Реферат
на тему:
„Махабхарата – енциклопедія давньоіндійського життя”
Махабхарата (буквальний переклад – підтримуючий воїн) – велика оповідь
про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами – Пандавами і
Кауравами.
Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного
переказу – смріті. Складається з 100 тисяч двовіршів (шлок),
розподілених на 18 книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють
три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В’яси і Сауті.
Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в
ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не
однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в
несистематизованому вигляді, з’являються цілі філософські трактати і
концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.
Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні
серед них – Санкх’я і Йога. У Махабхараті поряд з
релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в
Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи).
Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: „Книга Санатсуджати”
(5 книга), „Бхагавадгіта” (6 книга), „Мокшадхарма” (12 книга), „Анугіта”
(14 книга).
У світовій літературі немає книги більш обширної. Не море – цілий океан
поезії: 200 000 віршованих рядків, майже 16 Гомерівський „Іліад”.
По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати – 5 Пандавів і
100 Кауравів. Одна в битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі
родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси
різношерстих племен.
h?
I ae
о було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися –
спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і
взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва – на фоні великих
пристрастей.
Древні автори славилися вмінням описувати битви. „Махабхарата” тут не
виключення. Не розділи – цілі книги присвячені кривавому зіткненню
величезних армій і вишуканими поєдинками.
Поетична майстерність безвісних авторів „Махабхарати” досягло не
бувалої і майже абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той
факт, що, починаючи з ХІХ століття, ряд сюжетів вставних поем
древньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів.
Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті –
кращий тому доказ.
„Махабхарата” – не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще
підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на
„Бхагавадгіті” („Божественна пісня”) – філософській поемі, вкрапленої в
епос і акумулювавшій в собі основні світоглядні і моральні принципи
індійського менталітету.
Окрім цього „Махабхарата” містить у собі докладну інформацію про побут
і звичаї древніх індійських народів. Через неї можна довідатися про
релігійні традиції тих часів, про військові об лаштунки, домашні
обереги, традиції жінок і чоловіків тощо.
Доблесть, Любов і Мудрість – три головні кити, на яких стоїть
„Махабхарата”. А це, погодьтеся, опора самого життя.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter