Коломийський коледж комп’ютерних наук
Кафедра діловодства
і соціальних робіт
Реферат
на тему:
“Міфологія
Стародавнього Риму”
Виконала:
студентка групи КД-21
Гуцуляк В.
Перевірив:
Самокишин Т.І.
Коломия – 2002
Що таке міфи? У повсякденному розумінні – це насамперед
античні, біблійні й інші стародавні “казки” про створення світу і
людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв.
Саме слово “міф” має давньогрецьке походження й означає саме
“переказ”, “сказання”. Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були
відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, тільки
пізніше їм стало відомо про арабських, індійських, німецьких,
слов’янські сказання та їх героїв.
Починаючи з III в. до і. э. на римську релігію, а звідси і на римську
міфологію дуже сильний вплив стала робити грецька релігія. Римляни
ототожнили з грецькими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був
ототожнений із Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з
Герой, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрой і ін.
Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких
релігійних уявлень головні олімпійські боги: Юпітер – бог неба, грому і
блискавки. Марс – бог війни, Мінерва – богиня мудрості, покровителька
ремесел, Венера – богиня любові і родючості. Вулкан – бог вогню і
ковальського ремесла, Церера – богиня рослинності. Аполлон – бог сонця
і світла, Юнона – покровителька жінок і шлюбу, Меркурій – вісник
олімпійських богів, заступник подорожан, торгівлі, Нептун – бог
морячи, Діана – богиня місяця.
Одним із шанованих чисто італійських божеств був Янус, який
зображався з двома обличчями, як божество входу і виходу, усякого
початку. Олімпійські боги вважалися заступниками римської громади і
шанувалися патриціями. Плебеї ж особливо шанували божественну трійцю:
Цереру, Лібору, Прозерпіну – богиню рослинності і Лібора – бога вина
і веселощів.
Римський пантеон ніколи не залишався замкнутим, у його склад
приймалися іноземні божества. Вважалося, що прийом нових богів
підсилює міць римлян. Так, римляни запозичали майже весь грецький
пантеон, а наприкінці III в. до н. е. було введене шанування Великої
матері богів із Фрігії. Завоювання багатьох заморських територій,
особливо елліністичних держав, познайомило римлян з елліністичними і
східними богами, що знаходять шанувальників серед римського населення.
Прибувавші в Рим і Італію раби сповідали свої культи, тим самим
поширюючи інші релігійні погляди.
На думку стародавніх римлян, для того щоб боги піклувалися про людей
і про державу, їм потрібно було приносити жертви, підносити
молитви-прохання і робити особливі ритуальні дії. Особливі колегії
знаючих людей – жреців – спостерігали за культом окремих богів, за
порядком у храмах, підготовляли жертовних тварин, стежили за точністю
молитов і ритуальних дій, могли дати пораду, до якого божества
звернутися з потрібним проханням.
Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої
практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому
скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.
У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни
звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб’язкове
виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.
Римська міфологія не збуджувала священного трепету, екстазу, що
опановують віруючим. От чому римська релігія при зовнішньому дуже
суворому дотриманні усіх формальностей і обрядів мало торкалася почуття
віруючих, породжувала незадоволеність. З цим зв’язане проникнення
іноземних, особливо східних, культів, що часто відрізняються
містичним і оргіастиченим характером, деякою таємничістю.
Особливо широко поширювався культ Великої матері богів і культ Діоніса –
Вакха, зарахованих в офіційний римський пантеон. Римський сенат уживав
заходів проти поширення оргіастичних східних культів, вважаючи, що
вони підривають офіційну римську релігію, з яким зв’язувалася міць
Римської держави і його стійкість. Так, у 186 р. до н. е. були
Заборонені розгнуздані вакханалії, зв’язані з обрядами культу Вакха –
Діоніса.
Серед усієї безлічі міфічних переказів і розповідей Стародавнього Риму
прийнято виділяти кілька найважливіших циклів. Назвемо їх:
* космогонічні міфи – міфи про походження світу і вселеної,
* антропогонічні міфи – міфи про походження людини і людського
суспільства,
* міфи про культурних героїв – міфи про походження і введення тих чи
інших культурних благ,
* есхатологічні міфи – міфи про “кінець світу”.
Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало
секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем –
інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні
блага.
Розмаїта й багата палітра образів давньоримської міфології. В багатьох
міфах розповідається про народження богів – фантастичних істот, що
уособлювали різні природні явища – грім, блискавку, вогонь, воду. В
кожному природному явищі римляни, як і інші народи, вбачали надприродну
силу, втілену в людській подобі.
Стародавні римляни, як і інші давні народи, вважали: різні лиха, що їх
зазнавали люди – хвороби, смерть, посуха, паводок, пожежа, – за кару
богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги
з висоти свої величі стежать за ними і оцінюють їхню поведінку,
винагороджуючи шанобливих і караючи неслухняних.
Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.
Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової
культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть
образи для своїх творів з римської міфології. Звичайно, Древня Греція
виступає батьківщиною давньої міфології, і римська міфологія тісно
переплетена з грецькими міфами, однак це аж ніяк не позбавляє її
індивідуальності і яскравості, древньої довершеності і багатої уяви
стародавніх римлян.
Яку ж роль грали міфи і міфотворчість Стародавнього Риму в історії
людського суспільства і людської культури?
* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину.
* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв’язок між
минулим, сьогоденням і майбутньому людства.
* Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому
накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.
Використана література:
Мусієнко М.С. Древній Рим і його культура. – К., 1999.
Галанічєв І.М. Міфи Стародавнього Риму. – К., 1989.
Смик К.І. та ін. Стародавній Рим і Греція. – К., 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
