.

Леонід Глібов (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
29 10218
Скачать документ

Леонід Глібов (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
37 10940
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з української літератури

на тему:

ЛЕОНІД ГЛІБОВ

(1827 — 1893)

ПЛАН

Вступ

1. Коротка біографічна довідка

2. Основні риси творчості Леоніда Глібова

3. Основні мотиви байок Леоніда Глібова

4. Реалізм байок Леоніда Глібова

Висновки

Використана література

Вступ

Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у
творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь
із виходом у світ збірки “Малороссийские приказки” 1834 року. Відомо 107
байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана
Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду
літературного життя в Україні не випускав із рук пера.

За своє життя Леонід Глібов написав 107 байок. Головна тема його байок –
несправедливість суспільного устрою: безправ’я покріпаченого селянства,
поміщицька сваволя, продажність суддів, хабарництво чиновників,
облудність земства.

1. Коротка біографічна довідка

Глібов народився 4 березня 1827 року в селі Зелений Поділ, колишнього
Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів
Родзянків.

Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна,
культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в
1840 році його віддали до Полтавської гімназії.

У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати
російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон»,
написаним у 1841 році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити
гімназію. Після одруження і невдалої спроби вступити на медичний
факультет Київського університету він вступає в1849 р. до Ніжинського
ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час
навчався М.Гоголь і Є.Гребінка.

З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем
історії та географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові,
Подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача
історії та географії в Чернігівську чоловічу гімназію. В цей період і
з’являються перші українські байки Глібова – здебільшого вільні
переклади з Крилова. В ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в
дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.

Ще в 50-х роках в Чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції.
Активну участь у діяльності цього гуртка бере і Глібов з дружиною.
Внаслідок зусиль Глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева
газета «Чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні
твори Глібова під псевдонімами: «Ив. Кенер», «Простодушный». В газеті
висвітлювались питання громадсько – культурного життя України того часу,
порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.
Зростання популярності «Чернігівського листка» насторожило царських
чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали.
Викриття нелегальної діяльності осіб, зв’язаних тісною дружбою і
співробітництвом з Л.Глібовим, вело до розширення слідства. Увесь цей
процес привів до того, що царські власті припинили видання
«Чернігівського листка». Цей удар тяжко вплинув на Л.Глібова. Він
відходить від громадської діяльності й залишає Чернігів. На кілька
років Глібов знайшов притулок у Ніжині, де він оселився з дружиною, яка
тяжко захворіла.

Поховавши у Ніжині дружину, Л.Глібов переселився до Чернігова, де дістав
посаду завідуючого земської друкарні. Навколо Л.Глібова групуються
літературні і театральні сили м.Чернігова.

За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою
вдвоє більше, ніж за весь попередній час.

Помер Л.І.Глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і
хвороби серця. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого
життя.

2. Основні риси творчості Леоніда Глібова

Байкарська творчість Глібова не тільки хронологічно, а й тематично
ділиться на два періоди: перший – 50-60-ті рр., другий – 80-90-ті рр.

У байках Глібова першого періоду (1853-1872 рр.) багато уваги приділено
зображенню різних сторін самодержавно-поміщицької системи з насильством
і розбоєм, цинічно-зневажлевим ставлення до трудового люду («Вовк і
кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та Зозуля», «Вовк та Мишеня», «Лев та
Миша», «Громада», «Вовк та Ягня»).

Малюючи картини кріпосницької сваволі, глибокий знавець життя,
письменник-реаліст Л.Глібов не міг пройти повз процес руйнування
кріпосницького господарства, яке розвалювалось під натиском
капіталістичних відносин («Мірошник»).

Правдимим відтворенням взаємин між знедоленим, безправним народом і
гнобительско-чиновницьким апаратом Царської Росії є байки
«Медмідь-пасічник». «Щука», «Лисиця і Ховрах», «Вівчар», «Вовк та
вівчарі».

В байках «Мишача рада», «Квіти» Л.Глібов висміяв кумівство у вирішенні
громадських справ. Письменник з неприхованим розчаруванням говорить про
царський маніфест 1861 року в байці «Хмара».

В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле
на облаві», «Кундель», «Коник – стрибунець», «Цуцик», «цяцькований
осел», «Мальований стовп» та інші.

В байках «Сила», «Скоробагатько» Глібов звертається до змалювання
руїнницької сили капіталізму.

Наприкінці 80-х рр. Л.Глібов зовсім осліп. Популярність його зростає.
Це була нагорода за роки поневірянь і важкої праці.

Помітне місце в поезії Л.Глібова займають ліричні поезії. Це
народопісенні поезії «Думка», «Зіронька», «Пісня», «Журба» (покладена на
музику М.В. Лисенка).

Слава Л.Глібова як дитячого письменника вийшла за межі України ще за
життя поета. Його «Зимня пісенька», «Пташка», жартівливе «Квіткове
весілля» увійшли в шкільні підручники як зразки дитячої лірики.

Ще за п’ять днів до смерті поет диктує свій останній твір – байку
«Огонь» і «Гай».

Л.І.Глібов по-справжньому знайшов себе в жанрі байки,пісні, якими
і обезсмертив своє ім’я.

3. Основні мотиви байок Леоніда Глібова

За своє життя Леонід Глібов написав 107 байок.

Головна тема його байок – несправедливість суспільного устрою: безправ’я
покріпаченого селянства, поміщицька сваволя, продажність суддів,
хабарництво чиновників, облудність земства.

Уже в одній із перших байок письменника «Вовк та Ягня», яку Глібов
написав в 1854 році, викривалися непримиренні суперечності
феодально-кріпосницького ладу, що на той час дуже загострилися.

В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана,безкарність його
сваволі, нелюдськість вчинків, зажерливість, примхливість, брутальність.
Якщо Ягня – уособлення лагідності, то Вовк – «страшенний та здоровенний»
– присікується до Ягняти, рикає на нього, шукає зачіпки, аби тільки
надати видимість законності звичайнісінькій розправі. Спроба Ягняти
виправдатися наперед приречена на невдачу, бо Вовку ніякі спростування
не потрібні: він вирішив з’їсти Ягня – і цього досить. Головний резон
його поведінки – «він Вовк, він пан».

Тон і характер розмови, відтвореної в байці, тільки підкреслює
сваволю й безсердечність панів. Ось як показана в байці градація
звинувачень. Ягня, мовляв, каламутить воду; коли з’ясувалося, що Ягня до
води ще й не доторкалося, що якби навіть воно й напилося, то вода збігає
від Вовка до Ягняти, а не навпаки, Вовк вигадує нове звинувачення: Ягня
провинилося, мовляв ще торік. Коли ж Ягня й це спростувало, – воно ще
йроку не прожило! – Вовк каже:

Так, може батька,

Коли не дядько…

Або ж хто-небудь з ваших був…

Спроба Ягняти спростувати й ці звинувачення викликає гнів
всевласного Вовка, замість марних пошуків «законної» підстави, він
висуває останній аргумент:

Вовк, може їсти захотів!.. – і Ягняти не стало… Уся ця ситуація
дуже яскраво ілюструє порядки, що існували в тодішньому класовому
суспільстві:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б’є –

Затим що сила є…

Сила байок Л.Глібова в тому, що майже в кожному творі
відчувається народна точка зору на зображувані події. Розкриваючи
паразитиз, жорстокість панівних класів, байкар протиставляє їм
працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість,
стверджував його місце і роль у житті суспільства.Тематично спорідненим
у байках письменника постає викриття чиновницького паразитизму та
байдужості, морального застою.Яскравим прикладом цього може бути байка
«Мальований Стовп» (1891 р.)

В основі її сюжету, за свідченням осіб, які були в дружніх
стосунках з Глібовим, лежить дійсний факт. Один із знайомих Глібова,
цілком віддавшись чинавницькій службі, відійшов від життя сучасності,
занедбав навіть особисте життя і перетворився в бездушного бюрократа.
Але значення байки ширше за відображення окремого факту. Сила
узагальнення її така велика, що поширювалась на все чиновництво
дворянсько-буржуазної Росії. Створення образу мальованого Стовпа – одна
з найбільш творчих удач Глібова. Уже сама назва «Стовп» вказує на
соціальний адрес сатири: стовпами держави вважалися великі чиновники,
які начебто тримали її на своїх плечах. Ці ретельні служителі
самодержавства були відірвані від народу, чужі йому. Алегоричний образ
мальованого Стовпа, мертвої деревини без кореня, надзвичайно яскраво і
загострено виражає соціальну суть чиновництва. В побутовій мові, як
відомо, вживання слова «стовп» у переносному значенні має різко
негативне забарвлення – воно є синонімом слів «тупість», «байдужість».

Сучасне і минуле Стовпа становить різкий контраст. Колись «був
він деревом, шумів і зеленів», йому «усміхалася червоная калина і степ
широкий серце веселив». Ставши Стовпом, він не спроможний відчувати
радість життя, став чужим зеленому лісу і тепер самотньо стирчить край
безлюдної дороги. Гострота сатиричного викриття в байці чередується з
ліричним описом природи. Природа тут живе своїм яскравим повноцінним
життям. Біайдужі їй переживання якогось мальованого Стовпа, який
перестав бути її частиною. Природа в байці символізує собою народ. Як
чужий для неї мальований Стовп, так і чиновництво для народу було чужим.

Ідея байки значно ширша авторського задуму: в образі Стовпа
засуджується байдужість до страждань трудового народу, його інтересів і
потреб, засуджується відхід від проблем громадського життя.

4. Реалізм байок Леоніда Глібова

Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у
творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь
із виходом у світ збірки “Малороссийские приказки” 1834 року.

Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами
Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального
занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.

У байках “Вовк і Ягня”, “Вовк і Кіт”, “Вовк і Вівчарі” Л. Глібов
відтворив безправне становище покріпаченого селянства. З боку поміщиків
воно зазнавало нелюдських знущань.

Автор критикує суспільство, у якому постійно

…нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого тусає та ще й б’є.

Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств,
банкрутство панів у творі “Мірошник”. Хома, колись добрий господар,
занедбав своє господарство, бо “не гаразд за діло брався”. Він не
прислухається до порад, самовпевнено відповідає:

– Нехай лиш! Річка – не калюжа;

Води ще стане на весь вік!

Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство
поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: “А
за недогарок вони людей і лають, і мордують”. Із презирством говорить
він про панів: “Вони се так, бач, хазяйнують”.

У байці “Ведмідь-пасічник” Л. Глібов висміяв вибори у земство,
створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків
пристосовуватися до нових умов.

Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство,
лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці “Цуцик” автор засудив
продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського
стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка,
бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша.

Леонід Глібов своєю байкарською творчістю “зробив значний крок
уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками”, малюючи реальні
картини тогочасної дійсності.

Висновки

Глібов. Це ім’я пам’ятне кожному. Леонід Глібов народився 5 березня
1827 року у Веселому Подолі. (тепер Семенівського району), але
дитинство його минуло в селі Горбах, (тепер Глобинського району) поруч з
батьківщиною Миколи Лисенка — Гриньками. У Горбах Глібов пізнавав красу
народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина
Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін
зупинявся у Горбах і читав «Евгения Онегина»… Звідси в 1840 році
батько одвіз хлопця в Полтавську гімназію. А вже в 1841 році Глібов
написав свій перший вірш «Сон». Похвала учителя російської словесності
заохотила писати далі. 1847 року в Полтаві виходить з друку його перша
збірка російських віршів.

Але вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним
чинником у цьому процесі став «Кобзар» Шевченка, який потрапив до його
рук дуже рано. Навчаючись у Полтаві, Глібов зустрівся з поетом О.
Чужбинським і захопився його віршами. Все це привернуло чутливе серце
юнака до української мови і рідного письменства. Відтоді поет не кидав
пера протягом 40 літ.

Реалізм Л.І.Глібова найбільше проявився в байкарській творчості.
«Глібов, обік Гребінки, найкращий український байкопис», — засвідчував
Іван Франко. У своїх кращих творах поет показав типові явища сучасності,
висміяв суспільні вади. Покріпаченому селянству, а пізніше трудовому
народу віддав він своє співчуття і симпатії. Його байкарська творчість
викривала несправедливість у судах, хабарництво і казнокрадство
чиновників, картала прислужництво, «правду чесала». Саме байками Глібов
найближче стояв до народу. Пройняті любов’ю до простої людини, вони були
«головним титулом заслуги сего талановитого поета» (І. Франко).

Леонід Глібов увійшов в українське письменство і як поет-лірик, у
скарбниці якого маємо таку неперевершено гарну річ, як «Журба», що їй
Микола Лисенко дав вічні крила. Не варт забувати ще й того, що
глібовські «вірші для дітей міцно ввійшли в наші шкільні читанки» (М.
Рильський). За останні роки українські видавництва не раз ощасливлювали
дітей його творами.

Чимало зробив Л. І. Глібов і для українського культурного поступу. У
Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він заснував
«Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші українські
вистави та популярні «живі картини». Не отримуючи й п’ятдесяти
карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав двотижневик
«Чернігівський листок» російською і українською мовами.

В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: «Працюючи, не знав ти зради;
із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади». У цих
словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного
українського народу, відданість йому до кінця. За п’ять днів до смерті
поет написав останню байку «Огонь і Гай» з думою про «молодіж любую,
надію нашу, квіти» — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним
набутком передової культури українського народу.

Пам’ять про видатного байкаря Леоніда Глібова залишається у свідомості
нових поколінь. Він є і буде улюбленим поетом українського народу. 1957
року у Веселому Подолі було відкрито пам’ятник Глібову. Його спорудили
на свої кошти вдячні нащадки — селяни місцевої артілі. З високого
постаменту дивиться поет у широкий рідний степ, немов промовляючи:

Там ясная зоря, як радість привітала,

Літала на коні там молодість моя…

Використана література

Бондар М. Леонід Глібов: Негативи, позитиви, маски //Слово і час.-
1997.- 4.- С.52-61

Бугаєвич І. , Зайченко І. Нові матеріали про Л.І.Глібова //Укр. мова і
л-ра в шк.- 1985.- 8.- С.15-18

Гур’єв Б. Леонід Іванович Глібов // Глібов Л. Твори.- К., 1964.- С.3-28

Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість /Худож. Г.Балюн.- К.: Дніпро,
1982.- 252 с.: ілюстр.

Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Твори.- К.,1988.- С.6-22

Зубков С. Видатний байкар // Глібов Л. Байки. Поезіїї.- К.,1991.- С.5-24

Історія української літератури другої половини ХІХ століття, Київ, 1979.

Колесник П. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Л. Твори у 2-х т. Т.1.-
К., 1974.- С.5-25

Колесник П. Український байкар // Гребінка Є., Глібов Л. Твори.-
Донецьк, 1986.- С.125-126

Марценюк С.Слово і час Леоніда Глібова // Дивослово.- 1996.- 9.-
С.60-61

Мовчун А. Леонід Іванович Глібов і його твори в початковій школі //
Почат. шк.- 1999.- 6.- С.42-46; 7.- С.46-48

Мовчун А. Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні //
Дивослово.- 2000.- 2.- С.44-52

Руденко Н. Вовки та ягнята. Ті та не ті…//Всесвіт. л-ра в серед.
навч. закл. України.- 1996.- 6.- С.36-38

Степанишин Ю. Розвиток українського байкопису: Від Г.Сковороди до
Л.Глібова //Укр. л-ра в загальноосвіт. шк.- 2000.- 3.- С.58-62

ОСНОВНІ ТВОРИ Л. ГЛІБОВА

Глібов Л. Байки /Худож. оформ. Н.Капусти //Гребінка Є., Глібов Л.
Твори.- Донецьк.: Донбас, 1986.- С.127-180.- (Шк. б-ка)

Глібов Л. Байки /Худож. Ю.Крига.- К.: Дніпро, 1979.- 174 с.: ілюстр.

Глібов Л. Байки. Поезії /Авт. передм. С.Зубков; Худож. А.Твердий.- К.:
Дніпро, 1991.- 269 с.: ілюстр.

Глібов Л. Без вікон хатка, без дверей: Загадки /Мал. Н.Денисова.- К.:
веселка, 1966 с.: ілюстр.

Глібов Л. Вибрані твори /Вступ. ст. С.Зубкова.- К.: Дніпро, 1969.- 259
с.

Глібов Л. Загадки й відгадки /Худож. О.Яблонська.- К.: Дитвидав, 1958.-
64 с.: ілюстр.

Глібов Л. Зимня пісенька /Худож. Г.Сокиринська.- К.: Веселка, 1969.- 11
с.: ілюстр.

Глібов Л. Золота тарілочка: Вірші, байки та загадки/Худож. Р.Сахалтуєв.-
К.: Веселка, 1994.- 95 с.: ілюбстр.

Глібов Л. Квіткове весілля: Алегорич. Жарт /Худож. А.Василенко.- К.:
Веселка, 1992.- 12 с.: ілюстр.

Глібов Л. Коник-стрибунець: Байка /Худож. С.Іпатьєва.- К.: Веселка,
1979.- 12 с.: ілюстр.

Глібов Л. Котилася тарілочка: Вірші і загадки /Худож. Г. Сокиринська.-
К.: Веселка, 1984.- 16 с.: ілюстр.

Глібов Л. Синиця /Худож. Г.Самутіна.- К.: Веселка, 1966.- 19 с.: ілюстр.

Глібов Л. Твори /Передм. та приміт. С Зубкова; Худож. А.Василенко.- К.:
Дніпро, 1988.- 236 с. : ілюстр.- (Шк. б-ка)

Глібов Л. Що за птиця /Худож. О.Артюшенко,- К.: Веселка, 1973.- 16 с.:
ілюстр.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Леонід Глібов.

(1827-1893).

Л. І. Глібова Іван Франко назвав поряд з Гребінкою найкращим українським
баснописьцем, а його ліричні вірші – перлинами української лірики.
Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий
Поділ Хорольського повіту на Полта0жвщині. Батько його, Іван Назарович,
лужив управителем у місцевих багатих панів Родзянків. Після поділу
маєтку між братами Родзинками батько Глібова, переїхав разом зі своїм
паном до села Горби, Кременчутського повіту, де й минуло дитинство
Леодіна. Він дуже любив всякі рослини. Вдома охоче доглядав за квітами,
за що його прозвали “квітчастим королем”. Коли знайомі й родичі
зустрічали хлопця, то й так і вітали його: “Здоров був, Льолину,
квітчастий королику!”

Жили Глібови неподалік від панського двору, і Леонід дуже часто біг туди
гуляти. Не раз він жахався, коли бачив, як катували селян. Обуренню
хлопця теж не було меж. Щирою дитячою душею співчував він потерпілим,
часто навіть ходив просити пана за них. На все життя зненавидів він
жорстокість і насильство.

Навчався хлопець спочатку вдома. А вчителькою його була мати Орина
Гаврилівна, культурна та освічена жінка. 1840 року тринадцятирічного
Леоніда відали вчитися до Полтавської гімназії. Тут юнак захопився
книгами. Він жадібно читав О.Пушкіна, М. Лермонтова, М. Кольцова, які
відкрили йому новий світ поезії і краси. Зачарований і натхненний Леонід
і сам починає писати вірші російською мовою. Може б не наважився
сором(язливий юнак подати кудись оті свої спроби, та хазяїн, у якого він
квартирував, порадив показати їх місцевим видавцям. Вірші сподобалися
їм. І ось 1847 року в Полтаві побачила світ книжечка “Стихотворения
Леонида Глебова”.

Та з радістю прийшло й лихо: Леонід захворів. Він змушений був залишити
гімназію й повернутися до батьків. Він увесь поринає в читання: днями
просиджує під улюбленим яром над річкою читаючи “Кобзаря” Т. Шевченка,
“Приказки” Євгеня Гребінки. А з часом у зошиті Л. Глібова она за оною
з(являються власні байки.

1849 року вступає Глібов до Ніжинського ліцею вищих наук князя
Безбородька, де свого часу вчилися М. Гоголь і Є. Гребінка.

Надто нещасливо склалася для Глібова обставини. Раптово помер його
батько (провалився на Дніпрі під лід і застудився). Довелося на цілий
рік залишити навчання й знову жити в себе на хуторі. Невдовзі померла і
мати. Отож ліцей він закінчив аж 1855 року.

Вчителювати випало Глібову в містечку Чорний Острів та Поділлі. Викладав
він історію і географію в дворянському училищі. Але коли трапилась
нагода, переїхав до Чернігова на посаду вчителя географії в чоловічій
гімназії.

У липні 1861 року починає виходити тижневик “Черниговський листок”, в
якому подаються матеріали російською та українською мовами. Глібов сам
був його і редактором, і автором, і коректором. 1863 року спеціальним
наказом Валуєва “Черниговський листок” було закрито. Л. Глібову
заборонено працювати вчителем і проживати в Чернігові. Поет-байкар
переїздить до батьків дружини в Ніжин.

Біда за бідою підкрадається в сім(ю Глібових. Спочатку Леонід Іванович
втратив улюблену дочку Ліду, потім померла його дружина. Після цих бід
Глібов надовго замовк. Аж під кінець 1863 року Л. Глібов повертається до
Чернігова. Тут він дістає посаду управителя Чернігівської земської
друкарні.

Справжнє творче горіння повернулося до Глібова наприкінці життя. Він
починає друкуватися в Галицьких журналах “Дзвінок” і “Зоря”. За останні
чотири роки письменник створює українською мовою більше, ніж за
попередній час. Популярність його зростає.

1891 року чернігівська громадськість відзначила п(ятдесятиріччя його
творчої діяльності Л. Глібова. Надійшли вітальні адреси, телеграми з
різних міст України. Четвертий номер “Дзвінка” повністю присвячується
ювілярові.

Протягом 1890-1893 років байкар написав понад 50 віршованих загадок,
жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Ці твори друкувалися під
псевдонімом дідусь кендир. Твори Л. Глібова для дітей відрізняється
дотепністю, щирістю, досконалістю художньої форми.

В пошані й славі, але фізично розбитим, майже зовсім сліпим доживає
Л. Глібов останні свої дні. 10 листопада 1893 року від астми й
хвороби серця на 66 році життя його не стало. Ясного й теплого осіннього
дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета. Труну
Глібова несли на руках далеко за місто до Троїцького монастиря, де його
було поховано.

***

Давно колись мимо старовинного Седнєва, що неподалік від Чернігова,
проїжджав один чоловік. Зупинився і довго милувався чудовим краєвидом,
що відкрився його очам. Забрався на зелену гору —і перед ним постала
широка долина, посеред якої срібною стрічкою протягнулася річечка Снов.
Сумно посхиляли свої віти замріяні верби. Підперши рукою щоку, чоловік
стояв у задумі і вдивлявся, як плине ріка. Отак і спливають літа, минає
молодість… Чоловік поглядом обіймав цей мальовничий куточок, а уста
шепотіли слова вірша. Так народилася поезія «Журба», яка зачарувала
композитора М. Лисенка. Він написав до неї музику — і пішла пісня в
народ. Давно нема того чоловіка, та залишилася його безсмертна пісня,
яку співають усі, хоч не завжди знають, що творцем її був Леонід
Іванович Глібов.

Народився Л. Глібов у селі Веселий Поділ на Полтавщині. Батько його,
Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Вони
поважали його за ретельну службу, за розум, завжди з ним радились у всіх
господарських справах. Мати, Орина Гаврилівна, виховувалась у родині
пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи
Гоголя. Орина Гаврилівна була освіченою і культурною жінкою, отож вона
стала і першою вчителькою Глібова.

У цих поміщиків у свій час зупинялися Шевченко, Пушкін і залишили про
них свідчення як про жорстких і свавільних людей. Після поділу майна між
братами Родзянків батько Глібова разом із своїм паном переїжджає до села
Горби, де й минуло дитинство хлопчика.

Коли слухав казки баби Одарки, Льоликові настільки виразно
вимальовувались риси вдачі і звички тих лисиць, вовків, левів та інших
звірів, що хлопчикові навіть здавалося, ніби тварини насправді думають і
говорять, що серед них теж є добрі і злі, бідні й багаті. Оселю Івана
Назаровича ніколи не минали колядники й щедрівники, і Леонід любив
слухати ці пісні.

Коли настав час здобувати освіту в гімназії, тринадцятирічний хлопець
так засумував за рідною домівкою, що всю тугу вилив у своєму першому
вірші «Сон». Друзям-гімназистам цей вірш сподобався, схвалив його й
учитель і ще більше заохотив юного поета до літературної творчості. Та
через хворобу Леонідові довелося повернутися додому. Тепер він багато
читає, сидячи під улюбленим явором. Розвиткові літературних смаків
Глібова сприяло й те, що він мав доступ до багатої бібліотеки пана
Родзянка, часто бував у нього на обговоренні літературних новинок.

Л. Глібов любив дітей. Він якийсь час працював учителем історії і
географії. Про нього залишилися спогади як про хорошого вчителя, котрий
не бив учнів, як тоді було заведено, не заставляв зубрити уроки, а
ставився до них з повагою. Свої твори для дітей він підписував
псевдонімом «Дідусь Кенир». Розказують, що колись його батько купив дуже
співучу пташку, через що сусіди прозвали Івана Назаровича «Кенир». Діти
щоразу з нетерпінням чекали журнал «Дзвінок», аби прочитати нову баєчку
Дідуся Кенира.

Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича. Втративши
зір, він продовжував писати під лінійку з лупою. Залишив Глібов великий
доробок: байки, пісенно-ліричні твори, вірші-загадки з відгадками,
акровірші, які дуже подобаються дітям.

PAGE

PAGE 5

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020