.

Біографія Євгенія Маланюка.(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4869
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Біографія Євгена Маланюка”

Євген Маланюк

(1879 – 1968)

Євген Филимонович Маланюк – український поет, культуролог, літературний
критик. Народився 20 січня 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер
село Новоархангельск Кіровоградської обл.). Закінчив Єлисаветградське
реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту.
Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві,
після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є.
Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії
полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції
закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні
Української Держави. Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України,
пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого
Наддніпрянською Армією УНР. У 1920 році опиняється в таборі для
інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями
(Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де
побачили світ його перші поезії. 1923 року разом із Михайлом Селегієм і
Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”.
Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив
гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну
участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з’являються в
світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926),
“Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата”
(1939). Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до
Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема
“П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959),
“Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці
зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його
смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

? для Євгена Маланюка джерелом внутрішньої неструктурованості
українського суспільства, втрати вольового, динамічного, державницького
начала. Поет вибудовує своєрідну історіософську концепцію буття України,
елементами якої є Еллада, варяги та Рим. Еллінський гіпертрофований
індивідуалізм, панестетизм має бути згармонізований варязьким активізмом
та ієрархічністю Риму, ці три елементи мають існувати не окремо, лиш в
своєму поєднанні, синтезі. У творенні свого образу України Євген Маланюк
виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме
Україна – це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною
зумовлене те, що вона довгий час лишалася суб’єктом, а не об’єктом
історичного процесу. Українець – “пісняр, мудрець і гречкосій” – здатний
швидше до ліричної рефлексії, пасивного споглядання навколишньої
дійсності, а не до адекватної вольової реакції на зовнішню загрозу. На
противагу цьому Євген Маланюк розвиває цілу комплексну теорію
“мазепинства”, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього
провідника України, який має поєднати державний досвід Мазепи,
патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цільність світогляду
Тараса Шевченка, в постаті якого поєднались поет та державотворець.
Водночас Євген Маланюк – це і ніжний лірик, тонкий метафорист, що в
своїй поезії поєднує сувору аскетичність вислову, здатність до сильних
почувань з витонченою ритмомелодикою, проникненням в глибини людської
психології.

Помер 16 лютого 1968 року.

“Для Євгена Маланюка не існує альтернативи: традиції чи новаторство?
Вони нерозривні. І так само в дилемі: новаторство як мета чи
зумовленість форми змістом? Поет віддає перевагу доцільності. Бо краса –
тільки у відповідності змісту й форми, в симфонізмі почуттів й
інтелекту, інтуїтивного й конструктивного начал.

Природно, зо поет послуговується найбагатшим арсеналом поетичних
засобів: ліричних, епічних і драматичних, традиційних і новочасних,
близьких до народнопоетичних (умовно кажучи – простих) і вишукано
“класичних”. А головне, що симфонізм (за визначенням М. Грушевського –
синкретизм) його поетики відбиває симфонізм (єдність, цілісність і
багатоманітність) світу: буття українського народу як процесу, його
долю, характер, що бачаться в конкретних виявах і мисляться як наслідок
розвитку десятків віків та поколінь.”

П. Кононенко

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020