РЕФЕРАТ
на тему:
“ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
ШАРЛОТТИ БРОНТЕ”
Шарлотта Бронте народилась в 1816 году в небагатій сімї, ставши третьою
дитиною з шести. Двоє сестер Шарлотти померли, а четверо інших дітей в
дуже ранньому віці почали писати казки і оповідання, населяючи їх
власними іграшками і вигаданими персонажами. Шкільні роки Броне,
проведені в інтернаті для дівчаток, стали матеріалом для багатьох її
романів і оповідань: бідна дівчинка зазнала багато лиха, через свою
сильну близорукість, ірландський акцент і бідний одяг.
У 1842 р. Шарлотта й Емілія поїхали в Брюссель і потрапили в
бельгійський пансіон, сподіваючись у досконалості опанувати французькою
мовою. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за
навчання, але вони узялися викладати англійська мова ученицям пансіону.
Навчання в пансіоні очолював Костянтин Еже, чоловік начальниці,
дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж
французькому творі, написаному молодими англійками, зрозумів їхню
обдарованість і пророчив їй письменницьку славу. Його порада Шарлотті
і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй
випало нещастя полюбити мсьє Еже – одруженої людини. Звичайно, це
була піднесена любов, більше схожа на дружбу. Але мадам Еже улаштувала
грандіозний скандал чоловіку і молодій учительці, зажадала її
від’їзду.
У дуже переломленому виді ця трагічна любов відбилася в романі “Джен
Ейр”, в історії містера Рочестера, прикутого навік до
неврівноваженій і злій істоті. Навіть сама його зовнішність –
масивний квадратне чоло, тверді обриси губ і підборіддя – повторювала
в якийсь мері риси мсьє Еже.
Сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчинок. Саме
для цього вони одержали утворення в Брюсселеві. Їм також хотілося не
розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а
жити і трудитися разом. У них були всі дані для задуманого
підприємства: педагогічний досвід, утворення, бездоганне знання
французької мови. Але в них не було ні грошей, ні зв’язків, і ніхто
не приїхав учитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок
на цвинтар.
У 1846 р. сестрам Бронте удалося нарешті видати збірник своїх
віршів. Вони виступили під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони
послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи.
Романи Емілії (“Грозовий перевал”) і Ганни (“Агнес Грій”) минулого
прийняті до друку, роман Шарлотти “Учитель” – відкинутий. Але вона вже
працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман “Джен Ейр”
побачив світло і мав великий успіх. Але слава не принесла трьом
увядающим дівчинам щастя. Їхньої сили були вже надламані позбавленнями
і непосильною працею. Любий брат Бренуелл гинув від туберкульозу. Від
нього заразилася спочатку що віддано доглядала за ним Емілія, потім –
Ганна. Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з
дратівливим сліпим батьком, без милих супутниць, з якими звикла
поділятися кожною думкою.
Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов
роман “Шерли” – про рух луддитів. Він був навіяний живими
враженнями від разгоравшегося чартистського руху. У 1853 р. був
опублікований роман “Вильетт”, найбільше автобиографичний: у
ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було
зв’язано стільки спогадів.
У будинку Патрика Бронте з’явився новий мешканець – молодий
священик Артур Белл Николе. Його призначили помічником осліплого батька
Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її
руки. Але Патрик Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав
своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не
допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив
стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта простилася з ним у
хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала
його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку
Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було
недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів.
Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл,
написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з
властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити
і працювати Шарлотті, побувала й у Брюсселеві, де бачилася із
сімейством Еже. У 1857 р. з’явилася її правдива і сильна книга “Життя
Шарлотти Бронте”.
Надзвичайний успіх роману “Джейн Ейр” пояснюється тією сміливістю,
з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові
письменники-чоловіки тієї епохи (Диккенс і Теккерей) не зважувалися на
таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був
голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману,
написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це
пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен – пристрасть, що вступила у
боротьбу з загостреним почуттям боргу. Сюжет роману зв’язаний із
тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в
цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних
романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру
таємницю, раптові появи жахливої жінки, перервана весілля, отримане
героїнею багата спадщина, пожежа, у якому гине дружина Рочестера
і його замок, нарешті, щасливий кінець – усе це цілком
відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі
Рочестера явно відчуваються байронічні риси.
Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному – у
правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних
відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася
перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і
гротескний образ у романі – священик Броклхерст, “попечитель” і,
по суті, убивця дівчинок-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані
образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали
викторианскую літературу, відкинуті Шарлоттой Бронте, добре знала
клерикальне середовище. У ній вона зустрічала два типи священиків –
суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і
лицемірів, прикривающих благочестивими фразами свою прихильність до
земних благ. Обоє ці типу виведені в її романі. Молодий пастор
Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу;
але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі
живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть
відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона,
у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Ейр
шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він
прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма
Джен Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і
випробувала сама дійсну любов і, хоча бігла від її, тепер
застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття.
Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне
місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що
нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було
молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти
релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї
шовіністичного) прославляння британського місіонерства! Настільки
ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів
накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія
шлюбу, превратившегося для містера Рочестера в безвихідну трагедію:
спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди
між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну
хворобу нареченої; потім він виявляється прив’язаним на все життя
до невигойно хворий, помішаної жінці. Письменниця виступає тут
проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку,
що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу. Фінал роману,
коли Джен Ейр повертається до покаліченого, осліплому, збіднілому
містеру Рочестеру і приносить йому допомога і розрада, перетворюється у
своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Ейр
улюбленому людині, а також уміння письменниці передати розжарення
пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають
той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно присущ
happy end, щасливому кінцю викторианского роману.
Отже, в романі “Джейн Ейр” ( 1847 ) письменниця піддала різкій критиці
державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення
соціально незахищених верств.
Романи Ш.Бронте вважають варіаціями автобіографії.
Критика ханжески лицемірної і жорстокої англійської буржуазії в
романах Шарлотти Бронте зберегла усе своє значення і для сучасного
читача.
Використана література
Хрестоматія світової літератури. – К., 1999.
Зарубіжна література ХІХ століття. – К., 1992.
Літературна енциклопедія. – М., 1989.
Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
