.

Перша світова війна у структурі творів епопейного типу.(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2017
Скачать документ

Перша світова війна у структурі творів епопейного типу

Перша світова війна посідає важливе місце у структурі тих творів, які за
жанровими ознаками є або романами-епопеями, або тими, що за певними
характеристиками тяжіють до них. Своєрідним еталоном роману-епопеї
визнано “Войну и мир” Л.Толстого та “Тихий Дон” М.Шолохова: “Война и
мир” и “Тихий Дон”, – пише В.Соболенко, – являются образцами и в том
смысле, что воочию показывают, в какой степени современная эпопея может
быть романом, но одновременно оставаться эпопеей, неся в себе черты,
отличающие её от собственно романа.

Самым весомым, а точнее сказать – очевидным аргументом в пользу
такой постановки вопроса стало то, что и “Война и мир”, и “Тихий Дон”
М.Шолохова – в известной степени “семейные” романы. “Мысль народная” и
“мысль историческая” в них сопряжены органично с “мыслью семейной”.
Историческая и семейно-бытовая темы идут в эпопее рядом: одна
подсвечивается другой именно потому, что эпос повествует о перестройке
всей жизни – от её самых сокровенных, человеческих глубин до высоких
сфер общественного бытия. … Герой с необходимостью, органично
определяет для себя ту дорогу, которая соответствует тенденциям
исторического развития” [6, 8-58]. Проте характер такого поєднання у
різних письменників не однаковий і залежить від метамети твору, яку
закодовано вже в його заголовку – “Тихий Дон” М.Шолохова, “Волинь”
У.Самчука, “S?awa i chwa?a” Я.Івашкевича, “Преображение России”
С.Сергєєва-Ценського, “Красное колесо” О.Солженіцина тощо. Перша світова
війна позначилася на долях і свідомості всіх, але ці позначки мали свою
специфіку, коли йшлося про талан людини, родини, історичний шлях певних
верств населення, нації, народу країни та народів світу. Все це
віддзеркалилося у структурі твору і його художній системі.

У романі Я.Івашкевича “S?awa i chwa?a” війна спочатку проникає у
свідомість людини, викликаючи у неї кризовий психічний стан. Для Януша
війна була неможливою, думка про неї стикалася з його гуманістичними і,
певно, християнськими переконаннями – в усякому разі із заповіддю Христа
“Не вбий!”: “Co? Wojna? – Janusz si? zdziwi?. – Jak to: wojna? Ludzie
maj? strzela? do ludzi i zabija? ich? To chуba si? ju? w Europie nie
zdarzу. Ludzie si? odzwyczaili od wojny” [1, 39]*(. Тут ідеться про
загальнолюдські цінності, зокрема про найголовнішу з них – цінність
життя однієї людини. Війна примушувала нехтувати нею, що призводило до
глибоких трагедійних потрясінь душі в таких людей, як Григорій Мелехов
(“Тихий Дон” М.Шолохова), або до руйнації особистості, як у чорного
Агейки (“Вор” Л.Леонова).

Відкидаючи заповідь “Не вбий!”, війна не лише замінює її на нову, з
протилежним значенням: “Убий!”, – але ставить людину в безвихідь,
доводить до афекту: “Распалённый безумием, творившимся кругом, занёс
шашку. Австриец бежал вдоль решётки, Григорию не с руки было рубить, он,
перевесившись с седла, косо держа шашку, опустил её на висок австрийца.
[…] Григорий Мелехов после боя под городом Лешнювом тяжело перемалывал в
себе нутряную боль. Он заметно исхудал, сдал в весе, часто в походах и
на отдыхе, во сне и в дрёме чудился ему австриец, тот, которого срубил у
решётки. […] Григорий с интересом наблюдал за изменениями,
происходившими с товарищами по сотне. […] Перемены вершились на каждом
лице, каждый по-своему вынашивал в себе и растил семена, посеянные
войной” [7, кн. I, 254, 288]. У типових обставинах бою діяли різні за
психічним складом люди, тому і “насіння війни” було неоднаковим. Якщо
герой М.Шолохова, переживаючи душевну кризу, стає на шлях пошуків
справедливості, то леоновський Агей, навіть усвідомлюючи своє падіння,
все ж іде дорогою злочинності доти, доки не дійде до самознищення
духовного й фізичного. Не випадково епізод з першим убитим під час бою
входить у стркутуру творів, де розповідається про першу світову війну,
тому що цей момент був переломним у житті людини і людства. Про це прямо
говориться у сповіді Агея під час бесіди з Фірсовим: “ – Вот ты погуще
меня мозгой одарён, объясни: дозволено ли живую тварь убивать? И на
войне и всяко! Я после того ястребёнка так это дело понял, что до мыши
включительно можно, а выше – грех. […] А на войне вот и преклонился мой
разум. И кто бы подумал: с махонького началось! Атака случилась […]. Я
первым проволоку порезал, бегу этак, ору, а навстречу офицерик
австрийский, сопляшка такой. Шашкой взмахнул на меня, да о штык мой
напоролся и замер, и не рубит меня… […] Защурился я да… […] Генерал со
штабу наехал… […] Нацепляет мне в строю военное отличие, поздравляет с
геройством. А мне как бы жар приключился, и ухо повреждённое заныло.
“Ваше, говорю, дорогое превосходительство, во что же мы упираемся в
жизни… ведь всё это ржавь сущая: я человека убил”. […] Как выпалит он в
меня полным зарядом во всю пасть: “Идиот, коли начальство даёт что,
значит, за святое дело!” Отсидел я трое суток за своевольный разговорчик
взаперти, и тем временем понравилось. Конечно, полностью-то ещё не всё
оборжавело во мне, но смекаю: работа, в общем, лёгкая, а отличают. […] Я
так гляжу, что не кровь пролитая в н а ш е м деле вредней всего, а п о
н я т и е: нельзя никому открывать, как э т о легко и нестрашно. Потому
что без бога да на свободке – ух чего можно в одночасье натворить. А уж
кто нож или что другое там на человека поднял, то надо и его самого в
яму зарыть… Но тут заминка у меня: кто же тогда распоследнего-то
возмездию предаст? (Підкреслення наше. – Л.О.) [2, 149-151]. Як бачимо,
Агей сам визначив усі етапи свого падіння: перший етап – порушення
заповіді; другий – усвідомлення гріха і стихійний протест проти нагороди
за злочин: “человека убил”; третій – утрата моральних перешкод.

Доля Агея значною мірою є метафорою, що віддзеркалила негативні зрушення
в моральності людства в цілому, яке змирилось із знецінюванням життя не
лише одиниці, а й десятків мільйонів. У результаті стали можливими
знищення цілих народів, ГУЛаги, концтабори – фабрики смерті, масові
розстріли, Катині, Бабині Яри, Хатині …

Пануючі офіційні ідеології наполегливо сприяли тому, що ХХ ст.
позначилося в історії як найтрагічніше. Критика не звернула жодної уваги
на епізодичний образ генерала та його долю в леоновському романі “Вор” –
і даремно: цей образ, якщо його розглядати в широкому історичному та
аксіологічному аспектах, набуває символічного значення; фактично він був
попередженням, якого, на жаль, ніхто не помітив і до якого ніхто не
прислухався.

Тема цінності людського життя та його знецінення входила в структуру
творів епічного типу через сцени родинних утрат (“Волинь” У.Самчука),
діалоги (“Жизнь Клима Самгина” М.Горького), образи доріг війни (“Тихий
Дон” М.Шолохова, “Доктор Живаго” Б.Пастернака), сповіді-міркування
(“Вор” Л.Леонова) тощо.

Перша світова війна, навіть тоді, коли вона ще не почалася, але мала
початися, сприймалася одними як кінець, іншими – як початок.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020