Культурно-естетична концепція у творчості Юрія Клена
Вилучення з літературного процесу спадщини неокласиків — втрата не
тільки для літератури, а й для культурно-мистецького простору України.
Тому звернення до творчості Юрія Клена, котрий був активним учасником
неокласичного угрупування, є актуальним завданням. Адже його доробок
культурологічно насичений, дотичний до національних і світових звершень
художньо-естетичної думки. В українському літературознавстві про цього
поета до недавнього часу згадували лише у непримиренно-класовому дусі.
За цим критеріями оцінювалась і його творчість, при цьому художня
вартість доробку не бралася до уваги.
Духовне формування Юрія Клена (Освальда Бурґардта) відбувалося в
драматичних умовах соціальних потрясінь, в атмосфері відродження
національної свідомості українського народу. Батьки, живучи на Поділлі в
селі Сербинівці виховували його в дусі шанування рідної німецької мови і
водночас любові до України, що стала для них другою батьківщиною.
Останнім часом з’явилися дослідження В.Брюховецького, І.Качуровського,
С.Гречанюка, Ю.Коваліва, М.Неврлі, котрі висвітлюють творчість
поета-неокласика, але ще не в повній мірі у літературній критиці
осмислений доробок цього автора. Наша мета цією розвідкою поповнити
сучасне літературознавство працями про Юрія Клена. У дослідженні
обґрунтовуються концептуальні мотиви поета, їх роль, функції і значення
у поясненні громадянської та культурологічної позиції автора.
Вихований на кращих зразках світового мистецтва, Юрій Клен не міг
позитивно ставитись до літературних течій, які нігілістично ставились до
світової та національної класики, мали примітивне уявлення про
літературний талант. І це було його закономірним вчинком, який
обґрунтовувався на естетичних переконаннях, обстоюючи високу культуру
поетичного мислення, збагачену художнім досвідом і водночас не
відмежовану від стильових пошуків інших літературних течій (у тому числі
й авангардистських). Юрій Клен сприйняв естетичну концепцію неокласиків,
яка являє собою цілу систему світосприймання, позначена тяжінням до
краси та мудрості, до гармонії між інтелектом та почуттям. Ось що з
цього приводу свідчить чеський літератор М.Неврлі: «Хоча Клен і був
психічно близький до неоромантиків (дух активної боротьби за щастя
народу виразний хоча б у поемі «Жанна Д’Арк») все ж його поезія
неокласична. Свідчать про це значною мірою урівноважені і спокійні
октави і дантівські терцини в його архітворі «Попіл імперій» [5:18]. У
цій цитаті можна не погоджуватися з твердженням автора, що твір «Жанна
Д’Арк» — поема, адже сюжет про цю героїню викладений всього в 104
рядках, а більшість днів її життя були надзвичайно драматичними. І,
можливо, одного такого дня вистачило б на ціле епічне полотно. В цілому
ж дана об’єктивна характеристика його неокласичної поезії. На формування
Юрія Клена як поета вплив мав лідер неокласиків Микола Зеров. Баришівка,
де їм довелось разом працювати, жартівливо названа Зеровим «Лукрозою»,
«стала культурним центром, який випромінював своє світло на всю округу,
що сягала навіть Києва» [3:59]. З цього висловлювання можна робити
висновок, на скільки був потужний творчий потенціал неокласиків, які, по
суті, деякий час були відокремлені від важливих культурних центрів та,
незважаючи на це, самі створювали оазиси культури.
Неокласицизм як духовне переживання культури, ніколи не був для Юрія
Клена самоціллю, тому в його творчості ми бачимо духовний зв’язок як з
Україною, так і з Західною Європою: світ труверів і трубадурів, і обшири
української духовності Софії Київської. Його ліричного героя ми бачимо в
ролі філософа, який охоплює духовним зором динамічну єдність світобудови
(«Сковорода», «Коло життьове», «Символ»). В іншому випадку зустрічаємо
мандрівника і лицаря, який, нехтуючи прагматичною добою, обстоює культ
жінки. Його ліриці притаманне тонке чуття естетичної міри, вишуканий і
строгий смак. Віршова форма Юрія Клена видається традиційною, але поруч
із класичною строфою він не відмовлявся і від авангардистських віянь у
версифікації (вірш «Мандрівники до сонця»). Бачимо і графічний
експеримент. У сонеті «Лот» слово «стовпом» написано вертикально для
створення більшого зорового враження, але це експериментаторство
проводилось не ради самого нього. Відбувався пошук художньої істини,
який майже завжди дуже складний. У творчих шуканнях поета бачимо зрілу
вправність, високий естетичний та інтелектуальний рівень, синтез
деталей, художніх образів та узагальнень.
Насичена культурологічна стихія сприяла не лише виробленню класичного
стилю, а й загострювала художнє бачення дійсності. Обшир тематики Юрія
Клена — передусім доля України. Він намагався осмислити її від часів
Сварога та Перуна (поема «Україна»), князя Київського («Володимир»),
князя Данила Галицького («Символ»). Давнє минуле контрастує в його
поезіях з сучасним реальним світом, який подібний до пекельних видінь
Данте («Терцини»).
Гуманістичні ідеали поета втілювались в образах Юрія Змієборця,
легендарної Орлеанської Діви. Ці постаті, відомі у світовій культурі,
природно вмотивовувались в українських поезіях. Історична трагедія
України у контексті смертоносних світових катаклізмів — центральна тема
його творчості, наснажена пафосом трагічного оптимізму, вірою в
неминучість торжества історичної справедливості. Саме з цією вірою і
писалась поема «Прокляті роки». В ній зображена жахлива реальність:
вседозволеність карально-репресивного апарату, жертвами якого стали
безневинні люди, в тому числі і письменники, страшенні масштаби
голодомору 33-го року. В багатьох октавах поеми змальовано явища, які
мали місце в тому часі.
Дивилися голодні діти ласо
;n;|FXI?JoJ@K?KeKPLoeeeeeeeessssssssesssssssseeessssssssss
gd+XG
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так, ми хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери [2:116].
При розкритті сюжету автор вірний своїм неокласичним принципам, вводить
історичні образи Ярославни, Святослава, Всеволода… і залишається на
стороні тих, що вистояли, хто не впав на коліна.
О, слава тим, які не піддались
Солодкій грі вабливої сопілки,
Які, як гордий Ганнібал колись, —
З смертельним ворогом не склали спілки [2:124].
Найбільш вагомим твором Юрія Клена у поетичному доробку стала поема
«Попіл імперій». Це масштабний художній літопис історичних подій XX
століття, що вели до краху деспотичних наддержав, імперій, в яких
набував безмежної влади культ однієї особи, дії та вчинки якої завжди не
мали і не могли мати будь-яких критичних зауважень зі сторони інших
людей. Всі інші становили одну сіру масу, яка, за словами автора, могла
тільки сліпо виконувати чиїсь накази. Поема відзначається грандіозним
розмахом. Її художня тканина культурологічно насичена. Тут використані і
біблійні джерела («Плачі Єремії», і фольклорні українські — мотив
жар-птиці, і польські — легенда про пана Твардовського, і німецькі —
легенда про Фрідріха Барбароссу). Автор вдається до паралелей між своєю
емігрантською долею і поневіряннями Данте. Юрій Клен звертається до
флорентійського вигнанця, показує «його як провідника по тюрмах і
таборах ГУЛАГу — одного з трьох проводирів, Еней супроводить ліричного
героя по фашистській Німеччині, Фауст на озері Фунтезее, де відбувається
Вальпургієва ніч» [4:19]. Тут розвинуто літературні традиції, які
використовувалися ще в середньовічні часи. Твір позначений дотриманням
історико-хронологічного принципу зображення, але поема «Попіл імперій» у
композиційному плані не є цілісним вираженням. Окремі великі фрагменти —
«Вальпургієва ніч», «Плачі Єремії», «Лебедь Суомі», «Соняшник» —
завершені в собі твори.
Стильова палітра в цій поемі багата на класично витончені і реалістичні
барви. Є іронічні штрихи. Використовує поет і гротеск, і сатиричні
інтонації. Зустрічаємо пародіювання фашистських пропагандистських
стереотипів. Слід зауважити, що непідготовленому читачеві важко їх
уловити. Потрібно знати творчу долю цього митця, щоб об’єктивно
орієнтуватися в його доробку.
Морально-філософська концепція трагічного оптимізму автора накреслена,
хоча дещо фрагментарно, у п’ятій частині епопеї, яка є завершальним
акордом твору.
Предків не маєш? — тож будь тепер сам собі предок.
Люди забули легенди? — нову їм створи.
Втратили віру? — кресли на скрижалях їм кредо.
Щезли герої? — меча тоді в руки бери.
Місто згоріло? — споруджуй же заново мури [2:356].
Свідченням того, що автор творчо використовував давно минулі історичні
реалії, є і його дебютний вірш. У першому друкованому творі «На
переломі» (1924) мовиться про «синьоокого розхристаного варвара», який з
революційною енергією руйнує старий світ. Автор використовує сюжет з
часів раннього Середньовіччя, що в чомусь перегукувавсь з
пролеткультівськими спробами заперечення культурної спадщини.
Ой, так само палали над світом багаття.
І гули — вигравали пожежі і бурі,
І лунали червоні веселі прокляття
Непотрібній гнилій і змертвілій культурі [2:358].
А чи була ж вона дійсно «непотрібна, гнила і змертвіла», розсуджує час і
не на користь «синьоокого розхристаного варвара».
Між дебютом і першою збіркою пролягла чимала відстань. Аж 1943 року
виходить перша книга Юрія Клена «Каравели». В ній тісно переплітається
західноєвропейська лицарська романтика та антична героїка — із власне
українськими культурними традиціями. Про це говорять навіть назви
кількох довільно взятих віршів з цієї збірки: «Конкістадори», «Цезар і
Клеопатра», «Україна», «Вікінги», «Шляхами Одіссея», «Сковорода»,
«Беатріче», «Київ», «Божа матір»…
Над нами теж молочний шлях.
Нам теж Персей і Андромеда,
Як символ, світять у віках [2:30].
Вірний естетиці неокласицизму, Юрій Клен підпорядковував свою енергію
високій магії мистецтва. Цьому була присвячена і перекладацька
діяльність. У 1926 році в «Неокласичному марші» Микола Зеров жартома від
імені Юрія Клена писав: «З заліза я роблю сонети, що хочеш те й
перекладу!» [1:106]. І це відповідало дійсності. Він був майстерним
перекладачем, який українському читачеві дав змогу долучитися до
творчості В.Шекспіра, Дж.Байрона, П.Шеллі, О.Пушкіна, О.Блока, А.Рембо,
П.Верлена, Р.Рільке. Не все з перекладів Юрія Клена дійшло до нас.
Зокрема, «Пісня про Нібелунгів», рукопис перекладу якої очевидно
втрачений. Не зайвим буде відзначити його роботу на ниві популяризації
української літератури в Німеччині і то не лише як ученого. Він
перекладав твори київських неокласиків, галицькі пісні. Особливе місце в
його творчій спадщині посідає праця «Великий український поет, кобзар
Тарас Шевченко», до якої переклав також німецькою мовою чимало поезій з
«Кобзаря». Завдяки творчості Юрія Клена не урвалася неокласична лінія
розвитку нашої поезії.
Незалежний у поглядах, принциповий прихильник загальнокультурних
цінностей, високих естетичних смаків, він підпорядкував свою творчість
саме їхнім вічним ідеалам.
Література
1. Зеров М. Твори: В 2 т. — К.,1990. — Т.1. — 843 с.
2. Клен Юрій. Вибране. — К.,1991. — 460 с.
3. Клен Юрій. Спогади про неокласиків // Україна. — 1990. — № 20. —
С.59-63.
4. Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Юрій. Вибране. — К.,1991.
— С.3-23.
5. Неврлі М. З глибин сузірних, із «п’ятірного грона» // Україна. —
1988. — № 16. — С.18-20.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
