.

М.С.Гумільов – життя і творчість (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4391
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

М.С.Гумільов – життя і творчість

Перша чверть двадцятого століття була наповнена великими історичними
подіями, і, як завжди, переломні роки Росії породили багато письменників
і поетів, критиків і філософів. Серед них у роки, про які мова йде,
активно вели творче життя Лев Толстой, Іван Бунін, Купрін, Єсенін, Блок,
Маяковський, Мандельштам, Андрій Білий і багато інших видних
письменників, що брали участь у суспільній боротьбі і створювали
добутки, що відбивали жаркі сутички протиборчих сил. Саме в таке
неоднорідне літературне середовище і ввійшов Микола Гумільов. Він був
щедро наділений від природи оригінальним талантом, згодом, на жаль,
реалізованим не повною мірою. Він написав багато гарних і анітрошки не
ворожих нам віршів і зробив багато чудових перекладів, і не можна писати
історію російської поезії ХХ століття, не згадуючи про Гумільова, про
його вірші, про його критичну роботу як автора книги про російську
поезію, про його взаємини з Блоком, із Брюсовим, з іншими видатними
поетами.

Поет виріс в родині корабельного лікаря. Батьки його переїхали в Царське
Село. Хоча перший вірш поета був опублікований у газеті «Тіфліський
листок» у місті Тіфлісі. Величезний внесок у творчість М. Гумільова вніс
відомий у той час поет Інокентій Федорович Анненський.

Він був директором царскосільскої гімназії, у якій Гумільов випустив
свій перший збірник віршів «Шлях конквістадорів».

М. Гумільов відразу заявив про особливий підхід до світу.

Конквістадор завойовував не землі, не країни, а нову любов, уплітаючи, у
войовниче вбрання зірку долин, лілію блакитну, проникаючи в «таємниці
чудових снів», добуваючи зірки з «заснулого небокраю».

Виникають «завжди живі, завжди могутні» «герої героїв»: «блискаючи
збруєю», вони піднімають «меч до великих воєн» в ім’я «божественної
любові». Мужня інтонація наростає. Вольовий початок стає домінуючим. От
воно – відмінність Гумільова від його старших сучасників: К. Бальмонта,
А. Білого, А. Блоку (Брюсов вважав, що саме ним наслідував Гумільов).
Назва «Шлях конквістадорів» відтіняло новизну обраної позиції. Ідеали
затверджувалися в «битві» вогневій, навіть кривавій.

Гумільов прагнув наблизити можливу гармонію. На цьому шляху фантазія
підказала образи богів, королів, царів і пророків – символи кари за
слабість людей, усеїдність.

Він, як гроза, він гордо губить

У палаючій заграві мрії

За те, що він безмірно любить

Божевільно-білі квіти.

Жагуча тяга до прийдешніх зірок поезії тісно зв’язала «Шлях
конквістадорів» з поезією початку ХХ століття. У ній, однак, Гумільов
проклав своє русло.

У 1907 році він їде в Париж для продовження освіти. Але, віддаючись
творчим захопленням, майбутній поет так і не закінчив Сорбони. Він почав
видавати літературний журнал «Сиріус», співавтором якого була Ганна
Горенко, знайома з ним ще по Царському Селу.

Гумільов прагнув стати знаменитим, але після публікації трьох тоненьких
номерів «Сиріуса» літературне підприємство його закінчилося.

Там же, у Парижі, виходить у світ в 1908 році друга книга «Романтичні
квіти». «Любов, у самому загальному змісті слова, є зв’язок окремого, і
у Верхана (бельгійський поет – символіст; писав на французькій) зовсім
не має почуття цього зв’язку», – писав Гумільов у період створення
«Романтичних квітів», де драма нероздільної або невірної любові теж
трактується розширювально. Як знак роз’єднання, відчуження людей друг
від друга. Тому гіркота обманутого ліричного героя здобуває особливу
значимість. А вічна тема – нові грані.

Більшість віршів має спокійну інтонацію. У неповторному вигляді оживляє
поет легендарні мотиви, діє фантастичні перетворення. Екзотика, звичайно
географічна й історична, визначає феномен Гумільова.

Не задовольняючи читанням і уявлюваними мандрівками по екзотичних краях,
Г. відправляється у свою першу подорож в Африку, про що пише в листі
батьку, але батько вважав це порожнім заняттям і не тільки не надіслав
грошей, у яких дуже бідував Миколо, але і не дав свого благословення,
сказавши, що спершу закінчити університет, тільки потім…

Але умовляння батька не були прийняті в увагу, і поїздка вчинилася на
зекономлені гроші, що надсилаються батьками. Він заздалегідь написав
кілька листів і попросив друзів, щоб вони відсилали їхнім батькам через
кожні 10 днів.

У 1908 році Гумільов повернувся з Африки в Париж, а потім і в Росію.

Відношення до починаючого поета в літературних колах було не особливо
доброзичливим. Не одержавши визнання в кружку Мережковських, Гумільов
зустрічається з І. Ф. Аненським, знайомиться із С. К. Маковським (сином
художника), що заснував журнал «Аполлон», і стає помічником по справах
видання. Він друкує в «Аполлоні» вірші і ряд статей про російську
поезію.

Так з’явився критик, що займається спеціально поезією, що не часто
зустрічалася в російській літературі.

Гумільов написав цілу серію статей про ведучих поетів початку ХХ
століття: про В. Брюсова, Ф. Соголуба, К. Бальмонта, Андрія Білого,
С.Городецького, І. Буніна, Вяч. Іванова, М. Цветаеву, О. Мандельштама й
інших своїх сучасників.

25 квітня Гумільов жениться на Ганні Андріївні Горенко, з якою він
познайомився ще в ліцеї. У тому ж 1910 році у Гумільова вийшов новий,
третій, збірник віршів «Перли». Кожен виступ Гумільова зустрічався в
періодичних виданнях критично. Вихід у світ «Жемчугов» теж не залишився
без такої уваги. З м’якою іронією В’ячеслав Іванов помітив, що автор
збірника «у такій мері змішує мрію і життя, що зроблена ним самотня
подорож за парою леопардових шкір в Африку дещо відрізняється від
задуманого – у Китай – з метром Рабле…». А. Брюсов узагалі відмовив
Гумільову в зв’язках із сучасністю.

Гумільов знаходив однакову «нецнотливість відносини» до художньої
творчості в двох тезах: «Мистецтво для життя» і «мистецтво для
мистецтва». Але робив такий висновок: «Все-таки в першому більше поваги
до мистецтва і розуміння його сутності.

Невеликий цикл «Капітани», про яке так багато висловлювалося невірних
суджень, породжений тим же прагненням уперед, тим же преклонінням перед
подвигом. З іменами мандрівників входить у «Капітани» поезія великих
відкриттів.

У «Житті страху» Гумільов писав: «Під жестом у вірші і маю на увазі
таке розміщення слів, підбор голосних і згодних звуків, прискорень і
уповільнень ритму, що читаючий вірша мимоволі стає в позу героя». Такою
майстерністю володів Гумільов.

Гумільов зробив свій внесок в етнографію Африки: зібрав фольклор,
вивчив побут, вдачі ефіопів. А для себе як поета, за його словами,
запасся матеріалом і глядацькими враженнями «на дві книги». Дійсно,
багато віршів, особливо збірників «Намет», «Чуже небо», знаходять свіжу
тематику і стилістику.

Невтомний пошук визначив активну позицію Гумільова в літературному
середовищі. Він незабаром стає видним співробітником журналу «Аполлон».

У своїх спогадах В. Неведомська говорить, що в характері Гумільова
«була риса, що змушувала його шукати і створювати ризиковані
положення…». Відзначає вона і його потяг до небезпеки чисто фізичної.

М.Гумільов шукає можливість якось організаційно об’єднати поетів,
близьких йому по поглядах, по творчому напрямку. Так народився «Цех
поетів».

Він пропонував: «Більшу рівновагу між суб’єктом і об’єктом» поезії, не
ображати непізнавані «більш-менш вероятниими здогадами», і – повідати
«про життя, що чимало не сумнівається в самій собі…».

Акмеістські принципи у творчості Гумільова, як він вважав, з найбільшою
повнотою виразилися в новому його збірнику, що вийшов у 1912р., – «Чуже
небо». Крім своїх віршів він включив у цей збірник переклади п’яти
віршів Теофіля Готьє.

У збірник були включені невеликі поеми «Блудний син» і «Відкриття
Америки». Поруч з героєм Колумбом у «відкритті» Америки стала не менш
значна героїня –ммуза Далеких Мандрівок.

М.Гумільов тягне феномен життя, яке таємниче, складне, суперечливе і
зваблива.

Відповідь на питання про зміст людського буття Гумільов знаходить у
Теофіля Готьє: уникати «як випадкового, конкретного, так і
невизначеного, відверненого»; пізнати «величний ідеал життя в мистецтві
і для мистецтва».

У 1912 році. М.Гумільов їздив в Італію, де одержав багато свіжих
вражень; вони породили нові вірші, що він публікував у «Російській
думці». У 1913 р. Гумільов починає ще одну подорож в Африку, цього разу
він був відряджений Академією наук. У результаті цієї подорожі
народилися нові вірші.

1914 р., такий трагічний для всієї Європи через розпочаті влітку першу
світову війну, був небезхмарний і для Гумільова, і насамперед особисто:
намітився його розривши з Ганною Ахматової. Гумільов і в житті, і в
літературі завжди тяжів до битв, напруженим ситуаціям, зброї, тому
початок війни він зустрів як можливість особисто для себе відрізнитися в
справах ратних.

Так, 24 серпня 1914р. Гумільов став добровольцем лейб-гвардії уланського
полку і зробив усе, щоб негайно потрапити в діючу армію.

Одночасно з Георгієвським хрестом IV ступеня (24 грудня 1914г) за
сміливі дії в розвідці Гумільов одержав і звання єфрейтора.

За відмінність у боях Гумільов 15 січня 1915р. був зроблений в
унтер-офіцери, а 25 грудня того ж року його нагороджують другим
Георгіївським хрестом уже III ступеня.

У 1916р. вийшла його книга віршів «Сагайдак». У неї були включені вірші,
написані уже в роки війни. У Сагайдаці безліч яскравих варіантів теми
душі і тіла: «усе перейде душа, горда своєю долею…»; «Усе в собі
вміщає людина, що любить світ».

У 1918р. відбувся остаточний розрив з Ганною Ахматової. Вони офіційно
оформили свій розвід.

Як і заведено молодій людині, на наступний рік він закохався і женився
на Ганні Миколаївні Енгельгардт, дочці літератора.

У 1920 р. у молодого подружжя народилася дочка Олена.

Незабаром після повернення Гумільов перевидає збірники своїх віршів
«Романтичні квіти» і «Перлів», переглянувши, поправивши і доповнивши їх.
У тім 1918 же року виходить його новий збірник «Багаття», у которий
увійшли вірші, написані в 1916-1917 р.

Останній збірник віршів, що вийшов у 1921 р. Гумільов назвав «Вогняний
стовп». У цей збірник увійшли вірші, написані після повернення на
батьківщину, у період самих напружених революційних змін у Росії. Тут
вірші зовсім вже іншого Гумільова. Він відходить від ним же придуманого
акмеізма. До лірики «вогнянного стовпа” Гумільов прийшов не зразу.
Значною віхою після «Сагайдака» стали твори його паризького і
лондонського альбомів, опубліковані в «Багатті». Вже тут переважають
роздуми автора про власне світовідчування. Вірші породжені вічними
проблемами – сенс життя і щастя, протиріччя душі і тіла, ідеали і
дійсність. Читання «Вогненного стовпа» будить почуття сходження на різні
висоти. «Вогненний стовп», проте, дарує і світлі, прекрасні почуття,
преклоніння перед красою, любов’ю, поезією. «Вогняний стовп» Гумільов
встиг тільки зібрати і приготувати до друку, а вийшла книга вже після
смерті Гумільова тиражем у 1000 екз.

Гумільов був арештований 3-го серпня 1021 року за обвинуваченням в
участі в змові контрреволюційної Петрогадської бойової організації,
очолюваної В.Н. Таганцевим.

Те, що встиг написати Гумільов, залишилося в пам’яті багатьох тих, які
люблять вітчизняну поезію. Більше століття прожив у нашій літературі
чудовий оригінальний поет Микола Гумільов. Він прожив цей час по-своєму
і як поет, і як людина. І столітній рубіж, що відзначали в 1986 р., не
є, звичайно, тією гранню, за якою завершиться письменницька доля
Гумільова.

Використана література

Лукницкая В.К. Гумильов Николай Степанович. Стихотворения и поэмы. – М.,
1991.

Смирнова Л.А., Турков А.М. и др. Русская литература XX века. – М.,
1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020