Палладін Олександр Володимирович (реферат)

2

picscalex11

Реферат на тему:

ПАЛЛАДІН

Олександр Володимирович

(1885-1972)

Народився в Москві у родині майбутнього академіка Петербурзької Академії
наук, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин В.І.Палладіна. Закінчив
Петербурзький університет (1908 р.). Працював у Петербурзі на кафедрі
фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908—1916 рр.), на Вищих
жіночих сільськогосподарських курсах (1914—1916 рр.), професор
Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва
(1916—1923 рр.), водночас у 1921—1931 рр. завідував кафедрою
фізіологічної хімії Харківського медичного інституту. З 1925 р. очолював
Український біохімічний інститут (з 1932 р. — Інститут біохімії АН
України), водночас у 1934—1954 рр. завідував кафедрою біохімії
Київського університету. Основні наукові праці присвячені біохімії
нервової системи і м’язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення.
Показав, що одним з попередників креатину є аргінін (1916 р.). Вивчив
особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що
стало основою теорії фізичної культури. Вперше в СРСР почав біохімічні
дослідження вітамінів (1919 р.). Виявив зв’язок між порушеннями обміну
речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті і
поліневриті. Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що
отримав широке застосування в медичній практиці. Першим почав
систематичне вивчення біохімії нервової системи. Роботи щодо біохімії
нервової системи, проведені О.В.Палладіним та його учнями на клітинному,
субклітинному та суборганоїдному рівнях при різноманітних функціональних
і патологічних станах, заклали основу функціональної біохімії головного
мозку.

Олександру Палладіну, який фактично з ранніх років вважав, що
продовжуватиме справу свого талановитого батька, пощастило і з
вчителями. В університеті ними стали видатний фізіолог М.Є.Введенський і
великий І.П.Павлов. Обидва не тільки допомогли молодому дослідникові
визначитися в професії, але й, розпізнавши в ньому нахили, правильно
визначили майбутні напрямки його досліджень. Після завершення підготовки
до дослідницької діяльності в лабораторіях Гейдельберга, Тюбінгена і
Гессена О.В.Палладін швидко досяг визначних наукових результатів. Він
завжди володів даром визначати шляхи наукового розшифрування проблем.
Перша з них пов’язана з дослідженням креатину. Серією блискучих
експериментів О.В.Палладін довів, що утворення креатину відбувається
головним чином у м’язах, а не в печінці, як стверджували деякі вчені. Це
стало темою його магістерської дисертації та монографії «Дослідження над
утворенням і виділенням креатину у тварин» (1916 р.). Креатин виявився
перспективним науковим напрямком, і О.В.Палладін продовжував розробляти
його протягом багатьох років, повертаючись до нього на нових методичних
рівнях і можливостях біохімічної науки. Дослідження креатину підтвердили
важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню
біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку. В 1920-ті роки
О.В.Палладін узявся за одну з найскладніших галузей науки — біохімію
нервової діяльності. Тут його дослідження також тривали протягом
десятиріч. Він встановив біохімічну топографію нервової тканини:
особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і
функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової
системи. Було вивчено також особливості обміну білків,
вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при
збудженні і гальмуванні і встановлено важливі закономірності
внутріклітинної локалізації та вікових змін активності ферментних
систем, що розщеплюють білки. У 1940-ві роки узагальнив матеріал з
біохімічної статики, тобто за визначенням хімічного складу різних
відділів мозку, а також дані про динамічну біохімію нервової системи, що
включає визначення окремих біохімічних реакцій, які відбуваються в
нервовій тканині, та про активність ферментів, які каталізують ці
реакції. Він також сприяв розвиткові біохімії нервової системи шляхом
вивчення обміну речовин у нервовій тканині при різноманітних
функціональних станах. О.В.Палладін, як ніхто, розумів актуальність
патохімічних досліджень і перш за все вивчення біохімії головного мозку
при патологічних діях на організм. Роботи з патобіохімії нервової
системи мали безпосередній вихід у практику охорони здоров’я. Ще один
важливий напрямок наукових досліджень О.В.Палладіна, в якому він досяг
значних результатів, — біохімія вітамінів та авітамінозів, вплив
характеру харчового раціону на обмін речовин. Тут, як і в інших сферах
його наукових інтересів, яскраво виявилася здібність О.В.Палладіна
швидко знаходити практичне застосування результатів фундаментальних
досліджень. У роки Великої Вітчизняної війни на основі досягнень
біохімії харчування і вітамінів було почато розробку ліків з яскраво
вираженою гемостатичною дією. Це були препарати типу вітаміну К та його
похідних, що сприяли припиненню кровотечі та якнайскорішому загоюванню
ран. В умовах евакуації Інституту біохімії в Уфу при активному сприянні
О.В.Палладіна Уфимський вітамінний завод у лютому 1942 р. почав
випускати вітамін К3. При численних позитивних якостях цей препарат мав
недолік — погано розчинявся у воді, що значно обмежувало його
застосування. О.В.Палладін вирішив отримати його водорозчинний аналог. У
лабораторії Уфимського вітамінного заводу було проведено серію успішних
експериментів i синтезовано новий водорозчинний аналог вітаміну К,
названий вікасолом. Випробування вікасолу в клініках і шпиталях Уфи
підтвердило його лікувальну цінність не лише при авітамінозі, — при
пораненнях, захворюваннях, пов’язаних з кровотечею, вікасол практично
сприяв загоюванню ран. Після визволення Києва лабораторія О.В.Палладіна
взялася за дослідження дуже важливої у дні війни теми — біохімії
аліментарної дистрофії. Ця хвороба з’явилася у людей через тривале
голодування. Для успішного лікування дистрофії необхідно було вивчити її
біохімію. В тяжких умовах військового часу було вивчено азотистий,
вуглеводний, мінеральний обмін, склад крові, а також активність деяких
ферментів. Дослідження показали, що головний момент в аліментарній
дистрофії — білкове голодування — є причиною неможливості синтезу
ферментів, що у свою чергу призводить до розладів у процесах обміну
речовин. Отримані результати мали велике теоретичне і практичне
значення. О.В.Палладін — засновник ряду актуальних наукових напрямків,
що стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної
і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності
(нейрохімія), м’язової діяльності, харчування, зокрема біохімія
вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а
також біохімія спорту. Ці напрямки, що склали базис функціональної
біохімії, упродовж десятиріч успішно розроблялися і розробляються учнями
та послідовниками О.В.Палладіна в Україні і в інших державах.
Нагромаджений фактичний матеріал, виявлені загальнобіологічні
закономірності та практичні розробки здобули світове визнання. Одне зі
свідчень цього — той факт, що О.В.Палладіна протягом півстоліття
запрошували виступити з програмними доповідями на численних міжнародних
фізіологічних і біохімічних конгресах і практично на всіх з’їздах
фізіологів, біохіміків і фармакологів в СРСР. О.В.Палладін — один із
засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств
фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського
медичного товариства, а також засновник «Українського біохімічного
журналу» і міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The
International Journal of Neuroscience». Понад чотири десятиріччя
О.В.Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної
(біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого
педагогічного інституту, в Харкові в університеті і медичному інституті,
в Київському університеті. В 1921 р. організував науково-дослідну
кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, що в 1925 р. була
перетворена в Український біохі-мічний інститут (зараз — Інститут
біохімії ім. О.В.Палладіна). В 1934 р. з ініціативи О.В.Палладіна
створено кафедру біохімії на біологічному факультеті Київського
університету, якою він керував упродовж двох десятиріч. У 1924 р. видано
перший в СРСР «Підручник фізіологічної хімії» О.В.Палладіна, що протягом
30 років був єдиним, витримав 25 видань дев’ятьма мовами. Наукова школа
О.В.Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, що працюють
у рiзних кiнцях свiту. Багато з них керують науковими напрямками і
продовжують на новому методичному рівні розробку напрямків і проблем,
основи яких заклав у 1920—1930-ті роки О.В.Палладін.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *