свою непроминущу
мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це — твір,
невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем,
філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною
проблематикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої
непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почуттям,
даруватиме насолоду.

VI. Домашнє завдання.

Виписати з роману 5—6 афористичних висловлювань. Підготувати
характеристику образу Марусі Чурай за планом. Орієнтовний план.

1. Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру.

2. Батьки Марусі.

3. Художня обдарованість.

4. Стосунки: Маруся — Грицько, Маруся — Іван.

5. Піснетворчість.

6. Спільне і відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової пісні»
Лесі Українки.

7. Моє ставлення до образу Марусі Чурай.

Оцінка:

Підпис учителя:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *