Казки (реферат)

Реферат з української літератури

Казки

Казки

З давніх-давен популярністю у дітей користується казка. Казка — це
прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні
мрії та прагнення зображені з допомогою вигадки, фантастики. Термін
«казка» походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав»,
розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю,
споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів.
Важко, навіть, уявити скільки оповідачів переказували, здавалося б, один
і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове,
вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для
своєї місцевості, і запозичені із сусідніх та далеких «заморських»
земель. Ось чому майже кожна казка має багато варіантів, а герої –
навіть у творчості різних народів – подібні. Наприклад, українські
богатирі Котигорошко, Іван – мужичий син, Іван Побиван, Козак Мамарига
дуже нагадують богатирів інших народів: білоруського – Удовенка,
молдавського – Фет-Фрумоса, грузинських – Ростома та Зураба,
узбецького – Клич-Батира та ін.

У цих образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного
захисника скривджених або про звичайного трудівника, ви нагородженого за
свої чесноти: доброту, працелюбність, хоробрість. Народ свято береже
пам’ять про найвизначніші історичні події, про найславніших своїх синів
і дочок. У фольклорі, а особливо у казках, ніби акумулюється, збирається
все варте уваги нащадків. Можна сказати, що казка являє собою своєрідний
сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу. За допомогою казок
виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а
врешті – до народу і до Вітчизни в цілому.

Великий український поет і письменник І.Я.Франко писав: «Оті простенькі
сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють в нашій душі
любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності.
Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся
оповідала байки, не забудете до смерті».

Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої
довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозові рядки органічно
вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.

Для багатьох письменників казки служили невичерпним джерелом народної
мудрості, зразком художньої досконалості, ставали основою для самобутніх
літературних творів.

Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла
і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна
більшість казок, завдяки своїй доступності, перейшла до дитячого
фольклору. З’явились і казки, складені спеціально для дітей.

У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна
педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб
виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці та
поваги до людей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей,
розвивала у них художній смак, творче уявленню, любов до рідного слова.

К.Д.Ушинський так писав про казки: «Багато з них, очевидно, народом
перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби
народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний
змагатися у цьому випадку з педагогічним генієм народу…Я рішуче ставлю
народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для
дітей освіченою літературою».

За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування
фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин,
чарівні (фантастичні) та соціально-побутові. Для дітей молодшого
шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш
доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна
поезія, вони значною мірою пов’язані з хліборобською працею, життям і
побутом людей. Тема їх – здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі
за обсягом, казки цієї групи лаконічно і дотепно розповідають про
звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас
знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них
виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою
стереотипні. Так, Вовк – найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний
і не дуже розумний; Ведмідь – сильний, працьовитий, настирливий, добрий,
вайлуватий; Лисиця – гарна й розумна, проте хижа, підступна, жорстока й
брехлива; Заєць – полохливий, знедолений, проте часом винахідливий і
спритний; Їжак – чемний, працьовитий, розумний, гарний сім’янин; Півень,
Кіт – сміливі, хоробрі, винахідливі і справедливі.

Глибоку характеристику цієї групи казок дав І.Я.Франко у творі «Байка
про байку». У дотепній формі діалогу з малятами він не лише визначив
зміст і специфіку цієї групи казок, а й обґрунтував доцільність їх
застосування для навчання і виховання дітей молодшого віку: «…не тим
цікава байка, — зазначає І.Я.Франко, — що говорить неправду, а тим, що
під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду…».

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин.
Цьому, як зазначає І.Франко, сприяє висока художність казок, яка
допомагає просто й дохідливо показати дітям правду життя: «Гола, повна
правда життя, — пише він, — то тяжка страва. Старші можуть заживати її,
вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як
старшим, треба приготовлю вати в ріденькому стані, в образках, в байках.
І вони так приймають її. А потім ще одно. Вони люблять звірів, чують
себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють їх: от тим-то й
оповідання про звірів їм так цікаві, особливо коли звірі в байці ще
починають говорити, думати і поводитися, як люди».

У ряді казок цієї групи виразно звучать мотиви соціального життя. Не
лише побут і праця, а й взаємовідносини людей різних класів у
суспільстві показує народ у казках про тварин. Такою є казка «Пан
Коцький», яка дотепно висміює низькопоклонство, підлабузництво, надмірну
полохливість, що можуть знайти вияв як у побутових, так і в суспільних
стосунках. Казка відзначається дотепністю й гумором, у ній знайшов
відображення здоровий народний глузд та глибокий оптимізм. Сюжет
розвивається жваво, динамічно, розкриття характерів досягається через
зображення діяльності персонажів, їхніх стосунків між собою.

Чарівні, або фантастичні, казки – це твори усної народної поезії, які
найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу,
його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова,
суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок
– перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів,
справедливості.

??\? Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів
краси, справедливості, людяності, волелюбства, мудрості, майстерності.
Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення.
Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка – на
гарну й працьовиту дівчину, а потім знову на пташку; Снігуронька,
зліплена з снігу, оживає. Герої – це велетні, красені або навпаки,
маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі
люди. Фізична сила героїв зображена часто в гіперболізованому вигляді:
Котигорошко один піднімає камінь, який несила підняти й громаді, з
коренем вириває дуба, підкидає догори булаву, що літає кілька діб;
Вернигора відвертає гори; Крутивус вусом може відвернути воду
(«Котигорошко»). Позитивні персонажі чарівних казок за дуже короткий час
здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі
міста, змінюють навколишній світ, долають величезні відстані. Водночас,
вони виконують звичайну буденну роботу: вирощують і печуть хліб, шиють
одяг, виготовляють прикраси, виховують дітей, ловлять рибу – і все це
роблять із великою любов’ю та майстерністю. На відміну від позитивних
образів, злі сили уособлені здебільшого у фантастичних образах потвор:
це Змій з багатьма головами, Кощій Безсмертний, Баба-Яга та ін.

У фантастичних казках діє також чарівне ототожнення персонажів, яке
допомагає або ж, навпаки, шкодить їм. Обов’язковим атрибутом героя-воїна
є чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями.
Гребінець у казці може перетворитися на лісові хащі, клубочок ниток – на
високу гору, хустка – на річку або море. Саме в казках ми зустрічаємо
розповіді про чоботи-скороходи й килим-літак, скатертину-самобранку,
баранця, що розсипається грішми, дубинку, що б’є некмітливу або
підступну людину.

Сили природи теж допомагають людині у її справедливих ділах і боротьбі:
яблуня годує цілющими яблуками, вода заліковує бойові рани, звірі
допомагають долати ворогів.

Сюжети чарівних казок розвиваються швидко, динамічно. Найчастіше в
основі сюжету лежить змалювання подорожі героя чи героїні в пошуках
правди й справедливості. Дія може відбуватися не лише у звичайних
умовах, а й у підземному, підводному царствах, на небі. Чарівні казки
здебільшого досить великі за обсягом. Мова чарівних казок багата на
засоби художньої виразності. Їй властиві постійні стилістичні звороти
(«Швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться», «Стали вони
жити-поживати та добра наживати»), традиційні зачини і кінцівки («В
тридев’ятім царстві, в тридесятім государстві…», «І я там був, мед-пиво
пив, по вусах текло, а в рот не попало»), лаконічні описи природи та
портретні характеристики, образні порівняння, гіперболи. Чарівні казки
широко популярні серед школярів молодшого шкільного віку («Телесик»,
«Царівна-жаба», «Котигорошко», «Золотий черевичок», «Летючий
корабель»,«Ох»та ін)

Вони навчають їх любити Батьківщину, виховують на кращих народних
ідеалах, розвивають творче мислення, сприяють естетичному вихованню.

Так, казка про Телесика – це глибоко поетична казка про сімейні радості
й печалі, про взаємовідносини матері й дитини, про небезпеки, які
підстерігають малу, недосвідчену людину в житті. Мова твору лірична,
сповнена пісеньок, віршованих звертань, повторів, пестливих слів. Казка
виховує у дітей любов і повагу до батьків, уміння цінити звичайну
повсякденну радість життя, навчає обережності, винахідливості,
застерігає від зла.

Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне
побутові й соціально-побутові.

Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру,
засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні
відносини, побут, працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки
– це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у
кумедні ситуації.

Прикладом побутової казки може бути «Язиката Хвиська», сама назва якої
свідчить про те, яка вада характеру головного персонажу заслуговує на
засудження. Хвиська – жінка бідного, але кмітливого й дотепного
селянина, потрапляє в трагікомічну ситуацію завдяки своєму базіканню.
Незважаючи на те, що чоловік виставляє Хвиську на загальне
посміховисько, цілком зрозуміло, що це лише їй на користь. Казка не
позбавлена соціальних мотивів. В основі сюжету лежить зображення не лише
конфліктної ситуації, яка виникає в родині Хвеськи, а й споконвічного
конфлікту між багатими і бідними. Крім того, казка вчить бережно
ставитися до слова, цінувати, якщо воно сказане влучно й розумно,
засуджує хвальковитість і непотрібне базікання.

Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до
оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна
вигадка, карикатурне зображення реальних явищ.

Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві
групи: позитивні – селяни, робітники, бідні наймити, їхні діти;
негативні – представники експлуататорських класів, служителі релігійного
культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображає їх людьми
пихатими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими. Це багатії,
попи, урядники та ін. Водночас, позитивні герої казок наділені кращими
людськими якостями: доброта, порядність, розум, співчутливість.

Окрему групу соціально-побутових казок складають казки, в яких діють
алегоричні персонажі – Правда, Кривда, Щастя, Доля, Злидні. На відміну
від сатирично-гумористичних казок, вони мають більщ ліричний склад. Їм
властивий навіть певний трагізм. Прикладом може бути казка «Названий
батько», основна думка якої – утвердження соціальної справедливості.
Названий батько, в образі якого мандрує по землі Правда, карає жадібних
багатіїв і винагороджує благородного бідняка, що в ім’я людського життя
здатен на самопожертву.

Знайомство молодших школярів з казками різних типів збагачує їхній
розум, розвиває творче мислення, уявлення, мову, готує до сприймання
курсу літератури в старших класах.

І, звичайно, велику подяку ми повинні скласти тим, хто записував
народні казки, обробляв їх, готував до друку, — словом, усім, хто доніс
до нас ці дивовижні перли мусті.

В Україні збирання та видання народних казок фактично почалося з
минулого сторіччя. Як і в інших європейських країнах, важку
відповідальну працю по збиранню і вивченню народної творчості взяли на
себе письменники, передові діячі культури. Серед них: І.Рудченко,
П.Чубинський, І.Манжура, Б.Грінченко, В.Гнатюк та ін. Великої
популярності зазнали казки, що вийшли з-під пера Лесі Українки, Марка
Вовчка, С.Руданського, І.Франка, М.Коцюбинського. Фольклор і в наш час
наснажує митців, котрі працюють в літературі для дітей.

Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела, як чарівна вода з казкового
горнятка, наповнюють силою кожну творчу людину, дарують радість і
дорослим, і дітям, переконують нас у тому, що творчість народу воістину
безсмертна!

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *